Постанова

від 24.09.2014 по справі 2а/0270/116/11

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 вересня 2014 р. Справа № 2а/0270/116/11

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Сала П.І.,

за участю

секретаря судового засідання: Крисько І.В.,

представника позивача: Книжник М.В.,

представника відповідача: Янушкевича А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: дочірнього підприємства "Львівський хлібзавод № 5"

до: Гайсинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

12.01.2011 року дочірнє підприємство "Гайсинхліб" відкритого акціонерного товариства "Концерн Хлібпром" (далі - ДП "Гайсинхліб") звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати наступні податкові повідомлення-рішення Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області (далі - Гайсинська МДПІ):

- № 0001562300/0 від 16.12.2010 року про збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 428 297 грн., з яких 285 531 грн. за основним платежем та 142 766 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0001552300/0 від 16.12.2010 року про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 342 638 грн., з яких 228 425 грн. за основним платежем та 114 213 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0001562300/1 від 11.01.2011 року про збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 428 297 грн., з яких 285 531 грн. за основним платежем та 142 766 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2011 року в адміністративній справі № 2-а/0270/116/11, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.05.2011 року, вищевказаний позов ДП "Гайсинхліб" задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Гайсинської МДПІ від 16.12.2010 року за №№ 0001562300/0, 0001552300/0 та від 11.01.2011 року за № 0001562300/1 (том 1, а.с. 188-195, 214-215).

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.07.2014 року касаційну скаргу Гайсинської МДПІ задоволено частково, постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.05.2011 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (том 1, а.с. 248-252).

13.08.2014 року адміністративна справа № 2-а/0270/116/11 після касаційного перегляду надійшла на адресу Вінницького окружного адміністративного суду та передана для розгляду судді в порядку, визначеному ст. 15-1 КАС України.

Ухвалою суду від 15.08.2014 року справу прийнято до провадження (том 2, а.с. 2).

Під час судового розгляду справи ухвалою суду від 12.09.2014 року на підставі ст. 55 КАС України допущено заміну позивача ДП "Гайсинхліб" його правонаступником дочірнім підприємством "Львівський хлібзавод № 5" (далі - ДП "Львівський хлібзавод № 5").

Крім того, відповідача Гайсинську МДПІ замінено його правонаступником Гайсинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримала заявлені позовні вимоги та надала пояснення згідно з обґрунтуваннями, наведеними у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях (том 2, а.с. 20-22, 28-29). Зазначила, що за результатами позапланової перевірки ДП "Гайсинхліб" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.09.2010 року відповідачем було складено акт № 2582/2300/33556981 від 03.12.2010 року про порушення підприємством вимог пп. 7.4.1, п. 7.4, пп. 7.4.5, п. 7.4, ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 228 425 грн., а також порушення вимог пп. 5.1.1, пп. 5.3.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 285 531 грн. На підставі вищевказаного акту перевірки Гайсинською МДПІ прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, які є протиправними і такими, що підлягають скасуванню. При цьому представник позивача стверджує, що реальність господарських операцій ДП "Гайсинхліб" з контрагентом ТОВ "Роздільнофф Люкс" підтверджується сукупністю усіх необхідних первинних документів, які були надані до перевірки і які оформлені у відповідності з вимогами податкового та бухгалтерського законодавства, а отже можуть бути підставою для обліку спірних господарських операцій. Просить врахувати, що ДП "Гайсинхліб" не здійснювало зберігання зерна, а тому не укладало жодних договорів на його зберігання та не отримувало відповідних складських документів. Крім того, згідно з п. 2.6 договору комісії № 58 від 09.07.2008 року, укладеного із ТОВ "Торговий дім "Тід", обов'язок по зберіганню (схоронності) майна було покладено на комісіонера. Відтак, саме він мав укласти договір зберігання зерна на зерновому складі. Також посилається на те, що придбаний у ТОВ "Роздільнофф Люкс" ячмінь в день придбання було передано за договором комісії на експорт, про що свідчать відповідні документи. Отже, необхідності в укладенні позивачем договорів на зберігання такого товару не було. Крім того, придбання зерна у ТОВ "Роздільнофф Люкс" було економічно вигідним для ДП "Гайсинхліб" і відповідало меті його створення та господарській діяльності згідно із статутом.

У судовому засіданні представник відповідача адміністративний позов заперечив і наполягає на тому, що при проведенні позапланової перевірки ДП "Гайсинхліб" та прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень Гайсинська МДПІ діяла з дотриманням вимог чинного законодавства, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. Просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення сторін та оцінивши інші зібрані та досліджені в судовому засіданні докази, суд приходить до переконання, що заявлений адміністративний позов не може бути задоволений.

Встановлено, що ДП "Гайсинхліб" як юридична особа було зареєстроване Гайсинською районною державною адміністрацією Вінницької області 26.09.2005 року (код ЄДРПОУ 33556981). 23.06.2011 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено відомості про припинення ДП "Гайсинхліб" за рішенням засновків, при цьому його правонаступником є ДП "Львівський хлібзавод № 5" (том 2, а.с. 30-32).

У спірний період ДП "Гайсинхліб" перебувало на податковому обліку в Гайсинській МДПІ та було платником податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлень на перевірку № 833 від 04.11.2010 року та № 920 від 24.11.2010 року, відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" посадовими особами Гайсинської МДПІ в період з 04.11.2010 року по 30.11.2010 року була проведена позапланова виїзна документальна ДП "Гайсинхліб" перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.09.2010 року.

За результатами перевірки складено акт № 2582/2300/33556981 від 03.12.2010 року (том 1, а.с. 11-70), яким зроблено висновки про порушення позивачем:

- пп. 7.4.1, п. 7.4, пп. 7.4.5, п. 7.4, ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено ПДВ в сумі 228 425 грн. за липень 2008 року;

- пп. 5.1.1, пп. 5.3.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 285 531 грн. за ІІІ квартал 2008 року.

Враховуючи висновки вищезазначеного акту перевірки, Гайсинською МДПІ прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0001562300/0 від 16.12.2010 року про збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 428 297 грн., з яких 285 531 грн. за основним платежем та 142 766 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0001552300/0 від 16.12.2010 року про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 342 638 грн., з яких 228 425 грн. за основним платежем та 114 213 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0001562300/1 від 11.01.2011 року про збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 428 297 грн., з яких 285 531 грн. за основним платежем та 142 766 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0001552300/1 від 16.12.2010 року про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 342 638 грн., з яких 228 425 грн. за основним платежем та 114 213 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (том 1, а.с. 72-75).

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Гайсинської МДПІ від 16.12.2010 року за №№ 0001562300/0, 0001552300/0 та від 11.01.2011 року за № 0001562300/1, які є предметом спору у цій справі. Надаючи їм правову оцінку, суд керується такими мотивами.

З акту перевірки № 2582/2300/33556981 від 03.12.2010 року вбачається, що перевіркою повноти визначення витрат ДП "Гайсинхліб", що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток по господарських операціях з ТОВ "Роздільнофф Люкс" за період з 01.07.2008 року по 30.09.2010 року, встановлено їх завищення в сумі 1 142 123 грн. за ІІІ квартал 2008 року. Крім того, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за вказаний період встановлено безпідставне формування підприємством податкового кредиту по цих господарських операціях і його завищення на суму 228 425 грн. за липень 2008 року.

Відповідні висновки контролюючого органу обґрунтовуються нереальністю (фіктивністю) господарських операцій позивача з вищевказаним контрагентом.

Перевіряючи підставність таких висновків, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, за своїм змістом вищенаведені норми закону передбачають можливість виключення зі складу валових витрат витрати, які не підтверджуються відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Крім того, згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеними законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

На спростування висновків Гайсинської МДПІ позивачем надано ряд первинних бухгалтерських документів, які, на його думку, підтверджують витрати звітного періоду по господарських операціях з ТОВ "Роздільнофф Люкс", а також правомірність формування податкового кредити по цих операціях (том 1, а.с. 76-99).

З їх змісту вбачається, що 09.07.2008 року між ТОВ "Роздільнофф Люкс" та ДП "Гайсинхліб" було укладено договір купівлі-продажу № 51, відповідно до якого ТОВ "Роздільнофф Люкс" зобов'язувалось продати позивачу ячмінь українського походження врожаю 2008 року (том 1, а.с. 76-77).

Пунктом 4.3 цього договору визначено, що право власності на товар переходить від продавця ТОВ "Роздільнофф Люкс" до покупця ДП "Гайсинхліб" з моменту фактичної передачі товару та підписання сторонами акту приймання-передачі, який є невід'ємною частиною відповідного договору.

18.07.2008 року сторонами вищевказаного правочину оформлено акт приймання-передачі товару № 1, за яким ДП "Гайсинхліб" отримало від ТОВ "Роздільнофф Люкс" 2500 тонн ячменю на загальну суму 3 425 000 грн. (том 1, а.с. 78).

Оплата отриманої продукції на виконання п. 5.1 договору проведена шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця, зокрема, 29.07.2008 року на суму 999 999,99 грн., 11.08.2008 року на суму 2 088 560,01 грн., 01.12.2008 року на суму 100 000 грн., 04.12.2008 року на суму 55 000 грн., 18.12.2008 року на суму 55 000 грн., 22.12.2008 року на суму 55 000, грн., 22.12.2008 року на суму 71 440,01 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку ДП "Гайсинхліб" (том 1, а.с. 83-88).

При цьому, на думку позивача, підтвердженням факту отримання товару слугує видаткова накладна № РН-0000012 від 18.07.2008 року та податкова накладна № 12 від 18.07.2008 року (том 1, а.с. 79-80).

Придбаний у ТОВ "Роздільнофф Люкс" товар ДП "Гайсинхліб" реалізувало на експорт шляхом укладення з ТОВ "Торговий дім "Тід" (далі - комісіонер) договору комісії № 58 від 09.07.2008 року (том 1, а.с. 89-91), відповідно до умов якого 18.07.2008 року на підставі акту прийому-передачі комісіонером отримано від позивача 2500 тонн ячменю фуражного.

В подальшому даний ячмінь був реалізований на експорт покупцю Компанії "Risoil Grain S.A." (Женева) згідно із зовнішньоекономічним контрактом № 8 від 10.07.2008 року, про виконання якого свідчать звіт комісіонера, акт виконаних робіт від 30.07.2008 року та експортна вантажно-митна декларація № 504000007/8/001631 від 30.07.2008 року, оформлена Миколаївською митницею (том 1, а.с. 93-99).

Надаючи оцінку вищевказаним документам суд враховує те, що відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку.

В силу вимог ст. 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частиною 2 статті 3 Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій відповідно до п. 1 ст. 9 Закону є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як роз'яснив Вищий адміністративний суд України у листі № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Аналіз наданих позивачем первинних документів вказує на те, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит по операціях із ТОВ "Роздільнофф Люкс" формально підтверджуються належними первинними документами. Разом із тим, такі документи не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки вони не були складені за результатами фактичного здійснення господарських операцій, тобто є недостовірними первинними документами.

При цьому суд зазначає, що змістовний аналіз положень Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств" та "Про податок на додану вартість" вказує на те, що право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) сум витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) у ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративної справи стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ.

Обов'язкове встановлення факту поставки, як підстави для включення сум ПДВ до податкового кредиту, відповідає також правовій позиції Верховного Суду України у цій категорії спорів, що висловлена, зокрема, в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом ПП "Балтімор" до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування.

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи відсутність фактичної передачі зерна від ТОВ "Роздільнофф Люкс" до позивача, податковий орган посилається на те, що документом, який підтверджує фактичну передачу зерна від постачальника до покупця є складська квитанція, яку позивачем не було надано ні під час перевірки, ані у судовому процесі.

Перевіряючи вказані доводи відповідача судом встановлено, що господарські операції між ТОВ "Роздільнофф Люкс" та ДП "Гайсинхліб" стосувались специфічного виду товару, а саме зерна (ячменю українського походження врожаю 2008 року).

Особливості правових, економічних та організаційних умов конкурентоспроможного виробництва і формування ринку зерна передбачені Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 вказаного Закону зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.

Згідно з ч. 6 ст. 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи.

Види складських документів визначені у ч. 1 ст. 37 цього Закону. Так, зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію.

Частиною 4 статті 26 Закону передбачено, що зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, не може бути відчужене без правомірної передачі простого або подвійного складського свідоцтва.

Отже, документом, яким підтверджується передача зерна від продавця до нового набувача при передачі зерна на зерновому складі є складське свідоцтво або складська квитанція, яку і мав передати ТОВ "Роздільнофф Люкс" набувачу ДП "Гайсинхліб", а останній, у свою чергу, - комісіонеру ТОВ "Торговий дім "Тід".

Аналогічного висновку дійшов Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 17.07.2014 року, який скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанції констатував, що за відсутності у позивача документів, які б підтверджували факт передачі зерна на зерновому складі від продавця до покупця, обов'язковість наявності яких визначена вищенаведеними нормами Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", факт поставки зерна від продавця ТОВ "Роздільнофф Люкс" до покупця ДП "Гайсинхліб" не може вважатися встановленим (том 2, а.с. 251).

Крім того, направляючи дану справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції у вищевказаній ухвалі зазначив, що під час нового розгляду справи суду слід належним чином перевірити доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу ТОВ "Роздільнофф Люкс" зерна ячменю. З цією метою, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

В силу вимог ч. 5 ст. 227 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Відтак, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2014 року позивача зобов'язано надати у судове засідання додаткові письмові докази, а саме документи, які підтверджують факт передачі зерна на зерновому складі (складське свідоцтво або складська квитанція) від контрагента ТОВ "Роздільнофф Люкс" до ДП "Гайсинхліб" та від ДП "Гайсинхліб" до ТОВ "Торговий дім "Тід".

Водночас вказані документи суду не надані з мотивів їх відсутності у підприємства. При цьому позивач посилається на те, що ДП "Гайсинхліб" не здійснювало зберігання зерна, а тому не укладало жодних договорів на його зберігання та не отримувало відповідних складських документів.

Однак, такі доводи позивача судом до уваги не беруться, адже, як вже зазначалося раніше, документом, що підтверджує передачу зерна від продавця до нового набувача при передачі зерна на зерновому складі є саме складське свідоцтво або складська квитанція, без яких не могла б відбутися видача зерна на зерновому складі новому власнику.

Про це додатково свідчать положення Технічного регламенту зернового складу, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України № 228 від 15.06.2004 року (далі - Технічний регламент).

Так, відповідно до п. 6.6.4 Технічного регламенту при надходженні зерна на зберігання уповноважена особа зернового складу перевіряє наявність договору складського зберігання зерна. При відсутності договору пропонує власнику зерна оформити такий договір і в разі його укладання одержує від власника зерна (або його представника) такі документи:

а) товарно-транспортну накладну за формою з відміткою власника зерна "на переробку", "на зберігання", "у рахунок заставної закупівлі зерна";

б) посвідчення про якість зерна на кожну партію (крім товаровиробників);

в) свідоцтво про вміст пестицидів, токсичних елементів та мікотоксинів на кожну партію зерна (крім товаровиробників);

г) при необхідності карантинний сертифікат;

ґ) фітосанітарний сертифікат (при імпорті зерна).

Пунктом 6.12.2 Технічного регламенту передбачено, що видача зерна проводиться зерновим складом в обмін на один з таких документів:

а) оригінал складської квитанції на зерно;

б) оригінал простого складського свідоцтва або нерозділеного подвійного складського свідоцтва;

в) одночасно подані оригінали розділених частин подвійного складського свідоцтва;

г) складське свідоцтво (частина А) подвійного складського свідоцтва та оригінал документа про повну сплату суми кредиту і відсотків за ним.

Згідно з п. 6.12.3 Технічного регламенту зерновий склад видає зерно за умови дотримання у складських свідоцтвах безперервного ряду передавальних написів (останній передавальний напис повинен бути зроблений на користь особи, яка пред'явила відповідне свідоцтво).

