Постанова

від 08.10.2014 по справі 910/23333/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2014 року Справа № 910/23333/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Черкащенка М.М.

суддів: Нєсвєтової Н.М.

Жукової Л.В.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"

на рішення господарського суду міста Києва від 15.05.2014

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2014

у справі №910/23333/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Гранд-М"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"

про стягнення грошових коштів

за участю представників сторін

від позивача: Драчук М.П. - за довіреністю;

від відповідача: Пустовойтова О.М., Трещов А.О. - за довіреностями.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Гранд-М" звернулось до господарського суду з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" про стягнення суми основного боргу у розмірі 669 594,00 грн., пені за прострочення платежу - 44 161,07 коп., 3% річних - 14 033,96 коп.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.05.2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 15.05.2014 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.04.2013 року між ТОВ "Компанія Гранд-М" (експедитор) та ТОВ "Дієса" (замовник) уклали договір № 010413 про транспортно-експедиційне обслуговування, відповідно до умов якого експедитор зобов'язався за плату та рахунок замовника організувати перевезення вантажу автомобільним транспортом і надати замовнику інші послуги, необхідні для здійснення доставки вантажу, а замовник - оплатити послуги експедитора в порядку та розмірі, передбачених договором.

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 договору від 01.04.2013 року № 010413 експедитор в інтересах замовника виконує пов'язані з перевезенням транспортно-експедиційні операції: розробка маршруту перевезення;пошук безпосереднього перевізника; організація забезпечення приймання, відправлення, транспортування і передачу вантажу вантажоодержувачу, а також ін. Вантаж (вид/вага/об'єм), пункти призначення (адреса пунктів завантаження, розвантаження) та інша, необхідна інформація по кожному експедируванню узгоджується сторонами у відповідних заявках (п. 1.3).

Пунктом 2.2 договору від 01.04.2013 року № 010413 сторони вирішили, що конкретні умови щодо надання кожної послуги по перевезенню вантажу обумовлюються в заявці замовника. Допускається отримання належним чином оформленої заявки по факсимільному зв'язку або по електронній пошті (e-mail), які мають рівну юридичну силу. Сторони визнають, що передані факсом заяви мають силу оригіналу.

Розділом 4 договору від 01.04.2013 року № 010413 сторони погодили вартість послуг і порядок здійснення розрахунків.

Пунктом 3.2.12 договору від 01.04.2013 року № 010413 визначено перелік документів, які експедитор зобов'язаний в строк до 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим, передати замовнику, а саме: оригінали товарно-транспортних накладних, підписаних перевізником та вантажоотримувачем, подорожній лист вантажного автомобіля, оригінал відповідного рахунку на оплату, оригінал акта приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт), податкову накладну та інші документи передбачені договором.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ "Компанія Гранд-М" вказувало на те, що він отримав належним чином оформлені заявки від ТОВ "Дієса" та прийняв їх до виконання, завірив своїм підписом та печаткою та передав відповідачу, також акти приймання - передачі наданих послуг підписані позивачем разом з рахунками та податковими накладними були направлені відповідачу, відповідно до умов укладеного між сторонами договору, проте відповідач їх до цього часу не повернув та оплату за перевезення не здійснив.

Заперечуючи проти позовних вимог, ТОВ "Дієса" вказувало на те, що наведені позивачем послуги не замовляв та не отримував, заявки на які посилається позивач не підписував та печатки не проставляв, а отже вважає, що позивачем не доведено надання вказаних послуг, також відповідач зазначав, що акти приймання-передачі наданих послуг, рахунки та оплату та інші документи, які є підставою для оплати перевезень він не отримував та не підписував, в зв'язку з чим вважає, що підстави для оплати наданих послуг відсутні.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факт виникнення між сторонами правовідносин по договору підтверджується заявками на виконання перевезень, товарно-транспортними накладними, податковими накладним, актами приймання-передачі наданих послуг, а отже зазначені документи є підставою для відповідача оплатити рахунку-фактури за надані послуги.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів, вважає його правомірним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Так, позивач відповідно до п. 2.2. договору отримав заявки відповідача, які були належним чином оформлені, відповідно до умов п. 1.3. договору по електронній пошті, які прийняв до виконання та надав автотранспортні засоби, після чого завірив заявки своїм підписом та направив відповідачу, який до цього часу їх не повернув та оплату за надані послуги не здійснив.

Вирішуючи спір по суті, суди зазначили, що в матеріалах справи наявний реєстр виставлених рахунків-фактур з необхідним комплектом документів, які нарочно отримані 17.07.2013 року представником відповідача Подрядчиковим Д.М., який займає посаду керівника транспортної логістики в ТОВ "Дієса", що спростовує твердження відповідача про непідписання та неотримання доказів замовлення та фактичного виконання послуг позивачем.

Крім того, судами правомірно не взято до уваги посилання відповідача на порушення п. 4.2. договору щодо не підписання ним заявок на перевезення, оскільки положеннями п.2.2 договору допускається отримання заявки факсимільним зв'язком або електронною поштою.

Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Статтею 12 цього Закону передбачені обов'язки клієнта та встановлено, що клієнт зобов'язаний своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх Зв'язків за договором транспортного експедирування, а також документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів і державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону "Про транспортно-експедиційну діяльність" клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Судами встановлено, що всі надані позивачем ТТН підписані відповідачем, в них наявна печатка ТОВ "Дієса" та наявні підписи та печатка вантажоотримувачів (магазинів, вказаних в заявках відповідача) товару у різних населених пунктах України, а також вказано, що автопідприємством є ТОВ "Компанія "Гранд-М", а вантажовідправником є ТОВ "Дієса".

Таким чином, зважаючи на те, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами договором та виставив відповідачу відповідні рахунки на оплату наданих послуг, проте відповідач всупереч умов договору у встановлені строки не оплатив їх, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість в сумі 669594, 00 грн., яка є документально підтвердженою та не спростованою відповідачем, що свідчить про порушення ТОВ "Дієса" норм чинного законодавства та відповідно є підставою для застосування господарських санкцій.

Відповідно до п. 6.2.3 договору від 01.04.2013 рок № 010413 у випадку прострочення оплати рахунків позивача, відповідач виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Отже, у зв'язку неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, суди дійшли правомірного висновку про задоволення позовних вимог також в частині стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, яка становить в період з 28.07.2013 по 27.01.2014 суму 44161,07 та 3% річних в сумі 16070,26 грн. за період з 24.07.2013 по 15.05.2014.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивач довів належними та допустимими доказами правомірність заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог в повному обсязі є вірним.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано норми матеріального права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі рішень.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 15.05.2014 року, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 15.05.2014 у справі №910/23333/13 залишити без змін.

Головуючий М.М. Черкащенко

Судді Н.М. Нєсвєтова

Л.В. Жукова