Постанова

від 17.09.2014 по справі 2а-2255/09/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2014 року № 2а-2255/09/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії судів:

головуючого - судді Гулкевич І.З.,

суддя Дем»яновський Г.С.

суддя Крутько О.В.

за участю секретаря судового засідання Капустинської Н.М.

за участю:

представника відповідача Шевчук І.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таній» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Таній» звернулось у Львівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000462302/0/5716 від 26.02.2009 року та №0000472302/0/5716 від 26.02.2009 року.

У відповідності до вимог ст.55 КАС України судом замінено Державну податкову інспекцію у Залізничному районі м.Львова на його правонаступника Державну податкову інспекцію у Залізничному районі Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що при проведенні планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 р. по 30.09.2008 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 р. по 30.09.2008 р. відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п. 5.1., пп. 5.2.1. п. 5.2., п.п.5.3.9. п.5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997р. №283/97-ВР (із внесеними змінами та доповненнями), в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, та вимог п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР (із змінами та доповненнями), в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є нечинними та підлягають скасуванню.

Представник позивача в судове засідання не з»явився, через канцелярію суду за вхідним №31453 від 16.09.2014 р подав клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника.

Представник віповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з тих підстав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними і прийнятими у відповідності з вимогами законодавства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова в період з 26.01.2008 р. по 06.02.2008 р. було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Таній» (код ЄДРПОУ 25225007) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 р. по 30.09.2008 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 р. по 30.09.2008 р.

За результатами перевірки складено акт від 12.02.2009 року №215/23-2/25225007 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п. 5.1., пп. 5.2.1. п. 5.2., п.п.5.3.9. п.5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997р. №283/97-ВР (із внесеними змінами та доповненнями), в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 516597,00 грн., у тому числі за 3 квартал 2008 року в сумі 516597,00 грн., а також актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР (із змінами та доповненнями), в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, в результаті чого позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість з вартості товарів на суму 413277,00 грн., що призвело до заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 410757,00 грн. в тому числі: за липень 2008 р. на суму 247428,00 грн., серпень 2008 р. на суму 151717,00 грн., вересень 2008 р. на суму 11606,00 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у Залізничному районі м. Львова 26.02.2009 р. були складені податкові повідомлення-рішення: №0000462302/0/5716, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 619916,00 грн. в тому числі 516597,00 грн. за основним платежем і 103319,00 грн. штрафними (фінансовими) санкціями та №0000472302/0/5716, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 616126,50 грн. в тому числі 410751,00 грн. за основним платежем і 205375,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

З акту перевірки вбачається, що перевіркою були встановлені порушення позивачем п. 5.1., пп.5.2.1. п.5.2., п.п.5.3.9. п.5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997 р. №283/97-ВР (із внесеними змінами та доповненнями), в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в сумі 516597,00 грн. та п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР (із змінами та доповненнями), в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, де позивачем занижено податок на додану вартість в сумі 410751,00 грн.

Вказані порушення відповідач обґрунтував тим, що ТзОВ «Таній» здійснювало господарські операції з закупівлі товару та перераховувало грошові кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, зокрема, ТзОВ «Таній» проводило розрахунки з наступними суб'єктами господарської діяльності: Товариством з обмеженою відповідальністю підприємство «Тайм» (код ЄДРПОУ 19338351), Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Обабіч» (код ЄДРПОУ 23269532) та Приватним підприємством «Солітон» (код ЄДРПОУ 20804385).

