Постанова

від 09.09.2014 по справі 826/11929/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 1/273

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 вересня 2014 року 14:49 № 826/11929/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Легейді Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖИ.ТІ.ЕЛ" до Державної податкової інспекцїя у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 06.05.2014 № 0001902202 та № 0001912202, за участі представників сторін:

представників позивача Свята Т.О., Алексеєнко М.А.,

представника відповідача Старощук С.В.,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 09.09.2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЖИ.ТІ.ЕЛ" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 06.05.2014 року № 0001902202 та № 0001912202.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.08.2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/11929/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.08.2014 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 09.09.2014 року представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача заперечував проти задоволення адміністративного позову, з підстав викладених у письмових запереченнях.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

На підставі наказу від 04.04.2014 року № 582 та направлення на проведення перевірки від 04.04.2014 № 558/22-06 на підставі пп. 78.1.1, 78.1.11 п. 78.1, ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "ДЖИ.ТІ.ЕЛ" (код ЄДРПОУ 35755742) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ТОВ "Декос Альянс" (код ЄДРПОУ 37505731) за період з 01.07.2011-31.12.2011, за результатом якої складено акт перевірки від 17.04.2014 № 163/26-57-22-02-09/35755742 (т. 1, а.с. 8-23).

Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства:

- пп. 14.1.228, 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 139.1.1., 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 193 656,00 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, ст. 185, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 168 396,70 грн.

На підставі складеного акту перевірки від 17.04.2014 № 163/26-57-22-02-09/35755742 податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення від 06.05.2014:

- № 0001912202, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 193 656,00 грн., з якої: за основним платежем - 193 656,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 0,00 грн. за платежем: податок на прибуток, код платежу: 301102100 (Т. 1, а.с. 32);

- № 0001902202, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 210 496,00 грн., з якої: за основним платежем - 168 397,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 42 099,00 грн. за платежем: ПДВ, код платежу: 3014010100 (Т. 1, а.с. 33).

Не погоджуючись з вищевказаними висновками податкового органу, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішенням ГУ Міндоходів у м. Києві від 03.07.2014 залишено без задоволення первинну скаргу ТОВ "ДЖИ.ТІ.ЕЛ", податкові повідомлення-рішення від 06.05.2014 № 0001912202 та № 0001902202 - без змін (т. 1, а.с. 42-44).

Рішенням Міндоходів України від 28.07.2014 залишено без задоволення скаргу ТОВ "ДЖИ.ТІ.ЕЛ", а податкові повідомлення-рішення від 06.05.2014 № 0001912202 та № 0001902202 та рішення ГУ Міндоходів у м. Києві від 03.07.2014 - без змін (т. 1, а.с. 48-49).

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення - рішення стали:

- не надання до перевірки матеріалів (документів), що розкривають суть та дають змогу ідентифікувати товар який перевозився, згідно договору із спірним контрагентом, та не можливо встановити пов'язаність витрат по транспортно-експедиційним послугам із господарською діяльністю підприємства, оскільки товариство не надало товарно-транспортні накладні, а згідно актів виконаних робіт (послуг) та податкових накладних неможливо встановити необхідну інформацію;

- ухвала Печерського районного суду м. Києва від 03.10.2013 № 757/20619/13-к (т. 2, а.с. 5-8).

Згідно даної ухвали, було встановлено, що ОСОБА_4 на прохання свого знайомого - ОСОБА_5, за обіцянку в майбутньому щодо отримання кредиту в банківській установі, погодився внести зміни до складу учасників суб'єкта підприємництва, підписавши статут ТОВ "Декос Альянс" (код ЄДРПОУ 37505731) та протокол загальних зборів № 2 про призначення ОСОБА_4 на посаду директора підприємства, а також за вказівкою ОСОБА_5 підписав, як директор товариства, довіреність на уповноваження невідомих осіб, з метою прикриття незаконної діяльності фіктивного суб'єкта підприємницької діяльності.

У зв'язку з чим, податковий орган дійшов висновку, що надання товарів, послуг ТОВ "Декос Альянс", згідно договірних відносин з ТОВ "ДЖИ.ТІ.ЕЛ" оформлювалося лише документально, а фактично послуги не надавалися, тобто відповідач актом перевірки від 17.04.2014 № 163/26-57-22-02-09/35755742 встановив відсутність факту реального вчинення господарських операцій за перевіряємий період.

Позивач не погодився з висновками акту перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями - рішеннями від 06.05.2014 № 0001912202 та № 0001902202, а тому звернувся до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім цього, правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568 визначено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.1 Правил № 363 встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ "ДЖИ.ТІ.ЕЛ" (замовник) та ТОВ "Декос Альянс" (експедитор), в особі директора ОСОБА_4 було укладено договір надання транспортно-експедиційних послуг № 07Д-2012 від 01.07.2011 (Т. 1, а.с. 52-53).

Згідно умов даного договору, експедитор зобов'язується за плату і за рахунок замовника забезпечити надання транспортно-експедиційних послуг, а також інші послуги пов'язані з перевезенням, а замовник зобов'язується оплачувати надані експедитором послуги.

Відповідно до п. 2.1 договору, послуги надаються на підставі заявки, в якій визначаються характеристики вантажу, вантажоодержувач, адреса розвантаження та ін.

П. 2.5 договору закріплена та визначена товарно-транспортна документація, а саме: акт виконаних робіт, податкова накладна, реєстр наданих послуг.

Однак, згідно п. 2.6 договору, в разі виявлення невідповідності у кількості та якості вантажу (упаковки) під час навантаження, водій робить відмітку про такі обставини на видатковій накладній.

Отже, згідно умов даного договору, у ТОВ "ДЖИ.ТІ.ЕЛ" повинні бути наступні первинні документи: замовлення, акт виконаних робіт, податкова накладна, реєстр наданих послуг, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна та довіреність на особу від контрагента про передачу товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, на підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: акти здачі-прийняття робіт (транспортно-експедиційні послуги), реєстри наданих послуг (адресати отримання), податкові накладні (т.1, а.с. 54-280).

Проте, позивачем не було надано до суду наступні документи, що є обов'язковими до складання, згідно вимог законодавства: замовлення, видаткові накладні (для відображення товару, який доставлявся), товарно-транспортні накладні (оскільки, доставка здійснювалася транспортним засобом), довіреність на особу від контрагента про передачу товарно-матеріальних цінностей (оскільки, товар відпускався уповноваженій особі - водію), а також не були надані банківські виписки чи платіжні доручення щодо підтвердження оплати наданих послуг за договором.

Крім іншого, позивач не надав суду докази на підтвердження щодо використання товарів та послуг у власній господарській діяльності, а тому в суду відсутня можливість встановити факт господарської мети, згідно договірних відносин із ТОВ "Декос Альянс".

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведена реальність операцій.

При цьому, судом задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операцій по взаємовідносинам із спірними контрагентами ухвалою суду від 21.08.2014 про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду було витребувано у позивача перелік доказів на підтвердження реальності господарських операцій.

Дана ухвала суду отримана представником позивача 26.08.2014, підтвердженням чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 01014 0916139 2 (Т. 1, арк. 203).

Однак, позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

Позиція відповідача ґрунтується на ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 03.10.2013 № 757/20619/13-к (т. 2, а.с. 5-8).

З огляду на зазначене, податковий орган дійшов висновку про те, що взаємовідносини між ТОВ "ДЖИ.ТІ.ЕЛ" та ТОВ "Декос Альянс" не спричиняють реального настання правових наслідків, укладені позивачем із даними контрагентами договори, податкові накладні та інші первинні документи не мають юридичної сили первинних документів, не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності, оскільки для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 вбачається, що сама собою наявність окремих документів не є підставою для висновків про реальність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю не мали місце. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Як вбачається з ухвали Печерського районного суду м. Києва від 03.10.2013 № 757/20619/13-к, ОСОБА_4 своїми умисними діями, на прохання ОСОБА_5 вчинив фіктивне підприємництво, зареєструвавши суб'єкт господарювання - ТОВ "Декос Альянс" (код ЄДРПОУ 37505731) та який у повному обсязі визнав свою винуватість у вчиненні даного кримінального правопорушення.

Суд зазначає, що договір № 07Д-2012 від 01.07.2011 між позивачем та ТОВ "Декос Альянс" підписаний від імені ТОВ "Декос Альянс" саме ОСОБА_4.

Проте, згідно ухвали Печерського районного суду м. Києва від 03.10.2013 № 757/20619/13-к, ОСОБА_4 стверджував, що жодної фінансово - господарської діяльності ТОВ "Декос Альянс" не здійснював, а лише формально зареєструвався засновком та директором даної юридичної особи.

Крім цього, надані позивачем податкові накладні виписані від імені ТОВ "Декос Альянс" також підписані ОСОБА_4.

Проте, як встановлено ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.10.2013 № 757/20619/13-к, ОСОБА_4 не мав повноважень на підписання даних документів від імені ТОВ "Декос Альянс".

З огляду на зазначене, податковий орган дійшов вірного висновку про те, що взаємовідносини між ТОВ "ДЖИ.ТІ.ЕЛ" та ТОВ "Декос Альянс" не спричиняють реального настання правових наслідків, укладений позивачем з ТОВ "Декос Альянс" договір, податкові накладні та інші первинні документи не мають юридичної сили первинних документів, оскільки не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

При цьому, згідно з позицією Верховного Суду України (справа № 21-421а11), первинні документи, підписані невстановленими особами, не можуть бути підставою для формування податкового кредиту .

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Надані позивачем документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеним контрагентом.

Крім цього, згідно ухвали Печерського районного суду м. Києва від 03.10.2013 № 757/20619/13-к встановлено, що ОСОБА_4 визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, зареєструвавши фіктивний суб'єкт господарювання - ТОВ "Декос Альянс".

Наведені обставини та досліджені судом документальні докази в їх сукупності є достатніми для висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а оформлені лише документально, що, в свою чергу, призвело до встановлення податковим органом порушень норм податкового законодавства.

Крім цього, суд звертає увагу позивача, що ним не надано належних доказів щодо визнання протиправності податкових повідомлень - рішень ДПІ у Святошинському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві від 06.05.2014 року № 0001902202 (форма "Р") про стягнення податку на додану вартість у розмірі 168397,00 гривень, штрафних санкцій 42099,00 гривень; від. 06.05.2014 року № 0001912202 про стягнення податку на прибуток у розмірі 193656,00 гривень.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутності підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а, відтак, такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖИ.ТІ.ЕЛ" повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖИ.ТІ.ЕЛ" (код ЄДРПОУ 35755742) решту суми судового збору у розмірі 4383,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят три грн. 80 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова