Ухвала
від 15.09.2014 по справі 2а-19254/10/0570
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/20057/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Вербицької О.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Стандарт» та Державної податкової інспекції у м.Краматорську Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10.02.2011

та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.03.2011

у справі № 2а-19254/10/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Стандарт»

до Державної податкової інспекції у м.Краматорську Донецької області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10.02.2011 позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Краматорську від 22.07.2010 № 0000742302/1/29336. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Краматорську від 22.07.2010 № 0000752302/1/29337. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Торгово-промислвоав компанія «Стандарт» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.03.2011 постанову суду першої інстанції скасовано. Позов задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Краматорську від 22.07.2010 № 0000742302/1/29337. У задоволенні решти позову відмовлено.

ТОВ «Торгово-промислова компанія «Стандарт» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції п. 5 ст. 120, ст. 124, ст. 125, ст. 206 Земельного кодексу України, ст. 13, ст. 15 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535-XII, ст. 377 Цивільного кодексу України.

Державна податкова інспекція у м.Краматорську Донецької області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та частково постанову суду апеляційної інстанції в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 22.07.2010 № 0000742302/1/29336 у справі № 2-а-26431/10/0570. Посилається на порушення судами п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 № 168/704.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, а касаційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 по 31.12.2009, за результатами якої складено акт від 05.05.2010 № 918/23-2-23984536, на підставі якого складено оспорювані позивачем податкові повідомлення-рішення.

Підставою для визначення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням відповідача від 22.07.2010 № 0000742302/1/29336 податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 136125,00 грн., в т.ч. 90750,00 грн. основного платежу та 45375,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки про порушення вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що полягало у неправомірному віднесенні до складу валових витрат витрати за операціями з придбання позивачем послуг відповідального зберігання у фізичних осіб - підприємців ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, не підтверджених первинними документами: актами приймання-передачі, квитанціями, розписками.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.

Надаючи оцінку формуванню платником податку на прибуток валових витрат, слід застосовувати положення статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

За умови реального здійснення платником податку (покупцем) господарської операції з придбання послуг, що призвела до об'єктивної зміни складу його активів, у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог норм вказаного закону, підстави для позбавлення останнього права на валові витрати відсутні.

В результаті належного дослідження питання щодо фактичного придбання позивачем послуг судами першої інстанції встановлено, що господарські операції реально відбулися, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, які відповідають дійсності: актами приймання-передачі виконаних робіт, в яких зазначено зміст послуг та період їх надання, щомісячними актами звіряння руху товарів між довірителем та зберігачем, актами передачі товарів на зберігання та накладними на їх видачу, прибутковими та видатковими накладними.

Крім того, суди врахували висновок судово-бухгалтерської експертизи, призначеної судом першої інстанції з метою належного з'ясування обставин у справі, згідно з яким на підставі наданих до перевірки первинних документів - прибуткових накладних, актів приймання товарів на зберігання, видаткових накладних на відпуск товару покупцям від зберігачів, реєстрів актів приймання-передачі товарів на зберігання, реєстрів видаткових накладних та квитанцій на відпуск товарів зі зберігання, не встановлено завищення валових витрат.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що суди повно встановили обставини в цій частині та надали їм правову оцінку на підставі норм матеріального права, що врегульовують спірні відносини, в результаті чого дійшли правильного висновку про протиправність визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток за податковим повідомленням-рішенням від 22.07.2010 № 0000742302/1/29336.

Однак, суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції в цій частині та помилково ухвалив постанову про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Підставою для визначення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням відповідача від 22.07.2010 № 0000752302/1/29337 податкового зобов'язання із земельного податку в загальній сумі 52646,93 грн., в т.ч. 34757,95 грн. основного платежу та 17888,98 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог ч. 5 ст. 120 Земельного кодексу України, ст.ст. 2,5, 7, 12, 14,15 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535-XII.

За висновками перевірки порушення цих норм Закону полягало у тому, що позивач не нарахував, не подав декларації та не сплатив земельний податок за період з 01.04.2007 по 31.12.2009 за користування земельною ділянкою, на якій розташована придбана у ВАТ «Науково-дослідний і проектно-технологічний інститут машинобудування» за договором купівлі-продажу від 23.11.2005 № 9915 частина - 986/1000 нежитлової будівлі, загальною площею 5092,1 кв.м, за адресою: м.Краматорськ, вул. Орджонікідзе, 10. Відповідач наголошує на тому, що згідно з ч. 5 ст. 120 Земельного кодексу України у позивача виникло право користування земельною ділянкою з набуттям права власності на нежитлову будівлю. Земельний податок за період з 01.04.2007 по 31.12.2009 розраховано відповідачем виходячи з площі земельної ділянки та її грошової оцінки, яка повідомлена в листі управління Держкомзему у м.Краматорську.

Штрафні (фінансові) санкції за податковим повідомленням-рішенням нараховані на підставі п.п. 17.1.1, п.п. 17.1.2 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ.

Визнаючи протиправним податкове повідомлення-рішення від 22.07.2010 № 0000752302/1/29337, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не набув права власності чи права постійного користування земельною ділянкою, документи, що посвідчують таке право відсутні, відомості до державного земельного кадастру не вносились. Тому, у позивача не виникло обов'язку нараховувавти та сплачувати земельних податок. Положення ч. 5 ст. 120 Земельного кодексу України не можуть бути застосовані, оскільки вони поширюються на громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки. Підстави вважати, що позивач не може мати у власності земельні ділянки, відсутні. Крім того, вихідні дані площі земельної ділянки, за якими відповідач обраховував земельний податок (5092,1 кв.м.), не відповідають дійсному розміру земельної ділянки, що відповідає площі основи будівлі та складає 1196,3 кв.м.

Суд апеляційної інстанції не погодився з постановою суду першої інстанції в цій частині, вказавши, що право власності та право користування земельною ділянкою у позивача виникло з 23.11.2005 на підставі договору купівлі-продажу будівлі № 9915, тому у позивача виник обов'язок з цієї дати надавати податкові розрахунки та сплачувати земельний податок. При цьому суд, всупереч власній позиції, визнав недійсним податкове повідомлення-рішення від 22.07.2010 № 0000752302/1/29337 про визначення податкового зобов'язання із земельного податку.

Суд касаційної інстанції знаходить такі висновки суду апеляційної інстанції неправильними, оскільки вони зроблені в результаті порушення норм матеріального права. При цьому виходить з такого.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі Закон № 2535-XII) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Відповідно до ст. 5 Закону № 2535-XII об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Відповідно до ст. 13 Закону № 2535-XII підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до ст. 15 Закону № 2535-ХІІ власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 цього Кодексу право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Таким чином, власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. При цьому право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, за відсутності державної реєстрації права власності, права постійного користування та права оренди земельної ділянки такі права не виникають.

Зважаючи на те, що позивач у періоді, що перевірявся, не був власником чи користувачем земельної ділянки, відповідно, земельний кадастр не містив даних для нарахування земельного податку позивачеві, в нього не виникло обов'язку сплачувати земельний податок.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що право власності та право користування земельною ділянкою у позивача виникло з 23.11.2005 на підставі договору купівлі-продажу будівлі від 23.11.2005 № 9915, що, на думку цього суду випливає з положень ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України, є безпідставним.

По-перше, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками, яке набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Своєю чергою, відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.

По-друге, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. При цьому права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, до яких ТОВ «Торгово-промислова компанія «Стандарт» не належить. А до того ж відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою також виникає з моменту державної реєстрації цього права.

По-третє, відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Наведене виключає висновок про належність земельної ділянки позивачу у періоді, що перевірявся, на праві власності, на праві постійного користування чи на праві оренди, відтак позивач не був в цей період суб'єктом сплати земельного податку за таку земельну ділянку чи орендної плати.

До того ж, як встановлено судом першої інстанції, для розрахунку земельного податку відповідачем взято загальну площу нежитлової будівлі - 5092,1 кв.м, яка складається з 4-х поверхів та підвалу лабораторного корпусу, яка не вся перебуває у власності позивача.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування незаконної постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі помилково скасованої постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Краматорську Донецької області залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Стандарт» задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.03.2011 скасувати та залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10.02.2011.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді О.В. Вербицька

Ю.І. Цвіркун

СудВищий адміністративний суд України
Дата ухвалення рішення15.09.2014
Оприлюднено10.10.2014
Номер документу40821118
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —2а-19254/10/0570

Ухвала від 02.03.2011

Адміністративне

Донецький апеляційний адміністративний суд

Блохін Анатолій Андрійович

Ухвала від 02.03.2011

Адміністративне

Донецький апеляційний адміністративний суд

Блохін Анатолій Андрійович

Ухвала від 03.02.2015

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Зайцев М.П.

Ухвала від 15.09.2014

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Пилипчук Н.Г.

Постанова від 23.03.2011

Адміністративне

Донецький апеляційний адміністративний суд

Блохін А.А.

Постанова від 10.02.2011

Адміністративне

Донецький окружний адміністративний суд

Бєломєстнов О. Ю.

Ухвала від 10.02.2011

Адміністративне

Донецький окружний адміністративний суд

Бєломєстнов О. Ю.

Ухвала від 02.02.2011

Адміністративне

Донецький окружний адміністративний суд

Бєломєстнов О. Ю.

Ухвала від 20.01.2011

Адміністративне

Донецький окружний адміністративний суд

Бєломєстнов О. Ю.

Ухвала від 31.08.2010

Адміністративне

Донецький окружний адміністративний суд

Бєломєстнов О. Ю.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні