Постанова

від 06.10.2014 по справі 826/11133/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 жовтня 2014 року 14:52 № 826/11133/14

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Саніна Б.В., при секретарі судового засідання Дмитрієвій В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПриватного акціонерного товариства «Інформаційні комп'ютерні технології» доМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників провизнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення за участю представників:

від позивачаБойко Р. В, (довіреність) від відповідачівВороніна В. В. (довіреність) ВСТАНОВИВ:

До судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. надійшов адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Інформаційні комп'ютерні системи» (надалі - Позивач/ПрАТ «ІНКОМ») до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (надалі - Відповідач/Центральний офіс), в якому просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.07.2014 р. №0000713901;

2. Стягнути на користь ПрАТ «ІНКОМ» суму сплаченого судового збору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.08.2014 р. провадження у справі було відкрите та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання з'явився представник Позивача, який позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити із підстав, викладених в адміністративним позові, зокрема, зазначив про порушення Відповідачем положень Податкового кодексу України (надалі - ПК України) під час винесення 17.07.2014 р. податкового повідомлення-рішення №0000713901.

В судове засідання з'явився представник Відповідача, який щодо позовних вимог заперечував в повному обсязі, просив в задоволенні позову відмовити із підстав, викладених в письмових запереченнях, мотивуючи тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом правомірно, оскільки Позивачем порушені норми ПК України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-ХІV (надалі - Закон №996) та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. (надалі - Положення №88).

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови, повний текст постанови було виготовлено та підписано - 08.10.2014 р.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ПрАТ «ІНКОМ» (код ЄДРОПУ 21670779) зареєстроване 12.06.1997 р. Солом'янською районною у м. Києві державною адміністрацією, з 09.07.1997 р. взято на податковий облік ДПІ в Солом'янському районі м. Києва та станом на дату проведення перевірки перебуває на обліку в Центральному офісі.

Основним видом діяльності Позивача згідно із витягу з ЄДРПОУ №12-2101 є оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням.

Поряд із цим, у період з 12.06.2014 р. по 03.07.2014 р. на підставі направлень від 12.06.2014 р. №435, №436, №437 та наказу від 11.06.2014 р. №575, виданих Центральним офісом, Відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПрАТ «ІНКОМ» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість (надалі - ПДВ) по операціях з ТОВ «Оптімус К» за період з 01.02.2014 р. по 28.02.2014 р., за результатами якої складений акт від 03.07.2014 р. №687/28-10-39-10/21670779 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ «ІНКОМ» (код ЄДРОПУ 21670779) з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість (надалі - ПДВ) по операціях з ТОВ «Оптімус К» (код ЄДРПОУ 38451153) за період з 01.02.2014 р. по 28.02.2014 р.» (надалі - Акт перевірки №687), в якому зазначено про виявлення наступних порушень вимог законодавства, зокрема:

ь п.185.1 ст.185, п.198.3 та п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 3 899 311,00 грн., в т.ч.: за лютий 2014 р. - на суму 3 899 311,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними вище висновками податкового органу, ПрАТ «ІНКОМ» подало до Центрального офісу заперечення №12013/1 від 09.07.2014 р., за результатом розгляду якого Відповідачем було надана відповідь від 17.07.2014 р. №13214/10/28-10-39-1-11 «Про розгляд заперечення», яким залишено без змін викладені в Акті перевірки №687 висновки, а вказане заперечення - без задоволення.

Згідно із зазначеним, на підставі Акту перевірки №687 Центральним офісом було прийняте податкове повідомлення-рішення за формою «Р» від 17.07.2014 р. №0000713901, яким збільшено Позивачу суму грошового зобов'язання за платежем: ПДВ на загальну суму 5 848 967,00 грн. (з яких 3 899 311,00 грн. - за основним платежем та 1 949 656,00 грн. - за штрафними санкціями).

Проте, вважаючи, що Відповідачем були порушені права та охоронювані законом інтереси ПрАТ «ІНКОМ» під час проведення перевірки та прийняття 17.07.2014 р. оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Позивач оскаржив його у судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.02.2014 р. по 28.02.2014 р. Позивач мав господарські взаємовідносини із ТОВ «Оптімус К» на підставі укладеного договору №ОПТ/20140203 від 03.02.2014 р. (надалі - Договір №ОПТ/20140203), згідно із яким ТОВ «Оптімус К» (Постачальник) бере на себе обов'язок за замовленнями ПрАТ «ІНКОМ» (Покупець) поставляти, а Покупець приймати та оплачувати обладнання. По факту поставки кожної партії обладнання найменування, номенклатура, кількість, ціна обладнання та загальна вартість партії обладнання, яка поставляється Покупцю буде зазначатись Постачальником у видаткових накладних. Загальна сума Договору визначається як сума вартостей всіх видаткових накладних, по яким здійснювалось постачання.

Так, на підтвердження виконання вимог укладеного між ПрАТ «ІНКОМ» та ТОВ «Оптімус К» Договору №ОПТ/20140203 Позивачем були надані видаткові накладні на загальну суму 23 395 867,85 грн. (в т.ч. ПДВ - 3 899 311,30 грн.) за лютий 2014 р. (том І справи).

Крім того, на підтвердження здійснення Позивачем оплати за придбане у ТОВ «Оптімус К» обладнання суду надані банківські виписки.

В той же час, відповідно до положень п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При цьому, у п.201.10 ст.201 ПК України зазначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Так, при проведенні податковим органом аналізу податкової звітності ПрАТ «ІНКОМ» встановлено відображення Позивачем у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних суми ПДВ розміром 3 899 311,30 грн. та включення її до складу податкового кредиту за лютий 2014 р. на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «Оптімус К» та зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, які наявні в матеріалах справи (том І справи).

Поряд із цим, відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з р.V цього Кодексу.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

В пп.«б» п.187.1 ст.187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, зокрема: дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

При цьому, згідно із пп.«а» п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В абз.2 п.198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Разом із тим, як вбачається з Акту перевірки №687, що також підтверджується представниками сторін, ПрАТ «ІНКОМ» за лютий 2014 р. задекларовано податковий кредит з ПДВ у розмірі 6 256 540,00 грн. Проте, перевіркою визначення податкового кредиту Відповідачем встановлено його завищення на суму 3 899 311,30 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, на загальну суму 3 899 311,30 грн.

Поряд із цим, відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом №996. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Згідно із ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення №88 передбачено, що дане положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Відповідно до п.1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, податковий кредит. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, транспортно-супровідні документи тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавство.

Водночас, як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Поряд із цим, суд також звертає увагу на інформаційний лист Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р., зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі п.1 ч.2 ст.110, ст.114 КАС України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Окрему увагу слід звернути на припис інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11 стосовно наступного: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи ч.2 ст.195 КАС України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції . Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем».

Згідно із зазначеним, ухвалою від 01.08.2014 р. судом витребовувались від Позивача документи по справі, які мають засвідчувати мету здійснення господарських операцій та зв'язок між фактом придання у ТОВ «Оптімус К» обладнання і господарською діяльністю ПрАТ «ІНКОМ», зокрема: первинні документи, що підтверджують оприбуткування, зберігання на балансі Позивача та подальше списання отриманих в лютому 2014 р. товарів згідно укладеного із контрагентом ТОВ «Оптімус К» Договору; податкові декларації за перевіряємий період з «розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів»; витяги з реєстру отриманих податкових накладних; оборотно-сальдову відомість; картки балансового рахунку; витяги з журналу обліку виданих довіреностей на отримання товарів; копії довіреностей уповноважених представників Позивача, які отримували ТМЦ; оригінали виписок з розрахункових рахунків Позивача, завірених відповідними банківськими установами, що засвідчують факти сплати останнім вартості придбаних товарів (послуг), тощо; додатки до укладеного Договору; замовлення Позивача; документи, що засвідчують якість придбаного обладнання (гарантійні талони); інструкції з користування товаром; податкові та видаткові накладні; рахунки-фактури; укладені договори між Позивачем та перевізниками, що здійснювали транспортування придбаного товару; штатний розпис; список працівників Позивача, які розвантажували придбаний товар; подорожні листи; документи щодо зберігання товару; належні докази (у вигляді письмових пояснень з доданими до них первинними, розрахунковими документами, документами бухгалтерського обліку і звітності, внутрішніми організаційно-розпорядчими документами підприємств, тощо) наявності фізичних, технічних та технологічних можливостей у позивача та його контрагентів фізичних, технічних та технологічних можливостей (матеріально-технічної бази) (в тому числі власних/орендованих виробничих, складських і офісних приміщень, виробничого і спеціального технічного обладнання, транспортних засобів, інших основних засобів), трудових ресурсів, необхідних для здійснення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської діяльності, зокрема (але не виключено): наявність кваліфікованого персоналу; перелік уповноважених осіб Позивача, що здійснювали контроль виконання умов договорів; інші документи, які на думку Позивача, підтверджують реальність виконання господарських операцій за укладеним Договором.

