Постанова

від 11.09.2014 по справі 1/386

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2014 р. Справа№ 1/386

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Зубець Л.П.

Самсіна Р.І.

секретар: Єременко К.Л.

за участю представників (за первісним позовом):

позивача: не з'явився;

відповідача: Дишлюк О.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський

акціонерний банк"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 29.07.2014р.

у справі №1/386 (головуючий суддя Паламар П.І.,

судді: Пінчук В.І., Сташків Р.Б.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський

акціонерний банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертраст

Ко, ЛТД"

про стягнення боргу, неустойки, ціна позову

15 216 563,20 грн.

за зустрічним

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Інтертраст Ко, ЛТД"

до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський

акціонерний банк"

про стягнення боргу, безпідставно набутих коштів, сум за

прострочення виконання боржником грошового

зобов'язання, ціна позову 15 976 784,18 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - позивач за первісним позовом) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертраст Ко, ЛТД» (далі - відповідач за первісним позовом) про стягнення з останнього заборгованості за кредитним договором №1/К-2008 від 25.02.2008р. в сумі 7 352 231,07 грн., що еквівалентно 921 678,71 доларів США (за курсом валют, встановленим Національним Банком України на дату подання позову - 31.10.2011р.).

В процесі судового розгляду позивач за первісним позовом неодноразово уточняв розмір своїх вимог та згідно з останньою заявою (том справи - 2, аркуші справи - 192-195) просив суд стягнути з відповідача за первісним позовом 15 216 563,20 грн. заборгованості.

Відповідач за первісним позовом заперечував проти позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та непідтвердженість належними доказами. Зокрема, відповідач за первісним позовом наголошував на тому, що заявлені позивачем до стягнення грошові вимоги були повністю задоволені внаслідок стягнення позивачем на підставі судового рішення належного відповідачу нерухомого майна, переданого позивачу в іпотеку в забезпечення зобов'язань за кредитним договором №1/К-2008 від 25.02.2008р.

Крім того, відповідачем було подано зустрічну позовну заяву про стягнення з позивача за первісним позовом 8 309 386,48 грн. перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог, 5 895 327,02 грн. безпідставно набутих коштів, які були списані позивачем за первісним позовом за спірним кредитним договором в односторонньому порядку з рахунку відповідача, а також 1 772 070,68 грн. нарахованих на цю суму процентів і збитків внаслідок інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2014р. зустрічний позов було прийнято до сумісного розгляду з первісним позовом (том справи - 2, аркуші справи - 109-110).

В процесі судового розгляду відповідач за первісним позовом збільшив розмір своїх вимог та просив суд стягнути з позивача за первісним позовом 8 309 386,48 грн. перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог та 5 702 402,90 грн. нарахованих на цю суму процентів і збитків внаслідок інфляції, 5 895 327,02 грн. безпідставно набутих коштів, які були списані позивачем за первісним позовом за спірним кредитним договором в односторонньому порядку з рахунку відповідача, а також 1 772 070,68 грн. нарахованих на цю суму процентів і збитків внаслідок інфляції (том справи - 2, аркуші справи - 184-185).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2014р. у справі №1/386 було відмовлено в задоволенні як первісного, так і зустрічного позову (том справи - 2, аркуші справи - 256-261).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач за первісним позовом звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2014р. у справі №1/386 та прийняти нове, яким первісний позов задовольнити (том справи - 3, аркуші справи - 12-17).

Вимоги та доводи апеляційної скарги позивача за первісним позовом обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. 589 Цивільного кодексу України та ст. 7 Закону України «Про іпотеку».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.09.2014р.

Відповідач за первісним позовом також подав апеляційну скаргу, в якій просив Київський апеляційний господарський суд скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2014р. у справі №1/386 та прийняти нове, яким в первісному позові відмовити повністю, а вимоги зустрічного позову задовольнити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2014р. апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом було повернуто на підставі п.3 ч.1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

04.09.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечував проти апеляційної скарги та просив суд залишити скаргу без задоволення як необґрунтовану та непідтверджену належними доказами. При цьому відповідач за зустрічним позовом просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2014р. у справі №1/386 та прийняти нове, яким в первісному позові відмовити повністю, а вимоги зустрічного позову задовольнити.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Зубець Л.П., Самсіна Р.І.

В судовому засіданні 11.09.2014р. представник відповідача за первісним позовом заперечував проти доводів позивача за первісним позовом, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, однак рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2014р. у справі №1/386 скасувати та прийняти нове, яким в первісному позові відмовити повністю, а вимоги зустрічного позову задовольнити.

Представник позивача за первісним позовом в судове засідання 11.09.2014р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату і час судового розгляду, суд визнав за можливе розглядати справу у відсутності представника позивача за первісним позовом за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 11.09.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів встановила наступне.

25.02.2008р. між позивачем за первісним позовом, як кредитодавцем, та відповідачем за первісним позовом, як позичальником, було укладено кредитний договір №1/К-2008 (далі - Кредитний договір), за умовами якого (п.п.1.1.-1.1.3) кредитодавець надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (далі - кредит), на умовах, визначених цим Договором та додатковими угодами до нього, що складають невід'ємну частину Договору. Кредит надається у формі поновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом в сумі 4 000 000,00 доларів США, що в еквіваленті при перерахунку на гривню по офіційному курсу на дату укладення цього Договору складає 20 200 000,00 грн. з розрахунку 5,05 грн. за один долар США. Термін остаточного повернення кредиту - 22.02.2013р. включно. Процентна ставка за користування кредитом - 12,5% річних (том справи - 1, аркуші справи - 6-16).

Протягом 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено низку додаткових угод до Кредитного договору (том справи - 1, аркуші справи - 17-31), якими, серед іншого, збільшено розмір процентної ставки за користування кредитом до 15% річних, погоджено графік повернення кредиту та сплати процентів. Так, в п.п.2.7.3, 2.8.1 Кредитного договору в редакції додаткової угоди №5 від 12.12.2008р. передбачено, що проценти за користування траншем нараховуються щомісячно за поточний календарний місяць. Проценти нараховані за місяць відповідно пункту 2.7. цього договору позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця не пізніше 03 календарного числа місяця наступного за тим, за який вони нараховані.

В забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки від 25.02.2008р. (далі - Договір іпотеки), посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі під №4244 та зареєстрований в Державному реєстрі іпотек 27.02.2008р. за №6678205.

За умовами Договору іпотеки відповідач за первісним позовом передав в іпотеку позивачу в якості предмета іпотеки нежитлову будівлю, літ. «Б-2», загальною площею 3 093,00 кв. м., яка знаходиться за адресою: Харківська область, м. Харків, пров. Мар`яненка, буд. 4.

На виконання умов Кредитного договору позивач за первісним позовом у період з 26.02.2008р. по 19.06.2008р. на підставі меморіальних валютних ордерів надав відповідачу кредит у розмірі 4 000 000 доларів США.

Однак внаслідок прострочення відповідачем за первісним позовом сплати процентів за користування кредитом на підставі п.2.11.1 Кредитного договору позивач за первісним позовом набув право вимагати дострокового погашення відповідачем заборгованості за кредитом у розмірі 4 000 000 доларів США, нарахованими процентами та комісіями.

Вказані обставини були встановлені рішенням Господарського суду Харківської області від 22.02.2010р. у справі №33/665-59/25-10 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертраст Ко, ЛТД» про звернення стягнення на предмет іпотеки на суму 4 125 443,06 доларів США.

Згідно з ч.3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.02.2010р. у справі №33/665-59/25-10, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2010р., позов було задоволено повністю, звернуто стягнення на майно відповідача шляхом набуття права власності позивачем на предмет іпотеки - нежилу будівлю літ. "Б-2" загальною площею 3 093 кв. м. по пров. Мар'яненка, 4 у м. Харкові.

Згідно з Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №26023877 30.04.2010р. позивачем за первісним позовом було зареєстровано право власності на вищевказану нежилу будівлю (том справи - 1, аркуш справи - 47).

