Ухвала

від 15.09.2014 по справі 818/6489/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2014 року м. Київ К/800/57029/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Вербицької О.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 20.08.2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2013 року

у справі № 818/6489/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «ІМЕКС Центр»

до Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «ІМЕКС Центр» звернулось до суду з адміністративним позовом до Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 20.08.2013 року у справі № 818/6489/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2013 року, позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції від 11.07.2013 року № 0000222202 та № 0000232202. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки щодо правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «ІМЕКС Центр» за жовтень 2011 року, відповідачем складено акт від 26.06.2013 року № 604/22-005/31268827, яким встановлено порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету в жовтні 2011 року в сумі 3 399, 00 грн., в порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України підприємством завищено залишок від'ємного значення на суму 547, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.07.2013 року № 0000222202, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 547, 00 грн., № 0000232202, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 4 249, 00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо непідтвердження реальності здійснення господарської операції позивача по взаємовідносинах із його контрагентом, у зв'язку з неможливістю проведення зустрічної перевірки та дослідження по ланцюгу постачання товарів по господарським операціям контрагента позивача.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані первинні бухгалтерські документи вказують на реальність господарської операції між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Бімар».

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з урахуванням наступного.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кредиту України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України).

Пунктом 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що між ТОВ Фірма «ІМЕКС Центр» та ВАТ «Шосткинський міськмолкомкомбінат» укладено договір про надання послуг по ремонту потужних насосів з очисних споруд, згідно до якого позивач бере на себе зобов'язання по закупівлі запасних частин, що входить у вартість послуг.

ВАТ «Шосткинський міськмолкомкомбінат» передано позивачу для ремонту чотири насоси, за результатами огляду яких було складено Дефектні акти із зазначенням, які саме деталі та вузли підлягають заміні (найменування та номера деталі).

Запасні частини для ремонту насосів замовлені позивачем у ТОВ «Бімар».

На підтвердження виконання договірних взаємовідносин з ТОВ «Бімар» позивачем надано рахунок-фактуру, видаткова накладна, податкова накладна, виписка по рахунку ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Після встановлення придбаних запасних частин на насоси, в робочому стані їх було передано замовнику ВАТ «Шосткинський міськмолкомкомбінат», що підтверджується актом здачі-прийняття робіт.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарської операції між позивачем та ТОВ «Бімар» підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, що стали підставою для формування податкового кредиту, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій вірно відхилено доводи відповідача щодо непідтвердження реального здійснення платником податків операцій Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «ІМЕКС Центр» з ТОВ «Бімар» по ланцюгу постачання, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Суд касаційної інстанції в даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області відхилити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 20.08.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2013 року у справі № 818/6489/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.В.Вербицька

Н.Г.Пилипчук