Постанова

від 18.09.2014 по справі 826/662/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18 вересня 2014 року 16:28 № 826/662/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Саніна Б.В. при секретарі судового засідання Дмитрієвій В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-виробнича фірма "Г.Арт" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень за участю представників сторін:

від позивача: Корнієнко О.О. (довіреність); Іщенко В.І. (довіреність)

від відповідача: Перепелюк О.В. (довіреність)

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельно-виробнича фірма «Г.АРТ» (надалі - позивач/ТОВ «ТВФ «Г.АРТ») з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі - відповідач/ДПІ у Подільському районі м. Києва), в якому просить суд:

1. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва від 29.12.2012 р. №0006872260 та податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва від 29.12.2012 р. №0006882260.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2013 р. №826/662/13-а у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, в той час, як постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.02.2013 р. було скасовано, а позовні вимоги задоволені.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.06.2014 р. №К/800/30726/13 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.02.2013 р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 р. - скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

Так, 29.07.2014 р. до судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. через відділ документального обігу та контролю суду (вх. №01-5/55278/14 від 25.07.2014 р.) надійшла вказана адміністративна справа №826/662/13-а.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2014 р. адміністративну справу було прийнято до провадження та призначено до судового розгляду, крім того, на виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.06.2014 р. витребувано від позивача додаткові документи, що посвідчують реальність господарських операцій із контрагентом.

В судовому засіданні, в порядку передбаченому положеннями ст.55 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) було допущено процесуальне правонаступництво, та ДПІ у Подільському районі було замінено на його правонаступника Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві.

В судове засідання з'явилися представники позивача, які підтримують позовні вимоги в повному обсязі, просять суд задовольнити їх з підстав викладених в адміністративному позові, зокрема зазначають, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та таким, що винесені відповідачем безпідставно.

В судове засідання з'явився представник відповідача, який проти позовних вимог заперечує в повному обсязі, просить суд в їх задоволенні відмовити з підстав викладених в письмових запереченнях, зокрема зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено правомірно та з дотриманням норм чинного законодавства.

Крім того, в судовому засіданні було допитано в якості свідків ОСОБА_4 (директора ТОВ ««ТВФ «Г.АРТ») та ОСОБА_5 (директора ТОВ «Елант»), які повідомили суду про порядок укладання договору, а також надали пояснення стосовно результатів виконання умов такого договору.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови, повний текст виготовлено та підписано 30.09.2014 р. (у зв'язку з перебуванням судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. на лікарняному).

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення представників сторін та свідків, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ТВФ «Г.АРТ» зареєстроване Дарницькою районною державною адміністрацією м. Києва 25.06.2012 р. за №10651070006001177. На податковий облік в ДПІ у Подільському районі м. Києва взято від 01.11.2001 р. за №38098.

Відповідно до витягу з ЄДРПОУ серії АБ №574494 основними видами діяльності ТОВ «ТВФ «Г.АРТ» є: діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; відновлення відсортованих відходів; неспеціалізована оптова торгівля; добування піску, гравію, глин і каоліну.

Так, на підтвердження права позивача на видобування піску, придатного для застосування в якості матеріалу для благоустрою, рекультивації та планування площадок (ДСТУ БВ 2.7-29-95) ТОВ «ТВФ «Г.АРТ» надало до суду спеціальний дозвіл Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на користування надрами №3275 від 30.10.2003 р.

В період з 22.11.2012 р. по 27.11.2012 р. на підставі наказу на проведення документальної позапланової перевірки від 22.11.2012 р. №1690 та направлення від 22.11.2012 р. №1912 ДПІ у Подільському районі м. Києва було проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «ТВФ «Г.АРТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Елант» (код ЄДРПОУ 36177415), за період з 01.05.2012 р. по 30.09.2012 р.

За результатами проведеної перевірки, ДПІ у Подільському районі м. Києва було складено Акт №604/22-604/31722996 від 04.12.2012 р. «Про результати проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «ТВФ «Г.АРТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Елант» (код ЄДРПОУ 36177415), за період з 01.05.2012 р. по 30.09.2012 р.» (надалі-Акт №604/22-604/31722996), в якому було зазначено про встановлені порушення позивача, зокрема:

- пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України (надалі-ПК України), в результаті чого завищено суму витрат за I-III квартал 2012 р. на загальну суму 5 539 035,00 грн., у тому числі за II квартал 2012 р. - 3 847 815,00 грн.;

- п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 та п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого ТОВ «ТВФ «Г.АРТ» завищено податок на додану вартість за період з 01.05.2012 р. по 30.09.2012 р. на суму 800 371,00 грн. в тому числі за: травень 2012 р. - 53 400,00 грн.; червень 2012 р. - 443 545,00 грн.; липень 2012 р. - 46 525,00 грн.; серпень 2012 р. - 121 445,00 грн.; вересень 2012 р. - 135 456,00 грн.

На підставі Акту №604/22-604/31722996, відповідачем було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- за формою «Р» №0006872260 від 29.12.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) на загальну суму 1 400 649,00 грн. (з яких, 800 371,00 грн. - за основним платежем та 600 278,00 грн. - за штрафними санкціями);

- за формою «Р» №0006882260 від 29.12.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 260 585,00 грн. (з яких, 840 390,00 грн. - за основним платежем та 420 195,00 грн. - за штрафними санкціями).

Не погоджуючись з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що порушують права та законні інтереси позивача, ТОВ «ТВФ «Г.АРТ» звернулося до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Елант» було укладено договір про надання послуг (робіт) №120403 від 02.04.2012 р., відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується надати Замовнику, у відповідності до умов даного договору, послуги котрі необхідні Замовнику для ведення господарської діяльності, згідно замовлення Замовника котре, надається усно та/або письмово, а Замовник зобов'язується прийняти такі послуги та оплатити їх (п.1.1 Договору №120403).

В той же час, як встановлено судом під час розгляду адміністративної справи, що не заперечується сторонами, ТОВ «Елант» надавало позивачу послуги із шихтування ґрунту.

Згідно п.1.2 Договору №120403 номенклатура, кількість та обсяг послуг визначаються в кожному окремому випадку та зазначаються в рахунках-фактури та/або в актах виконаних робіт, котрі Виконавець надає Замовнику після виконання відповідної послуги. Кожен окремий випадок і є партією послуг.

В той же час, п.7.1 Договору №120403 визначено, що здача-прийняття виконаних робіт здійснюється сторонами за актом здачі-приймання в місці знаходження Замовника та/або місці виконання послуги.

Таким чином, на підтвердження виконання робіт (надання послуг) із шихтування ґрунту відповідно до Договору №120403, позивачем було надано до суду акти надання послуг (т.1 ст.30-35, 43-64, 111-115, 124-145, 166-184) за період травень-вересень 2012 р.

В той же час, відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин), платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Так, позивачем було надано до суду податкові накладні, які були виписані останньому ТОВ «Елант» за перевіряємий період (т.1 ст.36-41, 65-109, 116-122, 146-165, 186-204).

В той же час, на підтвердження здійснення оплати за отримані послуги, відповідно до Договору №120403 укладеного з ТОВ «Елант», позивачем було надано до суду банківські виписки за період травень-жовтень 2012 р.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В той же час, пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.05.2012 р. по 30.09.2012 р. ТОВ «ТВФ «Г.АРТ» задекларовано валові витрати у сумі 6 080 993,00 грн. Однак перевіркою повноти визначення валових витрат по взаємовідносинах з ТОВ «Елант» за перевіряємий період, встановлено завищення валових витрат на загальну суму 5 539 035,00 грн., в тому числі II квартал 2012 р. - 3 847 815,00 грн.

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п . 138.4, п.138.6 - 138.9, пп.138.10.2 - 138.10.4 п . 138.10, п . 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з п . 138.5, пп.138.10.5, 138.10.6 п . 138.10, п . 138.11, 138.12 цієї статті, п . 140.1 ст . 140 і ст.141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у п . 138.3 цієї статті та у ст.139 цього Кодексу.

При цьому, в пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п.138.2, п.138.11 цієї статті, п.140.2 - п.140.5 ст.140, ст.142 і ст.143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно абз.1 п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

В пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, ПК України визначено випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.05.2012 р. по 30.09.2012 р. ТОВ «ТВФ «Г.АРТ» задекларувала податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 1 107 807,00 грн. Проте, перевіркою повноти визначення податкового кредиту встановлено його завищення на загальну суму 800 371,00 грн., в тому числі за: травень 2012 р. - 53 400,00 грн.; за червень 2012 р. - 443 545,00 грн.; липень 2012 р. - 46 525,00 грн.; серпень 2012 р. - 121 445,00 грн.; вересень 2012 р. - 135 456,00 грн.

В пп. «б» п.187.1 ст.187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, зокрема: дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Так, п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Таким чином, аналіз вищенаведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Так, згідно п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД.

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України визначено, що 201.10. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, враховуючи вищевикладене можна зробити висновок про те, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат для цілей оподаткування податком на прибуток приватних підприємств, тобто отримання податкової вигоди, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Водночас, відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі-Закон №996). Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996) (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин).

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку (надалі-Положення №88) (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) передбачено, що дане Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі

первинних документів можуть складатися зведені документи (п.2.2 р.2 Положення №88).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Крім того, як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі №742/11/13-11 від 02.06.2011 р., з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

В той же час, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р. зазначено, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі п.1 ч.2 ст.110, ст.114 КАС України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Окрему увагу слід звернути на припис інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11 стосовно наступного: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи ч.2 ст.195 КАС України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції . Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем».

Так, суд звертає увагу на те, що ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2014 р. було витребувано від позивача документи, які посвідчують реальність здійснюваних господарських операцій у період з 01.05.2012 р. по 30.09.2012 р. з ТОВ «Елант», зокрема: належним чином завірені копії наступних документів (або письмові пояснення із зазначенням причин неможливості їх надання): податкові декларації за перевіряємий період з «розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів»; реєстри отриманих та виданих податкових накладних; оборотно-сальдові відомості; витяги із журналу обліку виданих довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей; довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей; докази перебування товарно-матеріальних цінностей на бухгалтерському обліку; платіжних доручень та оригіналів виписок з розрахункових рахунків позивача, завірених відповідними банківськими установами, що засвідчують факти сплати позивачем вартості отриманих робіт (матеріалів, послуг); товарно-транспортні накладні; первинні документи за укладеним з ТОВ «Елант» Договором №120403, зокрема: замовлення та завдання від Замовника; рахунки-фактури та/або акти виконаних робіт на кожну виконану відповідну партію послуг; надані Виконавцю від Замовника копії необхідних документів та інформація для якісного виконання умов договору; акти здачі-приймання виконаних послуг; пояснення із документальним підтвердженням щодо місця виконання послуг; докази використання отриманих позивачем послуг у своїй господарській діяльності; належні докази (у вигляді письмових пояснень з доданими до них первинними, розрахунковими документами, документами бухгалтерського обліку і звітності, внутрішніми організаційно-розпорядчими документами підприємств, тощо) наявності фізичних, технічних та технологічних можливостей у позивача та його контрагентів фізичних, технічних та технологічних можливостей (матеріально-технічної бази) (в тому числі власних/орендованих виробничих, складських і офісних приміщень, виробничого і спеціального технічного обладнання, транспортних засобів, інших основних засобів), трудових ресурсів, необхідних для здійснення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської діяльності, зокрема (але не виключено): наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів; звітність за 2012 рік щодо кількості робітників позивача; перелік осіб, які надавали послуги; перелік відповідальних осіб, призначених вести контроль якості наданих послуг; штатний розпис; докази наявності побутових приміщень, складів; інші документи, які на думку позивача, підтверджують реальність виконання господарських операцій за договорами.

Так, на виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2014 р., позивачем було надано до суду документи, що на думку останнього посвідчують реальність господарських операцій з ТОВ «Елант» у період з 01.05.2012 р. по 30.09.2012 р.

Однак, суд критично ставиться до наданих позивачем документів, більше того, суд погоджується з доводами відповідача щодо фіктивності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Елант», з огляду на наступне.

Як встановлено судом під час розгляду адміністративної справи, що підтверджується сторонами та поясненнями свідків, у період з 01.05.2012 р. по 30.09.2012 р. на підставі Договору №120403 ТОВ «Елант» надавало позивачу послуги зі шихтування ґрунту.

Так, в судовому засіданні директором ТОВ «ТВФ «Г.АРТ» ОСОБА_4 було зазначено, про те, що необхідність залучення ТОВ «Елант» до виконання робіт зі шихтування ґрунту, була обумовлена тим, що у позивача були відсутні власті трудові та технологічні ресурси, в той час як, у ТОВ «Елант» були наявні і власні працівники, і власний транспорт.

Однак, в судовому засіданні директором ТОВ «Елант» ОСОБА_5 було повідомлено суду про те, що ні на момент укладання Договору №120403, ні в процесі надання послуг, власного транспорту не мала, до виконання робіт зі шихтування ґрунту залучала підрядників. Проте, зазначити кого саме було залучено до виконання робіт із шихтування ґрунту директор контрагента сказати не змогла.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, на невідповідність один одному свідчень директорів ТОВ «ТВФ «Г.АРТ» та ТОВ «Елант» й на рахунок того, яким саме транспортним засобом виконувались дані роботи.

Так, директором ТОВ «ТВФ «Г.АРТ» ОСОБА_4 було зазначено про те, що роботи виконувались двома екскаваторами, що належали ТОВ «Елант», в той час як, директор контрагента ОСОБА_5, зазначила, що роботи по шихтуванню ґрунту виконувались трьома тракторами, які належали підряднику.

Тобто, як вбачається з вищевикладеного, ні позивач, ні його контрагент не можуть надати чітких пояснень ким саме та яким чином виконувались роботи зі шихтування ґрунту відповідно до Договору №120403.

Більше того, свідки (директор ТОВ «ТВФ «Г.АРТ» та директор ТОВ «Елант») не змогли чітко вказати, яким чином обраховувались об'єми виконаних робіт.

Так, надаючи пояснення суду, свідок ОСОБА_4 (директор ТОВ «ТВФ «Г.АРТ») зазначив, що кубатура вираховувалась не то методом теодоліту, не то по моточасам, при цьому, чітко вказати скільки кубів вироблялося за один моточас, директор не зміг.

В той же час, суд вважає за необхідне звернути увагу на пояснення директора контрагента ОСОБА_5, яка в свою чергу зазначила, про те, що їй взагалі невідомо яким чином обраховувалися об'єми виконаних робіт, так як кубатуру з ТОВ «ТВФ «Г.АРТ» звіряв підрядник.

Крім того, ні позивачем, ні контрагентом не надано суду пояснень, щодо методики визначення якості шихтування ґрунту, та як це в подальшому відображалося на ціні товару (піску).

Більше того, суд приймає до уваги посилання відповідача на наявні в матеріалах справи змінного рапорту до Договору №120403, підписаного директором ТОВ «Елант» та Актів надання послуг, з яких вбачається наявність значних розбіжностей в обсягах виконаних робіт, зокрема:

- 06.08.2012 р. відпрацьовано 10 годин та прошихтовано 400 куб.м, тоді як в Акті надання послуг від 06.08.2012 р. №120000054 та податковій накладній №4 від 06.08.2012 р. зазначено, що прошихтовано 119,6 куб.м;

- 07.08.2012 р. відпрацьовано 10 годин та прошихтовано 495 куб.м, тоді як в Акті надання послуг від 07.08.2012 р. №120000055 та податковій накладній №6 від 07.08.2012 р. зазначено, що прошихтовано 118,96 куб.м.;

- 08.08.2014 р. відпрацьовано 10 годин та прошихтовано 395 куб.м, тоді як в Акті надання послуг від 08.08.2012 р. №120000056 та податковій накладній №7 від 08.08.2014 р. зазначено, що прошихтовано 119,85 куб.м;

- 09.08.2012 р. відпрацьовано 10 годин та прошихтовано 405 куб.м, тоді як в Акті надання послуг від 09.08.2012 р. №120000057 та податковій накладній №8 від 09.08.2012 р. зазначено, що прошихтовано 120,3 куб.м.;

- 10.08.2012 р. відпрацьовано 6 годин та прошихтовано 270 куб.м, тоді як в Акті надання послуг від 10.08.2012 р. №120000058 та податковій накладній №6 від 10.08.2012 р. зазначено, що прошихтовано 90,5 куб.м

Отже, з вищевикладеного вбачається, що надані до матеріалів справи документи суперечать один одному, оскільки в робочій документації зазначено про надання більшого об'єму послуг, аніж зазначено в податковій звітності.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та беручи до уваги суперечливі покази свідків, суд приходить до висновку, що господарські операції між ТОВ «ТВФ «Г.АРТ» та ТОВ «Елант» у період з 01.05.2012 р. пор 30.09.2012 р. були оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Крім того, суд звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом встановлено, що за результатами перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, на підставі чого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між позивачем та його контрагентам доречним є застосування доктрини «ділова мета».

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Положення ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину «ділова мета» в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 р. у справі №08/28 за позовом ТОВ «Метпромсервіс» до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якій зазначено про те, що задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців, проте, не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й часники якого обізнані стосовно один одного.

Так, на підтвердження реального використання у власній господарській діяльності, наданої ТОВ «Елант» послуги по шихтуванню ґрунту, позивачем було надано до суду наступні договори, а саме: договір купівлі-продажу на умовах ексклюзиву №18/09/11 П від 01.03.2011 р. укладеного з ТОВ «Тік Вегас» та договір поставки №02/12 від 17.07.2012 р. укладеного з ТОВ «КА-Трансбуд». Однак, суд звертає увагу на те, що з вищезазначених договорів та доданих до них документів, неможливо встановити ні яким чином зазначена послуга з шихтування впливає на вартість піску, ні безпосередньо вартість піску, який реалізовувався.

В той же час, суд звертає увагу на наявні в матеріалах первинні документи по взаємовідносинах з ТОВ «ПБК «Грандбуд» та ТОВ «Альтіс-Спецбуд», з яких вбачається, що вартість яружного піску, який купувався контрагентами у ТОВ «ТВФ «Г.АРТ» складала 27 грн. 50 коп. за тону, в той час, як послуга по шихтуванню (змішуванню) ґрунту коштувала 242 грн. за 1 куб.м. (орієнтовно 1,3 т. в 1 куб.м), з чого вбачається відсутність будь-якої ділової мети, оскільки фактично господарська діяльність направлена на отримання збитків, та була відображена в первинних документах виключно для отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами відповідача, щодо фіктивності господарських операцій позивача з ТОВ «Елант», так як ТОВ «ТВФ «Г.АРТ» не надано до суду ні первинних документів, ні обґрунтованих пояснень які б засвідчували мету придбання та подальшого використання позивачем у власній господарській діяльності наданої ТОВ «Елант» послуги по шихтуванню ґрунту, що в свою чергу підтверджує висновки податкового органу щодо неправомірного формування ТОВ «ТВФ «Г.АРТ» витрат та податкового кредиту у перевіряємий період.

Поряд із зазначеним, суд приймає до уваги посилання відповідача на отримані в ході проведення перевірки ТОВ «ТВФ «Г.АРТ» матеріали щодо його контрагента (акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 19.11.2012 р. №1927/22-60/36177415 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Елант» (код ЄДРПОУ 36177415) з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за періоди з IV кварталу 2009 р. по IV квартал 2011 р., з 01.04.2012 р. по 31.07.2012 р. та з 01.09.2012 р. по 30.10.2012 р.», якими встановлено відсутність у ТОВ «Елант» необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність власних основних фондів, технічного персоналу у необхідній кількості, власних виробничих активів, власних складських приміщень, транспортних засобів у необхідній кількості, відсутність потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, платник не знаходиться за місцезнаходженням, тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності зазначеного підприємства за з IV кварталу 2009 р. по IV квартал 2011 р., з 01.04.2012 р. по 31.07.2012 р. та з 01.09.2012 р. по 30.10.2012 р.

Отже, наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з надання послуг по шихтуванню ґрунту, фактично не мали реального характеру, оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені господарськими операціями між ТОВ «ТВФ «Г.АРТ» та його контрагентом ТОВ «Елант», за перевіряємий період, не підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій наявністю господарської мети, у зв'язку із чим, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову позивача та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 29.12.2012 р. №0006872260 та №0006882260.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частиною 1 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Позивача. Відповідно до положень ст.94 КАС України, судовий збір на користь Позивача не відшкодовується.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельно-виробничої фірми «Г.АРТ» до Державної податкової інспекції в Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Б. В. Санін