Постанова

від 05.09.2014 по справі 826/11298/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 вересня 2014 року 08:44 № 826/11298/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кобилянського К.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Маркетингове агентство «Сейлз АП» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркетингове агентство «Сейлз АП» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 18.02.2014 № 0000642203, № 0000652203.

Ухвалами суду від 05.08.2014 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 14.08.2014.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту та витрат є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату час та місце проведення судового засідання будучи повідомленим належним чином. З заявами/клопотаннями про розгляд справи за його відсутності до суду не звертався.

Справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

18 лютого 2014 відповідачем на підставі акту перевірки № 170/26-52-22-03-14/37589481 від 21.01.2014 прийнято наступні податкові повідомлення - рішення:

- 0000642203, яким позивачу за порушення п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 538550 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 430480 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 107710 грн.;

- 0000652203, яким позивачу за порушення п.п. 139.1.9 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» всього в сумі 117250 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 93800 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 23450 грн.

Як вбачається з акту перевірки, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах, в тому числі, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ та податком на прибуток по господарським взаємовідносинам позивача з ТОВ «Ріо-Грандес».

Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується в такими висновками відповідача, враховуючи наступне.

07 серпня 2012 між позивачем (замовник) і ТОВ «Ріо-Грандес» (виконавець) укладено договір № 52, відповідно до умов якого замовник доручає і оплачує, а виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з: організації заходів інформування споживачів; проведення промо-акцій; реклами; послуг мерчандайзингу; маркетингу (а.с. 43 - 44 Том І).

Суд звертає увагу на те, що під час розгляду справи в судовому засідання представник позивача не зміг пояснити суду зміст п. 2.2.1 договору, згідно якого виконавець має право контролювати проведення послуг замовником. Тобто, з предмету договору випливає, що послуги надаються виконавцем - ТОВ «Ріо-Грандес», а зі змісту п. 2.2.1 ст. 2 Договору «Права і обов'язки сторін» вбачається, що роботи виконуються самим замовником - позивачем по справі під контролем ТОВ «Ріо-Грандес».

Таким чином, п. 2.2.1 Договору свідчить про відсутність економічної доцільності на укладення договору, адже послуги проводяться самим замовником цих послуг.

Разом з тим, в підтвердження належного надання ТОВ «Ріо-Грандес» послуг, перелік яких зазначено в п. 1.1 Договору позивачем до матеріалів справи надано податкові накладні, акти здачі - приймання виконаних робіт, додаткові угоди до договору, звіти по мерчендаизингу (а.с. 45 - 161 Том І).

Окружний адміністративний суд міста Києва відхиляє вказані документи в якості належних доказів товарності досліджуваних господарських операцій, враховуючи наступне.

Так, згідно актів виконаних робіт та податкових накладних, фактично в перевіряємому періоді контрагент надав позивачу мерчандайзингові послуги, рекламні послуги, та маркетингові послуги.

Згідно договору від 07.08.2012 № 52:

- «мерчандайзинг» - комплекс заходів, що виконується в торгівельних точках з метою забезпечення ефективних запасів, викладки, розташування продукції Замовника, та може включати в себе наступні роботи, але не виключно: винесення товарів Замовника зі складу в торговельну залу, розміщення товару на полицях та додаткових (акційних) місцях продажу згідно планограм Замовника та правил Мережі, розміщення рекламних матеріалів, збір та надання інформації Замовнику щодо залишків продукції Замовника, цін, кількості браку, товару до повернення, долі полиці;

- «рекламні послуги» - розробка, виготовлення або закупівля та розміщення рекламних матеріалів, перевезення рекламних матеріалів шляхом укладення відповідних договорів з особами, які мають відповідну ліцензію на здійснення відповідної діяльності, підготовка та використання промо-персоналу для проведення промо-активності, закупівля та розповсюдження акційних товарів, заохочень кінцевим споживачам, інші дії по здійсненню рекламної акції;

Зміст поняття «маркетингові послуги» в договорі сторонами не визначено.

Стосовно мерчендайзингових послуг, вбачається за можливе прийти до висновку, що можливість їх проведення напряму залежить від наявності певного товару, який перебуває на праві власності, або на іншому праві розповсюдження у замовника даних послуг.

Тобто особа, яка є замовником даних послуг, має вбачати економічний інтерес у формі збільшення продаж належного ній товару за наслідками отриманих мерчендайзингових послуг.

Разом з тим, в жодному без виключення акті виконаних робіт (наданих послуг з мерчендайзингу) не зазначено конкретного товару або торгової марки, на збільшення продажів якої направлені дані послуги.

Не надано позивачем до матеріалів справи жодних документів на підтвердження фінансово-господарських взаємовідносин ТОВ «МА «Мейлз Ап» з торговими мережами («Фуршет», «Сільпо»), в яких контрагент в інтересах позивача і проводив мерчандайзингові заходи. При цьому, представник позивача не зміг пояснити суду, яким чином без дозвільних документів, виданих адміністрацією торгової мережі або адміністрацією конкретного магазину можливо проводити винесення товарів зі складу магазину в торгівельний зал, розміщення товару на полицях, збір та облік залишків запасів продукції.

Пропозиція суду щодо надання документів, які підтверджують придбання та поставку товару в зазначені торгові мережі представником позивача залишилась поза увагою.

Стосовно наданих позивачем до матеріалів справи Звітів по мерчендайзинговим послугам суд зазначає, що оскільки дані документи не містять в собі посилань на конкретні акти виконаних робіт до яких вони складені, містять суцільним порядком лише перелік інформації про адреси магазинів «Сільпо» в різних регіонах України, що є загальнодоступною інформацією, а представник позивача не зміг пояснити суду зміст іншої інформації в числовому вигляді, яка міститься з Звітах, дані документи відхиляються судом як належні докази надання мерчендайзингових послуг.

Доказів руху товару, відображеного в відповідних бухгалтерських документах представником позивача до матеріалів справи також не надано.

Таким чином, оскільки позивачем не підтверджено жодним доказом наявності в рамках спірних правовідносин об'єкту, що потребує мерчендайзингових послуг - не підтверджено наявність товару та не надано доказів укладення відповідних договорів з торгівельним мережами «Фуршет» і «Сільпо», твердження представника позивача про фактичність отримання ТОВ «МА «Мейлз АП» маркетингових послуг судом сприймаються як необґрунтовані.

Стосовно рекламних і маркетингових послуг необхідно зазначити, що оскільки окрім актів виконаних робіт та податкових накладних позивачем до матеріалів справи не надано жодних інших документів на підтвердження фактичності отримання таких послуг (наприклад доказів розробки/купівлі рекламних матеріалів контрагентом шляхом укладення відповідних угод з третіми особами, доказів підготовки і використання промо-персоналу, доказів закупівлі і розповсюдження рекламних товарів тощо), то суд приходить до висновку про відсутність факту надання ТОВ «Ріо-Грандес» позивачу таких послуг, внаслідок чого останній позбавлений законної можливості формувати відповідні показники податкової звітності на підставі господарської операції, оформленої лише на папері.

За таких обставин, суд відзначає, що наявність законодавчо визначених документів для формування податкового кредиту та витрат, зокрема, наявність податкових накладних та актів виконаних робіт (наданих послуг), виписаних платником податку є обов'язковою, але, не безумовною підставою для визнання правомірності формування платником податку показників податкової звітності за умови, якщо судом буде встановлено, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність.

Суд відхиляє твердження позивача про те, що відсутність між сторонами дебіторсько-кредиторської заборгованості є достатнім доказом правомірності віднесення сум до податкового кредиту та витрат, адже, як зазначено вище, первинні бухгалтерські та податкові документи є підставою для змін в бухгалтерському та податковому обліку підприємства, виключно за умови фактичного вчинення господарської операції.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.10.2008 за результатами розгляду скарги Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрейд» до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Тобто, наявність самих лише обставин укладання цивільно-правового договору, формальних доказів про його виконання, не є безумовним свідченням правомірності здійснення змін у податковому обліку такого платника податку.

За таких обставин суд погоджується з доводами податкового органу, що позивачем безпідставно сформований податковий кредит та витрати вказаний період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Аналогічна позиція також викладена в постанові ВАСУ від 20.02.2013 по справі №2а-4458/12/2670.

Суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищезазначені приписи Листа, суд неодноразово витребовував у позивача всю наявну в нього документацію (договори, податкові та видаткові накладні, складські квитанції, ТТН, сертифікати тощо) на підтвердження фінансово-господарських операцій з контрагентами, однак окрім вище досліджених документів, інших документів позивачем надано не було.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Окрему увагу слід звернути на припис Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 стосовно наступного: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції . Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.".

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні позову ТОВ «Маркетингове агентство «Сейлз Ап» відмовити повністю.

2. Стягнути з ТОВ «Маркетингове агентство «Сейлз Ап» (код ЄДРПОУ 37589481) решту суми судового збору у розмірі 4384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні 80 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 до ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський