Ухвала

від 15.09.2014 по справі 2а-8994/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/24391/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Вербицької О.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м.Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.12.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011

у справі № 2а-8994/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнітек»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011, позов задоволено повністю.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва від 18.08.2009 № 0000562322/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах в загальній сумі 340174 грн., в т.ч. 226783 грн. основного платежу та 113391 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та від 18.08.2009 № 0000552322/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в загальній сумі 51505 грн., в т.ч. 42921 грн. основного платежу та 8584 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

ДПІ у Дніпровському районі м. Києва подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, обґрунтовуючи такі вимоги обставинами, з яких податковий орган виходив при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наводив судам попередніх інстанцій, заперечуючи проти позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

За результатами виїзної планової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнітек» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 31.03.2009 податковим органом складено акт від 28.07.2009 № 2325/23-222-30727019, яким зафіксовано порушення позивачем п.п. 4.1.6. п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 № 283/97-ВР, в результаті якого занижено податок на прибуток в сумі 42921 грн. за І квартал 2009 року, та порушення п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.1 та п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, в результаті якого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 226783 грн.

Позиція податкового органу щодо порушення позивачем вимог п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.1 та п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР полягає у тому, що позивач неправомірно сформував податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Сервіс-ком ЛТД», ПП «ХП Мідея-Холдинг», ПП «Торгус-лугі», ПП «КФ «Енерго-вокс» та «Лагмелатт-2007», які припинили свою діяльність за рішеннями судів.

Позиція податкового органу щодо порушення позивачем вимог п.п. 4.1.6. п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) полягає в тому, що підприємством до складу валових доходів не включено заборгованість суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи та юридичної особи, оголошених банкрутами, або ліквідованих. При цьому податковий орган виходить з того, що ПП «Вексмас-ТОН» та ПП «Будлайн-вест-трейд», перед якими у позивача обліковується кредиторська заборгованість, ліквідовані за рішенням суду.

Інших правових та фактичних підстав для визначення позивачеві податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток податковою інспекцією не встановлено.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.08.2009 № 0000562322/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 340174 грн., в тому числі: 226783 грн. основного платежу та 113391 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та від 18.08.2009 № 0000552322/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 51505 грн., в тому числі: 42921 грн. основного платежу та 8584 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередній інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини у справі та надали їм правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню до спірних відносин.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту з такого податку за операціями з придбання товарів, робіт та послуг необхідно застосовувати положення п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» 03.04.1997 № 168/97-ВР, якими регламентувався порядок визначення податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин та якого платник податків (покупець) зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів, робіт та послуг, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог вказаних норм Законів, підстави для позбавлення його права податковий кредит відсутні.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не було виявлено доказів, які б підтверджували те, що укладення спірних господарських договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, чи свідчили б про намір сторін ухилитися від оподаткування або протиправно отримати певні податкові вигоди.

Судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, що на момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі, мали свідоцтво про реєстрацію платниками ПДВ та відповідно необхідний обсяг дієздатності.

Припинення діяльності контрагентів позивача після вчинення господарських операцій не є підставою для висновку про нікчемність правочинів, вчинених такими особами, відомості щодо реєстрації яких містилися в Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та які перебували на обліку в податковому органі платниками податків, зокрема податку на додану вартість, на час здійснення господарських операцій.

Платник податків (покупець товарів (послуг)) не має обов'язку здійснювати контроль щодо подальшої фінансово-господарської діяльності контрагентів, з якими мав господарські відносини, і зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит у разі припинення діяльності таких контрагентів через допущені порушення при створенні підприємств та веденні фінансово-господарської діяльності.

Суд касаційної інстанції також знаходить правильним висновок судів про відсутність з боку позивача порушення вимог п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР.

Позиція відповідача полягає в тому, що позивач повинен був збільшити валовий доход на суму кредиторської заборгованості перед вказаними підприємствами у зв'язку з ліквідацією останніх, вважаючи таку заборгованість безнадійною.

Відповідно до п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

Для віднесення сум грошових зобов'язань до «безповоротної фінансової допомоги» мають бути наявними виключні правові підстави, визначені у п.п. 1.22.1. п. 1.22 ст. 1 Закону № 334/94-ВР .

Закон № 334/94-ВР передбачає єдину підставу віднесення «безнадійної заборгованості» до «безповоротної фінансової допомоги», це закінчення строку позовної давності по зобов'язаннях перед іншою юридичною чи фізичною особою.

Так, згідно з п.п. 1.22.1. п. 1.22 ст. 1 Закону безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Пункт 1.25. ст. 1 Закону заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності також відносить до безнадійної заборгованості.

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач вважає кредиторську заборгованість позивача «безнадійною заборгованість», яка, своєю чергою відноситься, до «безповоротної фінансової допомоги», не пов'язуючи таку власну позицію із закінченням строку позовної давності за зобов'язаннями.

Пункт 1.25. ст. 1 Закону № 334/94-ВР, на який також посилається відповідач, безнадійною визначає заборгованість фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації.

Однак, як правильно зазначили суди, положення п.п. 1.22.1. п. 1.22 ст. 1 Закону № 334/94-ВР стосуються заборгованості платників податку, які були оголошені банкрутами, і не поширюються на кредиторську заборгованість позивача перед такими особами.

Зважаючи на викладене, з огляду на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді О.В. Вербицька

Ю.І. Цвіркун