Ухвала

від 22.07.2014 по справі 2а-12318/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2014 року м. Київ К/9991/9223/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.11.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 по справі № 2а-12318/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроіндекс"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2010 року Товариством до суду заявлений позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції від 11.08.2010 № 0006052303/0, яким позивачеві донараховано суму основного податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 7 808,00 грн. та фінансових санкцій - 3 904,00 грн., та від 11.08.2010 № 00060623-03/0, яким донараховано суму основного податкового зобов'язання з податку на додану вартість (ділі - ПДВ) у розмірі 4 306,00 грн. та фінансових санкцій - 2 163,00 грн. за порушення вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" та Закону України "Про податок на додану вартість".

Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог названих Законів.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

При цьому державний податковий орган обґрунтовує касаційну скаргу тим, що позивач завищив валові витрати та неправомірно включив до податкового кредиту з ПДВ суми з придбання консалтингових та юридично - консультаційних послуг, оскільки останні, на думку контролюючого органу, не підтверджені всіма належними первинними документами та не пов'язані із господарською діяльностю позивача.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена виїзна позапланова перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2010, за підсумками якої складено акт від 29.07.2010 №1959/23-03/19029957. У ході вказаної перевірки встановлено порушення позивачем п. 1.32 ст.1, п. 5.1, пп. 5.3.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства", пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що полягало у включенні до валових витрат сум на придбання консалтингових та юридично - консультаційних послуг, які на думку контролюючого органу, не підтверджені всіма належними первинними документами, а саме відсутні змістовні письмові звіти про виконані роботи, які є підтвердженням надання послуг та використання позивачем у власній господарській діяльності. Вказані порушення призвели до заниження податку на прибуток на суму 7 808,00 грн. та заниженню ПДВ на суму 4 326,00 грн.

На підставі цього акта Державна податкова інспекція прийняла оспорювані податкові повідомлення-рішення.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат платника податку включаються витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

При цьому слід зазначити, що наявність законодавчо визначених обставин для формування валових витрат - первинні документи - є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону № 334/94-ВР передбачають як підставу для невключення до валових витрат випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів та використання у господарській діяльності придбаних товарів (послуг).

Судами попередніх інстанції було досліджено первинні документи на виконання договорів про надання контрагентами консалтингових та юридично - консультаційних послуг та встановлено належне виконання вказаних договорів та використання отриманих послуг позивачем у власній господарській діяльності, оскільки аналіз договорів щодо придбання консалтингових та юридично - консультаційних послуг дає підстави вважати, що дії позивача щодо укладення цих договорів з контрагентами свідчать про наявність ділової мети, а послуги, які надавали виконавці замовнику, спрямовані на збільшення доходу Товариством.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" власник або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, повинен забезпечити фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, які мають містити визначені Законом обов'язкові реквізити.

Згідно п. 2.7 Положення № 88, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади.

Законодавчо встановлений мінімум обов'язкових реквізитів, встановлених ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенням № 88 - назва документа (форми), дата і місце складання, назва підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи вище зазначені норми, судами попередніх інстанцій встановлено, що первинні документи, якими оформлено господарські операції з придбання консалтингових та юридично - консультаційних послуг складені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Суди також правильно вирішили спір в частині висновків фахівців контролюючого органу, що позивач не мав права на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ в складі отриманих консалтингових та юридично - консультаційних послуг.

Так, згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. А відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені (нараховані) суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Із наведеного випливає, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Як вже зазначалось вище, отримані послуги використовувались у власній господарській діяльності позивача, що підтверджено належно оформленими первинними документами, що містять всі необхідні реквізити.

Отже, аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що позивач у відповідності до вимог Закону № 334/94-ВР та Закону № 168/97-ВР правомірно відніс на валові витрати та до складу податкового кредиту вартість придбаних послуг.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.11.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 по справі № 2а-12318/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, передбачених статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко