Постанова

від 01.10.2014 по справі 904/7056/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2014 року Справа № 904/7056/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губенко Н.М.,

суддів: Барицької Т.Л.,

Картере В.І. (доповідач)

за участю представників:

ПП "Віконт" - Кононенка О.В.,

ТОВ "Олімп" - не з'яв.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Віконт"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.07.2014

у справі № 904/7056/13 господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Приватного підприємства "Віконт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп"

про визнання недійсним договору оренди

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2013 року Приватне підприємство "Віконт" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" про визнання договору оренди приміщень від 01.01.1997 № 01 недійсним.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2014 (суддя Васильєв О.Ю.) позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди приміщень від 01.01.1997 № 01, укладений ТОВ "Олімп" та ПП "Віконт".

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 (колегія суддів у складі: суддя Дмитренко А.К. - головуючий, судді Прокопенко А.Є., Крутовських В.І.) вказане рішення господарського суду від 11.02.2014 скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПП "Віконт" просить скасувати постанову апеляційного суду від 08.07.2014, а рішення господарського суду першої інстанції від 11.02.2014 залишити в силі. В обґрунтування касаційної скарги позивач стверджує, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушено вимоги ст. 35 ГПК України, ст. 60 ЦПК України, ст. 761 ЦК України. Крім того, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції вийшов за межі своїх повноважень та прийняв постанову з переоцінкою доказів.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Суд апеляційної інстанції, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановив наступне:

- 01.01.1997 ТОВ "Олімп" (орендодавець) та ПП "Віконт" (орендар) укладено договір № 01 оренди приміщень ТОВ "Олімп", відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду приміщення загальною площею 89,89 мІ, згідно з плануванням за адресою: місто Зеленодольськ, вул. Енергетична, 15, для розміщення виробничої дільниці;

- відповідно до п. 2.2 договору передача приміщень здійснюється протягом 10 днів після підписання договору за актом передачі його в оренду. Акт приймання-передачі є невід'ємною частиною даного договору (додаток № 2);

- згідно з актом приймання-передачі від 01.01.1997, який є додатком до договору від 01.01.1997 № 01, орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду приміщення міського будинку побуту площею 89,89 мІ для розміщення виробничої дільниці у відповідності з договором оренди від 01.01.1997 № 01. Приміщення прийняте орендарем у стані, що відповідає технічним вимогам з його експлуатації;

- у п. 7.1 визначено строк дії даного договору з 01.01.1997 по 31.12.1997;

- додатковими угодами від 01.01.1998, від 03.01.2003, від 03.01.2004 та від 01.11.2004 сторони продовжували строк дії вказаного договору оренди відповідно до 31.12.2000, до 31.12.2002, до 31.12.2003, до 31.12.2004 року та до 01.11.2005;

- відповідно до п. 7.4 договору оренди у разі відсутності заяви жодної з сторін за 3 місяця до закінчення строку дії договору останній вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором до моменту закінчення строку його дії;

- 05.11.2009 ТОВ "Олімп" направило на адресу ПП "Віконт" повідомлення про припинення договору оренди від 01.01.1997 № 1 починаючи з 05.02.2010.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач стверджував про те, що відповідач не є та ніколи не був власником нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Зеленодольськ, вул. Енергетична, 15, які є об'єктом оренди за спірним договором, а відтак не мав права укладати цей договір.

Заперечуючи проти вимог позивача, відповідач у відзиві на позов просив господарський суд про застосування строку позовної давності.

У цьому зв'язку, досліджуючи обставини справи, які були наведені позивачем в обґрунтування його вимог щодо права власності відповідача на приміщення, яке є предметом договору оренди, судом апеляційної інстанції встановлено, що:

- 24.03.1993 колектив Зеленодольського будинку побуту на загальних зборах прийняв рішення щодо необхідності проведення реєстрації нового підприємства з метою почати самостійну діяльність (протокол загальних зборів робітників Зеленодольського будинку побуту від 24.03.1993 № 2);

- розпорядженням Апостолівської районної ради народних депутатів від 27.03.1993 на базі структурного підрозділу Апостолівського виробничо-комерційного підприємства було створено державне виробниче підприємство "Олімп-Сервіс";

- розпорядженням представника Президента України від 31.03.1993 № 173/3 "Про реєстрацію Зеленодольського державного виробничого підприємства "Олімп-Сервіс", виданого на виконання Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 "Про заходи щодо завершення комерціалізації підприємств і організацій державної торгівлі, громадського харчування та сфери послуг", на базі структурного підрозділу Апостолівського виробничо-комерційного підприємства, розташованого в місті Зеленодольськ, зареєстроване Зеленодольське державне виробниче підприємство "Олімп-Сервіс";

- рішенням Фонду державного майна України в особі його представництва в Апостолівському районі від 21.07.1995 № 6 зареєстровано товариство покупців - працівників державного виробничого підприємства "Олімп-Сервіс". 21.07.1995 товариству покупців Фондом держмайна України було видано свідоцтво про державну реєстрацію № 4;

- 28.08.1995 представництвом Фонду державного майна України в Апостолівському районі (продавець) і товариством покупців - працівників державного виробничого підприємства "Олімп-Сервіс", яке зареєстроване Фондом державного майна України по Апостолівському району 21.07.1995 за № 6, в особі директора Стадника В.К., який діяв на підставі свідоцтва (покупець), був укладений договір купівлі-продажу, предметом якого стало майно цілісного майнового комплексу державного виробничого підприємства "Олімп-Сервіс", який посвідчений приватним нотаріусом Апостолівського нотаріального округу 28.08.1995 № 2721 та зареєстрований Апостолівською райдержадміністрацією 29.12.1995 № 310/5, про що зазначено у свідоцтві про власність від 05.01.1996 № 5;

- об'єкт продажу передано покупцю за актом передачі майна державного підприємства від 26.12.1995. Перебування будинку побуту у власності державного виробничого підприємства "Олімп-Сервіс" підтверджується реєстраційним посвідченням від 25.10.1995 (запис в реєстрову книгу № 1-Н-ЗЗ), яке видане Апостолівським міським бюро технічної інвентаризації;

- у зв'язку із виконанням товариством покупців вимог договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, наказом начальника представництва Фонду державного майна в Апостолівському районі від 05.01.1996 № 20, було зареєстровано свідоцтво про власність від 05.01.1996 № 5;

- колишнє державне підприємство "Олімп-Сервіс" набуло колективної форми власності. Працівники зазначеного підприємства стали власниками всього майна та майнових прав, що йому належать, та перебували у стані товариства покупців. Враховуючи, що товариство співвласників отримало у володіння предмет договору купівлі-продажу, про що був складений акт, а також фактично розрахувалось за державне майно, у товариства співвласників виникло право власності на цілісний майновий комплекс, який був предметом продажу за договором купівлі-продажу від 28.08.1995;

- в подальшому товариство покупців стало засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" та передало до його статутного капіталу нерухоме майно, отримане шляхом приватизації цілісного майнового комплексу. Так, будинок побуту було прийнято на баланс ТОВ "Олімп". Перед переданням на баланс, на підставі наказу представництва Фонду держмайна в Апостолівському районі від 29.05.1995 № 2 було проведено 01.06.1995 інвентаризацію цілісного майнового комплексу державного виробничого підприємства "Олімп-Сервіс";

- відповідно до Статуту ТОВ "Олімп" останнє є правонаступником державного виробничого підприємства "Олімп-Сервіс";

- згідно з листом державного реєстратора Апостолівської державної адміністрації від 26.12.2007 № 254 державне виробниче підприємство "Олімп-Сервіс" було перереєстровано в ТОВ "Олімп" на підставі розпорядження представника Президента України від 06.02.1996 № 110-р;

- рішенням виконавчого комітету Зеленодольської міської ради від 18.03.2009 № 64/2-2.3 "Про надання поштової адреси" з метою встановлення правовстановлюючих документів на будівлю Будинку побуту в місті Зеленодольську, виконком Зеленодольської міської ради вирішив надати поштову адресу будівлі Будинку побуту: м. Зеленодольськ, вул. Енергетична, 17-В;

- набуття товариством з обмеженою відповідальністю "Олімп" права власності на будинок побуту відбувалось тоді, коли правовий інститут реєстрації прав власності на нерухоме майно в законодавстві України не існував.

Так, за приписами ч. 4 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

У пункті 2.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" роз'яснено, що якщо із закінченням строку договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) його дію було продовжено і наведене призвело до збільшення загального строку користування орендованим майном, який складає понад три роки, це не може бути підставою для визнання такого договору нікчемним у зв'язку з відсутністю його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, якщо на момент укладення такого договору він, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, відповідав вимогам ч. 2 ст. 793 та ст. 794 ЦК України.

