Ухвала

від 03.09.2014 по справі 2а-11371/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" вересня 2014 р. м. Київ К/800/6822/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Вербицької О.В., Приходько І.В., за участю секретаря судового засідання Лисюк І.О.,

представника позивача Малашенкової Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 22.10.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2013 року

у справі № 2а-11371/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Системи телебачення та зв'язку» (далі - позивач, ТОВ «Системи телебачення та зв'язку»)

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Системи телебачення та зв'язку» звернулось у серпні 2012 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.05.2012 року № 00023622-2, № 00023722-2 та № 00023822-2.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 22.10.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача з питань правомірності формування валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Еліт Консалт» за період з 01.04.2011 року по 31.07.2011 року, за результатами якої складено акт від 15.05.2012 року № 2263/22-2/30635012, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, пунктів 201.1, 201.2, 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 742 400,00 гривень та завищено від'ємне значення різниці між сумою оподатковуваного зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за липень 2011 року на 51 807,00 гривень, та порушення п. 138.2 ст. 138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 913 338,00 гривень.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.05.2012 року: № 00023622-2, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 913 338,00 гривень; № 00023722-2, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суму податку на додану вартість за липень 2011 року на 51 807,00 гривень; № 00023822-2, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 742 400,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 24 731,00 гривня.

В порядку адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пункті 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Приписами п. 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між позивачем та ТОВ «Еліт Консалт» укладено договір поставки від 28.03.2011 року № 280311. На підтвердженні виконання умов зазначеного договору, позивачем долучено до матеріалів справи копії актів приймання-передачі обладнання, рахунків-фактур та видаткових накладних, які досліджені судами попередніх інстанцій. Оплату за поставлений товар позивачем здійснено, шляхом перерахування коштів на ім'я ТОВ «Еліт Консалт», що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

При цьому, отриманий товар використано позивачем у власній господарській діяльності при взаємовідносинах з ТОВ «Телеодин», ТОВ ВП «Побутрембудматеріали», ЗАТ «Телерадіокомпанія «Україна», ТОВ «ТСК Фундамент», ТОВ «Телекомпанія «Студія 1+1», ТОВ «Савік Шустер Студія», ТОВ «ГРАВІС-КІНО», ІП « 1+1 Продакшн», ПрАТ «Міжнародний Медіа Центр-СТБ», ПрАТ «ДАТАГРУП», що підтверджується відповідними договорами, рахунками-фактурами, податковими накладними, видатковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи та досліджені судами попередніх інстанцій.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій в повній мірі встановлено товарність та реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Еліт Консалт» за вказаним правочином.

Крім того, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що посилання податкового органу на факт винесення старшим слідчим з ОВС підполковником податкової міліції Горожановим В.А. постанови про порушення кримінальної справи від 02.11.2011 року № 56-298 за фактом фіктивного підприємництва, шляхом створення ТОВ «Еліт Консалт» є необґрунтованими, оскільки приписами ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, належним доказом для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, є вирок суду в кримінальній справі ухвалений щодо цієї особи, а тому зазначені матеріали кримінальної справи за відсутності винесених за результатами їх розгляду вироків не є належним та допустимим доказом у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, судами вірно зазначено, що відповідачем не надано до суду доказів на відсутність у ТОВ «Еліт Консалт» складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо безпідставності висновків відповідача про нікчемність спірного правочину, оскільки такі ґрунтуються виключно на висновках актів, складених іншими податковими органами за наслідками проведених перевірок контрагента позивача.

При цьому, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДА, який нараховується у ланцюгу поставок, або вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки для отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність висновків відповідача щодо укладення позивачем угоди без мети настання реальних наслідків, які передбачені цим договором, оскільки встановлені обставини справи свідчать про реальність господарської операції між позивачем та контрагентом.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Еліт Консалт» та безпідставність і недоведеність доводів податкового органу щодо порушення позивачем вимог ПК України, у зв'язку з чим спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 22.10.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2013 року у справі № 2а-11371/12/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: (підпис) О.В. Вербицька (підпис) І.В. Приходько З оригіналом згідно

Помічник судді Паніотова В.Г.