Судом встановлено, що ДП "Гайсинхліб" не укладало договорів складського зберігання зерна, придбаного у ТОВ "Роздільнофф Люкс". Крім того, позивачу не виписувались складські документи на зерно, а отже такі документи не передавалися ним до комісіонера ТОВ "Торговий дім "Тід".

Відтак, за відсутності складських документів на придбаний у ТОВ "Роздільнофф Люкс" ячмінь, комісіонер ТОВ "Торговий дім "Тід" був позбавлений права на отримання зерна із зернового складу для його подальшого експорту, не міг би забезпечити зберігання зерна відповідно до вимог Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", а також дотриматися встановленого Технічним регламентом безперервного ряду передавальних написів на складських документах.

При цьому суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що потреби в укладенні договору зберігання у нього не було, оскільки по-перше, ДП "Гайсинхліб" придбало зерно у вищевказаного контрагента у значних обсягах (2500 тонн), а отже до моменту його використання у господарській діяльності воно повинно було зберігатись відповідно до вимог ч. 1 ст. 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" на зерновому складі; по-друге, з моменту прийняття зерна від ТОВ "Роздільнофф Люкс" та передачі його комісіонеру ТОВ "Торговий дім "Тід" (18.07.2008 року) до часу фактичної реалізації зерна покупцю Компанії "Risoil Grain S.A." (30.07.2008 року) минуло дванадцять днів, а отже воно мало зберігатись на зерновому складі.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позивачем документально не підтверджено факту передачі зерна на зерновому складі від продавця до покупця, обов'язковість якого передбачена вищевказаними вимогами законодавства.

Таким чином, факт поставки зерна (ячменю українського походження врожаю 2008 року вагою 2500 тонн) від ТОВ "Роздільнофф Люкс" до ДП "Гайсинхліб" не можна вважати встановленим, а відтак не можуть визнаватися реальними спірні оподатковувані операції.

Вирішуючи спір по суті суд додатково враховує, що згідно з актом Роздільнянської МДПІ Одеської області № 1237-207/23-00/34302603 від 15.07.2010 року "Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ "Роздільнофф Люкс" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП "Сан Ойл" за 10.07.2008 року, 14.07.2008 року, 21.07.2008 року та 22.07.2008 року" податковий орган дійшов до висновку, що правочини ТОВ "Роздільнофф Люкс", укладені за перевірямий період, не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (том 1, а.с. 146-155).

Вказаним актом також зафіксовано, що в ході перевірки ТОВ "Роздільнофф Люкс" не було надано наступних документів:

- банківські документи, що засвідчують розрахунки ТОВ "Роздільнофф Люкс" з ПП "Сан Ойл", ТОВ "Торговий дім "Тід", ТОВ "Ремонтно-будівельне управління", ДП "Гайсинхліб";

- реєстри отриманих та виданих податкових накладних за період, що перевіряється;

- оборотно-сальдові відомості по 361 та 631 рахунках;

- договори на зберігання товару з Миколаївський портовий елеватор;

- акти виконаних робіт по зберіганню товару.

Отже, встановлені контролюючим органом в ході проведення перевірки факти додатково підтверджують ту обставину, що документів на зберігання придбаного позивачем зерна у продавця ТОВ "Роздільнофф Люкс" не було, а діяльність цього контрагента здійснювалась поза межами правового поля, з метою отримання податкової вигоди іншими суб'єктами господарювання.

Крім того, згідно з п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до пп. 14.1.213, п. 14.1 ст. 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Як роз'яснив Вищий адміністративний суд України у листі № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року, судам в обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податків. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання; придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками; придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Під час розгляду цієї адміністративної справи судом встановлено, що придбання позивачем зерна у ТОВ "Роздільнофф Люкс" здійснювалось за ціною 1370 грн., без ПДВ - 1141,67 грн., за одну тонну.

В свою чергу Комісіонеру ТОВ "Торговий дім "Тід" було доручено здійснити продаж такого зерна по ціні 255 доларів США за тонну, що станом на дату оформлення вантажно-митної декларації (30.07.2008 року) становило 1235,42 грн. (виходячи із зазначеного у ВМД офіційного курсу НБУ 4,8448 грн./долар) (том 1, а.с. 94, 98-99).

Позивач вірно стверджує, що при експорті товару застосовується нульова ставка ПДВ. Тому економічна вигода від цієї господарської операції є і становить вона 93,75 грн. на одній тонні зерна (1235,42 ? 1141,67).

Проте суд зазначає, що з урахуванням сплаченої позивачем комісійної винагороди, а саме 100 грн. за одну тонну реалізованого товару, та винагороди делькредере (120 грн.), що передбачені п. 2.8 договору комісії № 58 від 09.07.2008 року і додатком № 1 до нього (том 1, а.с. 89-91), можна дійти висновку, що спірні господарські операції фактично мали збитковий характер та не були спрямовані на отримання підприємством доходу в грошовій формі.

Вказане свідчить про відсутність економічного ефекту в результаті господарської діяльності позивача із контрагентами ТОВ "Роздільнофф Люкс", а відтак відсутність у діях позивача ділової мети щодо придбання та реалізації зерна.

Крім того, як вбачається з довідки Головного управління статистики у Вінницькій області АБ № 061318 від 15.07.2008 року (том 1, а.с. 10) та витягу з ЄДРПОУ (том 2, а.с. 30-32), видами діяльності ДП "Гайсинхліб" за КВЕД є: 15.81.0 виробництво хліба та хлібобулочних виробів; 15.82.0 виробництво сухарів, печива, пирогів і тістечок тривалого зберігання; 51.38.0 оптова торгівля іншими продуктами харчування; 52.11.0 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту; 52.24.0 роздрібна торгівля хлібом, хлібобулочними та кондитерськими виробами; 52.62.0 роздрібна торгівля з лотків та на ринках.

При цьому основним видом діяльності підприємства було виробництво сухарів, печива, пирогів і тістечок тривалого зберігання.

Разом із тим, спірні господарські операції щодо придбання зерна (по КВЕД це код 51.21.0 "Оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин") вищевказаними видами діяльності не охоплюються, незважаючи на їх значний обсяг як в кількісному, так і грошовому виразі (придбано 2500 тонн ячменю загальною вартістю 3 4250 000 грн.).

Більше того, відповідно до акту перевірки № 2582/2300/33556981 від 03.12.2010 року за період з 01.07.2008 року по 30.09.2010 року ДП "Гайсинхліб" задекларувало валові витрати в сумі 8 086 071 грн., тоді як з них 1 142 123 грн. лише за III квартал 2008 року у зв'язку з придбанням товару у ТОВ "Роздільнофф Люкс" (том 1, а.с. 9-13).

Таким чином, поряд з істотною для підприємства питомою вагою господарських операцій з ТОВ "Роздільнофф Люкс", ці операції не входили не лише до основних, але і другорядних видів діяльності ДП "Гайсинхліб".

Відтак, суд вважає обґрунтованими твердження контролюючого органу про нетиповість спірних господарських операцій для позивача, що також має значення для висновків про їх реальність та фактичне здійснення.

З огляду на викладене і враховуючи те, що під час розгляду справи не встановлено факту поставки позивачу товару від ТОВ "Роздільнофф Люкс", а відповідні господарські операції вчинені за відсутності ділової мети і є нетиповими для платника податків, суд погоджується з доводами Гайсинської МДПІ про відсутність у ДП "Гайсинхліб" правових підстав для включення до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування вартості товару, отриманого від ТОВ "Роздільнофф Люкс", та формування податкового кредиту по цих господарських операціях.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 71 КАС України), а згідно із ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову ДП "Львівський хлібзавод № 5" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Гайсинської ОДПІ № 0001562300/0 від 16.12.2010 року, № 0001552300/0 від 16.12.2010 року та № 0001562300/1 від 11.01.2011 року слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 160, 162, 163, 167, 254 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ:

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Сало Павло Ігорович