Так, в акті перевірки зазначено, що ТзОВ «Таній» за накладною від 17.07.2008 р. №РН0000020 на загальну суму 575381,10 грн. (без ПДВ) та від 16.07.2008 р. №РН0000018 на загальну суму 726000,00 грн. (без ПДВ) отримано 603,991т ріпаку від ТзОВ «Тайм», згідно договору №1 від 03.07.2008 р., аналогічно до договору №18 від 29.08.2008 р., укладеного з ТзОВ «Обабіч» отримано 20,750т ріпаку про що виписано видаткову накладну №0000018 від 29.08.2008 р. на суму 50007,50 грн. (без ПДВ), та відповідно до договору №17/08 від 18.07.2008 р. та видаткової накладної №0000017 від 18.07.2008 р. на загальну суму 715000,00 грн. (без ПДВ) отримано від ПП «Солітон» 325,00т. ріпаку. Як вказує відповідач в акті перевірки, умовою поставки вищевказаних договорів, укладених позивачем зі своїми контрагентами - ТзОВ «Тайм», ТзОВ «Обабіч» та ПП «Солітон» є EXW-склад продавця. Також відповідач зазначає, що на ТзОВ «Таній» транспортні засоби не числяться, під час перевірки позивачем не надано первинних документів, які б підтверджували факт перевезення товару від постачальників (подорожніх листів, товарно-транспортних накладних, договорів та актів виконаних робіт по транспортуванню товару). Таким чином, відповідач в акті перевірки вказує, що договори на купівлю сільськогосподарської продукції, які укладені позивачем з його контрагентами - ТзОВ «Тайм», ТзОВ «Обабіч» та ПП «Солітон», не спричинили настання реальних наслідків, у зв'язку з тим, що господарські операції безпідставно віднесені позивачем до складу валових витрат, оскільки, інформація, зазначена в первинних документах (накладні та податкові накладні) про здійснення господарських операцій є недостовірною з огляду на наступні обставини: документально не підтверджено фактів стосовно врахування участі в таких операціях траспорту, факту приймання продукції на зберігання елеватором, не підтвердженно фактичну кількість товару, яка повинна бути підтверджена заліковою вагою, що вказана в складських квитанціях на товар, які за даними відповідача, відсутні у позивача.

Також, в акті перевірки відповідач зазначає, що позивачем за перевіряємий період безпідставно включено до податкового кредиту податок на додану вартість на загальну суму 413277,00 грн., оскільки, позивачем отримано податкові накладні від своїх контрагентів - ТзОВ «Тайм», ТзОВ «Обабіч» та ПП «Солітон», які виписані на вартість товарів, витрати по яких здійснено без фактичної поставки таких товарів, що не підтверджує, на думку відповідача, зв'язок понесених витрат по таких операціях із господарською діяльністю позивача.