Так, п.3.4 укладеного Позивачем із ТОВ «Оптімус К» Договору №ОПТ/20140203 встановлено, що порядок поставки партій обладнання здійснюється на умовах DDP (відповідно до Правил «Інкотермс-2000») за адресою: м. Київ, вул. Смоленська, 31-33.

Поряд із цим, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 р. (надалі - Правила №363) визначаються права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Відповідно до п.11.1 р.11 Правил №363 основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

Згідно із п.11.4 та п.11.5 р.11 Правил №363 оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

В п.11.5-11.7 р.11 Правил №363 передбачено, що після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної). У цих випадках в товарно-транспортній накладній зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого товарно-транспортна накладна вважається недійсною і не може використовуватись для розрахунків із Замовником.

Водночас, п.11.8 р.11 Правил №363 визначено, що час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження Замовник зобов'язаний зазначати відповідно до п.8.25 і 8.26 цих Правил.

При цьому, відповідно до п.8.25 р.8 Правил №363 час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється у пункті вантаження з моменту проставляння в товарно-транспортній накладній відмітки про фактичний час прибуття автомобіля для завантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження.

Вантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на навантажений або вивантажений вантаж (п.8.26 р.8 Правил №363).

В той же час, у п.186.1 ст.186 ПК України зазначено, що місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у пп. «б» і «в» цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Разом із тим, як зазначено у постанові Верховного Суду України від 08.09.2009 р. у справі №21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів.

В свою чергу, суд приймає до уваги пояснення Позивача про те, що обладнання у Постачальника отримувалось за адресою місцезнаходження ТОВ «Оптімус К» (м. Київ, вул. І. Кудрі, 5) водієм Позивача гр. ОСОБА_4 на автомобілі Форд Транзит №НОМЕР_1 та перевозилось на склад ПрАТ «ІНКОМ», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Смоленська, 31-33.

Водночас, на підтвердження факту здійснення поставки за укладеним Договором №ОПТ/20140203 Позивачем були надані товарно-транспортні накладні, які у повній мірі посвідчують вказані вище пояснення Позивача щодо порядку постачання придбаного у ТОВ «Оптімус К» обладнання.

Крім того, в матеріалах справи наявні укладені у період з 2011 р. по 2014 р. між Позивачем та ТОВ «Інтерком» договори оренди нежитлового приміщення №УН-24/2011 разом із актами приймання-передачі приміщення, які дають суду змогу пересвідчитись у фактичній наявності у ПрАТ «ІНКОМ» складських та офісних приміщень, які останній використовує у своїй господарській діяльності, що розташовані за зазначеною у Договорі №ОПТ/20140203 та товарно-транспортних накладних адресою, а саме: м. Київ, вул. Смоленська, 31-33.

Поряд із цим, на підтвердження транспортування придбаного у ТОВ «Оптімус К» обладнання власними силами для власної господарської діяльності Позивачем надані свідоцтво про реєстрацію вказаного вантажного автомобіля Ford «Transit» №НОМЕР_1 за ПрАТ «ІНКОМ» та наказ №773-к від 20.07.2009 р. про прийом на постійну роботу ОСОБА_4 на посаду водія. Також надано наказ ПрАТ «ІНКОМ» №05-шт від 03.02.2014 р. «Про затвердження штатного розкладу» разом із додатком №1, що підтверджує перебування вказаного водія на відповідній посаді станом на лютий 2014 р. та наявність у Позивача управлінського й технічного персоналу.

Таким чином, під час розгляду даної справи судом встановлено наявність у Позивача матеріально-технічної бази, наявність транспорту, складів, персоналу, які ПрАТ «ІНКОМ» використовує у своїй господарській діяльності, та які свідчать про реальність здійснення господарських операцій з постачання за укладеним спірним правочином №ОПТ/20140203, що також підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

В той же час, на обґрунтування викладених в Акті перевірки №687 висновків Відповідач посилається на те, що Позивачем під час перевірки не надано на письмовий запит Центрального офісу від 19.06.2014 р. №11701/10/28-10-39-1-11, який був направлений в ході перевірки, гарантійних талонів Постачальника, а також інформації та документів стосовно походження отриманого ПрАТ «ІНКОМ» від ТОВ «Оптімус К» обладнання.

Між тим, суд приймає до уваги пояснення Позивача про те, що отримане від Постачальника обладнання обслуговується авторизованими сервісними центрами виробника відповідно до зареєстрованих у відповідних базах даних серійних номерів кожної одиниці обладнання, а тому більшість виробників такого обладнання не випускають безпосередньо гарантійних талонів.

Більше того, судом також приймаються доводи Позивача щодо інших виробників обладнання, які випускають власні гарантійні талони, що, в свою чергу, наявні в матеріалах справи (додаток до справи №1).

При цьому, суд акцентує увагу, що гарантійні талони та сертифікати якості не є бухгалтерськими первинними документами та не є документами, що можуть свідчити правомірність нарахування Позивачем ПДВ.

Разом із тим, в якості доказів руху активів під час здійснення спірних господарських операцій, Позивачем також надані наступні документи, такі як: оборотно-сальдові відомості; відомості по рахункам за лютий 2014 р. та за лютий-липень 2014 р.

В свою чергу, суд акцентує увагу, що у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена у його листі №742/11/13-11 від 02.06.2011р., податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Крім того, суд також звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом встановлено, що за результатами перевірки Позивача були виявлені порушення податкового законодавства, на підставі чого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між Позивачем та його контрагентами доречним є застосування доктрини «ділова мета».

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Положення ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину «ділова мета» в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 р. у справі №08/28 за позовом ТОВ «Метпромсервіс» до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якій зазначено про те, що задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців, проте, не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й часники якого обізнані стосовно один одного.

Поряд із цим, на підтвердження подальшого використання придбаного у ТОВ «Оптімус К» обладнання у своїй господарській діяльності Позивачем були надані первинні та бухгалтерські документи по господарським операціям з контрагентами-покупцями ПАТ «Креді Агріколь Банк», ПАТ «Оболонь», компанією «ЮМДЖИ Інвест», ПрАТ «Линик», а саме: договори (№ВКЦ-4090 від 13.01.2014 р.; №СКп-1782-060313 від 11.03.2013 р.; №61п-СА від 22.05.2013 р.; №Сдц-1203 від 26.11.2013 р.; №СЛг-1038 від 16.01.2014 р.) специфікації, додатки, накладні, довіреності до укладених договорів, тощо (додаток №1 до справи). Водночас, суд звертає увагу на те, що ціна реалізації ПрАТ «ІНКОМ» обладнання вища за ціну його придбання у ТОВ «Оптімус К», що свідчить про наявність мети спірної господарської діяльності - отримання Позивачем прибутку.

В той же час, підставою для висновку Відповідача про наявність порушень з боку ПрАТ «ІНКОМ», що також підтверджується представником Відповідача, були наступні документи, зокрема: акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 08.05.2014 р. №1291/26-55-22-07/38451153 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Оптімус К» (код ЄДРПОУ 38451153) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2014 р. по 31.03.2014 р.»; акт Броварської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 04.04.2014 р. №23/10-06-22-01/37871477 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ЗМ-Консалтинг» (код ЄДРПОУ 37871477) щодо документального підтвердження господарських відносин із контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з 01.12.2013 р. по 28.02.2014 р.»; службові записки Оперативного управління ГУ Міндоходів у Київській області від 09.04.2014 р. №303/10-36-07-04 та від 08.04.2014 р. №295/10-36-07-04, якими не встановлено фактичного місцезнаходження контрагента Позивача. Також, податковий орган стверджує, що в ході податкової звітності ТОВ «Оптімус К» відсутня будь-яка інформація про наявні виробничі потужності, складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності контрагента-постачальника.

