Постанова

від 15.09.2014 по справі 914/3795/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2014 р. Справа № 914/3795/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

Головуючого судді Давид Л.Л.

суддів Гриців В.М.

Кордюк Г.Т.

при секретарі судового засідання Шкребій А.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Відділу Державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції, вих.. №В-7/09-40/730 від 14.02.2014 р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2013 р.

у справі №914/3795/13 (суддя - Мороз Н.В.)

за позовом ТзОВ «Світлана», м. Львів

до Відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції у Львівській області, м. Миколаїв

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору

· ОСОБА_2, м. Тернопіль

· ТзОВ «Нечипорук Транспорт Сервіс», м. Тернопіль

про зняття арешту з рухомого майна та виключення його з акту опису

за участю представників сторін:

від позивача: Хом»як О.Г. - представник (довіреність №1 від 08.08.2014 р.);

від відповідача: не з»явились;

від третьої особи 1: не з»явились;

від третьої особи 2: не з»явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.12.2013 р. у справі №914/3795/13 задоволено позовні вимоги ТзОВ «Світлана» м. Львів (надалі - Позивач) до Відділу Державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції у Львівській області, м. Миколаїв (надалі - Відповідач) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2, м. Тернопіль та ТзОВ «Нечипорук Транспорт Сервіс», м. Тернопіль про зняття арешту з рухомого майна та виключення його з акту опису. Знято арешт з рухомого майна, а саме: сідлового тягача - Е марки «DAF 95 XF 380», ідентифікатор шасі НОМЕР_2, номерний знак НОМЕР_3, що належить на праві власності ТзОВ «Світлана», м. Львів, вул. Ак. Лазаренка, 3 (код ЄДРПОУ 13824955) та виключено його з акту опису та арешту майна Відділу ДВС Миколаївського РУЮ у Львівській області від 17.05.2013 р. Стягнуто з Відділу ДВС Миколаївського РУЮ у Львівській області, м. Миколаїв, вул. Воз»єднання 10 (код ЄДРПОУ 13824900) на користь ТОВ «Світлана», м. Львів, вул. Ак. Лазаренка, 3 (код ЄДРПОУ 13824955) -1 147,00 грн. судового збору (а.с.96-100).

Рішення місцевого господарського суду мотивоване положеннями ст. ст. 11, 328, 329, 391 ЦК України, ст.ст. 5, 7, 52, 57, 60 Закону України "Про виконавче провадження". При вирішенні спору суд першої інстанції виходив з того, що згідно з договором купівлі-продажу від 05.06.2006 р. та додатком №2 до договору, укладеним з ТОВ "Нечипорук Транспорт Сервіс", Позивач придбав у власність сідловий тягач - Е марки "DAF" модель "95 XF 380", ідентифікатор шасі НОМЕР_2, за ціною 210 323,60 грн. Йому видане свідоцтво про державну реєстрацію транспортного засобу від 14.11.2006р. НОМЕР_4. Правомірність набуття Позивачем права власності на спірний транспортний засіб встановлено також рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23.04.2013р. у цивільній справі № 607/4833/13-ц., тому в силу ч.4 ст.35 ГПК України цей факт не потребує повторного доведення. З огляду на те, що майно належить Позивачу, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Не погодившись з винесеним рішенням, Відділ ДВС Миколаївського РУЮ подав апеляційну скаргу від 14.02.2014 р. №В-7/09-40/730 (а.с.145-149), в якій посилається на те, що останнє прийнято з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права та з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи, а саме:

- судом, на думку Скаржника, не взято до уваги того, що акт опису і арешту майна складений державним виконавцем при примусовому виконанні постанови Тернопільського міськрайонного суду від 06.03.2012 р. в адміністративній справі №1915/3787/2012, якою задоволено позов Тернопільської митниці та постановлено конфіскувати майно, в тому числі спірний транспортний засіб. Відповідно до цього, посилаючись на ст. 383 ЦПК України та ст. 181 КАС України вважає, що даний спір не може розглядатись господарським судом, відтак просить скасувати рішення місцевого господарського суду.

Позивач у запереченні (вх.01-04/1609/14 від 18.03.14р.) на апеляційну скаргу спростовує доводи скаржника та зазначає, що твердження про непідсудність спору господарському суду є необґрунтованим, оскільки оскаржити рішення або дії посадових осіб Відповідача в порядку, передбаченому ч.4 ст.82 Закону України "Про виконавче провадження" та відповідно до ст. 383 ЦПК України та ст. 181 КАС України Позивач позбавлений можливості через те, що згідно Закону України "Про виконавче провадження" право оскаржити такі дії можуть лише сторони виконавчого провадження та інші учасники виконавчого провадження, якими Позивач не являється. В той же час ч.1 ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Також стверджує, що предметом спору у даній справі не є оскарження рішення дій чи бездіяльності державного виконавця, яке здійснюється в процесі виконавчого провадження, а є зняття арешту з майна, належного Позивачу та виключення його з акту опису, тому вважає, що Господарський суд Львівської області з урахуванням суб'єктного складу сторін та предмета спору правомірно прийняв до розгляду позовну заяву ТзОВ "Світлана", а також правомірно здійснив розгляд справи з прийняттям у ній законного рішення.

07.08.2014р. Позивачем подано в канцелярію суду доповнення до заперечення на апеляційну скаргу від 07.08.2014 р. №25 (а.с.238-240), в яких останній вказує, що Скаржник оскаржує рішення місцевого господарського суду лише з підстав порушення норм процесуального права, а відтак вважає, що Скаржник погоджується із тим, що саме і у який спосіб було встановлено судом першої інстанції під час розгляду справи по суті заявлених вимог, а також які норми матеріального права були ним застосовані до спірних правовідносин. Вважає, що Скаржник лише не погоджується з підвідомчістю спору, відтак після скасування судом касаційної інстанції постанови Львівського апеляційного господарського суду від 18.03.2014 р. вважає, що розгляд апеляційної скарги з такими доводами втрачає будь-який зміст. Крім цього, Позивач також зазначає, що примусове відчуження об»єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною 2 ст. 353 ЦК Кодексу. Однак, як вбачається з матеріалів справи Відповідач виконує рішення суду без повного відшкодування Позивачу вартості відчужуваного майна. Позивач вважає, що оскільки Відповідач в спірній ситуації не має можливості виконати постанову про конфіскацію транспортного засобу у встановленому Законом порядку, оскільки такий належить Позивачу на праві власності як добросовісному набувачу, то такий зобов»язаний звернутись до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення. Відповідно до цього, рішення місцевого господарського суду просить залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

При перегляді рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2013 р. в даній справі, судовою колегією Львівського апеляційного господарського суду встановлено наступне:

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.03.2014 р. (в складі колегії: головуючого судді Хабіб М.І., суддів - Зварич О.В. та Юрченка Я.О.) рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2013 р. у справі №914/3795/13 скасовано та провадження у справі припинено (а.с.188-194).

При винесені даної постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно позовних вимог (зняття арешту з майна та виключення з акту опису) вбачається, що спір виник не у цивільних чи господарських правовідносинах, а Позивач фактично заперечує дії суб»єкта владних повноважень - Відділу ДВС щодо опису і арешту майна, яке належить йому на праві власності, що свідчить, про те, що даний позов за своєю правовою суттю фактично є скаргою на дії органу державної виконавчої служби, вчинені при примусовому виконанні постанови Тернопільського міськрайонного суду в адміністративній справі. Відтак, в силу ч. 2 ст. 17 КАС України на спори фізичних чи юридичних осіб із суб»єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності поширюється юрисдикція адміністративних судів.

З даною постановою не погодився Позивач, подавши касаційну скаргу.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2014 р. касаційну скаргу ТзОВ «Світлана» задоволено частково та скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.03.2014 р. зі справи №914/3795/13, а справу передано на розгляд Львівського апеляційного господарського суду (а.с.226-230).

