Постанова

від 26.08.2014 по справі 826/10405/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 серпня 2014 року 14:11 №826/10405/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.

при секретарі Мальчик І.Ю.,

за участю:

представника позивача: Луцак І.О.,

представника відповідача: Корчук Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Техінсервіс» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки господарські відносини між позивачем та контрагентами були реально виконані сторонами, що підтверджується первинними документами.

У позовній заяві, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м.Києві №0001532201 від 13.02.2014р. та податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м.Києві №0001522201 від 13.02.14р.

В судовому засіданні, представник позивач, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача, в судовому засіданні, проти позову заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м.Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Група компаній «Техінсервіс» (код ЄДРПОУ 33544190) з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правильності нарахування і сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Світ-Брок» (ЄДРПОУ 37124694) за період з 01.03.12р. по 31.05.12р., за результатами якого складено акт від 27.01.14р. №63/26-54-22-01-10/33544190.

В ході проведення перевірки, встановлено порушення ТОВ «Група компаній «Техінсервіс»: п.138.1 ст.138, пп.139.1.9. п.139.1 стю139 Податкового кодексу, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток у період, що перевірявся на загальну суму 1020650грн.; п.198.3 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 51965грн.

На підставі акту перевірки від 27.01.14р. №63/26-54-22-01-10/33544190, ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м.Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.02.2014р. №0001522201, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1020650,00грн.; прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.02.2014р. №0001532201, за платежем податок на додану вартість на загальну суму 77947,50грн.

Судом встановлено, що ТОВ«Група компаній «Техінсервіс» мало господарські відносини з ТОВ«Світ-Брок» на підставі договору поставки від 16.12.11р. №3261211.

На підставі податкових накладних ТОВ «Світ-Брок», ТОВ«Група компаній «Техінсервіс» включило до складу податкового кредитку звітного періоду наступні суми: за березень 2012року 208322,39грн.; за квітень 2012 року 970887,29грн; за травень 2012 року 741236,41грн.

З матеріалів справи вбачається, що при проведенні перевірки, податковим органом використано акт Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 30.10.2013р. №220/22-1/37124694 про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Світ-Брок» щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «Ангстрем Континенталь» їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.03.12р. по 31.05.12р. та акт ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська від 21.12.12р. №7208/224/33906299 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ангстрем Континенталь» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Інфотерм» за червень 2011року, ТОВ «Форест», за червень 2011р., ТОВ «Пасіфік» за вересень 2011р., ПП СВ «Гермес» за березень 2011року, БПП «Сура» за вересень, листопад 2011р., їх реальності та повноти відображення в обліку.

З вище зазначених актів перевірки, податковим органом встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям у 2011-2012 роках.

Операції придбання меляси бурякової у ТОВ «Світ-Брок» по ланцюгу постачання від ТОВ «Ангстрем Континенталь» та списання балансової вартості реалізованих товарів відображено позивачем у складі витрат декларацій з податку на прибуток підприємства за І квартал 2012року у розмірі 162290грн., за ІІ квартал 2012року у розмірі 858360грн.

На підставі актів перевірки контрагентів, податковим органом, в акті перевірки відображено, що суми ПДВ включено ТОВ «Група компаній «Техінсервіс» до складу податкового кредиту по податковим накладним, отриманих від ТОВ «Світ-Брок» в результаті господарських операцій по ланцюгу постачання товарів від ТОВ «Ангстрем Континенталь», не підтверджені документально зустрічними звірками.

Виходячи з викладеного, відповідачем зроблено висновок, що договори між ТОВ «Група компаній «Техінсервіс» та ТОВ «Світ-Брок» відповідно до п.п.1,2 ст.215 , п.п. 1,5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст.216 Цивільного кодексу не створюють юридичних наслідків, крім них, що пов'язані з їх недійсністю, тому бухгалтерські та податкові документи, складені ТОВ «Світ-Брок» стосовно взаємовідносин з ТОВ «Група компаній «Техінсервіс», не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, що підтверджують правомірність формування витрат та віднесення сум ПДВ до податкового кредиту ТОВ«Група компаній «Техінсервіс».

Разом з тим, Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 17.12.2013р. по справі №817/4240/13-а, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.02.14р., визнано протиправними дії Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області щодо виключення з електронної бази даних "Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" сум податкових зобов'язань за господарськими операціями з ТОВ Група компаній "Техінсервіс" на загальну суму 204129,79грн. (в т.ч.: за березень 2012 на суму 32457,74грн., за квітень 2012 на суму 50141,63грн., за травень 2012 на суму 121530,42грн.) та сум податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ "Ангстрем Континенталь" на загальну суму 160962,22грн. (в т.ч.: за березень 2012 на суму 25775,66грн., за квітень 2012 на суму 46262,12грн., за травень 2012 на суму 88924,50грн.).

На підтвердження реальності здійснення господарських відносин між позивачем та контрагентом, в матеріалах справи містяться копії: договорів, видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортні накладні, виписки з банківських рахунків.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі -Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Витратами відповідно до пп.14.1.27. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигоду вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1.Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Крім того Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що для формування податкового кредиту та витрат, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентами, суд приходить до висновку, що позивач мав всі правові підстави для формування податкового кредиту та витрат, з огляду на те, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України".

Крім того, в обґрунтування законності спірних податкових повідомлень-рішень відповідач посилається на висновки актів перевірки відносно контрагентів позивача, зокрема, щодо відсутності первинної документації, відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, складських приміщень, тощо.

В даному випадку, суд не може не зауважити, що відповідачем було залишено поза увагою той факт, що в зазначених вище актах предметом дослідження не були безпосередньо господарські операції між позивачем та даними контрагентами, по яких формувався податковий кредит та витрати, а тому вказані документи жодним чином не є належними доказами підтвердження відсутності факту реального здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Окрім вищевикладеного суд вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Не надано також добутих, у визначений процесуальним законодавством спосіб, доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного суд вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані недійсними судами, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Отже, суд вважає, що позивача були всі підстави для віднесення витрат пов'язаних із веденням господарської діяльності до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, а тому останні підлягають скасуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м.Києві №0001532201 від 13.02.2014р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м.Києві №0001522201 від 13.02.14р.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 01.09.2014р.

Суддя Є.В. Аблов