Згідно з вказаним рішенням суду позивач набув право власності на предмет іпотеки за вартістю 4 038 943 долари США для задоволення його вимог до відповідача за спірним кредитним договором у загальному розмірі 4 106 144,57 доларів США, у т.ч. 4 000 000 доларів США боргу за кредитом, 103 333,34 доларів США боргу по процентах, 2 811,23 доларів США пені.

Обґрунтовуючи вимоги первісного позову, позивач зазначав про те, що загальний розмір вимог до відповідача за первісним позовом на момент фактичного задоволення становив 4 960 621,71 доларів США, з яких: 4 000 000 доларів США - борг за кредитом, 506 666,69 доларів США - борг по процентах, 10 000 доларів США - борг за комісіями, 410 000 доларів США - пеня за прострочення кредиту, 33 590,57 доларів США - пеня за прострочення процентів, 364,44 доларів США - пеня за прострочення комісій.

На думку позивача за первісним позовом, набуттям права власності на предмет іпотеки вартістю 4 038 943 доларів США ним відповідно до умов п.2.13 Кредитного договору було задоволено лише частину вимог про повернення кредиту у розмірі 3 532 276,31 доларів США та вимогу про стягнення боргу по процентах у розмірі 506 666,69 доларів США. Решта суми кредиту у розмірі 467 723,69 доларів США залишилася непогашеною, тому позивач (з урахуванням уточнення позовних вимог) просив стягнути з відповідача на свою користь її еквівалент станом на 28.05.2014р. у сумі 5 476 936,83 грн., а також нараховані на залишок кредиту проценти у розмірі 297 542,52 доларів США еквівалент 3 484 154,47 грн., 10 000 доларів США боргу за комісіями еквівалент 117 097,70 грн., 410 000 доларів США пені за прострочення кредиту еквівалент 4 801 005,70 грн., 53 953,32 доларів США пені за прострочення процентів (33 590,57 станом на 30.04.2010р. + 20 362,74 станом на 28.05.2014р.) еквівалент 631 780,97 грн., 364,44 доларів США пені за прострочення комісій еквівалент 4 267,51 грн., 59 891,97 доларів США 3% річних з простроченої суми еквівалент 701 320,02 грн., а всього 15 216 563,20 грн.

Відповідач у зустрічному позові зазначав про те, що визначена рішенням Господарського суду Харківської області від 22.02.2010р. у справі №33/665-59/25-10 вартість предмета іпотеки, на який було звернуто стягнення у розмірі 4 038 943 долари США, з урахуванням належного ПДВ у розмірі 20% становить 4 846 731,60 доларів США, тобто перевищує загальний розмір всіх заявлених у цій справі вимог до нього, що склав 4 106 144,57 доларів США. Однак позивач за первісним позовом не повернув йому суму перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог, заборгувавши тим самим 740 587,03 доларів США еквівалент 8 309 386,48 грн.

Окрім того, відповідач за первісним позовом вважає, що після припинення Кредитного договору його належним виконанням, 09.12.2011р. позивач безпідставно списав з рахунку відповідача 5 895 327,02 грн. в рахунок погашення заборгованості за вказаним договором.

З урахуванням наведеного, відповідач за первісним позовом просив суд стягнути з позивача за первісним позовом 8 309 386,48 грн. перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог та 5 702 402,90 грн. нарахованих на цю суму процентів та збитків внаслідок інфляції, 5 895 327,02 грн. безпідставно набутих коштів та 1 772 070,68 грн. нарахованих на цю суму процентів та збитків внаслідок інфляції.

Місцевий господарський суд відмовив в задоволенні як первісного, так і зустрічного позову, наголосивши на наступному:

- позивач за первісним позовом набув право власності на предмет іпотеки вартістю 4 038 943 долари США для задоволення його вимог до відповідача за спірним кредитним договором у загальному розмірі 4 106 144,57 доларів США, у т.ч. 4 000 000 доларів США боргу за кредитом, 103 333,34 доларів США боргу по процентах, 2 811,23 доларів США пені.

- набуттям права власності на предмет іпотеки позивач фактично задовольнив вимоги про повернення кредиту у розмірі 4 000 000 доларів США, а також про сплату частини боргу по процентах у розмірі 38 943 доларів США.

- виходячи з того, що звернення стягнення на предмет іпотеки проведене за рішенням господарського суду Харківської області, позивач за первісним позовом на момент фактичного задоволення був вправі задовольнити лише ті вимоги, які зазначені у рішенні суду;

- доводи позивача, про те, що за рахунок набуття у власність іпотечного майна він задовольнив частину вимог про повернення кредиту у розмірі 3532276,31 доларів США та вимоги про стягнення боргу по процентах у розмірі 506666,69 доларів США є безпідставними, оскільки вимоги по сплаті процентів у вказаному розмірі не були предметом розгляду справи господарського суду Харківської області №33/665-59/25-10. З цих же підстав є необґрунтованими посилання позивача на п.2.13 Кредитного договору щодо черговості погашення вимог, оскільки задоволення вимог іпотекодержателя проводилося за рішенням суду, а не шляхом їх позасудового врегулювання;

- оскільки право на договірне списання коштів погоджене відповідачем за первісним позовом, розмір списаної суми не перевищив розміру непогашених вимог позивача за первісним позовом до відповідача, вказані грошові кошти набуті позивачем правомірно відповідно до умов спірного кредитного договору, тому вимоги зустрічної позовної заяви про повернення 5 895 327,02 грн. безпідставно набутих коштів та 1 772 070,68 грн. нарахованих на цю суму процентів та збитків внаслідок інфляції не підлягають задоволенню;

- списана в договірному порядку сума відповідно до вимог п.2.13 Кредитного договору повністю погасила залишок заборгованості по процентах у розмірі 467 723,69 доларів США, а також частину нарахованої на 30.04.2010р. пені за прострочення кредиту в розмірі 270 112,46 доларів США. Нарахування штрафних та фінансових санкцій за прострочення процентів після їх погашення 09.12.2011р. є безпідставним, тому первісний позов в цій частині вимог задоволенню не підлягає;

- ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2013р. порушено провадження у справі № 910/4513/13 про визнання відповідача банкрутом, на виконання ухвали суду від 14.04.2013р. у газеті "Голос України" №772 від 20.04.2013р. опубліковано відповідне оголошення. Заявлені позивачем за первісним позовом у даній справі грошові вимоги понад суму фактично одержаного задоволення є конкурсними, оскільки виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача. Нарахування ж позивачем штрафних санкцій після 14.03.2013р. у період дії відносно відповідача мораторію на задоволення вимог кредиторів є безпідставним;

- протягом встановленого тридцятиденного строку позивач за первісним позовом із заявою про визнання його грошових вимог, які виникли зі спірного кредитного договору, до відповідача не звернувся, тому зазначені вимоги відповідно до вимог ч.3 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вважаються погашеними;

- визначення ціни предмета іпотеки, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, відповідно до правил ст. 39 Закону України "Про іпотеку" віднесено до компетенції суду під час винесення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. З наявного у справі рішення Господарського суду Харківської області від 22.02.2010р. не слідує, що ціна предмета іпотеки була визначена без ПДВ і до неї належало додавати суму указаного податку у розмірі 807 788,60 доларів США.

Київський апеляційний господарський суд частково не погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Частиною другою ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. ст. 2, 3 Закону України «Про іпотеку» законодавство України про іпотеку базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч.3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

В ч.ч.1, 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

У відповідності до п.п.7.1-7.6 Договору іпотеки у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених Кредитним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового погашення заборгованості за основним зобов'язанням, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з п.7.4 Договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; в порядку, передбаченому положеннями ст. 37 Закону України «Про іпотеку» - задоволення забезпеченої іпотекою вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки; в порядку, передбаченому положеннями ст. 38 Закону України «Про іпотеку» - право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

Відповідно до п.7.5 Договору іпотеки іпотекодержатель на свій розсуд обирає порядок звернення стягнення в межах, передбачених п.7.4. Договору іпотеки.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з положень ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч.3 ст. 33, ст. 36, ч.1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку", не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 11.12.2013р. у справі №6-124цс13).