Дана постанова мотивована тим, що судовими інстанціями не досліджувались обставини з урахуванням особливостей предмету, який було арештовано та включено до акта опису, тоді як з матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб було конфісковано на підставі рішення суду як предмет контрабанди відповідно до Митного кодексу України. У вирішенні спірних питань судам також слід мати на увазі постанову Пленуму Верховного Суду України від 06.06.2005 р. «Про судову практику у справах про банкрутство та порушення митних правил». Відтак апеляційний господарський суд безпідставно припинив провадження у справі, не перевіривши по суті рішення господарського суду та не надав юридичної оцінки висновкам суду першої інстанції.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15.07.2014 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Відділу Державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції, вих.. №В-7/09-40/730 від 14.02.2014 р. на рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2013 р. у справі №914/3795/13 та призначено до розгляду в судове засідання на 11.08.2014 р. в складі колегії: головуючого судді Давид Л.Л., суддів - Данко Л.С. та Гриців В.М. (а.с.233).

Ухвалою суду від 11.08.2014 р. розгляд справи відкладено на 15.09.2014 р. в складі колегії: головуючого судді - Давид Л.Л., суддів Гриців В.М. та Данко Л.С. (а.с.245-246).

Розпорядженням голови суду від 15.09.2014 р. у зв»язку із перебуванням судді Данко Л.С. у відпустці в склад колегії суддів для розгляду справи №914/3795/13 Господарського суду Львівської області введено суддю Кордюк Г.Т. (а.с.247).

В судове засідання 15.09.2014 р. з»явився представник Скаржника, який заперечив доводи апеляційної скарги з мотивів, наведених у запереченні від 18.03.2014 р. та у доповненні до нього від 07.08.2014 р. Просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, як безпідставну і необґрунтовану.

Відповідач та треті особи участі уповноважених представників в судове засідання 15.09.2014 р. так як і в попереднє судове засідання 11.08.2014 р. не забезпечили, причин неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи ухвалою суду від 11.08.2014 р., що підтверджується штампом суду (а.с.246 «зворот»).

Станом на 15.09.2014 р. додаткових доказів та клопотань про відкладення розгляду справи не поступало.

Пунктами 2, 3 резолютивної частини ухвали суду від 11.08.2014 р. участь представників сторін та третіх осіб в судове засідання визначено на власний розсуд та попереджено, що у разі відсутності їх уповноважених представників, справа буде розглянута по суті за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія ухвалила розглядати справу по наявних у ній матеріалах.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та запереченнями на неї, заслухавши поясненнями представника Позивача та врахувавши вказівки Вищого господарського суду України, викладені в постанові від 17.06.2014 р. в даній справі, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2013 р. нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до вимог ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов»язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов»язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З обставин справи вбачається, що 05.06.2006 р. ТзОВ «Світлана» та ТзОВ «Нечипорук Транспорт Сервіс» укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №05/06/2006 (а.с.9-10).

В подальшому, у зв»язку з виникненням розбіжностей у п.1.1. Договору та накладній №7-08 від 26.07.2006 р. сторонами укладено додаток №2 від 26.07.2006 р. до договору купівлі-продажу №05/06/2006 від 05.06.2006 р. , який є невід»ємною частиною договору і згідно п.1.1. якого продавець продає покупцю транспортний засіб «DAF 95 XF 380», ідентифікатор НОМЕР_2 - сідловий тягач - Е марки «DAF», модель - 95.380,1997 р. в., білого кольору, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_2, двигун - дизельний , об»ємом - 12 580 куб. см., - загальною вартістю - 210 323,60 грн., в т.ч.ПДВ 35 053,93 грн. (а.с.90).

Згідно п.2.1. Договору Покупець здійснює попередню оплату транспортного засобу у розмірі 70% його вартості , а саме 147 226,521 грн. в т.ч. ПДВ - 24 537,75 грн.