У разі якщо внаслідок внесення змін до договору така його істотна умова як строк його дії сторонами визначено більше, ніж три роки (а саме, якщо додатковою угодою відповідним чином змінюється пункт договору, який передбачав менш ніж трирічний строк), то, за загальним правилом, передбаченим ст. 654 ЦК України, відповідна додаткова угода чи договір у редакції такої угоди підлягають нотаріальному посвідченню, якщо інше не встановлено договором. Отже, у випадку неодноразової пролонгації договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) на підставі ст. 764 ЦК України чи ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (строк дії якого менший трьох років) немає підстав для його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Відтак, Вищий господарський суд України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що посилання позивача на факт відсутності нотаріального посвідчення оскаржуваного договору оренди як на підставу його нікчемності, є безпідставними.

Крім того, на вимогу суду апеляційної інстанції відповідачем були надані банківські виписки, які свідчать про сплату приватним підприємством "Віконт" орендної плати за грудень 2007 року - січень 2008 року згідно з рахунком від 30.12.2007 № 42, за лютий 2008 року згідно з рахунком від 30.08.2008 № 11, за квітень 2008 року згідно з рахунком від 30.04.2008 № 14.

Зазначені дії позивача (прийняття за актом приміщення будинку побуту в оренду, внесення орендної плати) свідчать про фактичне виконання умов договору оренди від 01.01.1997 № 01, оскільки інших договорів оренди приміщень ніж договір від 01.01.1997 № 01 сторонами не укладалось.

Отже, суд апеляційної інстанції врахувавши вказані обставини справи, правомірно зазначив про те, що доводи позивача щодо відсутності у відповідача права власності на об'єкт оренди спростовуються наявними матеріалами справи.

При цьому, судом апеляційної інстанції також взято до уваги вирок Апостолівського районного суду від 02.09.1998 у кримінальній справі № 1-63, яким встановлено, що з боку директора державного виробничого підприємства "Олімп-Сервіс" Стадника В.К. мали місце незаконні (злочинні) дії, внаслідок яких завдано шкоди державі та із державної власності незаконно вибув цілісний майновий комплекс - будинок побуту, що розташований за адресою: м. Зеленодольськ, вул. Енергетична, 13.

Так, вказаним вироком суду встановлено склад злочину в діях директора ТОВ "Олімп" Стадника В.К. Однак, як правомірно зазначено судом апеляційної інстанції, ця обставина не відноситься до предмету доказування у даній справі.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, в даному випадку діє презумція дійсності договору, оскільки встановлені вироком суду обставини можуть бути підставою лише для оскарження договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 28.08.1995, а не договору оренди приміщень від 01.01.1997 № 01.

В той же час, матеріали справи не містять доказів про те, що договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 28.08.1995 визнавався недійсним в судовому порядку.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що за оспорюваним договором оренди від 01.01.1997 № 01 предметом оренди є будинок побуту , що розташований за адресою: м. Зеленодольськ, вул. Енергетична, 15 , що відображено в акті приймання-передачі предмета оренди. Однак у договорі оренди сторони помилково зазначили адресу - "вул. Енергетична, 15 ", тоді як правильна його адреса об'єкта оренди - "вул. Енергетична, 13 ", якому в подальшому рішенням виконкому Зеленодольської міськради від 18.03.2009 № 64/2-2.3 було надано поштову адресу: "вул. Енергетична, 17в ".

Згідно з наявною в матеріалах справи довідкою КП "Апостолівське бюро технічної інвентаризації" від 03.12.2012 № 1241 та довідкою голови Зеленодольської міськради від 01.10.2013 № 1503/02-11, відповідно яких будинок побуту, який свого часу реєструвався за державним виробничим підприємством "Олімп-Сервіс", дійсно мав адресу "Енергетична, 13", а за адресою: "Енергетична, 15" знаходиться приміщення Зеленодольської міськради.

Між тим факт отримання приватним підприємством "Віконт" в оренду приміщення саме в будинку побуту підтверджується актом приймання-передачі приміщення від 01.01.1997. Відтак, помилкове зазначення в оспорюваному договорі оренди адреси об'єкта оренди не є підставою для недійсності такого договору, оскільки у спірних правовідносинах чітко визначене орендоване майно, а саме приміщення будинку побуту площею 89,89 м 2 , а не приміщення Зеленодольської міської ради.

За урахуванням наведеного, Вищий господарський суд України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не наведено обставин та не подано доказів, які б свідчили, що оскаржуваний договір не відповідає вимогам ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 207 ГК України.

