Постанова

від 06.10.2014 по справі 911/3125/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2014 р. Справа№ 911/3125/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 06.10.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області на рішення господарського суду Київської області від 05.08.2014 (повне рішення складено та підписано 06.08.2014)

у справі №911/3125/13 (суддя Ярема В.А.)

за позовом прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України в особі державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця»

до 1. Київської обласної державної адміністрації

2. Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області

3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінвест»

про скасування розпоряджень, визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 05.08.2014 у справі №911/3125/13 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Стягнуто з державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» в доход Державного бюджету України 5 626,30 грн. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, заступник прокурора Київської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 05.08.2014 у справі №911/3125/13 та прийняти нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В своїх доводах апелянт посилається на те, що рішення місцевого господарського суду прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою від 01.09.2014 Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №911/3125/13 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Представником позивача-2 на підставі ст. 96 Господарського процесуального кодексу України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач-2 підтримав апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області.

Представником відповідача-1 надано суду заперечення на апеляційну скаргу, у якому відповідач-1 просить у задоволенні апеляційної скарги заступника прокурора Київської області відмовити, а рішення господарського суду Київської області від 05.08.2014 у справі №911/3125/13 залишити без змін.

Представником відповідача-3 на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 05.08.2014 у справі №911/3125/13 - без змін.

Прокурор та представник позивача-2 приймали участь у судовому засіданні, а якому надали свої пояснення щодо суті спору, підтримали доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Київської області від 05.08.2014 у справі №911/3125/13 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити.

Представники відповідача-1,-3 приймали участь у судовому засіданні, в якому надали свої пояснення, заперечили проти доводів, що викладені в апеляційній скарзі та просили апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 05.08.2014 у справі №911/3125/13 - без змін.

Представники позивача-1 та відповідача-2 участь в судовому засіданні не приймали, своїм процесуальним правом, передбаченим ст. 22 ГПК України не скористались. Про день та час розгляду справи сторони були повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення про вручення поштових відправлень, які знаходяться в матеріалах справи. Однак, вказана обставина не перешкоджає розгляду справи, оскільки учасники судового процесу, які не з'явились в судове засідання, були належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи. За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників позивача-1 та відповідача-2.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Відповідно до розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 03.12.2004 №877 «Про надання в оренду земельної ділянки» вирішено:

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Євроінвест» для будівництва торговельно-складського комплексу в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, розроблений Державним підприємством «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» за договором від 28.07.2004 №875;

- вилучити з постійного користування ДП «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» та надати в оренду на 49 років ТОВ «Євроінвест» земельну ділянку площею 6,0 га (рілля - 5.37 га, сіножаті - 0,63 га) на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради, Києво-Святошинського району для будівництва торговельно-складського комплексу;

- віднести земельну ділянку, зазначену в п. 2 цього розпорядження, до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

- установити річну орендну плату - 10 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

- доручити Києво-Святошинській райдержадміністрації укласти та підписати від імені обласної державної адміністрації договір оренди вказаної земельної ділянки із ТОВ «Євроінвест» після затвердження в установленому порядку її нормативної грошової оцінки та за умови попереднього відшкодування ним втрат сільськогосподарського виробництва у встановленому порядку, передбачивши обмеження щодо використання земельної ділянки, визначені чинним законодавством та матеріалами погодження проекту відведення (т.1 а.с. 22-23).

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 16.12.2004 №546 «Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ «Євроінвест» для будівництва торгівельно-складського комплексу» доручено заступнику голови райдержадміністрації Косенку Г.М. укласти та підписати від імені облдержадміністрації договір оренди спірної земельної ділянки з ТОВ «Євроінвест» та оформити інші необхідні для вчинення цієї угоди документи (т.1 а.с. 65).

На підставі зазначених розпоряджень, 30.11.2005 між Київською обласною державною адміністрацією (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Євроінвест» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, який посвідчений державним нотаріусом Київської обласної державної нотаріальної контори.

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець згідно з розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 03.12.2004 №877 надав в оренду, а орендар прийняв у строкове платне володіння і користування земельну ділянку загальною площею 6,0 га (рілля - 5,37 га, сіножаті - 0,63 га), кадастровий номер 3222488200:04:001:0034, розташовану на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, за межами населеного пункту,

Пунктом 1.2. договору встановлено, що цільовим призначенням зазначеної земельної ділянки є будівництво торгівельно-складського комплексу.

У серпні 2013 року заступник прокурора Києво-Святошинського району звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Київської обласної державної адміністрації, Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області та товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінвест» про скасування розпорядження Київської ОДА від 03.12.2004 №877, розпорядження Києво-Святошинської РДА від 16.12.2004 №546 та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.10.2013 у справі №911/3125/13, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2014 позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду від 16.04.2014 рішення господарського суду Київської області 28.10.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2014 у справі №911/3125/13 скасовано та направлено справу №911/3125/13 на новий розгляд до господарського суду Київської області.

