Постанова

від 12.09.2014 по справі 917/320/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2014 р. Справа № 917/320/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.

при секретарі Деркач Ю.О.

за участю представників:

позивача - Мамзерова О.В. (довіреність №б/н від 24.12.2013р.)

відповідача - Шерстюк О.О. (довіреність №08 від 05.08.2014р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Нафтогазвидобування", м. Київ (вх. № 1376 П/2-6) на рішення господарського суду Полтавської області від 12.05.2014р по справі № 917/320/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "Нафтогазвидобування", м. Київ

до Приватного підприємства "Тиса Оіл", м. Полтава

стягнення 813010,46 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.05.2014 р. у справі №917/320/14 (суддя Гетя Н.Г.) позов задоволено частково, стягнуто з Приватного підприємства "Тиса Оіл" на користь Приватного акціонерного товариства "Нафтогазвидобування" 114036,19 грн. основного боргу, 10422,67 грн., 3% річних та 3640,47 грн. судового збору. В частині стягнення 57564,81 грн. основного боргу провадження припинено. В іншій частині позову відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Нафтогазвидобування" задовольнити частково, стягнути з Приватного підприємства "Тиса Оіл" на користь Приватного акціонерного товариства "Нафтогазвидобування" суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції 661301,08 грн., 3% річних - 40709,38 грн., всього - 702010,46 грн. В частині стягнення 111000,00 грн. основного боргу провадження у справі закрити. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Мотивуючи апеляційну скаргу, позивач зазначив, що судом першої інстанції неправомірно зроблено висновок щодо строку сплати заборгованості за товар на суму 548866,04 грн. і 3% річних як такого що не настав, а також залишення поза увагою наявність підписаного повноважними представниками сторін акту звіряння взаємних розрахунків між сторонами, як доказу існування кредиторської заборгованості за договором №81.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.06.2014р. апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 01.07.2014 р., відповідно до розпорядження голови суду від 04.06.2014р., у такому складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.

Розпорядженням секретаря судової палати №2 Харківського апеляційного господарського суду від 01.07.2014р., для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Гетьман Р.А.

25.06.2014р. від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№5038), в якому останній просить рішення господарського суду Полтавської області від 12.05.2014р. залишити без змін, апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Ухвалою 01.07.2014р. розгляд справи відкладено на 14.08.2014р. та зобов'язано сторін надати необхідні для подальшого розгляду справи документи.

06.08.2014р. від відповідача надійшли письмові пояснення (вх.№6334).

Розпорядженням голови Харківського апеляційного господарського суду від 13.08.2014р., у зв'язку з відпусткою судді Гетьмана Р.А. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012р. №6 встановлено, що в разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (принцип незмінності судді) слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

Враховуючи викладене, колегія суддів у новому складі розпочала розгляд апеляційної скарги з початку.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.08.2014р. розгляд даної справи відкладено на 09.09.2014р. та зобов'язано сторін надати необхідні для розгляду справи документи.

На виконання вимог вказаної ухвали, відповідачем надані письмові пояснення (вх. №7175) щодо розрахунку позивачем інфляційних та 3% річних.

В судовому засіданні 09.09.2014р. сторони підтвердили свої вимоги, представник позивача зазначив, що просить суд скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 12.05.2014р. у даній справі, представник відповідача зазначила, що просить його залишити без змін.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши в судовому засіданні представників присутніх сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2011р. між сторонами у справі укладено договір поставки №81. Відповідно до умов цього договору, постачальник (ПАТ «Нафтогазвидобування») протягом 2012 року зобов'язався на умовах договору поставити (відвантажити) покупцеві (ПП «Тиса-Оіл») конденсат газовий нестабільний, а покупець зобов'язується сплатити його вартість та прийняти в порядку та на умовах, визначених цим договором. Відпускні ціни на товар встановлюються у національній валюті і фіксуються сторонами у видатковій накладній з врахуванням ПДВ, інших податків та зборів, що включаються до ціни товару відповідно до чинного законодавства України. Кількість товару, який постачається згідно цього договору, визначається у видатковій накладній та Акті приймання продукції та кількістю та якістю. Кількість встановлюється у тоннах.

Порядок проведення розрахунків між сторонами визначено розділом 3 договору «Порядок проведення розрахунків», відповідно до якого, оплата товару здійснюється покупцем на умовах 100% попередньої оплати вартості замовленого товару. Оплата товару здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури, в строк не пізніше 3 банківських днів з дня наступного за днем його отримання. При здійсненні платежу, покупець обов'язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату цього Договору та номер та дату рахунку-фактури.

