Постанова

від 01.09.2014 по справі 907/669/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" вересня 2014 р. Справа № 907/669/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Гнатюк Г. М.

суддів: Кравчук Н. М.

Мирутенка О.Л.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «І.В.», м.Ужгород від 19.06.2014р.

на рішення господарського суду Закарпатської області від 05.06.2014р.

у справі № 907/669/13

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «І.В.», м.Ужгород

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрале», с.Минай, Ужгородського району

про стягнення 241549,10грн.,

за участю представників:

від позивача: не з'явився (Тертиченко В.І. - директор, який був присутній в судовому засіданні 26.08.2014р.)

від відповідача: не з'явився (Стецяк Т.І. - представник, який був присутній в судовому засіданні 26.08.2014р.)

01.07.2014р. на адресу суду поступила апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «І.В.» на рішення господарського суду Закарпатської області від 05.06.2014р. у даній справі, яка автоматизованою системою документообігу суду розподілена до розгляду судді-доповідачу Гнатюк Г.М.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 03.07.2014 року у склад колегії для розгляду справи №907/669/13 введено суддів Кравчук Н.М. та Мирутенка О.Л.

Ухвалою суду від 03.07.2014р. зазначена вище апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду на 22.07.2014р.

Розгляд справи відкладався до 26.08.2014р. В судовому засіданні 26.08.2014р. було заслухано пояснення представників сторін та оголошено перерву в судовому засіданні до 01.09.2014р.

Представники сторін в судове засідання 01.09.2014р. не з'явилися, хоча належним чином був повідомлені про час та місце слухання справи.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 05.06.2014р. у справі №907/669/13 (суддя Кривка В.П.) в задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю „І.В." про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Фрале" 241549,10 грн. заборгованості за оренду приміщень відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «І.В.» подало апеляційну скаргу, в якій рішення суду першої інстанції вважає незаконним, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому просить його скасувати, і прийняти нове рішення, яким вимоги позивача задоволити та стягнути з відповідача 241549,10грн. орендної плати.

Зокрема, на думку скаржника суд першої інстанції не врахував, що свідоме невиконання позивачем своїх зобов'язань в частині прийняття об'єкту оренди від наймача у зв'язку з закінченням терміну дії договору оренди та наслідків порушення зобов'язання з вини кредитора є недоведеною. Крім цього, на думку скаржника, судом безпідставно не застосовано до спірних правовідносин ст. 612 ЦК України та ст. 220 ГК України. Так, згідно зазначених норм закону боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в термін, установлений законом або договором.

В судовому засіданні 26.08.2014р. позивачем було заявлено клопотання (вх.№01-04/4840/14 від 26.08.2014р.) про доручення до матеріалів справи копії документів, а саме постанови заступника прокурора від 17.07.2014р. про скасування постанови про закриття кримінального провадження; листа від 29.70.2014р. прокурора м.Ужгорода про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження; заяви прокурору м.Ужгорода про встановлення особи, що підробила підпис і притягнення її до відповідальності, яке задоволено судом і зазначені документи долучено до матеріалів справи в якості інформації.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу (вх.№01-04/4096/14 від 22.07.2014р.) ТзОВ «Фрале» спростовує доводи скаржника та зазначає про законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, у зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Розглянувши подану апеляційну скаргу та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Львівський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Закарпатської області від 21.08.2013 року позов було задоволено частково та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „Фрале" (м. Минай, вул. Українська, 70 код 35335687) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „І.В." (м. Ужгород, вул. Минайська, 15/32 код 22102422) суму 241 549,1 грн. заборгованості по орендній платі та суму 4 830, 98 грн. витрат по сплаті судового збору. В решті вимог у задоволенні позову відмовлено. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року зазначене рішення було залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 05.02.2014 року скасовано рішення господарського суду Закарпатської області від 21.08.2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року, в частині позовних вимог про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 241 549,10 грн. та направлено справу в цій частині до господарського суду Закарпатської області на новий розгляд. При цьому рішення та постанову щодо відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за послуги з утримання приміщень у розмірі 16 685,26 грн. залишено в силі.

Позивачем до початку розгляду справи по суті, уточнено та змінено позовні вимоги, відповідно до яких просить суд стягнути з відповідача суму 241549,10 грн. за оренду приміщень, решту вимог просить не розглядати, про що свідчать відповідні письмові заяви (а.с. 53-56, Т-2). При цьому, позивач в обґрунтування позовних вимоги покликається на положення ст.ст. 785, 795 ЦК України.