При прийняті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України в особі державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» задоволенню не підлягають.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Як вбачається із матеріалів справи, спірна земельна ділянка (площею 6,0 га, кадастровий номер 3222488200:04:001:0034) є державною власністю та до прийняття оскаржуваних розпоряджень перебувала у постійному користуванні ДП «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща Водиця».

Згідно з ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень) встановлено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Приписами ст. 17, ч. 6 ст. 149 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених цим Кодексом; підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; координація діяльності державних органів земельних ресурсів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

Нормами ч. ч. 1, 3 ст. 124, ч. 6 ст. 123 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Відповідно до ч. 9 ст. 149, ст. 150 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

До особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених ч. ч. 5, 9 ст. 149 ЗК України, належить до повноважень обласних державних адміністрацій.

Аналогічні висновки відносного того, що прийняття рішень про вилучення з постійного землекористування ріллі площею до 10 гектарів, яка належить до державної власності, та зміну її цільового призначення належить саме до повноважень обласних державних адміністрацій на їх території містяться в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 18.12.2012 №К/9991/44464/12, від 28.03.2013 №В/800/1254/13, від 03.04.2013 №В/800/1253/13, від 12.06.2013 №К/991/21687/12.

Разом з тим, виключна компетенція Кабінету Міністрів України або відповідної місцевої ради за погодженням з Верховною Радою України на вилучення земельної ділянки державної власності розповсюджувалась на особливо цінні землі або на земельні ділянки, що складаються з ріллі, багаторічних насаджень для несільськогосподарських потреб, лісів першої групи площею понад 10 гектарів.

Натомість, зі змісту проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, оригінал якого було витребувано судом на виконання вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 16.04.2014, зокрема, з висновку якісної характеристики ґрунтового покриву, складеного ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» вбачається, що ґрунти спірної земельної ділянки не можуть бути віднесені до особливо цінних земель у розумінні до ст. 150 ЗК України, у той час, як її склад становлять рілля - 5,37 га та сіножаті - 0,63 га, тобто, рілля становить менше 10 га, що свідчить про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч. 9 ст. 149 ЗК України, і як наслідок, необґрунтованість посилань прокурора Києво-Святошинського району Київської області на невідповідність спірних розпоряджень положенням ч. 9 ст. 149, ст. 150 ЗК України.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що посилання прокурора про те, що спірна земельна ділянка за цільовим призначенням відноситься до земель дослідних полів науково-дослідних установ, оскільки відповідні землі перебували у користуванні науково-дослідного виробничого агрокомбінату, а відтак, є дослідними полями, оцінюються судом критично з огляду на відсутність будь-яких доказів на підтвердження наведених посилань, а також спростовується доданими до проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки висновками.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України №911/4352/13 від 21.08.2014.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що посилання прокурора на невідповідність спірних розпоряджень вимогам ст. ст. 123, 124 ЗК України в частині відсутності належним чином оформленого рішення Київської ОДА про надання ТОВ «Євроінвест» згоди на розробку проекту відведення спірної земельної ділянки спростовується листом Київської ОДА від 07.07.2004 №11-32-14490 «Про надання згоди на розробку проекту відведення земельної ділянки» прийнятим за результатом розгляду відповідного клопотання ТОВ «Євроінвест», копія якого міститься в матеріалах справи (т.4 а.с. 105).

При цьому, спеціальна форма документу, яким закріплюється рішення уповноваженого органу про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, законодавцем не встановлена.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 24.04.2014 у справі №911/2891/13.

Згідно з ст. ст. 156, 157 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Відповідно до ст. 207 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель. Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.

Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв'язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон.

Пунктами 12, 13, 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» передбачено, що вирішуючи позови про відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, суди повинні мати на увазі, що при вилученні (викупі) сільськогосподарських угідь, лісових земель, чагарників для потреб, не пов'язаних із сільсько- чи лісогосподарським виробництвом, їх тимчасовому зайнятті для інших видів використання, встановленні обмежень щодо використання земельних ділянок, погіршенні якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, приведенні сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у не придатний для використання стан, неодержанні доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки, відшкодування збитків згідно зі статтями 156, 157 ЗК здійснюється органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та юридичними особами, які використовують земельні ділянки і діяльність яких обмежує права власників та землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу (в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими й іншими відходами та стічними водами).

Втрати сільсько- і лісогосподарського виробництва, заподіяні вилученням (викупом) сільськогосподарських і лісових угідь для використання їх у цілях, не пов'язаних із веденням сільського й лісового господарства, обмеженням прав власників чи землекористувачів або погіршенням якості земель внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, підприємств, установ і організацій, не належать до збитків, на відшкодування яких мають право власники земельних ділянок та землекористувачі, і відшкодовуються уряду Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, сільським, селищним, міським радам разом із відшкодуванням збитків власникам землі й землекористувачам.

Розміри збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок у встановленому порядку, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284.

Пунктом 3.4 Порядку розгляду в Київській облдержадміністрації питань щодо передачі в оренду юридичним особам земельних ділянок із зміною цільового призначення, розпорядження якими віднесено до її повноважень, затвердженого розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 19.06.2002 р. №340, (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що при складанні проекту відведення земельних ділянок вирішуються такі основні питання, зокрема: обчислення розмірів збитків і втрат, заподіяних вилученням земельних ділянок, та наявність у суб'єкта коштів на їх відшкодування.

У відповідності до п. п. 1, 5 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 №284 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельних ділянок - після прийняття відповідною радою рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.

З огляду на зазначене вище, при вилученні на користь нового землекористувача земельної ділянки останній зобов'язаний відшкодувати заподіяні вилученням сільськогосподарських угідь для використання їх у цілях, не пов'язаних із веденням сільського господарства, втрати та завдані землекористувачу збитки.

Судом першої інстанції встановлено, що на відміну від питання щодо відшкодування втрат, яке вирішується при розробці проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки, відшкодування завданих землекористувачу збитків здійснюється після прийняття уповноваженим органом рішення про вилучення такої земельної ділянки, у той час, як наявні в матеріалах справи копії розрахунку розміру втрат сільськогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських угідь з земель ДП «НДВК «Пуща-Водиця» на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області ТОВ «Євроінвест» під будівництво торгівельно-складського комплексу на суму 305 380,00 грн., затвердженого 07.09.2004 Київською ОДА, а також платіжних доручень №140, №141, №142 від 22.12.2004 свідчать про відшкодування відповідачем-3 втрат сільськогосподарського виробництва, спричинених вилученням спірної земельної ділянки у сумі 305 380,00 грн.

Питання ж відшкодування збитків землекористувачу, який регулюється Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993№284, вирішується після прийняття відповідним органом рішення про вилучення земельної ділянки, тобто, після затвердження відповідного проекту землеустрою, що і знайшло своє відображення у висновку Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 11.08.2004 №198 про погодження спірного проекту, в якому зазначено про необхідність вирішення питання про відшкодування збитків землекористувачу в кошторисі на будівництво, що свідчить про необґрунтованість посилань прокурора на невідповідність спірного проекту положенням законодавства у зв'язку із не вирішенням в ньому питання відшкодування землекористувачу збитків, пов'язаних із вилучення спірної земельної ділянки.

Крім того, у відповідності до висновку №13-1608 від 07.09.2004, складеного Київським обласним головним управлінням земельних ресурсів, проект відведення відповідає вимогам земельного законодавства та діючим нормативно-правовим документам і оцінюється позитивно, у той час як, в силу положень ст. 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», даний висновок є підставою для прийняття уповноваженим органом відповідного рішення.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, на момент його розроблення, відповідав вимогам чинного законодавства України, а саме ст. 123 ЗК України, ст. 35 ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації».

З огляду на вищенаведене, колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимога прокурора про визнання незаконним та скасування розпоряджень є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 30.11.2005 та зобов'язання ТОВ «Євроінвест» повернути земельну ділянку кадастровий номер 3222486200:04:001:0034, площею 6,0 га, що знаходиться на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради, Києво-Святошинського району Київської області за межами населеного пункту у постійне користування ДП «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща Водиця», апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відтак, вирішуючи спір про визнання недійсним договору необхідно встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів та настання відповідних наслідків, зокрема відповідність змісту правочину вимогам ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 124 ЗК України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Пунктом 2.24 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» передбачено, що для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК України.

З огляду на це, судам необхідно враховувати, оскільки, договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 30.11.2005, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 на виконання вказаних розпоряджень та зобов'язання відповідача-3 повернути спірну земельну ділянку у постійне користування ДП «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща Водиця» задоволенню не підлягають, оскільки за своєю правовою вказані вимоги природою є похідними від первісної (основної) позовної вимоги.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо не застосування строків позовної давності з наступних підстав.

Статтями 256, 257, 267 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Місцевий господарський суд вірно зазначив, що положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення або оспорювання. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.06.2007 у справі №П-9/161-16/165.

Отже, враховуючи необґрунтованість заявлених позовних вимог у даній справі у зв'язку з недоведеністю позивачем факту невідповідності спірних розпоряджень вимогам земельного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ст. 267 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Київської області від 05.08.2014 у справі №911/3125/13 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду Київської області від 05.08.2014 у справі №911/3125/13 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області на рішення господарського суду Київської області від 05.08.2014 у справі №911/3125/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 05.08.2014 у справі №911/3125/13 залишити без змін.

3. Стягнути з державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (08131, с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, вул. Леніна, 63, код ЄДРПОУ 00849296) в доход Державного бюджету України 2 740,50 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції

4. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Київської області.

5. Матеріали справи №911/3125/13 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.І. Лобань

Р.В. Федорчук