Постанова

від 23.09.2014 по справі 917/2567/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2014 р. Справа № 917/2567/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О., суддя Шевель О.В.,

при секретарі Деркач Ю.О.

за участю представника:

ПП "Великбуд" - Порубльовий С.В. (дов.№8 від 25.07.2014 року),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщення Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Великбуд" (вх. №1808 П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 06.03.2014 року у справі №917/2567/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будвироби", м. Кременчук

до Приватного підприємства "Великбуд", м. Кременчук

про розірвання договору купівлі-продажу та визнання права власності на майно

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 06.03.2014 року у справі №917/2567/14 (суддя Іваницький О.Т.) позов задоволено повністю. Розірвано договір купівлі-продажу частини будівель та споруд від 16.10.2012p. посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрований в реєстрі за №3280, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будвироби", як Продавцем, та Приватним підприємством "ВЕЛИКБУД", як покупцем. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Будвироби" право власності на частину будівель та споруд (з усіма його при належностями, в тому числі інженерними мережами і комунікаціями)/частина адміністративної будівлі літ. "А-3" площею 1148,8 кв.м.,. що знаходиться за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, тупик Хорольський 7, будинок №1 загальною площею 1148,.8 кв.м. Стягнуто з Приватного підприємства "ВЕЛИКБУД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будвироби" витрати на сплату судового збору в розмірі 8547,00 грн.

Приватне підприємство "Великбуд" з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати повністю рішення господарського суду Полтавської області від 06.03.2014р. по справі №917/2567/13 за позовом ТОВ "Будвироби" до ПП "Великбуд" про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на частину будівлі. Прийняти нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог ТОВ "Будвироби" до ПП "Великбуд" про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на частину будівлі. Стягнути з ТОВ "Будвироби" на користь ПП "Великбуд" сплачений судовий збір в розмірі 4273,50 грн. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування обставин справи та порушення норм ст. ст. 655, 692 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду (у складі колегії судів: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.) від 10.07.2014 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її розгляд на 29.07.2014. Зобов'язано апелянта не пізніше ніж за три дні до судового надати суду докази сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі.

23.07.2014 року від апелянта на виконання вимог ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 10.07.2014 року були надані докази доплати судового збору (вх. №5886).

Розпорядженням голови Харківського апеляційного господарського суду від 28.07.2014 року у зв'язку з відпусткою судді Фоміної В.О. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Плахов О.В., суддя Шевель О.В.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012р. №6 встановлено, що в разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

Враховуючи викладене, колегія суддів у новому складі розпочала розгляд апеляційної скарги з початку.

29.07.2014 року апелянт надав копію витягу з Єдиного Державного Реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (вх. №6028).

У судовому засіданні 29.07.2014 року оголошено перерву до 28.08.2014 року.

У судовому засіданні 28.08.2014 року оголошено перерву до 18.09.2014 року.

28.08.2014 року та 18.09.2014 року від апелянта надійшли пояснення до апеляційної скарги та додаткові документи по справі (вх. № №7047, 7947).

Розпорядженням секретаря судової палати Харківського апеляційного господарського суду від 18.09.2014 року у зв'язку з відпусткою судді Плахова О.В. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О., суддя Шевель О.В.

У судовому засіданні 18.09.2014 року представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши пояснення апелянта, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

16.10.2012 року між ТОВ "Будвироби" (продавець) та ПП "Великбуд" укладено договір купівлі-продажу частини будівель та споруд, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрований в реєстрі за № 3280 (далі - договір).

За умовами договору, продавець продав, а покупець придбав наступне нерухоме майно: частину будівель та споруд /частина адміністративної будівлі літ. "А-3" площею 1148,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, тупик Хорольський 7, будинок № 1.

Відповідно до п.2.1. договору продаж зазначеного об'єкта проводиться за домовленістю сторін за 370000,00 грн., в т.ч. ПДВ, які продавець, отримує від покупця у повному розмірі до підписання цього договору. Своїм підписом під цим договором, продавець підтверджує факт повного розрахунку за придбаний об'єкт нерухомості і відсутність до покупця будь-яких претензій фінансового характеру.

Пунктом 3.1. договору сторони домовились, що право власності на об'єкт нерухомості, зазначений у п.1 цього договору, виникає у покупця з моменту державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав від 29.10.2012 року за ПП "Великбуд" було зареєстровано право власності на частину будівель та споруд/ частина адміністративної будівлі літ. "А-3" площею 1148,8 кв.м. за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, тупик Хорольський 7, будинок № 1, на підставі договору купівлі-продажу від 16.10.2012 року.

13.11.2013 року ТОВ "Будвироби" направило ПП "Великбуд" пропозицію про розірвання договору купівлі-продажу частини будівель та споруд і повернення майна, одержаного за договором, посилаючись на те, що на день звернення з пропозицією відповідач розрахунків не провів, зокрема, перерахування коштів на розрахунковий рахунок підприємства позивача, як того вимагає ст. 1087 Цивільного кодексу України та ст. 198 Господарського кодексу України, за вказаним договором проведено не було.

Не отримавши відповіді на зазначену пропозицію позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій посилаючись на положення ст.ст. 655, 697, 1087 Цивільного кодексу України та ст.ст. 188, 193, 198, 220 Господарського кодексу України, а також те, що станом на день звернення до суду відповідачем розрахунків так і не проведено, просив розірвати договір купівлі-продажу від 16.10.2012 року та визнати за ТОВ "Будвироби" право власності на частину будівель та споруд/ частина адміністративної будівлі літ. "А-3" площею 1148,8 кв.м. за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, тупик Хорольський 7, будинок № 1, загальною площею 1148,8 кв.м.

Суд першої інстанції, встановивши що відповідачем порушені істотні умови договору (обов'язок щодо сплати), завдано шкоду у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, задовольнив позовні вимоги повністю.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

Згідно ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. В силу вимог ч.1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За положеннями ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач, як на підставу своїх вимог посилається на положення ч. 2 ст. 697 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару.

Однак, зазначені посилання позивача не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки умовою застосування вказаної норми є прострочка з боку покупця щодо оплати товару. Положення щодо строку (терміну) виконання зобов'язання передбачені ст. 530 Цивільного кодексу України.

Зміст укладеного між сторонами договору свідчить, що оплата мала бути здійснена ще до його підписання. Позивач посилається на те, що оплата не була проведена взагалі. При цьому, ним не доведено обставин пред'явлення відповідної вимоги відповідачу. Враховуючи зазначене, вважати, що покупець прострочив оплату товару колегія суддів не може. А тому, не можна вважати, що у позивача виникло право вимагати повернення товару відповідно положень ч. 2 ст. 697 Цивільного кодексу України.

З цих же підстав апеляційний господарський суд не вважає обґрунтованими і посилання позивача в якості підстав для розірвання договору на ч. 2 ст. 220 Господарського кодексу України, згідно якої якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Окрім того, остання норма не надає в такому випадку право кредитору на розірвання договору та повернення майна (визнання на нього права власності).

Якщо покупець не виконує свого обов'язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати (ч.ч. 1 та 2 ст. 692 Цивільного кодексу України), або розірвання договору у разі істотного порушення його умов з підстав, передбачених ст. 651 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої ст. 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Необхідно встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Однак, місцевим господарським судом не було досліджено питання істотності порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу та наскільки продавець позбавився того, на що він розраховував, з огляду на те, що доводи позивача фактично зводяться до посилання на те, що розрахунок за договором купівлі - продажу від 16.10.2012 року не був проведений у безготівковій формі, оскільки проведення готівкового розрахунку було неможливе та суперечило чинному законодавству.

Висновки суду першої інстанції щодо порушень істотних умов договору (обов'язок щодо сплати) ґрунтувались виключно на обставинах платіжної дисципліни, а саме неможливість проведення готівкових розрахунків за даним договором.

Втім, зазначений факт свідчить лише про не дотримання відповідачем встановлених нормативними документами НБУ (зокрема, Постановою Правління НБУ від 09.02.2005 №32) граничних сум готівкових розрахунків між сторонами протягом дня, що є підставою для винесення окремої ухвали в порядку ст. 90 Господарського процесуального кодексу України з метою недопущення аналогічних порушень у майбутньому, а не про факт неоплати за договором.

Надаючи об'єктивну оцінку істотності порушення умов договору з боку відповідача, колегія суддів зазначає, що спірний договір укладений 16.10.2012 року. Як вбачається з матеріалів справи з позовом продавець за цим договором (позивач) звернувся лише у грудні 2013 року. Протягом року продавцем за спірним договором, заходів щодо стягнення заборгованості з покупця не вчинено, інших дій направлених на захист своїх порушених прав не здійснено, в матеріалах справи відсутні докази пред'явлення покупцю майнової вимоги, претензії, тощо з визначенням строку оплати за спірним договором. А отже й відсутні підстави вважати, що несплата покупцем вартості предмету договору дійсно є істотним порушенням його умов, нанесенням продавцю значної шкоди, завданої цим порушенням, та наявністю у позивача об'єктивних обставин, які б свідчили про необхідність розірвання спірного договору.

Таким чином, звертаючись з заявою про розірвання договору у зв'язку з істотним порушенням умов договору, необхідно було за допомогою належних та допустимих доказів довести наявність шкоди, завданої порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а враховуючи приписи статті 651 ЦК України, факт істотного порушення умов договору повинен бути доведений стороною, яка посилається на істотність порушення. Однак, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач, внаслідок невиконання відповідачем умов спірного договору щодо оплати вартості об'єкту нерухомості, значною мірою був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні цього договору.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Ще однією підставою розірвання договору купівлі-продажу відповідно до ст. 652 Цивільного кодексу України є істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Таким чином, звертаючись з заявою про розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин, позивачем необхідно було за допомогою належних та допустимих доказів довести наявність усіх чотирьох умов, визначених ст. 652 Цивільного кодексу України. Однак, і цей тягар доказування позивачем не витриманий.

Позивач також посилається на положення ч.2 ст. 697 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару.

Окрім того, відповідно ч. 1 ст. 697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

Однак, колегією суддів вже встановлено, що за умовами договору оплата була проведена в повному обсязі до підписання договору (2.1.). Окрім того, згідно п.3.1. договору право власності на об'єкт нерухомості (предмет договору) виникає у покупця з моменту державної реєстрації. З наданого витягу про державну реєстрацію право власності на нерухоме майно, що є предметом договору, зареєстроване за відповідачем. Таким чином, вказані вимоги позивача також є необґрунтованими.

Враховуючи недоведеність позивачем підстав для розірвання договору купівлі-продажу, колегія суддів не вбачає підстав і для задоволення його вимог про визнання права власності на спірне майно.

У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та факти, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованість та правомірність підстав звернення з позовом, а тому, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо наявності достатніх правових підстав для задоволення позовної заяви.

Виходячи зі змісту ст. ст. 34, 43, 82 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює обставини справи у відповідності до свого внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та приймає рішення за результатами оцінки всіх доказів, які були визнані судом як належні та допустимі.

На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги Приватного підприємства "Великбуд" та відповідно скасування рішення господарського суду Полтавської області від 06.03.2014 року у справі №917/2567/13 з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 85, 91, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Великбуд" задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 06.03.2014 року у справі №917/2567/13 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю "Будвироби" (7-й Хорольський тупик, 1, м. Кременчук Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 31069722) на користь Приватного підприємства "Великбуд" (7-й Хорольський тупик, 1, м. Кременчук Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 35869186) 4309,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Повний текст постанови складено 23.09.2014 року.

Головуючий суддя О.О. Крестьянінов

Суддя В.О. Фоміна

Суддя О.В. Шевель