Ухвала

від 10.03.2015 по справі 917/320/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

10 березня 2015 року Справа № 917/320/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Кочерової Н.О., суддів:Дунаєвської Н.Г., Мележик Н.І., Самусенко С.С., Селіваненка В.П., розглянувши заяву приватного акціонерного товариства "Нафтогазвидобування" про перегляд Верховним Судом України постановиВищого господарського суду України від 26.11.2014 у справі№ 917/320/14 за позовомприватного акціонерного товариства "Нафтогазвидобування" доприватного підприємства "Тиса Оіл" простягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Нафтогазвидобування" звернулось до господарського суду з позовом до приватного підприємства "Тиса Оіл" (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) про стягнення 813 010,46 грн., з яких 772 301,08 грн. основний борг, 40 709,38 грн. 3% річних заборгованості за договором поставки №81 від 28.12.2011.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.05.2014, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 у справі №917/320/14 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Тиса Оіл" на користь приватного акціонерного товариства "Нафтогазвидобування" 114 036,19 грн. основного боргу, 10 422,67 грн., 3% річних. В частині стягнення 57 564,81 грн. основного боргу провадження припинено. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.11.2014 у справі №917/320/14 касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Нафтогазвидобування" залишено без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 та рішення господарського суду Полтавської області від 12.05.2014 залишено без змін.

Приватним акціонерним товариством "Нафтогазвидобування" подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 26.11.2014 у справі №917/320/14, в якій заявник просить скасувати зазначену постанову та рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в позові щодо стягнення з відповідача основного боргу з урахуванням індексу інфляції у сумі 714 736,27 грн. та 3% річних у сумі 40 709,38 грн.; в іншій частині рішення залишити без змін.

Заяву, з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 22.11.2006 у справі №11/122, від 27.10.2009 у справі №14/97-09, від 26.01.2010 у справі №39/148, мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України з огляду на наступне.

Відповідно до статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета та підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

При вирішенні питання допуску справи до провадження Верховного Суду України враховується сукупність всіх наявних складових ознак неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У постанові Вищого господарського суду України від 26.11.2014 у справі №917/320/14, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар та 3% річних за прострочення оплати поставленого товару. Такого висновку суд касаційної інстанції дійшов з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи стосовно того, що: відповідно до умов укладеного між сторонами договору оплата поставленого товару здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури, в строк не пізніше трьох банківських днів; наданими позивачем доказами підтверджується лише факт виставлення відповідачу рахунку фактури №456 від 27.04.2012, який оплачено відповідачем частково та з порушенням строку, доказів виконання позивачем в повному обсязі умов пункту 3.2 договору поставки, зокрема в частині виставлення рахунків на весь поставлений товар суду надано не було.

Водночас у постанові від 22.11.2006 у справі №11/122, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки та пені. При цьому суд касаційної інстанції виходив з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи стосовно того, що: встановлений сторонами в договорі строк виконання зобов'язання з оплати товару пов'язаний саме з моментом поставки цього товару; позивач свої договірні зобов'язання виконав, поставивши відповідачу товар на спірну суму боргу, а факт отримання товару підтверджується накладними, підписаними уповноваженим представником відповідача. Крім того, зважаючи на встановлення факту прострочення розрахунку за поставлений товар, стягненню з відповідача підлягає передбачена договором пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

У постанові від 27.10.2009 у справі №14/97-09 суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо задоволення позову про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки, 3% річних та інфляційних втрат. При цьому суд касаційної інстанції виходив з встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи стосовно того, що позивачем, на виконання умов договору відповідно до специфікації поставлено відповідачу згідно видаткової накладної товар на спірну суму; факт надання позивачем відповідачу рахунку та податкової накладної на товар, а також факт виставлення рахунку на оплату товару на спірну суму боргу, відповідно до умов договору, підтверджується матеріалами справи. Отже, факт настання строку виконання зобов'язання з оплати поставленого товару, та факт його не виконання відповідачем, встановлений судом, що свідчить про наявність підстав для стягнення з відповідача боргу за поставлений товар; враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат також підлягають задоволенню.

У постанові від 26.01.2010 у справі №39/148 суд касаційної інстанції підтримав висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар, 3% річних та інфляційних втрат. При цьому суд касаційної інстанції виходив з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи про те, що: на виконання умов договору позивач згідно видаткової накладної, поставив відповідачу товар на спірну суму, факт отримання товару підтверджується підписом відповідача на видатковій накладній; відповідач, прийняті на себе згідно договору зобов'язання належним чином не виконав, вартість поставленого товару згідно виставленого позивачем рахунку-фактури на спірну суму боргу не оплатив; відповідач прострочив оплату поставленого товару, що є порушенням грошового зобов'язання та свідчить про наявність підстав для стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Таким чином, зазначені судові рішення не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у згаданих справах різних фактичних обставин справи, залежно від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних правових висновків та застосував відповідні норми матеріального права.

З огляду на викладене, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 86, 111 16 , 111 21 ГПК України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

Відмовити приватному акціонерному товариству "Нафтогазвидобування" у допуску справи №917/320/14 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяН. Кочерова Судді: Н. Дунаєвська Н. Мележик С. Самусенко В. Селіваненко