Відповідно до розділу 4 договору «Умови поставки», поставка товару здійснюється за попереднім замовленням покупця. Поставка товару від постачальника покупцю здійснюється згідно видаткових накладних, в яких сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість товару та загальну вартість поставленого товару. Датою відвантаження та отримання товару є дата підписання покупцем видаткової накладної на товар. Поставка (відвантаження) товару Покупцю здійснюється на умовах цього договору лише після 100% попередньої оплати вартості товару.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачем на виконання умов договору №81 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1320902,23 грн., з якої, згідно видаткової накладної № 440 від 24.04.2012р. на суму 285348,44 грн., згідно видаткової накладної № 455 від 03.05.2012 року на суму 279144,00 грн., згідно видаткової накладної № 456 від 04.05.2012 року на суму 266247,00 грн., згідно видаткової накладної №477 від 07.05.2012 року на суму 272941,42 грн., згідно видаткової накладної № 478 від 08.05.2012 року на суму 260330,99 грн.

Згідно видаткової накладної №440 від 24.04.2012р. та акту приймання продукції за кількістю та якістю № 440 від 24.04.2012 року відповідачем оплачено товар на суму 273517,19 грн. (згідно платіжного доручення №350 від 11.05.2012р. на суму 499800,00 грн.)

Згідно видаткової накладної № 455 від 03.05.2012 року та акту приймання продукції за кількістю та якістю № 455 від 03.05.2012 року на суму 279917,00 грн., товар відповідачем оплачено повністю - на суму 279918,00 грн. (згідно платіжного доручення № 350 від 11.05.2012 року суму 499800,00 грн. та платіжного дорученнями № 352 від 11.05.2012 року на суму 200,00 грн. (з яких частково оплачено рахунок №440 - 273517,19 грн., та рахунок №455 - 226482,81 грн.); платіжними дорученнями № 352 від 11.05.2012 року на суму 200,00 грн., № 1855 від 26.02.2014 року на суму 10000,00 грн., № 1859 від 04.03.2014 року на суму 10000,00 грн., № 1864 від 25.03.2014 року на суму 20000,00 грн., а також платіжним дорученням № 1866 від 02.04.2014 року на суму 20000,00 грн., з яких за поставку згідно накладної №455 оплачено - 13435,19 грн. (а.с. 83, 87-89, 92).

Згідно видаткової накладної № 456 від 04.05.2012 року та акту приймання продукції за кількістю та якістю № 456 від 04.05.2012 року на суму 281601,00 грн. відповідачем оплачено товар частково - на суму 167564,81 грн. (згідно платіжних доручень № 404 від 25.02.2012р. на суму 60000,00 грн., № 1333 від 11.03.2013 року на суму 20000,00 грн., № 1370 від 27.03.2013р. на суму 30000,00 грн., № 1873 від 23.04.2014 року на суму 25000,00 грн., № 1878 від 07.05.2014р. на суму 26000,00 грн., а також № 1866 від 02.04.2014 року на суму 20000,00 грн., з яких за поставку згідно накладної №456 оплачено - 6564,81 грн. (а.с. 84-86, 93, 111), не погашено борг в сумі 114036,19 грн.

Товар, отриманий відповідачем згідно видаткової накладної № 477 від 07.05.2012 року та акту приймання продукції за кількістю та якістю № 477 від 07.05.2012 року на суму 274727,82 грн., а також згідно видаткової накладної № 478 від 08.05.2012 року та акту приймання продукції за кількістю та якістю № 478 від 08.05.2012 року на суму 274138,22 грн., не оплачений.

Отже, враховуючи, що позивач звернувся з даним позовом 26.02.2014р., відповідачем, під час розгляду даної справи, на виконання умов договору №81 сплачено грошові кошти в сумі 57564,81 грн., у зв'язку з чим, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо припинення провадження у справі в цій частині, на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 114036,19 грн. основного боргу, господарський суд Полтавської області виходив з того, що наданими до матеріалів справи доказами підтверджується факт виставлення позивачем відповідачу рахунку-фактури №456 від 04.05.2012р., на підставі якого, згідно п. 3.2 договору, відповідач повинен здійснити попередню оплату товару, але в матеріалах справи відсутні докази проведення позивачем такої оплати в повному обсязі.

З таким висновком погоджується колегія суддів апеляційного суду, з наступних підстав.

Відповідно до статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Статтею 656 ЦК України врегульовано, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В статті 693 ЦК України зазначено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Статтями 626, 627 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначалось вище, сторонами в договорі передбачена 100% попередня оплата товару, однак протягом 3 банківських днів з дня отримання покупцем від продавця рахунків-фактури. Отже, строки здійснення покупцем передплати поставлені сторонами в залежність від моменту отримання покупцем від продавця рахунків-фактури на оплату товару, тобто підтвердження строку настання оплати є саме виставлені рахунки-фактури.

Матеріалами справи підтверджується, та не спростовано позивачем, що відповідачу для оплати товару за договором №81 виставлено лише рахунок № 456 від 04.05.2012 року, докази виставлення інших рахунків для оплати товару в матеріалах справи відсутні.

При цьому, в ході розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції, позивача було зобов'язано надати суду копії рахунків-фактури для здійснення відповідачем оплати за договором №81, а також докази направлення та отримання їх відповідачем. Однак, позивачем дана вимога суду виконана не була, та не надано доказів отримання відповідачем виставлених позивачем рахунків-фактури для оплати товару за договором №81, інших, ніж рахунок №456. З усних пояснень позивача встановлено, що такі рахунки не виставлялись.

Водночас, незважаючи на невиконання позивачем вимог п. 3.2. договору, матеріали справи свідчать про те, що відповідачем було частково проведено оплату за отриманий згідно договору товар на загальну суму 721000,00 грн.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 525 цього кодексу не допускається одностороння відмова від зобов'язання.

Стаття 526 передбачає виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Таким чином, виходячи з наявності між сторонами правовідносин за договором поставки товару та вимог щодо належного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, застосування в даному випадку ч. 4 статті 538 ЦК України щодо обов'язкового виконання стороною (в даному випадку, покупцем (відповідачем) свого обов'язку за договором, незважаючи на невиконання іншою стороною свого обов'язку, є не доречним, оскільки виконання обов'язку щодо здійснення відповідачем передплати ставиться, в даному випадку, в залежність від виставлення позивачем рахунків-фактури, що не було зроблено позивачем належним чином, згідно умов договору.

Отже, матеріалами даної справи підтверджуються факт виставлення позивачем тільки рахунку № 456 від 04.05.2012 року на оплату поставленого товару, а також факт наявності заборгованості в сумі 114036,19 грн. за поставку товару на підставі цього рахунку, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 114036,19 грн. боргу є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині стягнення суми заборгованості за товар, поставлений за видатковими накладними № 455 від 03.05.2012 року, № 477 від 07.05.2012 року, № 478 від 08.05.2012 року, правомірно незадоволені господарським судом, оскільки як зазначалось раніше, оплата за договором здійснюється покупцем (відповідачем) на підставі виставлених продавцем (позивачем) та отриманих відповідачем рахунків-фактури на оплату товару, які згідно матеріалів справи виставлені продавцем не були, тому строк оплати товару по вказаним накладним на момент прийняття рішення, згідно умов договору, не настав.

Посилання апелянта на претензію, що була виставлена відповідачеві 29.10.2013р. (а.с. 100, т.1) та застосування приписів ст. 530 ЦК України не приймається колегією суддів, оскільки відповідно до пункту 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Отже, загальні положення статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки термін виконання зобов'язання чітко випливає з положень договору. Крім того, частиною 1 ст. 222 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин, що порушити майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Що стосується стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 10422,67 грн., колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства та перевіривши здійснений господарським судом розрахунок річних за період з 08.05.2012 року по 07.02.2014 року, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача 10422,67 грн. 3% річних.

Позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань задоволенню не підлягають через наявність від'ємного значення індексу інфляції у заявлений період (з урахуванням задоволених вимог в частині стягнення суми основного боргу).

Що стосується посилання апелянта на акт звіряння розрахунків між сторонами, як на доказ наявності у позивача кредиторської заборгованості за договором №81, колегія суддів зазначає, по-перше, що факт існування заборгованості за договором №81 сторонами не заперечується, проте, строк оплати товару по видатковим накладним № 455, №477, №478, виданими продавцем згідно умов договору №81, на момент прийняття рішення не настав. По-друге, у розумінні ст. 9, 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами, але не породжує будь-яких прав та обов`язків сторін, в той час як зобов'язання сторін виникають із договорів та інших правочинів.

Інші доводи апелянта спростовані матеріалами справи та нормами чинного законодавства.

Зважаючи на приписи статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також, інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі

На підставі наведеного, колегія суддів зазначає, що рішення господарського суду Полтавської області від 12.05.2014р. відповідає вимогам закону, матеріалам і обставинам справи, правові підстави щодо його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. 99, 101, 102, п. 1, ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 12.05.2014р. по справі №917/320/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено та підписано 12.09.2014р.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.О. Крестьянінов