Матеріали справи свідчать про те, що 01.10.2007р. між ТОВ "Фрале" та ТОВ „І.В." було укладено договір оренди нерухомого майна (а.с. 13-16, Т-1).

Відповідно до умов договору, ТОВ "Фрале" (орендар) отримав від ТОВ „І.В." (орендодавця) у строкове оплатне користування майно - приміщення взуттєвого комплексу, яке складається з літери „А" площею 728,9 кв.м. та розташоване по вул. Мала, 107 в с. Есень, Ужгородського району.

Факт передачі нерухомого майна орендарю у користування за наведеним договором підтверджено Актом приймання-передачі від 01.10.2007р., який здійснено відповідно до обумовленого договором порядку (п.2.1. Договору) у простій формі, шляхом його підписання уповноваженими представниками (а.с. 17, Т-1).

Після закінчення строку дії договору оренди від 01.10.2007р. позивач та відповідач, на той же предмет оренди, уклали новий договір оренди №1 від 01.10.2008р. (а.с.18-21) з терміном дії до 01.09.2011р., який Додатком до договору №1 від 27.07.2011р. було продовжено на один рік до 01.09.2012р. (а.с. 24, Т-1). Передача майна за договором оренди №1 від 01.10.2008р. також оформлено Актом приймання - передачі від 01.10.2008р. у простій формі, шляхом його підписання уповноваженими представниками (а.с.22, Т-1).

Однак, до закінчення терміну дії договору (01.09.2012р.) позивач висловив свої заперечення проти поновлення договору на новий строк, про що він повідомив відповідача шляхом надіслання листа від 14.08.2012р. №1/08, де зазначено про закінчення терміну дії договору 01.09.2012р. та проведення у зв'язку з цим інвентаризації майна (а.с.26, Т-1).

Таким чином, виходячи з положень ст.ст. 284, 291 ГК України, ст.ст. 764 ЦК України вищезазначений договір оренди припинив свою дію з 01.09.2012 року. На аналогічні правові позиції вказано у своїй постанові і Вищим господарським судом України з розгляду даної справи (а.с. 207-210, Т-1).

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Стаття 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ст. 763 коментованого закону)

За змістом положень ст.ст. 779, 785, 795 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. При цьому в разі погіршення речі переданої в найм, наймач зобов'язаний усунути такі погіршення, в іншому разі наймодавець вправі вимагати відшкодування завданих йому збитків. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, господарське зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що за певних умов звичайно ставляться. При цьому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ч.1 ст. 527 ЦК України).

Як пояснено представником відповідача, об'єкт оренди був повністю звільнений та вибув з володіння та користування ТОВ „Фрале" ще в кінці вересня 2012 року, тобто після припинення терміну дії договору, про що позивачу було достеменно відомо, оскільки звільнення приміщень мало місце за присутності директора позивача.

При цьому представник не заперечувала того, що дійсно була присутня в кінці вересня 2012 року при вивозі відповідачем свого обладнання з орендованих приміщень, і надалі нею було отримано узгоджений відповідачем акт прийому передачі орендованого майна (а.с. 27, Т-1). При цьому, пояснила, що відмовилась від його підписання (лист позивача від 10.10.2012 року, а.с. 28, Т-1), оскільки вважала, що відповідач продовжував користуватися орендованим майном і після закінчення його терміну, тому згідно положень ст. 764 ЦК України договірні орендні відносини між сторонами поновилися на строк який був раніше встановлений договором. Крім цього, свою відмову від прийняття об'єкта оренди мотивувала тим, що ніякої комісійної передачі об'єкту оренди не відбувалося, об'єкт оренди за час його користування відповідачем прийшов до неналежного стану: не прибране сміття, розбите скло в окремих віконних рамах незамінене тощо. Таким чином, позивач вважає, що оскільки відповідач належним чином не передав об'єкт оренди, останній продовжує ним користуватись, а тому зобов'язаний сплатити орендну плату в розмірі 241549,10грн. (за період з жовтня 2012 по квітень 2013р.)

При цьому, позивач документально не підтверджує викладені ним обставини.

