Постанова

від 04.08.2014 по справі 911/736/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2014 р. Справа№ 911/736/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Пашкіної С.А.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерзерноторг»

на рішення Господарського суду Київської області

від 15.05.2014

у справі №911/736/14 (суддя Лутак Т.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корма України», Київська обл.,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерзерноторг», Київська обл.,

про стягнення 253 287,79 грн.,

за участю представників:

від позивача: Бернацький А.В. - представник (довіреність б/н від 02.06.2014);

від відповідача: не з'явилися;

від правонаступника: Криворучко Г.В. - представник (довіреність б/н від 22.10.2013);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Корма України» (надалі - ТОВ «Корма України») звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерзерноторг» (надалі - ТОВ «Інтерзерноторг») про стягнення 315 967,24 грн, з яких: 306 748,00 грн основного боргу, 6 992,17 грн пені, 1 613,57 грн - 3% річних та 613,50 грн інфляційних втрат, мотивуючи вимоги неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу № 275/П/15 від 15.11.2013.

Під час розгляду справи суд прийняв до розгляду заяву про уточнення (зменшення) позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача 253 287,79 грн з яких: 237 252,00 грн основного боргу, 10 359,47 грн пені, 2 390,66 грн - 3 % річних та 3 285, 66 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.05.2014 у справі №911/736/14 (в редакції ухвали про виправлення описки від 26.05.2014) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Інтерзерноторг» на користь ТОВ «Корма України» 237 252,00 грн основного боргу, 10 316,76 грн пені, 2 380,80 грн - 3 % річних, 3 285,66 грн інфляційних втрат та 5 064,70 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Повернуто ТОВ «Корма України» з Державного бюджету України 1 253,59 грн надмірно сплаченого судового збору у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, ТОВ «Інтерзерноторг» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 15.05.2014 у справі №911/736/14 в частині стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 6 319,34 грн скасувати як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 5 044,70 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2014 апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Мальченко А.О., судді - Жук Г.А., Суховий В.Г., та призначено в судове засідання на 04.08.2014.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 04.08.2014, у зв'язку з перебуванням Сухового В.Г. у відпустці, для розгляду справи № 927/513/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Мальченко А.О., судді - Жук Г.А., Пашкіна С.А.

В ході апеляційного провадження від представника ТОВ «Корма України» надійшло клопотання про залучення до справи правонаступника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Шеколан».

В обґрунтування вказаного клопотання суду було надано завірену копію договору про відступлення права вимоги №25-06/14 від 25.06.2014, згідно якого ТОВ «Корма України» (первісний кредитор) відступає ТОВ «Шеколан» (новий кредитор) право грошових вимог до ТОВ «Інтерзерноторг», що виникли на підставі договору купівлі-продажу № 275/П/15 від 15.11.2013, а новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов'язань за вказаним договором з оплати товару в розмірі 237 252,00 грн та штрафних санкцій за порушення зобов'язань в розмірі: 10 316,76 грн пені, 2 380,80 грн - 3% річних, 3 285,66 грн інфляційних втрат та 6 319,34 грн судового збору, сплаченого первісним кредитором за розгляд справи №911/736/14. Відповідно до п. 3.3 зазначеного договору сторони погодили, що з моменту його укладення новий кредитор вважається таким, що набув право вимоги до боржника у повному обсязі на умовах чинних станом на момент укладення цього договору.

Представником позивача також долучено до клопотання докази виконання сторонами умов вказаного договору, а саме, повідомлення про відступлення права вимоги від 25.06.2014 з доказами його надіслання ТОВ «Інтерзерноторг» (а.с. 98-99).

Відповідно до статті 25 Господарського процесуального кодексу України у разі заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Як роз'яснено у Постанові Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 №18, зазначеною статтею ГПК передбачено процесуальне правонаступництво у зв'язку не лише зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб'єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі заміни кредитора або боржника у зобов'язанні (статті відповідно 512 і 520 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 512, 513, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), який вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поставивши на обговорення заявлене клопотання, вислухавши з цього приводу думку представників позивача та його правонаступника, враховуючи вищевикладені обставини та наявність відповідних доказів на їх підтвердження, колегія суддів, порадившись, дійшла висновку, що таке клопотання є обґрунтованим, підлягає задоволенню та провела заміну позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Корма України» на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Шеколан».