З системного аналізу положень статей 37-39 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що загальний розмір зобов'язань іпотекодавця визначається в залежності від обраного іпотекодержателем порядку стягнення, встановленого ст. ст. 37-39 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ч.1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду окрім іншого зазначається загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

При цьому, під час розгляду судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель має право до прийняття рішення судом збільшити розмір грошових вимог до іпотекодателя на суму додатково нарахованих відсотків чи штрафних санкцій за несвоєчасне виконання основного зобов'язання, обчислених на момент прийняття такого рішення. Тобто, подання після звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду позову про стягнення додаткових вимог, що випливають із зобов'язання, погашеного за рахунок вартості предмету іпотеки, фактично призводило б до перегляду відповідного судового рішення.

Згідно з рішенням Господарського суду Харківської області від 22.02.2010р. у справі №33/665-59/25-10 станом на 12.09.2009р. у відповідача перед позивачем була заборгованість у загальній сумі 4 106 144,57 доларів США. На підставі вказаного судового рішення позивач за первісним позовом звернув стягнення на предмет іпотеки, вартість якого згідно з висновком суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Сван консалтинг» складає 4 846 731,6 дол. США (в т.ч. 20% ПДВ - 807 788,6 доларів США).

При цьому, у вищевказаному висновку суб'єкта оціночної діяльності вартість об'єкта іпотеки в сумі 4 038 943 долари США була визначена без урахування податку на додану вартість.

Однак про необхідність нарахування податку на додану вартість свідчить наступне.

Згідно з п.1.4 ст.1 Закону України №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», який діяв на момент судового рішення Господарського суду Харківської області, (поставкою товарів є будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію.

Набуття позивачем за первісним позовом на підставі Договору іпотеки та рішення суду, який визнав право власності на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором, є поставкою товару в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість».

У відповідності до п.5.19 ст. 5 вищезгаданого Закону звільняються від оподаткування операції банків та інших фінансових установ з поставки (продажу, відчуження іншим способом) майна, що передане фізичними особами, а також суб'єктами підприємницької діяльності - приватними підприємцями та іншими особами, які не є платниками податку, у заставу (в тому числі іпотеку) та на яке було звернено стягнення.

Згідно з п.1.3 Закону України «Про податок на додану вартість» платником податку є особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

На момент прийняття судового рішення у справі №33/665-59/25-10 відповідач за первісним позовом був платником податку на додану вартість, тобто операція по набуттю відповідачем права власності на предмет іпотеки не звільнялась від оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до п.6.1 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Згідно п.п.6.1.1 п.6.1 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» розмір податку становить 20 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів.

Зважаючи на вищевикладене, до вартості предмету іпотеки, визначеної рішенням Господарського суду Харківської області від 22.02.2010р. у справі №33/665-59/25-10 на підставі висновку суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Сван консалтинг» від 14.12.2009р., необхідно було враховувати ПДВ у розмірі 20%. Враховуючи вартість об'єкта іпотеки у розмірі 4 038 943 долари США, ПДВ в даному випадку становить 807 788,6 доларів США, що разом складає 4 846 731,6 долар США.

Окрім того, з наявних в матеріалах справи листа СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 30.08.2010р. №4333/10/26-0/311, листа відповідача за первісним позовом вих.№74 від 14.09.2010р., адвокатського запиту №13/07-14 від 22.07.2014р., листа №01/09-14 від 01.09.2014р. вбачається, що операція зі звернення стягнення на предмет іпотеки здійснювалася позивачем з урахуванням Закону України «Про податок на додану вартість».

Вказані листи та запити не подавалися місцевому господарському суду, оскільки були отримані відповідачем за первісним позовом вже після прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення у даній справі. Відповідне обґрунтування наведене у відзиві відповідача за первісним позовом на апеляційну скаргу.