З огляду на зазначене, відповідачем був зроблений висновок, що в ході перевірки встановлена відсутність поставок товарів, що свідчить про укладання угод без мети настання реальних наслідків і зазначені правочини позивача зі своїми контрагентами відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України порушують публічний порядок, а тому є нікчемними і в силу ст.216 Цивільного кодексу України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Враховуючи викладене, колегія суддів важає, що висновок відповідача та податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, які не відповідають нормам законодавства з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю підприємство «Тайм» укладено Договір №1 від 03.07.2008 р. Відповідно до умов вказаного договору (п. 1.1.) ТзОВ «Тайм» зобов'язалося продати позивачу товар (ріпак у кількості 603,991 тонна), а останній зобов'язався купити зазначений товар. Згідно до п. 6.2., п.6.3. та п. 6.5. розділу 6 договору (умови поставки) товар поставляється ТзОВ «Тайм» позивачу партіями або повним об'ємом на умовах EXW-склад продавця. Товар може за згодою сторін поставлятися на умовах інших, ніж зазначено в договорі, що викладається в заявках на поставку визначеної партії або всього об'єму.Товар знаходиться на зберіганні у продавця та відвантажується покупцю за його вимогою. Тобто, вказаний договір за своєю правовою природою є консенсуальним і перехід права власності на товар від продавця до покупця відбувається без фактичної передачі товару покупцю. На виконання своїх зобов'язань ТзОВ «Тайм» продало позивачу товар (ріпак) на загальну суму 1561657,32 грн. в тому числі ПДВ - 260276,22 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000018 від 16.07.2008 р. на загальну суму 871200,00 грн. в тому числі ПДВ - 145200,00 грн., видатковою накладною №РН-0000020 від 17.07.2008 р. на загальну суму 690457,32 грн. в тому числі ПДВ - 115076,22 грн., податковою накладною №4 від 16.07.2008 р. на загальну суму з ПДВ 871200,00 грн. в тому числі ПДВ - 145200,00 грн., податковою накладною №8 від 17.07.2008 р. на загальну суму з ПДВ 690457,32 грн. в тому числі ПДВ - 115076,22 грн. Згідно до банківських виписок від 18.07.2008 р., від 23.07.2008 р., від 28.08.2008 р. позивачем сплачено на користь ТзОВ «Тайм» загальну суму у розмірі 1561638,32 грн. в тому числі ПДВ - 260273,05 грн.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Обабіч» укладено угоду від 20.08.2008 року. На виконання своїх зобов'язань ТзОВ «Обабіч» поставило позивачу товар (ріпак у кількості 20,750 т.) на загальну суму 60009,00 грн. в тому числі ПДВ - 10001,50 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000018 від 29.08.2008 р., податковою накладною №20 від 29.08.2008 р. на загальну суму з ПДВ 60009,00 в тому числі ПДВ - 10001,50 грн. Згідно до банківської виписки від 22.01.2009 р. позивачем сплачено на користь ТзОВ «Обабіч» загальну суму у розмірі 60009,00 грн. в тому числі ПДВ - 10001,50 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та Приватним підприємством «Солітон» укладено Договір №17/08 від 18.07.2008 р. Відповідно до умов вказаного договору (п. 1.1.) ПП «Солітон» зобов'язалося продати позивачу товар (ріпак у кількості 1650,8 тонн, ячмень у кількості 93,697 тонн), а останній зобов'язався купити зазначений товар. Згідно до п. 6.2., п.6.3. та п. 6.5. розділу 6 договору (умови поставки) товар поставляється ПП «Солітон» позивачу партіями в кількості, узгодженій сторонами на умовах EXW-склад продавця. Товар може за згодою сторін поставлятися на умовах інших, ніж зазначено в договорі, що викладається в заявках на поставку визначеної партії або всього об'єму. Товар знаходиться на відповідальному зберіганні продавця до моменту відвантаження його покупцю. Таким чином, зазначений договір за своєю правовою природою є консенсуальним і перехід права власності на товар від продавця до покупця відбувається без фактичної передачі товару покупцю. На виконання своїх зобов'язань ПП «Солітон» продало позивачу товар (ріпак 325,00 тонн вартістю без ПДВ - 715000,00 грн.; ячмінь 93,697 тонн вартістю без ПДВ 247360,08 грн.) на загальну суму 1154832,10 грн. в тому числі ПДВ - 192472,02 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000017 від 18.07.2008 р., податковою накладною №33 від 18.07.2008 р. (видана на поставку ріпаку у кількості 325,00 тонн) на загальну суму з ПДВ 858000,00 грн. в тому числі ПДВ - 143000,00 грн. Згідно до банківських виписок від 21.08.2008 р., від 28.08.2008 р., від 29.08.2008 р. позивачем сплачено на користь ПП «Солітон» загальну суму у розмірі 179 958,00 грн. в тому числі ПДВ - 29993,00 грн.

Також позивачем долучено до матеріалів справи довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які підтверджують те, що вищевказані контрагенти позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю підприємство «Тайм», Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Обабіч» та Приватне підприємство «Солітон» були зареєстровані у вказаному реєстрі станом на період господарських взаємовідносин між ними та позивачем, а також позивачем долучені до матеріалів справи докази зберігання товарів на складі та подальшої реалізації товарів, придбаних позивачем у вищевказаних контрагентів.

Враховуючи викладене, не находять свого підтвердження доводи відповідача щодо порушення позивачем п. 5.1., пп. 5.2.1. п. 5.2., п.п.5.3.9. п.5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997р. №283/97-ВР (із внесеними змінами та доповненнями), в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 516597,00 грн., у тому числі за 3 квартал 2008 року в сумі 516597,00 грн., а також не находять свого підтвердження порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР (із змінами та доповненнями), в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, в результаті чого позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість з вартості товарів на суму 413277,00 грн., що призвело до заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 410751,00 грн. в тому числі: за липень 2008 р. на суму 247428,00 грн., серпень 2008 р. на суму 151717,00 грн., вересень 2008 р. на суму 11606,00 грн.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р. № 1251, який діяв на час існування спірних правовідносин, ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Відповідно до п. 5.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997р. №283/97-ВР (із внесеними змінами та доповненнями), в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно до п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997р. №283/97-ВР (із внесеними змінами та доповненнями), в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Статтею 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997р. №283/97-ВР (із внесеними змінами та доповненнями), в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, передбачені правила ведення податкового обліку де не передбачається жодних вимог до форми документів та їх переліку, на підставі яких здійснюється податковий облік валових витрат при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. за №168/97-ВР (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин), податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентами - Товариством з обмеженою відповідальністю підприємство «Тайм», Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Обабіч» та Приватним підприємством «Солітон», судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

Матеріали справи містять податкові накладні, зазначені в акті перевірки.

