Ухвала

від 03.09.2014 по справі 817/2521/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2014 року м. Київ К/800/57912/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Вербицької О.В., Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 24.09.2013 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 року

у справі № 817/2521/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бімол» (далі - позивач, ТОВ «Бімол»)

до Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Костопільська МДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Бімол» звернулось у липні 2013 року до суду з адміністративним позовом до Костопільської МДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.04.2013 року № 0000072200, № 0000062200, № 0000082200 та № 0001041741 .

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 24.09.2013 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 року, позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано повністю податкові повідомлення-рішення Костопільської МДПІ № 0000072200 та № 0000062200 від 16.04.2013 року; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Костопільської МДПІ № 0000082200 від 16.04.2013 року в частині застосування відносно ТОВ «Бімол» штрафних (фінансових) санкцій на суму 4322,48 гривні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача1 необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ «Бімол» є юридичною особою, що підтверджується довідкою статистики серії АБ № 657904 від 07.06.2013 року. Видами діяльності позивача є переробка молока, виробництво масла та сиру, виробництво морозива, оптова торгівля молочними продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

Відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання 26.03.2013 року проведено виїзну перевірку ТОВ «Бімол» на предмет дотримання податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт № 155/22/32413662.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем: п. 135.2 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, абзацу «в» пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого було занижено податок на прибуток підприємства на загальну суму 29 907,00 гривень; п. 181.7 ст. 181, п. 185.1 ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.11, п. 201.14, п. 201.15 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження та несплати податку на додану вартість в сумі 17 653,00 гривні; п. 181.7 ст. 181, п. 185.1 ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.11, п. 201.14, п. 201.15 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження та несплати до спеціального фонду державного бюджету податку на додану вартість в сумі 385 614,00 гривень та не перерахування податку на додану вартість в сумі 70 480,00 гривень; п. 2.8, п. 7.39 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банку України 13.01.2005 року № 40/10320.

Акт перевірки від 26.03.2013 року не підписаний посадовими особами позивача.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.04.2013 року: № 0000072200, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 473 747,00 гривень основного платежу та 236 873,50 гривні штрафних (фінансових) санкцій; № 0000062200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства на суму 29 907,00 гривень основного платежу та 14 328,00 гривень штрафних (фінансових) санкцій; № 0000082200 про збільшення суми грошового зобов'язання на суму 5050,43 гривень; № 0001041741 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 2332,01 гривні основного платежу та 1093,00 гривні штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки від 26.03.2013 року ТОВ «Бімол» 09.04.2013 року було подано письмове заперечення, яке рішенням Костопільською ОДПІ від 16.04.2013 року за № 2069/7/22-17 залишено без задоволення, а висновки акту перевірки - без змін.

Рішенням про результати розгляду скарги від 04.07.2013 року № 6211/6/99-99-10-01-15 повторну скаргу ТОВ ««Бімол» також залишено без задоволення.

З матеріалів справи вбачається, що однією із підстав для винесення названих податкових повідомлень-рішень про визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість були висновки податкового органу про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ «Сидона», ПП «Агрегат-Ресурс», ПП «Об'єктив», ПП «Отельєр Інтернешнл», ТОВ «Виробничо-промислове підприємство «Металіст», а як наслідок відповідач дійшов висновку, що позивачем завищено: витрати по операціям позивача з ТОВ «Сидона» на суму 14 665,00 гривень, з ПП «Агрегат-Ресурс» на суму 952,00 гривні, з ПП «Об'єктив» на суму 3780,00 гривень; податковий кредит по операціям позивача з ТОВ «Сидона» на суму 5444,00 гривні, з ПП «Агрегат-Ресурс» на суму 4543,00 гривні, з ПП «Об'єктив» на суму 756,00 гривень, з ПП «Отельер Інтернешнл» на суму 2916,00 гривень, з ТОВ «ВПП «Металіст» на суму 341,00 гривні.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Досліджуючи наявні в матеріалах справи первинні документи, а саме договори, накладні, податкові накладні, платіжні документи, товарно-транспортні накладні та інші товаросупровідні документи, накладні на внутрішнє переміщення, акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, акти приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів, звіти про витрату допоміжних матеріалів та палива, акти на списання товарно-матеріальних цінностей, акти здачі-приймання робіт (послуг), оборотно-сальдові відомості, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що операції позивача з ТОВ «Сидона», ПП «Агрегат-Ресурс», ПП «Об'єктив», ПП «Отельєр Інтернешнл», ТОВ «ВПП «Металіст» є такими, що фактично виконані (товар перевозився, поставлявся, був оприбуткований та використаний у господарській діяльності позивача).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що формування спірних сум витрат та податкового кредиту позивач здійснив відповідно до приписів п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та на підставі податкових накладних та первинних документів, що містять усі обов'язкові реквізити та за господарськими операціями, що є фактично виконані.

