Постанова

від 02.10.2014 по справі 911/999/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2014 року Справа № 911/999/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дерепи В.І. - головуючого, Грека Б.М., Кривди Д.С. (доповідача), за участю представників: позивачаМайстренко Є.І., Корінь Т.О., представники, відповідачаКоцур М.М., представник, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Діо Груп-Сервіс" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.08.2014 у справі№ 911/999/14 Господарського суду Київської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Діо Груп-Сервіс" доОбслуговуючого кооперативу "Северинівка" простягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Діо Груп-Сервіс" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Обслуговуючого кооперативу "Северинівка" заборгованості за договором №03/01-2013 від 03.01.2013 в розмірі 1057953,02грн., з яких 1022688,20грн. основного боргу, 23665,01грн. пені, 5463,68грн. 3% річних та 6136,13грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.06.2014 (суддя Лутак Т.В.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Обслуговуючого кооперативу "Северинівка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діо Груп-Сервіс" 856170,70грн. основного боргу, 19761,16грн. пені, 4560,27грн. 3% річних, 6136,13грн. інфляційних втрат та 17732,57грн. судового збору; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що в матеріалах справи наявні первинні документи, які підтверджують факт надання послуг на суму 3703275,70грн., тоді як відповідач лише частково сплатив за надані послуги.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2014 (судді: Кропивна Л.В. - головуючий, Жук Г.А., Чорна Л.В.) скасовано рішення Господарського суду Київської області від 10.06.2014 у частині задоволених позовних вимог про стягнення 856170,70грн. основного боргу, 19761,16грн. пені, 4560,27грн. 3 % річних, 6136,13грн. інфляційних втрат; в цій частині прийнято у справі нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Діо Груп-Сервіс" до Обслуговуючого кооперативу "Северинівка"; в решті рішення Господарського суду Київської області від 10.06.2014 залишено без змін; стягнуто з ТОВ "Діо Груп-Сервіс" на користь Обслуговуючого кооперативу "Северинівка" 9043,63грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Скасовуючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні докази фактичної діяльності виконавця та його реальної участі у виконанні прийнятих на себе за договором зобов'язань, а отже грошові вимоги, заявлені позивачем на суму 1022688,20грн. з підстав належного виконання ним договірних зобов'язань, судова колегія апеляційної інстанції визнала недоведеними.

Не погоджуючись з постановою повністю та рішенням в частині відмови в задоволенні частини позовних вимог, ТОВ "Діо Груп-Сервіс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати повністю, а рішення Господарського суду Київської області від 10.06.2014 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення в частині не задоволених позовних вимог, стягнувши додатково з відповідача на користь позивача суму боргу за надані послуги у грудні 2013 року з урахуванням 3% річних за весь час прострочення, а також пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, у розмірі 164761,59грн. Касаційну скаргу мотивовано доводами про порушення місцевим господарським судом в зазначеній частині та апеляційним господарським судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач спростовує її доводи і просить рішення в частині відмови в позові та постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 03.01.2013 між ТОВ "Діо Груп-Сервіс" (Виконавець) та Обслуговуючим кооперативом "Северинівка" (Споживач) було укладено договір № 03/01-2013 про надання послуг з утримання будинків і споруд, прибудинкових територій та місць загального користування Обслуговуючого кооперативу "Северинівка" (далі за текстом - Договір), предметом якого є забезпечення Виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд, прибудинкових територій та місць загального користування, розташованих на території Обслуговуючого кооперативу "Северинівка" у Макарівському районі, Київської області, збір, очищення та постачання води, обслуговування каналізації, ремонт та технічне обслуговування електричного устаткування ОК "Северинівка", а Споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені цим Договором та додатками до цього Договору, які є його невід'ємною частиною (п.1.1).

Відповідно до п.1.2 Договору позивач надає послуги відповідно до затвердженої та погодженої калькуляції на 2013 рік, яка є додатком № 1 даного договору, при цьому на кожен рік сторони укладають додаткову угоду з додатками до неї з затвердженою новою калькуляцією, відповідно до затверджених тарифів загальними зборами членів ОК "Северинівка".