Виходячи із приписів підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», тільки відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Така ж позиція викладена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.06.2009 р. у справі № К-17752/07 за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька на постанову господарського суду Донецької області від 17.04.2007 р. та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 31.07.2007 р. у справі N 34/385а(22-а-965/07) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «SDS» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, відповідно до якої Вищим адміністративним судом України зазначено, що виходячи із приписів п. п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), тільки відсутність податкової накладної (митної декларації чи іншого подібного документа згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

З акту перевірки та наданих письмових доказів вбачається, що господарські операції між позивачем та його контрагентами - Товариством з обмеженою відповідальністю підприємство «Тайм», Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Обабіч» та Приватним підприємством «Солітон» здійснювались на підставі договорів купівлі-продажу, перелік яких наведений в акті перевірки, факт здійснення господарських операцій з придбання товарів підтверджується: товарними накладними, що засвідчують факт придбання товару у власність, товарні накладні містять підписи та відтиски печаток продавця та покупця; банківськими виписками, які підтверджують розрахунки за придбаний товар; податковими накладними, які відповідають вимогам п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент здійснення правовідносин.

Також колегія суддів зазначає, що висновки відповідача про те, що позивач для віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту сум витрат, понесених останнім в оплату вартості товарів, придбаних у вказаних контрагентів, повинен мати товарно-транспортні накладні є помилковими, оскільки такі вимоги не передбачені податковим законодавством. Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. №363, були розроблені на виконання пункту 3 розділу 1 Програми заходів щодо забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадань і безпеки пасажирів на транспорті, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 05.01.1995 р. №7 і в силу ст .1 Закону України «Про систему оподаткування», який діяв на час існування спірних правовідносин, не можуть бути застосовані до податкових правовідносин, які врегульовані спеціальним законодавством.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що позивач виконав всі вимоги зазначених законів і правомірно на підставі даних бухгалтерського обліку, відобразив у деклараціях з податку на прибуток підприємств валові витрати на суму вартості отриманого та оплаченого товару, а також правомірно відобразив суму, віднесену до складу податкового кредиту.

Суд констатує, що висновки відповідача про те, що господарські операції позивача з його контрагентами - Товариством з обмеженою відповідальністю підприємство «Тайм», Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Обабіч» та Приватним підприємством «Солітон», є нікчемними, зокрема, що вони суперечать інтересам держави та суспільства чи порушують публічний порядок, спростовуються матеріалами справи.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін угоди і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін угоди у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Для визнання зобов'язання вчиненим з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов: вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування; такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору; мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування. Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялось з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Судом не вбачається належних та допустимих доказів на підтвердження того, що укладаючи угоди, позивач та його контрагенти - Товариство з обмеженою відповідальністю підприємство «Тайм», Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Обабіч» та Приватне підприємство «Солітон» діяли з метою, яка суперечила б інтересам держави та суспільства. Навпаки, факти (придбання товару, його оплата і т. ін.) свідчать про те, що сторони в межах взятих на себе зобов'язань, виконали умови угод.

Суд також звертає увагу на те, що як на час укладення вищевказаних правочинів між позивачем та його контрагентами, так і під час їх виконання, сторони були належним чином зареєстрованими та були платниками податку на додану вартість, ні установчі документи контрагентів позивача, ні їх свідоцтво про реєстрацію платниками податку на додану вартість не визнані в установленному порядку недійсними.

Також суд не погоджується з доводами відповідача щодо нікчемного характеру правочинів, так як цивільне законодавство України ґрунтується на визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (чи утриматися від укладення договору) та визначати їх зміст за власним розсудом відповідно досягнутої з контрагентом домовленості, тобто свобода договору, яка закріплена у п. 3 ст. 3 Цивільного кодексу України.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що згідно статті 6 цього Кодексу сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог чинного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

При дослідженні угод, укладених між позивачем та його контрагентами - Товариством з обмеженою відповідальністю підприємство «Тайм», Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Обабіч» та Приватним підприємством «Солітон» вбачається, що їх зміст становлять погоджені ними умови, які є обов'язковими, визначені відповідно до актів цивільного законодавства, що цілком відповідає приписам ст.628 Цивільного кодексу України.

