Ухвала

від 15.09.2014 по справі 826/9580/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" вересня 2014 р. м. Київ К/800/64137/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Вербицької О.В., Пилипчук Н.Г.,

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Малого приватного підприємства «Стрілець +»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.08.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року

у справі № 826/9580/13-а

за позовом Малого приватного підприємства «Стрілець +»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Мале приватне підприємство «Стрілець +» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.08.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату час ті місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

За результатами позапланової документальної невиїзної перевірки позивача з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету сум податків та зборів за період з 01.03.2010 року по 28.02.2013 року, а саме: податку на додану вартість за березень 2012 року, квітень 2012 року, травень 2012 року, червень 2012 року, серпень 2012 року та податку на прибуток за період I-III квартали 2012 року по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД», ТОВ Комерційна фірма «Горизонталь», ТОВ «Тесей ЛТД», відповідачем складено акт від 24.05.2013 року №1708/22-108/24731240, яким встановлено порушення пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого за період I-III квартали 2012 року встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 123 615, 00 грн.; - п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого за березень 2012 року, квітень 2012 року, травень 2012 року, червень 2012 року, серпень 2012 року занижено податок на додану вартість на загальну суму 117 729, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.06.2013 року: - №0001062210, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 176 594, 00 грн., в тому числі за основним платежем - 117 729, 00 грн. та 58 865, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; - №0001082210, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 154 519, 00 грн., в тому числі 123 615, 00 грн. - за основним платежем та 30 904, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства у періоді, що перевірявся, та правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає рішення судів попередніх інстанцій необґрунтованими, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі та не підтверджених доказами, з огляду на наступне.

Відповідно до пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби сумі податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Згідно із п. 201.6 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань (абзац 2 п. 201.7 ст. 201 ПК України).

В силу п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД», ТОВ Комерційна фірма «Горизонталь», ТОВ «Тесей ЛТД».

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій погодилися з висновками податкового органу про правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень з урахуванням наданих відповідачем актів про неможливість проведення зустрічних звірок та про результати документальної позапланової невиїзної перевірки контрагентів позивача.

У даному випадку суди виходили з того, що договори, податкові накладні, видаткові накладні, акти приймання виконаних будівельних робіт є неналежними, оскільки належним чином оформлені документи не дають підстав для формування витрат та для нарахування податкового кредиту при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданих послуг, посилаючись на дані перевірок контрагентів.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

З урахуванням зазначеного, судам слід врахувати, що без дослідження первинних документів вказані в актах податкових органів недоліки, допущені контрагентами позивача при укладенні та виконанні договорів з третіми особами, не є підставою для висновку про нереальність господарських операцій у справі, оскільки висновки, викладені в акті перевірки, є лише відображенням фактичних дій податкових інспекторів-ревізорів та їх особистої думки, а тому не створюють жодних правових наслідків.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, відповідно до роз'яснень, які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 «Про судове рішення» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Слід зазначити, що за змістом частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасної їх подачі.

Однак при перегляді рішення суду першої інстанції, в обґрунтування прийнятих до уваги висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, суд апеляційної інстанції послався лише на пп. 83.1.6 п.83.1 ст. 83 ПК України, яким визначено підстави для висновків посадових осіб контролюючих органів при проведенні ними перевірок, однак норми матеріального закону, які регулюють відносини з приводу формування платниками податків витрат та податкового кредиту, не зазначив.

Відповідно до частини четвертої статті 227 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, враховуючи допущені помилки судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Малого приватного підприємства «Стрілець +» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.08.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року у справі № 826/9580/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.В.Вербицька

Н.Г.Пилипчук