Натомість в обґрунтування того, що фактично орендоване приміщення було звільнено у вересні 2012р. відповідач посилається на ряд документів, а саме:

- наказ директора ТзОВ „Фрале" №7/1-К від 28.06.2012 року про попередження про заплановане вивільнення працівників з 30.08.2012 року у зв'язку зі скороченням штату (а.с. 157-158, Т-1);

- наказ директора ТзОВ „Фрале" №27-К від 31.08.2012 року про звільнення працівників (а.с. 159, Т-1);

- лист - звернення до ПАТ Закарпаттяобленерго №195 від 12.09.2012 року про дострокове розірвання договору №Р06/14-0494 від 09.12.2008 року на постачання електроенергії на об'єкт оренди з 01.10.2012 року, з огляду на припинення орендних відносин приміщень позивача, проведення у зв'язку з цим звірки взаєморозрахунків з ПАТ та повернення енергопостачальною компанією ТзОВ „Фрале" передоплати (а.с. 155-156, Т-1, а.с. 73-84, Т-2);

- лист - звернення до ПАТ „Укртелеком" №201 від 21.09.2012 року про розірвання договору на користування телефонним зв'язком у зв'язку з закінченням дії оренди приміщень по вул. Мала 107, с. Єсень, Ужгородського району (а.с. 72, Т-2);

- довідку ТзОВ „Єлена 2008" №18 від 24.10.2013 року про те, що ТзОВ „Фрале" 26.09.2012 року перемістило все власне обладнання для повного технологічного циклу виробництва взуття, а також сировину та готову продукцію в приміщення ТОВ „Єлена 2008", що розташовані в с. Пийтерфолово, Виноградівського району (а.с. 153, Т-1);

- довідку сільського голови с. Есень, Ужгородського району №256 від 28.10.2013 року про те, що ТзОВ „Фрале" 26.09.2012 року вивезло власне обладнання та сировину з вул. Мала 107, с. Єсень, Ужгородського району (а.с. 154, Т-1).

Крім цього, в матеріалах справи містяться нотаріально засвідчені пояснення колишніх працівників ТОВ, які підтверджують, що вивезення обладнання 26.09.2012 року мало місце в присутності орендодавця, і що після звільнення орендованих приміщень ключі від колишнього взуттєвого комплексу було передані охоронцю, який постійно охороняє даний об'єкт (а.с. 61-62, Т-2). Даний факт не заперечується позивачем, яка зазначає, що об'єкт з жовтня знаходився під охороною працівників ТзОВ «І.В.».

Згідно положень ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення (ст. 616 ЦК України). При цьому при застосуванні коментованої норми слід враховувати, що якщо порушення зобов'язання сталося цілком з вини кредитора, то збитки кредитора слід вважати такими, що завдані внаслідок його власних дій чи бездіяльності, і вони не є результатом порушення його права. Такі збитки не підлягають відшкодуванню згідно з частиною першою статті 22 ЦК України, навіть якщо відповідно до закону або договору боржник несе відповідальність за порушення зобов'язання незалежно від наявності його вини. Оскільки стягнення неустойки за правовою природою є компенсацією майнових втрат кредитора, що сталися внаслідок порушення його права, у розмірі, що визначається у спрощеному, порівняно із відшкодуванням збитків, порядку, то якщо порушення зобов'язання сталося цілком з вини кредитора у нього не виникає також права на неустойку. (Лист Вищого господарського суду від 07.04.2008р. №01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України").

Зважаючи на викладене, а також враховуючи в сукупності обставини справи та документи, наявні в матеріалах справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволення позову, так як саме позивачем допущено невиконання своїх зобов'язань в частині прийняття об'єкту оренди від наймача (відповідача), у зв'язку з закінченням терміну дії договору оренди, а отже і порушення зобов'язання відповідача настало з вини кредитора.

Посилання скаржника на те, що долучені до матеріалів справи пояснення та інші документи, які свідчать про звільнення орендованого приміщення відповідачем ще у вересні 2012 року не можуть свідчити про його повернення, судом апеляційної інстанції відхиляються, зважаючи на наступне.

У відповідності до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, у відповідності до ч.1 ст.43 ГПК України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції застосовано до спірних правовідносин ст. 612 ЦК України та ст. 220 ГК України., судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки позивачем не доведено факту прострочення виконання зобов'язання саме з вини відповідача.

При цьому слід зазначити, що оскільки ТзОВ «І.В.» відмовилося від поновлення договору оренди, з огляду на приписи ст. 764 ЦК України у суду відсутні правові підстави для стягнення орендної плати, оскільки відсутня правова підстава для нарахування такої плати, а саме факт користування приміщенням та продовження дії договору.

Таким чином, доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та викладеним вище аналізом обставин справи і чинного законодавства, а тому колегією суддів відхилені через їх безпідставність.

З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «І.В.» залишена без задоволення, витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на скаржника.

Керуючись ст.ст. 101,103,105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

1. Рішення господарського суду Закарпатської області від 05.06.2014 року у справі №907/669/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «І.В.» залишити без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи повернути в господарський суд Закарпатської області.

Головуючий суддя Гнатюк Г.М.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Мирутенко О.Л.