Розмір плати за наданні послуги встановлюється згідно затверджених та погоджених на кожен рік загальними зборами ОК "Северинівка" калькуляцій, які є додатками до даного Договору (п.2.1). Розрахунковим періодом є календарний місяць (п.2.2).

Відповідно до п.2.3 Договору оплата за користування послугами вноситься не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим.

Згідно з п.п.2.4, 2.5 Договору послуги оплачуються у безготівковій формі. Плата вноситься на розрахунковий рахунок позивача.

Пунктом 2.7 Договору сторони погодили, що якщо протягом 5 робочих днів наступного місяця за звітним з боку відповідача не надійшло претензій з надання послуг позивачу, то такі послуги вважаються надані якісно та в повному обсязі.

Згідно до п.п.3.2.1, 3.2.5 Договору відповідач зобов'язався: оплачувати послуги в установлений цим договором строк; у разі несвоєчасного внесення платежів сплачувати пеню у розмірі, встановленому договором.

За умовами п.п.3.3.3, 3.3.6 Договору позивач має право: нараховувати, у разі несвоєчасного внесення відповідачем плати за наданні послуги, пеню у розмірі встановленому договором; припинити надання послуг відповідачу, передбачених даним договором або замовлених додатково, в разі неоплати, несвоєчасного внесення та/або оплати не у повному обсязі відповідачем будь-якого платежу передбаченого даним договором.

Позивач і відповідач за порушення умов цього договору несуть відповідальність в установленому законодавством порядку (п.4.4).

Відповідно до п.5.1.2 Договору відповідач несе відповідальність у разі несвоєчасного внесення платежів за послуги шляхом сплати пені.

Сторони в п.п.8.1 та 8.2 Договору визначили, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013 року. У разі коли за місяць до закінчення дії цього договору однією із сторін не заявлено у письмовій формі про розірвання договору або необхідність перегляду його умов, цей договір вважається щороку продовженим, при цьому сторони укладають додаткові угоди до цього договору.

За змістом п.8.3 Договору цей Договір може бути розірваний достроково у разі невиконання його сторонами умов цього Договору.

Також суди встановили, що Додатком №1 до договору № 03/01-2013 від 03.01.2013 сторони визначили перелік послуг, що повинні надаватися позивачем, їх загальну вартість за рік та середню вартість за один місяць 2013 року.

Позивач 26.11.2013, з урахуванням п.8.2 Договору, надіслав відповідачу лист вих. №18-11 від 18.11.2013, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 26.11.2013, про небажання продовжувати термін дії Договору № 03/01-2013 від 03.01.2013 на наступний рік у зв'язку з постійним порушенням строків оплати за виконанні роботи зі сторони відповідача.

В обґрунтування заявлених у даній справі позовних вимог позивач посилався на те, що на виконання умов Договору №03/01-2013 від 03.01.2013 ним були надані відповідачу послуги з утримання будинків і споруд, прибудинкових територій та місць загального користування Обслуговуючого кооперативу "Северинівка" за період з січня 2013 року по грудень 2013 року (включно) на загальну суму 3869793,20грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та актом звірки взаємних розрахунків станом на 25.03.2014. Проте, в порушення своїх договірних зобов'язань, відповідач за надані послуги розрахувався частково, у зв'язку з чим утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 1022688,20грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 856170,70грн., вказав на їх обґрунтованість. Судове рішення мотивовано тим, що відповідно до ст.ст.525, 629 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правовою позицією місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Позивачем надані послуги, які відповідачем в повному обсязі не оплачені.

Згідно зі ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановив місцевий господарський суд, на підтвердження своїх позовних вимог про стягнення заборгованості за Договором № 03/01-2013 від 03.01.2013 позивач надав суду відповідні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які долучені до матеріалів справи. Дослідивши надані позивачем акти, місцевий господарський суд встановив, що всі акти, за виключенням акта №ОУ-0000053 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2013 на суму 155933,50грн., підписані та скріплені печатками. Послуги прийняті відповідачем без жодних заперечень, після отримання послуг відповідач також здійснив їх часткову оплату.

Що стосується акта №ОУ-0000053 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2013 на суму 155933,50грн., суд першої інстанції не прийняв його у якості належного та допустимого доказу отримання відповідачем послуг, оскільки зазначений акт не містить підпису особи, що здійснювала приймання послуг від імені відповідача та не містить печатки/штампу Обслуговуючого кооперативу "Северинівка". Відтак, за висновком суду, заборгованість у розмірі 155933,50грн. не доведена.

Викладені в касаційній скарзі заперечення позивача стосовно часткової відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу зводяться до необхідності переоцінки обставин щодо надання послуг у грудні 2013 року та акта №ОУ-0000053 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2013 на суму 155933,50грн., що відповідно до ст.ст.111 5 , 111 7 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до компетенції касаційної інстанції. Доводи позивача про те, що акт приймання-передачі не є суттєвим елементом встановлених між сторонами правовідносин, колегія вважає безпідставними, оскільки з посиланням саме на такі акти обґрунтовано позовні вимоги у даній справі щодо існування заборгованості відповідача перед позивачем за надані останнім послуги.

За встановлених обставин та беручи до уваги викладені вище приписи законодавства, яке регулює спірні правовідносини, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу, а саме в розмірі 856170,70грн., виходячи з того, що наявні в матеріалах справи первинні документи підтверджують факт надання послуг на суму 3703275,70грн., а банківські виписки та довідка з банку підтверджують часткову сплату відповідачем отриманих послуг за Договором в розмірі 2847105грн.

Згідно п.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафні санкції визначаються як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

На підставі п.5.1.2 Договору позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за наданні послуги, яка за розрахунком позивача складає 23665,01грн. за період з 20.01.2014 по 25.03.2014 (включно).

З урахуванням вимог наведеного законодавства та з огляду на встановлені обставини, здійснивши власний розрахунок пені по кожному акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) окремо, з урахуванням часткової сплати відповідачем за послуги та часткового задоволення судом основної суми заборгованості, зважаючи на п. 2.3 договору (строк оплати), ст.253 Цивільного кодексу України (початок перебігу строку), та беручи до уваги заявлений позивачем період нарахування, місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача пені частково у розмірі 19761,16грн.

Оскільки факт заборгованості відповідача перед позивачем підтверджений в сумі 856170,70грн., місцевий господарський суд, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, дійшов правильного висновку про обов'язок відповідача сплатити основний борг в зазначеній сумі, збільшений на інфляційні в сумі 6136,13грн., річні в сумі 4560,27грн.

Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог повністю, зазначаючи про те, що в матеріалах справи відсутні докази фактичної діяльності виконавця та його реальної участі у виконанні прийнятих на себе за договором зобов'язань.

Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Проте, скасовуючи рішення Господарського суду Київської області, суд апеляційної інстанції не спростував висновків суду першої інстанції та встановлених ним обставин справи.

В оскаржуваній постанові Київського апеляційного господарського суду фактично не наведено обґрунтування порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції, рішення якого оскаржувалось в апеляційному порядку.

Враховуючи викладене, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.1 ст.111 10 Господарського процесуального кодексу України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції має бути залишено в силі як таке, що відповідає встановленим місцевим господарським судом фактичним обставинам та прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Відповідно, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Пунктом 11 ст.111 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в розмірі 8866,28грн. за здійснення касаційного перегляду в даному випадку підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 49, 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діо Груп-Сервіс" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2014 у справі №911/999/14 скасувати, залишивши в силі рішення Господарського суду Київської області від 10.06.2014.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Северинівка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діо Груп-Сервіс" 8866,28грн. витрат по сплаті судового збору при зверненні з касаційною скаргою.

Доручити Господарському суду Київської області видати наказ.

Головуючий В.Дерепа

Судді Б.Грек

Д.Кривда