В свою чергу, суд звертає увагу, що листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11 також визначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Отже, суд зазначає, що висновки Відповідача про порушення Позивачем вимог чинного законодавства України, які сформовані на підставі аналізу змісту договірних відносин ТОВ «Оптімус К» з іншими суб'єктами господарської діяльності, не є належними доказами порушення Позивачем податкового законодавства, оскільки результати аналізу другого ланцюга постачання відповідно до вимог податкового законодавства України не можуть бути підставами для висновків, які стосуються ПрАТ «ІНКОМ».

Поряд із цим, відповідно до вимог ст.183 ПК України право платника податку на податковий кредит і виписку податкових накладних виникає після добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним пп.6 п.180.1 ст.180 цього Кодексу та з початком податкового періоду, з якого така особа вважатиметься платником податку.

Таким чином, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагента Позивача в стані, власне, платника ПДВ, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Дана правова позиція викладена у вищезгаданому листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 р., відповідно до якого підлягає встановленню статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому, для висновків про наявність порушення податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника податку щодо дефекту у правовому статусі його контрагентів. Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Суд звертає увагу, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведеного у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Разом із тим, слід ураховувати вимоги ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно із якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Проте, Відповідачем не надано суду доказів припинення ТОВ «Оптімус К» (скасування державної реєстрації, виключення його з ЄДРПОУ) внесення недостовірної інформації до ЄДРПОУ, тощо, під час взаємовідносин із Позивачем.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент складання податкових накладних, контрагент Позивача - ТОВ «Оптімус К» (код ЄДРПОУ 38451153) був зареєстрований як платник ПДВ у встановленому законодавством порядку.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що не спростовано Відповідачем в порядку передбаченому ч.2 ст.71 КАС України, що ТОВ «Оптімус К» не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії. Податкові накладні за своєю формою та змістом відповідають ст.9 Закону №996, зокрема, містять такі обов'язкові реквізити як порядковий номер податкової накладної та дату її виписки, точне найменування юридичних осіб, їх індивідуальні податкові номери, назву товару, його ціну та вартість.

Наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з поставки товарів мали реальний характер, факти поставки оформлені документально та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеним Договором № ОПТ/20140203 за перевіряємий період, підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, складських приміщень, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.

Слід також зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару та надання послуг входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 р. у справі №К-12509/08.

Суд наголошує, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Аналогічна правова позиція вказана в постанові Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 р. по справі № 2а-6067/11/1470.

Таким чином, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 р., заява №803/02), «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 р., заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 р., заява №6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Між тим, Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що Позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємством було одержання Позивачем податкової вигоди.

В свою чергу, надані Позивачем суду докази не дають підстав для висновку, що вчинені ПрАТ «ІНКОМ» господарські операції з поставки товарів є сумнівними, не відповідають дійсному економічному змісту, і вчинені з метою одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

При цьому, Відповідач, вказуючи в Акті перевірки №687 на відсутність реальності здійснення господарської операції за зазначеним вище Договором, не обґрунтовує, у чому саме полягає дефектність документів, наданих Позивачем. Не заперечує Відповідач і правомірність видачі та правильність оформлення податкових накладних, на підставі яких Позивачем було сформовано податковий кредит за рахунок ПДВ, та які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З огляду на викладене, за вказаними вище та відображеними в Акті перевірки №687 порушеннями, допущеними начебто Позивачем при взаємовідносинах із контрагентом-постачальником, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що Позивач як платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємством було одержання Позивачем податкової вигоди, що свідчить про необґрунтованість зроблених Відповідачем висновків та протиправність прийнятого із зазначених підстав податкового повідомлення-рішення від 17.07.2014 р. №0000713901, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частиною 1 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Позивача. Крім того, відповідно до ст.94 КАС України та Закону України «Про судовий збір» судовий збір підлягає відшкодуванню Позивачу в розмірі 487,20 грн., решту суми (4 384,80 грн.) слід стягнути із Відповідача.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Інформаційні комп'ютерні технології» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000713901 від 17.07.2014 р., що винесені Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників.

3. Присудити на користь Приватного акціонерного товариства «Інформаційні комп'ютерні технології» понесені судові витрати в розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. направлених на асигнування діяльності Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників.

4. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути решту суми судового збору у розмірі 4 384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 80 коп. на розрахунковий рахунок №31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001 із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків (код ЄДРПОУ 38716554, адреса: 03680, м. Київ, вул. Леванєвського, 2) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Б. В. Санін