В судове засідання 04.08.2014 скаржник свого уповноваженого представника не направив, про день, місце та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Вислухавши думку представника позивача, враховуючи, що відповідач не повідомив суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявив клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності відповідача.

Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечив повністю, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення без змін.

04.08.2014 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі матеріали, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, 15.11.2013 між ТОВ «Корма України» (за договором - продавець) та ТОВ «Інтерзерноторг» (за договором - покупець) було укладено договір купівлі-продажу №275/П/15 (далі - договір), відповідно до якого продавець передає, а покупець приймає продукти переробки олійних та зернових (надалі - товар).

Відповідно до п. 2.2 договору загальна кількість товару складається із суми кількості товару в підписаних специфікаціях.

Пунктом 2.3 договору встановлено, що найменування товару, вартість за одиницю товару та загальна вартість партії товару вказується у специфікації.

Відповідно до п. 2.5 договору відповідач оплачує вартість партії товару на умовах встановлених даним договором шляхом перерахування 100% вартості партії товару, що відвантажується, на розрахунковий рахунок позивача протягом 14-ти банківських днів після отримання відповідачем рахунку, видаткової та податкової накладних.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що позивач проводить передачу товару партіями на умовах поставки (згідно Інкотермс-2000), вказаних у специфікації, яка підписується на кожну партію товару і є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 3.2 договору датою отримання товару відповідачем є дата підписання сторонами видаткової або товарно-транспортної накладної та передачі документів на товар, вказаних в п. 2.5, п. 5.2 договору.

Пунктом 3.3 договору встановлено, що під час передачі товару позивач зобов'язаний передати відповідачу оригінали рахунку-фактури, видаткову та податкову накладні на товар, а відповідач зобов'язаний прийняти товар та підписати всі необхідні документи, що підтверджують передачу товару.

Згідно з п. 4.1 договору договір вступає в силу з моменту підписання і діє до повного виконання зобов'язань сторонами.

Відповідно до п. 5.2 договору товар вважається відвантаженим позивачем та прийнятим відповідачем: за якістю - у відповідності до вимог по якості, вказаних у специфікації; за кількістю - на підставі даних, що вказані у видатковій накладній і підписані позивачем та відповідачем.

15.11.2013 між сторонами була підписана Специфікація №1 до договору купівлі-продажу №275/П/15 від 15.11.2013, відповідно до якої визначено найменування, одиницю виміру, кількість та ціну за одиницю товару. Сума Специфікації №1 до договору складає 340 000,00 грн.

Як вірно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 306 748,00 грн, що підтверджується видатковими накладними №689 від 15.11.2013 на суму 60 350,00 грн, №690 від 19.11.2013 на суму 59 568,00 грн, №694 від 21.11.2013 на суму 67 932,00 грн, №695 від 22.11.2013 на суму 61 880,00 грн, №696 від 25.11.2013 на суму 57 018,00 грн (а.с. 12-16), підписаними представниками обох сторін, підписи яких засвідчені печатками юридичних осіб та довіреністю на право отримання товарно-матеріальних цінностей від позивача №89 від 15.11.2013 (а.с. 11).

Однак, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, відповідач свої обов'язки за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару належним чином не виконав, сплативши лише 69 496,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1707 від 03.02.2014 (а.с. 48), а також визнається відповідачем у повному обсязі.

У зв'язку з тим, що відповідач не оплатив отриманий товар, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних витрат.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд виходив з доведеності факту порушення відповідачем зобов'язань щодо оплати у повному обсязі товару, отриманого згідно умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 275/П/15 від 15.11.2013.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач в апеляційній скарзі наголошував на тому, що у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог місцевий господарський суд здійснив невірний розрахунок розміру судового збору, що підлягає стягненню з ТОВ «Інтерзерноторг» на користь ТОВ «Корма України».

Колегія суддів апеляційного господарського суду з даними твердженнями скаржника не погоджується, вважає їх такими, що не відповідають положенням законодавства та дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, між сторонами укладено договір купівлі-продажу, за яким, відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Під час розгляду справи місцевим господарським судом, відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивачем не було дотримано п. 3.3 договору щодо надання відповідачу під час передачі товару разом з видатковою накладною та рахунком-фактурою відповідної податкової накладної, а відтак, на його думку, строк оплати вартості поставленого товару не настав.

Колегія суддів вважає, що таке твердження відповідача є безпідставним, враховуючи наступне.

Відповідно до абз. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» №01-06/928/2012 від 17.07.2012 підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, надані в обґрунтування позовних вимог видаткові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року №88, щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та\або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а відтак, є первинними документами, що підтверджують здійснення господарської операції.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення відповідача до позивача з вимогами про надання податкових накладних чи з іншими претензіями щодо поставленого товару.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позивачем належним чином виконано свої договірні зобов'язання щодо поставки товару, а відтак, у відповідача виник обов'язок його оплати.

Відповідно до вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, з урахуванням п.п. 2.5, 3.2, 3.3 договору купівлі-продажу №275/П/15 від 15.11.2013 та наявних у матеріалах справи підписаних сторонами видаткових накладних, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що строк виконання зобов'язання відповідача щодо сплати вартості переданого позивачем товару за договором настав.

З огляду на відсутність у матеріалах справи доказів оплати відповідачем отриманого товару в повному обсязі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 237 252,00 грн є обґрунтованою, доведеною позивачем належними та допустимими доказами, не спростованою у встановленому порядку відповідачем та такою, що підлягає задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 10 359,47 грн пені, нарахованої за період з 06.12.2013 по 27.03.2014.

Відповідно до статті 611 цього ж Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 6.3 договору у випадку порушення строків оплати поставленого товару відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки позивачем було невірно визначено кількість днів прострочення виконання зобов'язання за договором, він є арифметично невірним та становить 10 316,76 грн, які підлягають стягненню з відповідача.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару позивач просив суд стягнути з відповідача 2 390,66 грн 3% річних та 3 285, 66 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 06.12.2013 по 27.03.2014.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, є правомірними.

Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо часткового задоволення вказаної вимоги у сумі 2 380,80 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми інфляційних втрат, місцевим господарським судом вірно встановлено, що сума інфляційних втрат є більшою, ніж заявлена позивачем.

Разом з тим, враховуючи приписи п. 2 ст. 83 ГПК, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимога в частині стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню відповідно до заявленої позивачем суми у розмірі 3 285,66 грн.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, а саме, щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором купівлі-продажу №275/П/15 від 15.11.2013 у розмірі 253 235,22 грн, з яких 237 252,00 грн основного боргу, 10 316,76 грн пені, 2 380,80 грн - 3 % річних та 3 285,66 грн інфляційних втрат та відмови у задоволенні іншої частини позовних вимог.

При цьому, в апеляційній скарзі апелянт помилково зазначає, що при визначенні розміру судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача необхідно виходити з ціни позову у сумі 252 235,22 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони. При цьому, при частковому задоволенні позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Київської області від 26.05.2014 у справі №911/736/14 було виправлено описку в оскаржуваному рішенні, а саме, в частині 2 резолютивної частини із зазначенням, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5 064,34 грн судового збору.

Враховуючи, що позивачем було заявлено до стягнення 253 287,79 грн заборгованості (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), а судом було задоволено позов частково та стягнуто 253 235,22 грн заборгованості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 5 064,34 грн.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване рішення прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення Господарського суду Київської області від 15.05.2014 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Інтерзерноторг» - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

При цьому, колегія суддів зазначає, що правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» №3674-VI від 08.07.2011 року (із змінами та доповненнями).

Відповідно до ст. 4 названого Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Враховуючи оспорювану суму, за подання апеляційної скарги відповідач повинен був сплатити судовий збір у сумі 913,50 грн. Натомість з доданого до апеляційної скарги платіжного доручення №1843 від 22.05.2014 (а.с. 89) вбачається, що відповідачем сплачено судовий збір у більшому розмірі, а саме, у сумі 2 532,88 грн. Тобто, в даному випадку розмір надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги становить 1 619,38 грн.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, з Державного бюджету України на користь відповідача підлягає поверненню сума надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 1 619,38 грн.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Замінити позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Корма України» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Шеколан».

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерзерноторг» на рішення Господарського суду Київської області від 15.05.2014 у справі №911/736/14 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Київської області від 15.05.2014 у справі №911/736/14 залишити без змін.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтерзерноторг» (08751, Київська обл., Обухівський р-н, с. Красна Слобідка, вул. Леніна, буд. 58, ідентифікаційний код 36890753) з Державного бюджету України 1 619 (одна тисяча шістсот дев'ятнадцять) грн 38 коп. надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги згідно платіжного доручення №1843 від 22.05.2014.

5. Матеріали справи №911/736/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.А. Пашкіна