Відповідачем не обґрунтовано, у чому саме полягає протиправний характер вищевказаних угод і в чому полягає порушення інтересів держави, та чим саме порушено публічний порядок при їх укладанні.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. А тому суд вважає, що Відповідач не надав доказів порушення вимог закону при укладанні зазначених договорів з боку позивача та його контрагентів.

Причиною цього є помилкове трактування відповідачем ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) і що у такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, а отже саме за таких обставин податковий орган має право визнати правочин недійсним.

За приписами ж ст.215 Цивільного кодексу України нікчемність правочину дозволяє сторонам, які уклали договір, без звернення до суду відмовитися від виконання правочину, а також без жодного доведення його недійсності вимагати від суду примусового вживання правових наслідків нікчемності правочину від іншої сторони.

Відповідачем не враховано також те, що за загальним правилом ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини - це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч. 1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч. 2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч. 3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між яким полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст.236 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

До угод, що підпадають під ознаки угоди, яка суперечить інтересам держави і суспільства, належать, зокрема угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами, на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), - шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян. Відповідачем не надано доказів, а отже судом не може бути встановлено, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угод між позивачем та його контрагентами, вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала угоду від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Також відповідачем не надано доказів та не доведено відсутність волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. У правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі. Вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків. На цих підставах, зокрема, правочини, вчинені під впливом: помилки (ст. 229 ЦК України); обману (ст. 230 ЦК України); насильства (ст. 231 ЦК України); тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах (ст. 233 ЦК України), а також унаслідок зловмисної домовленості (ст. 232 ЦК України).

Відповідно до статей 229 - 233 Цивільного кодексу України правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним. Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Будь-яких доказів вищезазначеного відповідачем до суду не надано.

Суд не погоджується з позицією відповідача про те, що визнаючи правочин нікчемним, він посилається на ст. 228 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. При цьому відповідач не доводів чим саме вищевказані укладені угоди порушують публічний порядок, яким чином вони були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, або незаконне заволодіння ним.

Під час проведення перевірки та на час розгляду справи відповідачем не доведено, а судом не встановлено, що цивільна правоздатність та дієздатність позивача або його контрагентів на час укладання угод була обмежена рішенням будь-якого суду, чи підприємства не були зареєстровані у встановленому чинним законодавством порядку. Також в порядку, передбаченому чинним законодавством не надано суду судових рішень про визнання недійсними установчих документів на час укладання угод, чи будь-якого іншого рішення суду або іншого органу, до компетенції якого віднесено встановлення таких фактів.

Відповідно до ч.3 ст. 2 та до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суб'єкти владних повноважень зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. А згідно ст. 86 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, оскільки документи, що підтверджують вчинення господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таній» та Товариством з обмеженою відповідальністю підприємство «Тайм», Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Обабіч» та Приватним підприємством «Солітон» були оформленні у відповідності до вимог законодавства, контрагенти позивача знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на момент здійснення господарських операцій, а отже відповідач безпідставно зробив висновок про заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість і незаконно виніс податкові повідомлення-рішення №0000462302/0/5716 від 26.02.2009 року та №0000472302/0/5716 від 26.02.2009 року.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення №0000462302/0/5716 від 26.02.2009 року та №0000472302/0/5716 від 26.02.2009 року підлягають скасуванню, а отже позовні вимоги слід задовольнити повністю.

Відповідно до статті 94 КАС України слід стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таній» 3,40 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 128, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задоволити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000462302/0/5715, №0000472302/0/5716 від 26.02.2009 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таній» (вул. Повітряна,94/65, м.Львів, ЄДРПОУ 25225007) 3,40 (три гривні 40 коп) судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено 22.09.2014 року.

Головуючий суддя Гулкевич І.З.

Суддя Дем»яновський Г.С.

Суддя Крутько О.В.