Згідно із статтею 61 Конституції України відповідальність осіб має індивідуальний характер, при цьому будь-які протиправні дії одних платників податків не можуть покладати обов'язку щодо відповідальності за дії таких платників на інших осіб.

Особа не може нести відповідальності за неправомірні дії інших осіб (за умови необізнаності щодо їх протиправної поведінки). Відповідачем не встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Вказане узгоджується з конституційним принципом індивідуальності юридичної відповідальності.

У разі, якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Можливі порушення з боку контрагентів позивача податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності (відсутність за місцезнаходженням, необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність власних основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів тощо) не можуть бути підставою для позбавлення добросовісного платника податків (позивача) права на витрати та на податковий кредит.

Враховуючи встановлені в ході судового розгляду обставини, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вірно вважає висновки відповідача про нікчемність та безтоварність правочинів, укладених позивачем з переліченими вище контрагентами, безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Окрім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що підставою для визначення грошових зобов'язань є встановлені в ході перевірки обставини щодо заниження валового доходу за грудень 2012 року на суму 80 275,00 гривень.

Однак, як встановлено судом акт перевірки від 26.03.2013 року не містить посилання на господарську операцію, назву контрагента, дату її проведення, бухгалтерську проводку, на підставі яких відповідач зробив висновок, що має місце заниження валового доходу на суму 80 275,00 гривень, та як наслідок податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємства.

Правила фіксування встановлених перевіркою порушень передбачені пп. 5.2 п. 5 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року № 984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за № 34/18772 (далі - Порядок № 984). Згідно з вимогами вказаного підпункту Порядку № 984 перевіряючі повинні зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Всупереч вказаним вимогам, обставини щодо заниження валового доходу податковим органом у акті перевірки від 26.03.2013 року № 155/22/32413662 встановлювались на підставі аналізу даних оборотно-сальдових відомостей, жодних посилань на первинні документи щодо вказаних порушень акт перевірки не містить. В ході розгляду справи відповідач та його представник також не змогли усунути вказані недоліки акту перевірки та навести суду господарську операцію, назву контрагента, дату її проведення та первинні документи, з яких вбачались обставини щодо заниження валового доходу. За даними головної книги судами не вбачалось розбіжностей між сумами задекларованого та отриманого позивачем доходу.

Щодо доводів відповідача про завищення позивачем податкового кредиту внаслідок включення до спеціальної декларації з податку на додану вартість суми податку на додану вартість, які не пов'язані з основним виробництвом позивача, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що наведені відповідачем обставини не можуть бути підставою для визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач подає до податкового органу дві декларації загальну та спеціальну.

Відповідно до п. 209.2 ст. 209 ПК України сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, відображена у спеціальній декларації не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства.

Відповідно приписів ст. 200 ПК України, сума податку на додану вартість, нарахована або сплачена платником податків внаслідок провадження інших видів господарської діяльності (не сільськогосподарської) відображається у загальній (бюджетній декларації), ПДВ за якою підлягає сплаті до бюджету.

Пункт 200.1 ст. 200 ПК України передбачає, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету, а при від'ємному значенні суми, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу, а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. п. 200.1-200.3 ст. 200 ПК України).

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1.ст. 198 ПК України).

Таким чином, сума ПДВ нарахована, сплачена платником у складі придбаних ТМЦ, робіт, послуг в залежності від напрямку їх використання у сфері сільськогосподарської або іншої діяльності відноситься або до складу податкового кредиту спеціальної декларації (сільськогосподарська діяльність) або ж до складу податкового кредиту загальної декларації (інша господарська діяльність). В будь-якому випадку сума ПДВ нарахована у складі податкового кредиту, зменшує суму податкового зобов'язання з ПДВ, що відповідно підлягає сплаті до бюджету за загальною декларацією, або що залишається у розпорядженні платника за спеціальною декларацією.

