Рішення

від 09.09.2014 по справі 910/17451/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17451/14 09.09.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арома-Флора»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональна компанія

природних ресурсів України»

Про стягнення 28 172,43 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Пшик І.М. - по дов. № 01/09-1 від 01.09.2014

від відповідача не з'явився

Суть спору :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Арома-Флора» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональна компанія природних ресурсів України» 28 172,43 грн. заборгованості, з яких: 22 539,99 грн. основного боргу, 2 448,69 грн. пені, 2 766,40 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 417,35 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору № 4 від 29.08.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2014 порушено провадження у справі № 910/17451/14 та призначено справу до розгляду на 02.09.2014.

Відповідачем в судовому засіданні 02.09.2014 було подано клопотання про зобов'язання позивача забезпечити виконання ст. 56 Господарського процесуального кодексу України в частині надсилання позовної заяви та доданих до неї документів та про відкладення розгляду справи для надання можливості відповідачу ознайомитись з матеріалами справи.

Клопотання мотивовано тим, що позивачем проігноровано обов'язок надсилання позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу.

Суд розглянувши подане клопотання відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне

Відповідно до статті 56 Господарського процесуального кодексу України позивач, прокурор чи його заступник зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення.

Згідно Правил надання послуг поштового зв'язку (далі - Правила), затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, розрахунковий документ - (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) видається відправникові з додержанням вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» і підтверджує факт надання послуги відділенням зв'язку.

Згідно з п.п. 59, 61 Правил внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення.

Докази відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів повинні додаватись до позовної заяви (п. 2 ч. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, позивач в якості належних доказів надіслання відповідачеві копії позовної заяви та доданих до неї документів має подати розрахунковий документ (поштову квитанцію), який підтверджує факт надання послуги зв'язку разом з описом вкладення кореспонденції, який підтверджує зміст поштового відправлення.

В матеріалах справи міститься поштова квитанція № 2390 та відповідний опис вкладень кореспонденції від 15.08.2014, які свідчать про надіслання позивачем копії позовної заяви № 14/08/14-1 від 14.08.2014 з додатками на адресу : м. Київ, вул. Ушинського, 40, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є місцезнаходженням відповідача.

Таким чином, в матеріалах справи № 910/17451/14 містяться належні докази надіслання позивачем на адресу відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів.

Положеннями Господарського процесуального кодексу України не передбачено надання доказів отримання стороною у справі кореспонденції, а лише докази надіслання.

Крім того, отримавши 26.08.2014 ухвалу суду про порушення провадження у справі від 21.08.2014 відповідач не був позбавлений скористатись правами, наданими сторонам у справі згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої сторони мають право знайомитися з матеріалами справи , робити з них витяги, знімати копії…

В судовому засіданні 02.09.2014 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 09.09.2014.

Позивачем в судовому засіданні 09.09.2014 подано клопотання про часткове припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з тим, що відповідачем сплачено суму боргу в розмірі 2 837,12 грн.

Відповідач в судове засідання 09.09.2014 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали про порушення провадження у справі від 21.08.2014 не виконав.

Відповідачем 04.04.2014 до відділу діловодства суду подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю направити повноважного представника відповідача в засідання суду, який має приймати участь в іншому судовому процесі.

Суд розглянувши подане клопотання відзначає наступне

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського сулу України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджують факт відсутності у відповідача, як юридичної особи, можливості направити іншого представника у судове засідання.

З огляду на викладене, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.

В судовому засіданні 09.09.2014, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

29.08.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Арома-Флора» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональна компанія природних ресурсів України» (покупець) було укладено договір № 4 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, відповідно замовленням покупця, постачальник зобов'язується передавати у власність (поставляти) покупцю сировину для косметики (далі - іменується товар), а покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно сплачувати його вартість в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 1.2. договору загальний обсяг переданого (поставленого) товару за цим договором визначається протягом терміну дії цього договору з урахуванням кількості і асортименту товару по всім переданим (поставленим) окремим партіям товару.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманого товару не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 22 539,99 грн. та за несвоєчасне виконання зобов'язань нараховані пеня в розмірі 2 448,69 грн., збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 2 766,40 грн. та 3% річних в сумі 417,35 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до п. 12.9. договору договір набуває чинності з 29.08.2013 та діє до 31.12.2015.

Згідно з п. 2.1. договору асортимент, найменування товару, його кількість та ціна визначаються в узгодженому замовленні покупця, погодженому рахунку-фактурі та видатковій накладній (інших двосторонніх документах), що є невід'ємною частиною цього договору .

Відповідно до п. 2.2. договору постачальник постачає товар окремими партіями відповідно до наданих покупцем замовлень сторони попередньо узгоджують асортимент та кількість кожної партії товару, що підлягає поставці (в електронному або факсимільному вигляді).

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 76 207,97 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

№ 165 від 02.09.2013 на суму 14 100,12 грн.,

№ 166 від 03.09.2013 на суму 232,00 грн.,

№ 215 від 23.10.2013 на суму 3 505,99 грн.,

№ 219 від 30.10.2013 на суму 2 047,01 грн.,

№ 228 від 11.11.2013 на суму 670,00 грн.,

№ 235 від 15.11.2013 на суму 5 940,00 грн.,

№ 242 від 27.11.2013 на суму 1 392,00 грн.,

№ 245 від 29.11.2013 на суму 800,00 грн.,

№ 267 від 25.12.2013 на суму 1 450,02 грн.,

№ 25 від 03.02.2014 на суму 4 170,00 грн.,

№ 29 від 05.02.2014 на суму 226,00 грн.,

№ 30 від 05.02.2014 на суму 12 399,96 грн.,

№ 34 від 07.02.2014 на суму 232,00 грн.,

№ 42 від 18.02.2014 на суму 15 840,00 грн.,

№ 74 від 28.03.2014 на суму 1 624,98 грн.,

№ 87 від 17.04.2014 на суму 10 469,88 грн.,

№ 93 від 07.05.2014 на суму 1 108,01 грн.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 3.3. договору визначено, що оплата за товар за цим договором здійснюється в повному обсязі шляхом перерахування покупцем коштів на поточний рахунок постачальника, зазначеним в розділі 13 даного договору, не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати передачі йому товару. Датою передачі товару вважається дата отримання товару покупцем, що підтверджується датою у видатковій накладній постачальника або у разі, якщо покупець не надав/не надіслав постачальнику видаткову накладну та довіреність, - датою отримання товару згідно товарно-супровідних документів перевізника.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка на момент звернення з позовом до суду становила 22 539,99 грн.

Проте, позивачем подано докази (копії банківських виписок) в підтвердження того, що 19.08.2014, 29.08.2014, 03.09.2014 та 08.09.2014 (після звернення з позовом до суду та порушення провадження у даній справі) відповідач здійснив перерахування позивачу коштів за отриманий товар за договором в розмірі 2 837,12 грн.

Стаття 80 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд припиняє провадження у справі.

Припинення провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Матеріали справи свідчать про відсутність предмету спору в частині позовних вимог про стягнення боргу за поставлений товар в розмірі 2 837,12 грн., що у відповідності до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою припинення провадження у справі в цій частині.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 19 702,87 грн. (22 539,99 грн. - 2 837,12 грн. = 19 702,87 грн.) обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі прострочення виконання прийнятих на себе зобов'язань винна сторона зобов'язана сплатити іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення, від вартості невиконання зобов'язання за кожний день такого прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати поставленого товару.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті за отриманий товар відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 8.2. договору, розмір якої, за розрахунками суду, становить 2 447,96 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 2 447,96 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В частині нарахування розміру пені в сумі 0,73 грн. в позові слід відмовити, оскільки при здійсненні розрахунку позивачем порушено норми чинного законодавства України (невірно встановлено період прострочення згідно накладної № 219 від 30.10.2013).

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 2 766,40 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 417,35 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 2 766,40 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 417,18 грн. - 3% річних.

В частині нарахування розміру 3% річних в сумі 0,17 грн. в позові слід відмовити, оскільки при здійсненні розрахунку позивачем порушено норми чинного законодавства України (невірно встановлено період прострочення згідно накладної № 219 від 30.10.2013).

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Арома-Флора» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При розподілі судових витрат судом враховано ту обставину, що відповідачем частково погашено суму основного боргу після звернення позивача з позовом до суду та порушення провадження у справі.

Керуючись ст. 49, п. 1-1 ст. 80, ст.ст. 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення 2 837,12 грн. основного боргу припинити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональна компанія природних ресурсів України» (м. Київ, вул. Ушинського, 40, код ЄДРПОУ 33051115) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Арома-Флора» (м. Київ, вул. Ю.Кондратюка, 4-в, оф. 72, код ЄДРПОУ 38002355) 19 702 (дев'ятнадцять тисяч сімсот дві) грн. 87 коп. основного боргу, 2 447 (дві тисячі чотириста сорок сім) грн. 96 коп. пені, 2 766 (дві тисячі сімсот шістдесят шість) грн. 40 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 417 (чотириста сімнадцять) грн. 18 коп. - 3% річних, 1 826 (одну тисячу вісімсот двадцять шість) грн. 94 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 11.09.2014.

СуддяВ.В.Сівакова