Згідно з ч.1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Оскільки відповідачем за зустрічним позовом відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України обґрунтовано неможливість подання додаткових доказів суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, колегія суддів вирішила залучити до матеріалів справи вказані докази.

Скасовуючи попередні судові рішення у справі №1/386, Вищий господарський суд в своїй постанові від 04.02.2014р. зазначив про відсутність доводів, за якими суди відхилили твердження відповідача про те, що вартість предмета іпотеки повинна визначатись з урахуванням податку на додану вартість, а заборгованість за Кредитним договором має визначатись згідно з рішенням господарського суду Харківської області від 22.02.2010р. у справі № 33/665-59/25-10, а не на дату реєстрації права власності позивача на предмет іпотеки. Окрім того, господарськими судами попередніх інстанцій не досліджено належним чином питання щодо вартості предмета іпотеки, на який звернуто стягнення за рішенням Господарського суду Харківської області від 22.02.2010р. у справі №33/665-59/25-10 та щодо дійсного розміру заборгованості за Кредитним договором з урахуванням положень ст. ст. 37, 39 Закону України "Про іпотеки", які регулюють питання задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, тоді як з'ясування вказаних обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Зазначаючи про те, що з рішення Господарського суду Харківської області від 22.02.2010р. у справі №33/665-59/25-10 не слідує, що ціна предмета іпотеки була визначена без ПДВ і до неї належало додавати суму вказаного податку у розмірі 807 788,60 доларів США, місцевий господарський суд не прийняв до уваги наявний в матеріалах справи висновок про вартість майна від 14.12.2009р. (том справи - 2, аркуш справи - 100), який і був покладений в основу вищезгаданого рішення Господарського суду Харківської області.

Як уже зазначалось вище, відповідно до положень ст. 39 Закону України «Про іпотеку» в рішенні Господарського суду Харківської області від 22.02.2010р. було вказано загальний розмір вимог позивача та всі його складові, що підлягають сплаті з вартості предмета іпотеки.

30.04.2010р. було проведено реєстрацію права власності позивача на предмет іпотеки.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, Господарський суд міста Києва не прийняв до уваги положення ч.3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», в якій передбачено, що у разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

За умовами договору іпотеки, укладеного між сторонами, предметом іпотеки забезпечується зобов'язання відповідача у розмірах, зазначених в кредитному договорі, що складається з суми кредиту, процентів за користування кредитом, можливих штрафних санкцій, комісій, відшкодування збитків, витрат про зверненню стягнення на предмет іпотеки.

Зважаючи на вищенаведені обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що внаслідок стягнення за рішенням суду об'єкту іпотеки на користь позивача за первісним позовом відбулось погашення всіх зобов'язань відповідача за Кредитним договором на суму 4 106 144,57 доларів США.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 589 ЦК України за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

В первісній позовній заяві у даній справі позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість у сумі 7 352 231,07 грн., яка виникла станом на 30.04.2010р., що еквівалентно 921 678,71 доларів США. Вказана сума не підлягає стягненню, оскільки, як уже зазначалось вище, відповідач за первісним позовом розрахувався з позивачем шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Однак місцевий господарський суд вищевикладене залишив поза своєю увагою.

В ст. 25 Закону України «Про заставу» передбачено, що у разі, якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця повертається заставодавцю.

Позивач за первісним позовом не повернув відповідачу перевищення вартості предмета іпотеки, що свідчить про безпідставне використання позивачем належних відповідачу коштів.

Згідно з ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

В ч.2 ст. 1214 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно з ч.2 ст. 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Оскільки дію Кредитного договору було припинено його виконанням і між сторонами не було договірних правовідносин щодо володіння та користування позивачем за первісним позовом коштами відповідача, до таких правовідносин в частині нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами за аналогією закону (ч.1 ст. 8 Цивільного кодексу України) підлягають застосуванню норми ч.1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду України від 24.01.2006р. у справі №14/130 та Вищого господарського суду України від 14.11.2012р. у справі № 9/5005/2198/2012).

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунками суду, які збігаються з розрахунками наявними у справі, за порушення грошового зобов'язання та безпідставне користування грошовими коштами з позивача за первісним позовом підлягає стягненню на користь відповідача: 8 309 386,48 грн. незаконно утриманих коштів (еквівалент 740 587,03 доларів США на дату звернення з позовом до суду), а також нараховані відсотки та індекс інфляції станом на дату подання заяви про збільшення позовних вимог (27.06.2014р.) у розмірі 5 702 402,90 грн. (з них: 1 038 104,55 грн. - 3% річних за порушення грошового зобов'язання; 2 019 181,59 грн. - інфляційні нарахування; 2 645 116,76 грн. - відсотки за користування чужими коштами).

Окрім того, в процесі судового розгляду було встановлено, що 09.12.2011р. на підставі меморіального ордера №439890 позивач за первісним позовом списав з рахунку відповідача на свою користь 5 895 327,02 грн.

В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд зазначив про те, що право на договірне списання погоджене відповідачем за первісним позовом. До того ж, за висновком суду, розмір списаної суми не перевищив розміру непогашених вимог позивача за первісним позовом до відповідача, а тому вказані грошові кошти набуті позивачем правомірно відповідно до умов спірного кредитного договору.

Дійсно, право на договірне списання погоджене сторонами умовами п.2.14 Кредитного договору, за умови наявності заборгованості по сплаті відсотків за кредитом, повернення тіла кредиту, та інших платежів, передбачених кредитним договором.

Враховуючи курс гривні станом на час списання (09.12.2011р.), за рахунок одержаних коштів позивач за первісним позовом задовольнив свої вимоги у розмірі 737 836,15 доларів США.

Натомість, як уже зазначалося вище, за рахунок стягнення предмету іпотеки вимоги позивача за первісним позовом були задоволені в повному обсязі, що в свою чергу свідчить про відсутність правових підстав для списання позивачем за первісним позовом 09.12.2011р. в односторонньому порядку грошових коштів з рахунку відповідача у сумі 5 895 327,02 грн. з посиланням наявність заборгованості за Кредитним договором, а також нарахування процентів, комісій і пені на суму боргу.

Відповідно до ст. 1071 Цивільного кодексу України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд (ст. 1066 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1073 Цивільного кодексу України у разі безпідставного списання банком з рахунка клієнта грошових коштів, що надійшли клієнтові, банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

В розумінні ст. ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України списані позивачем за первісним позовом з рахунку відповідача грошові кошти у розмірі 5 895 327,02 грн. є безпідставно набутими і використаними позивачем без погодження з відповідачем.

У відповідності до положень вищезгаданих статей 8, 625, 1048 Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про те, що за порушення грошового зобов'язання та безпідставне користування грошовими коштами з позивача за первісним позовом на користь відповідача підлягає стягненню 5 895 327,02 грн. незаконно списаних та утриманих коштів, а також нараховані відсотки та індекс інфляції станом на дату подання зустрічного позову (18.04.2014р.) на суму 1 772 070,68 грн. (з них: 417 195,33 грн. - 3% річних за порушення грошового зобов'язання; 330 138,31 грн. - інфляційні нарахування; 1 024 737,04 грн. - відсотки за користування чужими коштами).

Посилання позивача за первісним позовом в апеляційній скарзі на те, що місцевим господарським судом було порушено ч.3 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не можуть бути прийняті до уваги, виходячи з наступного.

В процесі судового розгляду було встановлено, ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2013р. порушено провадження у справі №910/4513/13 про визнання відповідача за первісним позовом банкрутом. На виконання вказаної ухвали суду в газеті "Голос України" №772 від 20.04.2013р. було опубліковано відповідне оголошення.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у разі якщо до боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство, пред'явлений позов, який ґрунтується на грошових зобов'язаннях боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, суди мають у встановленому процесуальним законом порядку приймати такі позовні заяви і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство. Якщо позивач не звернувся у тридцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство, суд, який розглядає позовну заяву, після закінчення тридцятиденного строку з моменту офіційного оприлюднення поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову.

Враховуючи, що оголошення про визнання відповідача за первісним позовом банкрутом було офіційно оприлюднено 20.04.2013р., а повторний (новий) розгляд справи №1/386 відбувався після скасування на підставі постанови Вищого господарського суду України від 04.02.2014р. рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2012р. та постанови Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2013р., у господарського суду не було підстав зупиняти розгляд справи, оскільки на момент прийняття господарським судом справи для повторного розгляду, тридцятиденний термін, встановлений для пред'явлення кредиторських вимог конкурсними кредиторами боржнику, вже скінчився. Тобто в даному випадку суд має виносити рішення про відмову в задоволенні позову, а кредитор не позбавлений права звернутись до господарського суду у справі про банкрутство з кредиторськими вимогами, які будуть віднесені до вимог шостої черги відповідно до положень п.4 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Колегією суддів враховано заяву позивача за первісним позовом про застосування строків позовної давності до вимог зустрічного позову і з цього приводу судом було встановлено наступне.

Згідно зі ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За змістом ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Обґрунтовуючи необхідність застосування строків позовної давності, позивач за первісним позовом наголошував на тому, що набуття ним права власності відбулося 30.04.2010р., а тому трирічний строк позовної давності для відповідача сплинув 30.10.2013р.

Колегією суддів враховано наявні у справі матеріали та пояснення, які свідчать про тяжкий фінансовий стан відповідача за первісним позовом, наслідком якого стало порушення процедури його банкрутства, неможливість належного забезпечення захисту законних прав та інтересів підприємства у суді, а також неможливість сплати судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі у зв'язку з відсутністю у відповідача за первісним позовом необхідних для цього коштів.

Зважаючи на обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем за первісним позовом було з поважних причин пропущено строк позовної давності, а тому порушене право відповідача за первісним позовом підлягає судовому захисту.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем за первісним позовом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження викладеного в своєму позові, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення.

Доводи апеляційної скарги позивача за первісним позовом також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Однак в процесі перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість зустрічного позову, що в свою чергу свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права під час вирішення спору за зустрічним позовом. Окрім того, місцевим господарським судом не в повному обсязі було виконано вказівки, викладені в постанові Вищого господарського суду України від 04.02.2014р. у справі №1/386, тоді як згідно зі ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2014р. у справі №1/386 підлягає частковому скасуванню в частині відмови у задоволенні зустрічного позову з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення вимог зустрічного позову в повному обсязі.

В іншій частині оскаржуване рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання первісного позову покладаються на позивача за первісним позовом, за подання зустрічного позову - на відповідача за зустрічним позовом.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги позивача за первісним позовом, судові витрати за її подання скарги покладаються на позивача за первісним позовом (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-35, 42, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2014р. у справі №1/386 скасувати в частині відмови в задоволенні зустрічного позову. Прийняти в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити повністю. В іншій частині рішення залишити без змін.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертраст Ко, ЛТД" 8 309 386,48 грн. (вісім мільйонів триста дев'ять триста вісімдесят шість гривень 48 копійок), що становлять різницю між заборгованістю Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертраст Ко, ЛТД" за кредитним договором та вартістю стягнутого на користь Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" об'єкту іпотеки, а також нараховані відсотки та індекс інфляції в сумі 5 702 402,90 грн. (п'ять мільйонів сімсот дві тисячі чотириста дві гривні 90 копійок).

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертраст Ко, ЛТД" 5 895 327,02 грн., списаних Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертраст Ко, ЛТД", а також нараховані відсотки та індекс інфляції в сумі 1 772 070,68 грн. (один мільйон сімсот сімдесят дві тисячі сімдесят гривень 68 копійок).

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертраст Ко, ЛТД" 73 080,00 грн. (сімдесят три тисячі вісімдесят гривень 00 копійок) судового збору за подання зустрічної позовної заяви.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази із зазначенням необхідних реквізитів сторін.

7. Матеріали справи №1/386 повернути до Господарського суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді Л.П. Зубець

Р.І. Самсін