Ухвала

від 26.08.2014 по справі 826/12340/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" серпня 2014 р. м. Київ К/800/6501/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Рибченко А. О. Титенко М. П. Вороніна В. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Маркет-Плазо» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 року у справі№ 826/12340/13-а за позовомДочірнього підприємства «Маркет-Плазо» доМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2013 року у справі № 826/12340/13-а позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників від 14.06.2013 року № 0000363910, № 0000373910, № 0000383910.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 року апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.11.2013 року у справі № 826/12340/13-а скасовано та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ДП «Маркет-Плазо» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень відмовлено.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, ст. ст. 203, 204, 215, 228 Цивільного кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки ДП «Маркет-Плазо» з питань правильності визначення, повноти нарахування та достовірності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства по фінансово-господарським відносинам з ТОВ «Сан-Кор Трейд» за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, складено акт від 24.05.2013 року № 597/39-10/32251573, яким зафіксовано порушення пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п.44.1 ст. 44, п. п. 138.1, 138.2, 138.6 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток в сумі 2 062 605,00 грн.; п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 1 367 515,00 грн.

На підставі акта перевірки 14.06.2013 року Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0000383910, яким зменшено позивачу суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 157 292,00 грн.;

- № 0000373910, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 2 062 605,00 грн., в тому числі: за основним платежем - в розмірі 2 062 605,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 0,00 грн.;

- № 0000363910, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 2 051 272, 50 грн., в тому числі: за основним платежем - в розмірі 1 367 515,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 683 757,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував виходив з того, що формування податкового кредиту за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, у зв'язку з чим є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в позові, оскільки фінансово-господарська діяльність контрагента позивача здійснювалась ним поза межами правового поля, а укладені ним правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком апеляційного суду, враховуючи наступне.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

У відповідності до пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Приписами п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

В перевіряємий період ДП «Маркет-Плазо» мало фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «Сан-Кор Трейд», за результатами яких позивачем відповідні суми грошових коштів включено до податкового кредиту та валових витрат.

Судом першої інстанції встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договорів від 28.01.2011 року № 597, від 15.07.2011 року № 688, від 01.07.2011року № 621, укладених позивачем з ТОВ «Сан-Кор Трейд», підтверджується первинними документами, наявними в матеріалах справи, зокрема, видатковими накладними, актами прийому-передачі товару, податковими накладними, платіжними дорученнями.

Проте, судом першої інстанції не проаналізовані та не спростовані доводи відповідача про неможливість здійснення зазначених вище господарських операцій з врахуванням обсягу та часу поставок.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірні господарські операції не були фактично виконані, оскільки на їх підтвердження не надані документи про переміщення товарно-матеріальних цінностей та карантинних сертифікатів. Однак в порушення ч. 1 ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства України не спростовані доводи позивача щодо цих обставин.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судові рішення у справі підлягають скасуванню у зв'язку з неповно з'ясованими обставинами, що перешкоджає правильному застосуванню норм матеріального права до спірних відносин. Згідно зі статтею 227 Кодексу адміністративного судочинства України наведене є підставою для їх скасування з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, надати оцінку доводам позивача та відповідача з приводу реальної можливості виконання зазначених в акті перевірки господарських операцій і застосувати до встановлених обставин відповідні норми матеріального права.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Маркет-Плазо» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2013 року у справі № 826/12340/13-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

А. О. Рибченко