Ухвала

від 01.09.2014 по справі 816/3532/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2014 року м. Київ К/800/52470/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Сіроша М.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30.07.2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2013 року

у справі № 816/3532/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Кременчуцький сталеливарний завод» звернулось до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.07.2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2013 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 25.02.2013 року №0001212202/33, №0001192202/34, №0001202202/329, №0001182202/330 та від 16.05.2013 року №0003152202/95.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки позивача по взаємовідносинах з ТОВ «ТПК «Техмашпостач» за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року, ТОВ «Старт Д» за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року, ТОВ «Ривс» за період з 01.01.2012 року по 31.03.2012 року, ТОВ «Інтако» за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року, ТОВ «Малахіт» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, ТОВ «Техногазкомплект» за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, ТОВ «Дніпроресурс» за період з 01.04.2011 року по 30.06.2011 року, відповідачем складено акт від 31.01.2013 року №825/22.5-09/05756783, яким встановлено порушення: - п. 4.1 ст.4, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, ст. 135, п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України, ст.ст. 216, 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого завищено валові витрати на загальну суму 339 735, 00 грн. та занижено суму податку на прибуток в розмірі 73 405, 00 грн.; - ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст.ст. 203, 216, 228 Цивільного кодексу України, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп.7.2.8 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст.185, п. 187.1 ст. 187, п.188.1 ст. 188, п. 201.14 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в розмірі 74 925, 00 грн. та завищено від'ємне значення податку на додану вартість в розмірі 48, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.02.2013 року: № 0001212202/33, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 48, 00 грн.; - №0001192202/34, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 17 200, 00 грн.; - № 0001202202/329, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 104 837, 00 грн., в тому числі за основним платежем - 74 925,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 29 912,00 грн.; - № 0001182202/330, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 84 009, 00 грн., в тому числі основним платежем - 56 205, 00 грн., 27 804, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін та прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.05.2013 року №0003152202/95, яким зменшено позивачу суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 55 803, 00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентами.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушення позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарських операцій позивача з його контрагентами і, як наслідок, неправомірного прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Згідно із пп. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В силу пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим законом, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбудеться раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до етапі 39 цього Кодексу, та складається з сум податків нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У відповідності до п. 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь-яких витрат - платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що до складу валових витрат включаючи, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з приданням електричної енергії (включаючи реактивну), у урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно із абзацом другим п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом П цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в перевіряємому періоді позивач мав правовідносини з ТОВ «ТПК»Техномашпостач», ТОВ «Старт-Д», ТОВ «Ривс», ТОВ «Інтако», ТОВ «Малахит», ТОВ «Техногазкомплект», ТОВ «Дніпроресурс».

На підтвердження виконання даних господарських операцій в матеріалах справи наявні копії договорів, специфікацій, актів здачі-прийому, платіжних доручень, взаємозаліку з клієнтами; рахунків-фактур, видаткових накладних, прибуткових ордерів, договір-рахунків, рахунків, накладних, журналу довіреностей, вимоги, книг руху транспорту, карток складського обліку матеріалів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що недоліків у заповненні первинних документів податковим органом не виявлено, зауважень щодо змісту та форми податкових накладних не було.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (Інформаційний лист ВАСУ від 01.11.2011 року №1936/11/13-11).

Суди попередніх інстанцій, враховуючи встановлені обставини, дійшли висновку, що надані копії документів бухгалтерського обліку підтверджують наявність фактичного здійснення вказаних господарських операцій та понесення позивачем витрат на придбання таких товарів (послуг) у розмірі 339 735, 00 грн., та сплаті в ціні придбаних товарів (отриманих послуг) податку на додану вартість в розмірі 74 973, 00 грн.

Посилання відповідача на порушення, виявлені під час перевірки контрагентів позивача, правомірно не прийняті судами до уваги, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Відсутність у підприємства-контрагента основних фондів та недостатність трудових ресурсів само собою не свідчить про невчинення господарських операцій, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини другої ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судами встановлено, що реальність господарської операції позивача з його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.

За змістом статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30.07.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2013 року у справі № 816/3532/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

М.В.Сірош