Ухвала

від 26.08.2014 по справі 2а/0270/1539/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2014 року м. Київ К/9991/11346/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2011 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 року

у справі № 2а/0270/1539/11

за позовом Приватного підприємства «Агровіта-В»

до Державної податкової інспекції у м. Вінниці

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 року, адміністративний позов Приватного підприємства «Агровіта-В» (далі - ПП «Агровіта-В»; позивач) до Державної податкової інспекції у м. Вінниці (далі - ДПІ у м. Вінниці; відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001622330 від 21 березня 2011 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «Агровіта-В» 3,40 грн. в рахунок відшкодування судових витрат.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, ДПІ у м. Вінниці звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2011 року, ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Агровіта-В» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період з 01 квітня 2010 року по 01 січня 2011 року, які виникли за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01 серпня 2010 року по 01 вересня 2010 року, за результатами якої складено акт № 813/2330/35110894 від 14 березня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у м. Вінниці прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001622330 від 21 березня 2011 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість у розмірі 236 735,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення підприємством підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу постачальниками у попередніх звітних періодах, без подання до контролюючого органу заяв із скаргами на таких контрагентів та без документального підтвердження затримки отримання відповідних податкових накладних.

Крім того, контролюючий орган вказував про те, що сформована позивачем у серпні 2010 року сума податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 144 084,00 грн., яка заявлена до відшкодування у вересні 2010 року, не підтверджена податковими зобов'язаннями контрагентів по ланцюгам постачання.

Зазначений висновок ДПІ у м. Вінниці зроблено з огляду на виявлення у ланцюгах постачання контрагентів (у другій ланці), які не знаходяться за юридичною адресою або визнані банкрутами.

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, та не звернувся до контролюючого органу із скаргою, то він не має права включати до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, не підтверджену податковою накладною.

Водночас у випадку, коли право платника податку на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми податку на додану вартість, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в межах строку давності, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Також, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача по ланцюгам постачання, оскільки пункт 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

Вимога ж пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови бюджетного відшкодування стосується платника, який згідно із Законом № 168/97-ВР поніс фактичні витрати щодо сплати зазначеного податку.

А відтак, якщо контрагенти, зокрема, ті, які не були безпосередніми постачальниками товарів (робіт, послуг), не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, однак зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В свою чергу, контролюючим органом будь-яких доводів щодо безтоварного (фіктивного) характеру проведених ПП «Агровіта-В» господарських операцій з безпосередніми постачальниками - Фермерським господарством «Петро Макарович Кухарський» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Млинівці» не наведено та відповідних доказів не подано.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці відхилити, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Острович С.Е.

Федоров М.О.