05.06.2006 р. ТзОВ «Нечипорук Транспорт Сервіс» виставило Позивачу рахунок №104 на проплату згідно договору купівлі-продажу №05/06/2006 від 05.06.2006 р. на суму 210 323,60 грн. в т. ч. ПДВ 35 053,93 грн. (а.с.86).

Платіжним дорученням №1 від 21.07.2006 р. (а.с.43), банківською випискою від 30.08.2012 р. (а.с.44) за період з 21.07.2006 р. по 22.07.2006 р. ТзОВ «Світлана» здійснив проплату на користь ТзОВ «Нечипорук Транспорт Сервіс» в сумі 238 895,86 грн.

На підставі свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу від 14.11.2006 р. НОМЕР_5 ТзОВ «Світлана» стало власником транспортного засобу - сідлового тягача - Е марки «DAF 95 XF 380», ідентифікатор НОМЕР_2 номерний знак НОМЕР_1 (а.с.11).

Враховуючи вищенаведене, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Позивач - ТзОВ «Світлана» оплативши за транспортний засіб та здійснивши реєстрацію у встановленому законом порядку набуло право власності на нього.

В подальшому, як вбачається з обставин справи, Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 06.03.2012 р. винесена постанова у справі №1915/3587/2012 якою громадянина ОСОБА_2. визнано винним у порушенні митних правил передбачених ст. 352 Митного кодексу України та накладено стягнення у вигляді конфіскайції в дохід держави 13 транспортних засобів, в тому числі «ДАФ 95 ХФ 380», білого кольору, ідентифікатор НОМЕР_2, який належить на праві власності ТзОВ «Світлана» (а.с.12-15). Дана постанова обґрунтована тим, що ОСОБА_2 як директор ПП «АМН-Транс» вчинив дії, що полягали в переміщенні через митний кордон України з приховуванням від митного контролю транспортних засобів шляхом подання документів , що містять неправдиві дані.

08.06.2012 р. Відділом ДВС Миколаївського РУЮ Львівської області відкрито виконавче провадження №ВП32920160 щодо здійснення стягнення з ОСОБА_2 на користь держави в особі Тернопільської митниці , шляхом конфіскації транспортного засобу «ДАФ 95 ХФ 380№, ідентифікатор НОМЕР_2 (а.с.16).

17.05.2013 р. згідно акту опису й арешту майна, таке описано та накладено арешт на майно - сідловий тягач - марки «ДАФ 95 ХФ 380№, ідентифікатор НОМЕР_2, який знаходиться у власності ТзОВ «Світлана» (а.с.17-20).

09.09.2013 р. Відділом ДВС Миколаївського РУЮ Львівської області винесено постанову про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні з метою надання письмового висновку з питань початкової вартості майна для продажу з прилюдних торгів без ПДВ транспортного засобу - сідловий тягач марки «ДАФ 95 ХФ 380№, шасі НОМЕР_2, 1997 р.в., НОМЕР_6 (а.с.21).

У відповідності до вимог ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів та обставин справи, факт набуття права власності ТзОВ «Світлана» встановлено рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23.04.2013 р. у цивільній справі №607/4833/13-ц (а.с.22-24) (яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 04.07.2013 р. (а.с.254-27)), в якому встановлено, що останній придбав автомобіль у ТзОВ «Нечипорук Транспорт Сервіс» та зареєстрував його у встановленому законом порядку і набув право власності на цей транспортний засіб. В даному рішенні також зазначено, що Позивач на час придбання автомобіля не знав і не міг знати про переміщення спірного транспортного засобу на територію України з порушенням норм митного законодавства.

У відповідності до вимог ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно вимог ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У п.15 Постанови Пленуму Верхового Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26.11.2003 р. №14 (із змінами та доповненнями) зазначено, що вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред»явлення ними відповідно до правил підвідомчості (ст.24 ЦПК України, ст. 12 ГПК України) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

Матеріалами справи встановлено, що ТзОВ «Світлана» є законним власником та добросовісним набувачем транспортного засобу - сідловий тягач марки «ДАФ 95 ХФ 380, № шасі НОМЕР_2, 1997 р.в., НОМЕР_6, оскільки Позивач придбав такий по відплатному договору і на момент його укладення не знав (та не міг знати) про відсутність у продавця права на його реалізацію (договір купівлі-продажу №05/06/2006 р. від 05.06.06 р. (а.с.9-10), свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (а.с.11), рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23.04.2013 р. у цивільній справі №607/4833/13-ц (а.с.22-24) (яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 04.07.2013 р. (а.с.25-27)).

Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, Відповідач оскаржує рішення місцевого господарського суду бо вважає, що таке прийняте з порушенням процесуальних норм права, а саме: ст. 383 ЦПК України та ст. ст. 3 та 181 КАС України і такий не може розглядатись господарським судом.

Однак, з даним твердженням, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду не погоджується з огляду на наступне.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження» учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб»єкти оціночної діяльності. Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

З постанови про відкриття виконавчого провадження боржником є фізична особа ОСОБА_2 а стягувачем є Держава, відтак, судова колегія вважає, що ТзОВ «Світлана» не має статусу сторони виконавчого провадження, а також не має статусу учасника виконавчого провадження, відповідно не має права оскаржити рішення або дії посадових осіб Відповідача в порядку передбаченому ч. 4 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Враховуючи те, що право власності позивача на транспортний засіб - сідловий тягач марки «ДАФ 95 ХФ 380№, шасі НОМЕР_2, 1997 р.в., НОМЕР_6 не оспорюється, Позивач звернувся з позовом про зняття арешту з рухомого майна та виключення його з акту опису, який відповідно правомірно задоволено місцевим господарським судом, з огляду на те, що право власності є непорушним.

Судом касаційної інстанції в постанові від 17.06.2014 р. зазначено, що до спірних правовідносин також слід застосовувати норми митного права України, оскільки транспортний засіб було конфісковано на підставі рішення суду як предмет контрабанди відповідно до Митного кодексу України.

У відповідності до ч. 2 ст. 465 Митного кодексу України конфіскація може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, що визначаються цим Кодексом та іншими законами України.

Частиною 1 ст. 354 Митного кодексу України до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом.

Згідно ст.. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об»єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

У п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил» №8 від 03.06.2005 р. зазначено, що у разі, коли неможливо виконати постанову суду про конфіскацію товарів, що є безпосередніми предметами порушення митних правил (у тому числі транспортного засобу), або предметів зі спеціально виготовленими сховищами (тайниками), використаних для приховування товарів від митного контролю, або транспортного засобу, що використовувався для переміщення предметів порушення митних правил через митний кордон України, з правопорушників стягується вартість зазначених товарів, предметів і транспортних засобів шляхом зміни способу і порядку виконання рішення відповідно до ст. 33 Закону України від 21.04.1999 р. №606-XIV «Про виконавче провадження».

Враховуючи те, що транспортний засіб - сідловий тягач марки «ДАФ 95 ХФ 380№, шасі НОМЕР_2, 1997 р.в., НОМЕР_6 належить Позивачу на праві власті як добросовісному набувачу (що Відповідачем не оспорюється), Відділ ДВС має право, звернутись до суду, що видав виконавчий документ (про конфіскацію транспортного засобу) із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду.

У відповідності до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції не спростовано, обставини, які відповідно до статті 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції, в порядку статтей 33,34 ГПК України, апелянтом не доведено, а оскаржуване судове рішення прийняте у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого господарського суду не вбачає.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України відносяться на Скаржника.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України,

Львівський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2013 р. у справі № 914/3795/13 залишити без змін, апеляційну скаргу Відділу Державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції, вих.. №В-7/09-40/730 від 14.02.2014 р. - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України в порядку та строки, передбачені статтями 109-110 Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу № 914/3795/13 повернути Господарському суду Львівської області.

повний текст постанови складено та підписано 18.09.2014 р.

Головуючий суддя Давид Л.Л.

Суддя Гриців В.М.

Суддя Кордюк Г.Т.