З акту перевірки вбачається, що податковий орган вважає показники податкового кредиту спеціальної декларації завищеними на суму 432 878,00 гривень, оскільки на думку відповідача сума названого податкового кредиту повинна відображатись у загальній (бюджетній декларації), так як сума ПДВ, що нарахована, сплачена у складі придбаних ТМЦ, робіт/послуг, (використаних при проведенні ремонтно-будівельних робот по будівництву торгівельного комплексу та обладнання) відноситься до іншої несільськогосподарської діяльності.

Натомість, судами вірно зазначено, що в супереч обумовленим висновкам, податковий орган допустив однобічний підхід при визначенні грошового зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету встановивши завищені показники податкового кредиту спеціальної декларації на суму 432 878,00 гривень, відповідач не відобразив обставин, щодо заниження показників податкового кредиту загальної декларації на таку ж суму. Відображення податковим органом занижених показників податкового кредиту загальної декларації, призводить до того, що податкове зобов'язання з ПДВ, що підлягало сплаті до бюджету є завищене (зайво задекларованим) позивачем на 432 878,00 гривень.

Відповідно до п. 61.1 ст. 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів. Податковий контроль здійснюється шляхом проведення перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу (пп. 62.1.3. п. 62.1 ст. 62 ПК України).

Підпункт 54.3.2 п. 54.3. ст. 54 ПК України передбачає, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Отож, у разі якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, свідчать про заниження або ним завищення суми його податкових зобов'язань, податкового кредиту, витрат або доходи, контролюючий орган зобов'язаний самостійно та правильно визначити об'єкт оподаткування та суму грошових зобов'язань з урахуванням як занижених показників так і завищених.

Враховуючи обумовлене та зважаючи на виявлені недоліки при формуванні сум податкового кредиту за двома деклараціями, податковий орган зобов'язаний був правильно перерозподілити такі суми податкового кредиту між спеціальною та загальною декларацією та правильно встановити показники, як завищеного так і заниженого податкового зобов'язання з ПДВ.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що завищені показники податкового кредиту за спеціальною декларацією (ПДВ за якою залишається у розпорядженні платника) перекриваються на ту ж суму заниженими показниками податкового кредиту за загальною декларацією, що в цілому не призводить до недоплати (заниження) позивачем грошового зобов'язання з ПДВ, яке могло б підлягати сплаті до бюджету.

Крім того, судами вірно зазначено, що не знайшло свого підтвердження послання в акті перевірки про подвійне включення до складу податкового кредиту за господарською операцією з ТОВ «Епіцентр К» суми податку на додану вартість 1295,50 гривень, оскільки розрахунок коригування від 15.12.2012 року відносно вказаної суми стосується контрагента ТОВ «Експансія» код ЄДРПОУ 13842174.

Вказане підтверджується дослідженими судами реєстром виданих та отриманих податкових накладних ТОВ «Бімол», розрахунком від 15.12.2012 року коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної та розрахунком № 193/612 до Договору від 01.04.2010 року № 792-РВ.

Крім того, судами вірно зазначено, що не знайшли свого підтвердження доводи податкового органу, щодо завищення сум податкового кредиту на суму 7888,00 гривень та завищення витрат на суму 42 161,00 гривня по операціям позивача з придбання послуг зв'язку у компанії «Київстар», оскільки окрім рахунків-фактур, надання послуг зв'язку підтверджується іншими первинними документами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що надані до перевірки первинні та платіжні документи, податкові накладні містять всі необхідні реквізити, складені особами, що на момент їх складання були в установленому порядку зареєстровані, як суб'єкти господарювання та платники податків (в тому рахунку і податку на додану вартість). Названі документи повністю розкривають зміст господарської операції.

Згідно з вимогами ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Отож, недоліки у оформленні первинних документів не можуть слугувати підставою для не відображення господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Формування спірних сум витрат та податкового кредиту за операціями з придбання послуг зв'язку позивач здійснив відповідно до приписів п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України за операціями які фактично відбулися.

Таким чином, враховуючи зазначене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про протиправність податкових повідомлень-рішень № 0000072200 та № 0000062200 від 16.04.2013 року.

Щодо доводів відповідача про безпідставне скасування податкового повідомлення-рішення № 0000082200 від 16.04.2013 року в частині визначеного грошового зобов'язання на суму 4322,48 гривні, то матеріали справи містять досліджені судами та належним чином заповнені видаткові касові ордери, які відповідають вимогам п. 3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року за № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 13.01.2005 року № 40/10320.

Відповідно до п. 85.4. ст. 85 ПК України, при проведенні перевірок посадові особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області - відхилити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 24.09.2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 року у справі № 817/2521/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) О.В. Вербицька Помічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько