Ухвала

від 09.09.2014 по справі 823/24/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" вересня 2014 р. м. Київ К/800/19554/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Муравйова О.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря : Горголь І.С.

представників:

позивача: Грязон Р.М.

відповідача : не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06.02.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 року

у справі № 823/24/14

за позовом Публічного акціонерного товариства «Уманьавтодор»

до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Уманьавтодор» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Уманьавтодор») звернулось до суду з позовом до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі по тексту - відповідач, ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 06.02.2014 року адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 року апеляційну скаргу ОДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено планову виїзну перевірку ПАТ «Уманьавтодор», з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року по 30.06.2013 року, за результатами якої складено акт від 21.10.2013 року № 393/22/14196857.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 138.2 , п. 138.4 , п. 138.8 , п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. № 996-XIV, а саме: занижено податок на прибуток на загальну суму 1006931 грн., п. 187.1 ст. 187 , п. 198.3 , п. 198.6 ст. 198 , п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України , занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, за червень 2013 рік в сумі 403223 грн., пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної форми власності за січень-червень 2013 року на загальну суму 67317, 02 грн., ст. 24 Закону України «Про оплату праці» , в частині дотримання виплати працівникам не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду за який здійснювалася виплата, пп. 176.2. б) п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України та розділ 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, а саме: подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями по формі 1 - ДФ виплачених доходів фізичним особам та приватним підприємцям за III-IV кв. 2012р., I-II кв. 2013р.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.11.2013 року:

- №0000392210, яким ПАТ «Уманьавтодор» визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 1510397 грн. (основний платіж - 1006931 грн., штрафні санкції - 503466 грн.)

- №0000362210, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 604835 грн. (основний платіж - 403223 грн., штрафні санкції - 201612 грн.)

- №0000382210, яким ПАТ «Уманьавтодор» визначено грошове зобов'язання з орендної плати за землю на загальну суму 32994,51 грн. (основний платіж - 21996,31 грн., штрафні санкції - 10998,2 грн.)

- №0000372210, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з орендної плати за землю в сумі - 67981,07 грн. (основний платіж - 45320,71 грн., штрафні санкції - 22660,36 грн.)

- №0002311720, яким ПАТ «Уманьавтодор» визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб - 510 грн. штрафних санкцій.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Уманьавтодор» дійшов висновку про необґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог ПАТ «Уманьавтодор» в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.11.2013 року №0000392210 та №0000362210, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

Пунктом 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПАТ «Уманьавтодор» та TOB «Тиза», TOB «Укрбудбізнес», TOB «Укртехбуд», TOB «Буд оселя», ПП «Плюс-Ойл», TOB «Зінат» були здійсненні господарські операції щодо придбання товарів.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, рахунками - фактури, актами приймання-передачі основних засобів, тощо.

Оплата позивачем придбаних товарів підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, банківськими виписками.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , є документами первинного обліку.

Використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаними контрагентами.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що TOB «Тиза», TOB «Укрбудбізнес», TOB «Укртехбуд», TOB «Буд оселя», ПП «Плюс-Ойл», TOB «Зінат» на час спірних відносин були зареєстровані як платники податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення від 01.11.2013 року №0000392210 та №0000362210 є неправомірними.

В свою чергу, слід зазначити, як вбачається з матеріалів справи, задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Уманьавтодор» в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 01.11.2013 року №0000382210 та №0000372210 про визначення ПАТ «Уманьавтодор» грошового зобов'язання з орендної плати за землю, суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, виходив з того, що визначення податковим органом грошового зобов'язання з орендної плати за землю у сумі, яка не передбачена діючим договором оренди землі, є безпідставним.

Колегія суду не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом ХІІІ Податкового кодексу України, а у разі, якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок (ст. 271 ПК України).

Підпунктом пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України передбачено, що розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХІІІ Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 9 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності належить до загальнодержавних податків, порядок нарахування та сплати якого регламентований положеннями Податкового кодексу України.

Тому, починаючи з 01.01.2011 року відносини, що виникають щодо сплати орендної плати за земельні ділянки комунальної та державної власності, регулюються приписами Податкового кодексу України.

Отже, з 01.01.2011 року мінімальний розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3 % їх грошової оцінки.

Для з'ясування зазначених обставин судам необхідно перевірити доводи податкового органу, викладені в акті перевірки та інші докази, що надані сторонами під час судового розгляду.

Частиною 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Як вбачається з матеріалів справи, суди попередніх інстанцій зазначили, що ПАТ «Уманьавтодор» здійснює плату за оренду земельної ділянки в сумі, що відповідає умовам договорів оренди, укладених між ПАТ «Уманьавтодор» та Уманською районною державною адміністрацією у Черкаській області, що узгоджується з практикою Верховного Суду України.

Проте, судами попередніх інстанцій при вирішенні даної справи не було враховано, що зазначена позиція Верховного Суду України стосувалась правовідносин, які мали місце до набрання чинності Податковим кодексом України, також судами не було досліджено та надано належної правової оцінки обставини справи, зокрема, судами не було встановлено належними та допустимими доказами обставини щодо земельних ділянок на час спірних правовідносин, та не з'ясовано питання щодо застосування норм Податкового кодексу України до спірних правовідносин.

Отже, колегія суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не розглянули належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надали належну оцінку обставинам справи, порушили та невірно застосували норми матеріального права, та, як наслідок, прийняли незаконні рішення.

Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна ж інстанція згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі ст. 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06.02.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 року в частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Уманьавтодор» щодо визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.02.2014 року № 0000382210 та № 0000372210 - скасувати.

В цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06.02.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді О.В. Муравйов Ю.І. Цвіркун