Ухвала

від 26.08.2014 по справі 2а-6792/10/2370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" серпня 2014 р. м. Київ К/9991/23683/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Приватного підприємства «Кавітаційні технології «Кавітус»

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 січня 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року

у справі № 2а-6792/10/2370

за позовом Приватного підприємства «Кавітаційні технології «Кавітус»

до Державної податкової інспекції у м. Черкаси

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Кавітаційні технології «Кавітус» (далі - ПП «Кавітаційні технології «Кавітус»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкаси (далі - ДПІ у м. Черкаси; відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001512304/0 від 17 грудня 2010 року.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 26 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 січня 2011 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в її задоволенні, а постановлені у справі судові рішення залишити без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Кавітаційні технології «Кавітус» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за жовтень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01 вересня 2010 року по 30 вересня 2010 року, за результатами якої складено акт № 2779/23-4/21359969 від 13 грудня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у м. Черкаси прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001512304/0 від 17 грудня 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість у розмірі 9 917,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення підприємством підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаних у Приватного підприємства «Т-Груп» маркетингових послуг, з огляду на їх непов'язаність з господарською діяльністю позивача.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову повністю, суди першої та апеляційної інстанцій підтримали позицію контролюючого органу щодо непов'язаності наданих контрагентом маркетингових послуг з господарською діяльністю ПП «Кавітаційні технології «Кавітус» з огляду на ненадання платником фактичних даних, що містили б відомості про те, яку саме роботу із спостереження, вивчення та аналізу стану ринку проведено ПП «Т-Груп».

При цьому, на переконання судових інстанцій, досліджені документи вказують на відсутність в діях позивача економічної доцільності при понесенні витрат на маркетингові послуги, а також причинного зв'язку між придбанням послуг та отриманням економічної вигоди, направленої на максимізацію доходів чи мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку в цілому.

Проте, колегія суддів вважає вказані доводи судів попередніх інстанцій передчасними, зважаючи на таке.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

При цьому не обов'язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитись збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

З урахуванням наведених процесуальних норм, суду слід з'ясувати намір позивача на отримання економічного ефекту внаслідок придбання у ПП «Т-Груп» маркетингових послуг, а також реальний характер спірних послуг.

Зокрема, перевірці підлягають доводи позивача про укладання (в результаті проведених контрагентом робіт) договорів з Товариством з обмеженою відповідальністю «Палмпоінт». З цією метою суду варто витребувати на підтвердження правової позиції позивача ділову переписку з контрагентом (роздруківку телефонних розмов у разі наявності) тощо, а також з'ясувати можливість ПП «Т-Груп» надати обумовлені договором від 01 серпня 2010 року послуги (наприклад, перевірити наявність у постачальника кваліфікованого персоналу).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Згідно із статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відтак, з огляду на наявність у судових інстанцій претензій до долученого позивачем до матеріалів справи на підтвердження реального характеру проведеної господарської операції акту здачі-прийняття робіт (надання послуг), судам попередніх інстанцій необхідно було запропонувати підприємству надати інші докази, які б підтверджували фактичне виконання ПП «Т-Груп» договору від 01 серпня 2010 року, зокрема, у вигляді висновку тощо. Крім того, судам варто було надати належну правову оцінку поданому ПП «Кавітаційні технології «Кавітус» звіту про надані маркетингові послуги.

За змістом частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Кавітаційні технології «Кавітус» задовольнити частково.

Скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 січня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Острович С.Е.

Федоров М.О.