Ствердженню відповідача про відсутність у позивача права власності на орендоване майно з посиланням на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області 10.07.2013 про порушення провадження у справі № 904/5271/13 за позовом ТОВ "Олімп" до ПП "Віконт" про визнання права власності на будинок побуту (м. Зеленодольськ, вул. Енергетична, 17в) та стягнення заборгованості з орендної плати, господарський суд апеляційної інстанції дав належну оцінку і правомірно зазначив про те, що факт заявлення позовної вимоги про визнання права власності не свідчить про відсутність такого права. Слід зазначити, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2014 у справі № 904/5271/13 у задоволенні позову відмовлено з підстав неналежного способу обрання судового захисту - оскільки позивач мав звернутися з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Водночас, на думку скаржника про відсутність у позивача права власності на орендоване приміщення будинку побуту свідчить рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 04.11.2009 (справа № 2-0-11/09 за заявою прокурора Апостолівського району в інтересах держави в особі Зеленодольської міської ради про передачу нерухомої речі у комунальну власність територіальної громади) будинок побуту площею 650 м 2 по вул. Енергетичній, 17в визнано безхазяйним майном та передано до комунальної власності Зеленодольської територіальної громади. Однак, зазначеним обставинам господарський суд апеляційної інстанції також надав відповідну оцінку і встановив, що ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.04.2010, залишеною в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.03.2012, рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 04.11.2009 скасовано, а заява прокурора в інтересах органу місцевого самоврядування залишена без розгляду.

Отже, апеляційним господарським судом обґрунтовано зазначено, про , що вказані обставини свідчать про те, що будинок побуту не визнано безхазяйним майном.

Крім того, суд апеляційної інстанції також дійшов обґрунтованого висновку щодо пропуску позивачем строку позовної давності для захисту його прав, яких стосується позов у справі.

Так, звертаючись з позовом у даній справі позивач вказує, що "01.11.2005 ТОВ "Олімп" повідомило ПП "Віконт" про те, що не є власником будинку побуту, а власником є інша державна установа - ДП "Олімп-Сервіс" і у зв'язку з цим договір оренди приміщення є недійсним, при цьому відповідач заблокував вхід до орендованого приміщення і працівників ПП "Віконт" не допустив у міський будинок побуту". Також ПП "Віконт" вказує у позові, що відповідач повідомив його про те, що при укладенні договору було допущено помилку стосовно дійсної адреси предмета оренди, замість "Енергетична, 13" зазначено "Енергетична, 15".

Враховуючи викладені обставини, які зазначені позивачем у позовній заяві, Вищий господарський суд України погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про безпідставність тверджень суду першої інстанції щодо дати обізнаності позивача про нібито відсутність у ТОВ "Олімп" права власності на предмет оренди 03.12.2012 та 02.10.2013, оскільки такі твердження суперечить поясненням самого позивача.

Крім того, ст. 261 ЦК України встановлено, що початок перебігу строку позовної давності пов'язується не лише з датою, в яку особа дізналась про порушення свого права (отримання письмової інформації, як стверджує суд), а й з датою, коли особа могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позивачу, що дізнався у 2005 році про нібито відсутність права власності відповідача на предмет оренди, нічого не заважало отримати відповідну інформацію починаючи з дати настання такої обізнаності.

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Про застосування строку позовної давності відповідач просив суд у своєму відзиві на позов.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання про поновлення строку позовної давності позивачем не ставилось.

Враховуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції про те, що у даному випадку у задоволенні позову слід відмовити саме у зв'язку з безпідставністю поданого позову, зокрема відсутністю порушення цивільних прав та інтересів позивача внаслідок укладення спірного договору, а не у зв'язку зі спливом позовної давності, є правильним.

Стосовно посилань скаржника на те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі своїх повноважень та прийняв постанову з переоцінкою доказів, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно з ст.ст. 43, 103 ГПК України оцінка доказів у справі відповідно до норм закону є обов'язком судів першої та апеляційної інстанцій.

Отже, повторно розглядаючи справу, апеляційний суд повно з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства.

Перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи згідно з ч. 1 ст. 111 7 ГПК України належить до компетенції суду касаційної інстанції.

За таких обставин, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111 5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції в порядку ст.ст. 4 3 , 4 7 , 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін та дійшов обґрунтованих висновків.

Твердження скаржника в касаційні скарзі про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з цим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Віконт" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 у справі № 904/7056/13 залишити без змін.

Головуючий суддя:Н. Губенко Судді: Т. Барицька В. Картере