Постанова

від 24.12.2014 по справі 911/3125/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2014 року Справа № 911/3125/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Київської області на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 06.10.2014 у справі № 911/3125/13 Господарського суду Київської області за позовомПрокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі: 1.Міністерства аграрної політики та продовольства України, 2.Державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" до 1. Київської обласної державної адміністрації, 2. Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" про про скасування розпоряджень, визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивача-1не з'явився - - позивача-2Лімонтова В.С. - - відповідача-1Хільчук О.О. - - відповідача-2не з'явився - - відповідача-3Руденко С.В. - - Генеральної прокуратури УкраїниТомчук М.О.

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2013 року Прокурор Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Київської обласної державної адміністрації, Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест", в якій просив суд: 1. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 03.12.2004 № 877 "Про надання в оренду земельних ділянок". 2. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 16.12.2004 № 546 "Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ "Євроінвест" для будівництва торгівельно-складського комплексу". 3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 30.11.2005 між Київською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроінвест". 4. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" повернути земельну ділянку кадастровий номер 3222486200:04:001:0034, площею 6,0 га, що знаходиться на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради, Києво-Святошинського району, Київської області за межами населеного пункту до земель державної власності та повернути у постійне користування Державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" 5. Судові витрати покласти на відповідачів (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, яка прийнята і розглянута судом, т. 4., а.с.146-148).

Дана справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім Рішенням Господарського суду Київської області від 05.08.2014 (суддя Ярема В.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2014 (головуючий Майданевич А.Г., судді: Лобань О.І., Федорчук Р.В.) у даній справі в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, Заступник прокурора Київської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

У відзиві на касаційну скаргу Державне підприємство "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" підтримує касаційну скаргу і просить суд її задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу Київська обласна державна адміністрація заперечує проти доводів прокурора і просить суд залишити оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" заперечує проти доводів прокурора і просить суд залишити оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Міністерство аграрної політики та продовольства України та Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області не скористались правом, наданим статтею 111 2 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням Київської обласної державної адміністрації № 877 від 03.12.2004 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" для будівництва торговельно-складського комплексу в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, розроблений Державним підприємством "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" за договором від 28.07.2004 № 875, вилучено з постійного користування Державного підприємтсва "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та надано в оренду на 49 років Товариству з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" земельну ділянку площею 6,0 га (рілля - 5,37 га, сіножаті - 0,63 га) на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради, Києво-Святошинського району для будівництва торговельно-складського комплексу, земельну ділянку віднесено до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, установлено річну орендну плату - 10 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, доручено Києво-Святошинській райдержадміністрації укласти та підписати від імені обласної державної адміністрації договір оренди вказаної земельної ділянки із ТОВ "Євроінвест" після затвердження в установленому порядку її нормативної грошової оцінки та за умови попереднього відшкодування ним втрат сільськогосподарського виробництва у встановленому порядку, передбачивши обмеження щодо використання земельної ділянки, визначені чинним законодавством та матеріалами погодження проекту відведення (т.1, а.с. 22-23).

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 16.12.2004 № 546 "Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ "Євроінвест" для будівництва торгівельно-складського комплексу" доручено заступнику голови райдержадміністрації Косенку Г.М. укласти та підписати від імені облдержадміністрації договір оренди спірної земельної ділянки з ТОВ "Євроінвест" та оформити інші необхідні для вчинення цієї угоди документи (т. 1, а.с. 65).

На підставі зазначеного розпорядження № 877, 30.11.2005 між Київською обласною державною адміністрацією (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (орендарем) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець надав в оренду, а орендар прийняв у строкове платне володіння і користування земельну ділянку під будівництво торгівельно-складського комплексу загальною площею 6,0 га (рілля - 5,37 га, сіножаті - 0,63 га), кадастровий номер 3222488200:04:001:0034, розташовану на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, за межами населеного пункту (т.1., а.с.24-27).

В позові прокурор послався на те, що на підставі вказаних розпоряджень та договору земельна ділянка була передана в оренду без відшкодування збитків за рахунок земель дослідних полів, які можуть вилучатись за постановою Кабінету Міністрів України, та вилучена для цілей не передбачених частиною 2 статті 150 Земельного кодексу України. Проект відведення земельної ділянки, за посиланням прокурора, не містить оформленого рішення органу виконавчої влади про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки та передбаченого статтею 123 Земельного кодексу України клопотання з відповідними додатками. Зазначені обставини, на думку прокурора, є підставою для визнання незаконними та скасування вказаних розпоряджень та визнання відповідного договору недійсним.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, земельна ділянка площею 6,0 га (кадастровий номер 3222488200:04:001:0034) відносно якої виник спір, є державною власністю і до прийняття оскаржуваних розпоряджень перебувала у постійному користуванні Державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща Водиця".

Частиною п'ятою статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень) встановлено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до частини першої, другої статті 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Статтею 17 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених цим Кодексом; підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; координація діяльності державних органів земельних ресурсів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною шостою статті 149 цього ж кодексу передбачено, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

Частиною третьою статті 124, частиною шостою статті 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Відповідно до частини п'ятої, дев'ятої статті 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень) районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо). Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Статтею 150 Земельного кодексу України визначено, що до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Враховуючи наведені приписи діючого на той час законодавства, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою статті 149 Земельного кодексу України, належить до повноважень обласних державних адміністрацій.

Вищий адміністративний суд України при розгляді справ, пов'язаних із розмежуванням повноважень обласних державних адміністрацій, визначених статтею 149 Земельного кодексу України, зазначив, що прийняття рішень про вилучення з постійного землекористування ріллі площею до 10 гектарів, яка належить до державної власності, та зміну її цільового призначення належить саме до повноважень обласних державних адміністрацій на їх території (ухвали Вищого адміністративного суду України від 18.12.2012 у справі № К/9991/44464/12, від 18.12.2014 № К/9991/35887/12, від 28.03.2013 № В/800/1254/13, від 03.04.2013 № В/800/1253/13, від 12.06.2013 № К/991/21687/12).

Відповідно до частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Обставини, встановлені вищезазначеними ухвалами адміністративних судів мають преюдиціальне значення для вирішення спору у даній справі.

Разом з тим, виключна компетенція Кабінету Міністрів України або відповідної місцевої ради за погодженням з Верховною Радою України на вилучення земельної ділянки державної власності розповсюджувалась на особливо цінні землі або на земельні ділянки, що складаються з ріллі, багаторічних насаджень для несільськогосподарських потреб, лісів першої групи площею понад 10 гектарів.

Зі змісту проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, зокрема, з висновку якісної характеристики ґрунтового покриву, складеного Державним підприємством "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", судами попередніх інстанцій встановлено, що ґрунти земельної ділянки, відносно якої виник спір, не можуть бути віднесені до особливо цінних земель у розумінні статті 150 Земельного кодексу України, у той час, як її склад становлять рілля - 5,37 га та сіножаті - 0,63 га, тобто, рілля становить менше 10 га, що свідчить про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч. 9 ст. 149 ЗК України, і як наслідок, необґрунтованість посилань прокурора Києво-Святошинського району Київської області на невідповідність спірних розпоряджень положенням ч. 9 ст. 149, ст. 150 ЗК України.

Доводи прокурора про те, що спірна земельна ділянка за цільовим призначенням відноситься до земель дослідних полів науково-дослідних установ, оскільки відповідні землі перебували у користуванні науково-дослідного виробничого агрокомбінату, спростовуються доданими до проекту землеустрою висновками. Інших доказів, які б свідчили про віднесення спірної земельної ділянки за вказаним цільовим призначенням, до матеріалів справи не надано.

Посилання прокурора на невідповідність спірних розпоряджень вимогам статей 123, 124 Земельного кодексу України в частині відсутності належним чином оформленого рішення Київської ОДА про надання ТОВ "Євроінвест" згоди на розробку проекту відведення спірної земельної ділянки спростовується листом Київської ОДА від 07.07.2004 № 11-32-14490 "Про надання згоди на розробку проекту відведення земельної ділянки" прийнятим за результатом розгляду відповідного клопотання ТОВ "Євроінвест", копія якого міститься в матеріалах справи (т.4, а.с. 105).

Посилання на відсутність в матеріалах проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки клопотання ТОВ "Євроінвест" з визначеними законодавством документами до Києво-Святошиньскої районної адміністрації про надання згоди на розробку такого проекту, є необґрунтованим, оскільки наявність в додатках до проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки визначені положеннями частини 15 статті 151 Земельного кодексу України документи та посилання на таке клопотання в т.ч. в листі № 11-32-14490 від 07.07.2004 "Про надання згоди на розробку проекту відведення земельної ділянки" не можуть бути підставою для висновку про невідповідність такого проекту вимогам законодавства у зв'язку з відсутністю самого тексту такого клопотання в матеріалах проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Стосовно доводів прокурора та Державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" про те, що земельна ділянка була передана в оренду без відшкодування збитків, слід зазначити наступне.

В касаційній скарзі Державне підприємство "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" послалось на те, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Євроінвест" був погоджений ним при умові відшкодування збитків (лист № 699 від 18.08.2004, т.1, а.с.42).

Згідно з статтями 156, 157 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Відповідно до статті 207 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель. Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.

Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв'язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон.

Пунктами 12, 13, 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" передбачено, що вирішуючи позови про відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, суди повинні мати на увазі, що при вилученні (викупі) сільськогосподарських угідь, лісових земель, чагарників для потреб, не пов'язаних із сільсько- чи лісогосподарським виробництвом, їх тимчасовому зайнятті для інших видів використання, встановленні обмежень щодо використання земельних ділянок, погіршенні якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, приведенні сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у не придатний для використання стан, неодержанні доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки, відшкодування збитків згідно зі статтями 156, 157 ЗК здійснюється органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та юридичними особами, які використовують земельні ділянки і діяльність яких обмежує права власників та землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу (в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими й іншими відходами та стічними водами).

Втрати сільсько- і лісогосподарського виробництва, заподіяні вилученням (викупом) сільськогосподарських і лісових угідь для використання їх у цілях, не пов'язаних із веденням сільського й лісового господарства, обмеженням прав власників чи землекористувачів або погіршенням якості земель внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, підприємств, установ і організацій, не належать до збитків, на відшкодування яких мають право власники земельних ділянок та землекористувачі, і відшкодовуються уряду Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, сільським, селищним, міським радам разом із відшкодуванням збитків власникам землі й землекористувачам.

Розміри збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок у встановленому порядку, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284.

Пунктом 3.4 Порядку розгляду в Київській облдержадміністрації питань щодо передачі в оренду юридичним особам земельних ділянок із зміною цільового призначення, розпорядження якими віднесено до її повноважень, затвердженого розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 19.06.2002 р. №340, (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що при складанні проекту відведення земельних ділянок вирішуються такі основні питання, зокрема: обчислення розмірів збитків і втрат, заподіяних вилученням земельних ділянок, та наявність у суб'єкта коштів на їх відшкодування.

У відповідності до пунктів 1, 5 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельних ділянок - після прийняття відповідною радою рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.

З вищенаведеного випливає, що при вилученні на користь нового землекористувача земельної ділянки останній зобов'язаний відшкодувати заподіяні вилученням сільськогосподарських угідь для використання їх у цілях, не пов'язаних із веденням сільського господарства, втрати та завдані землекористувачу збитки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на відміну від питання щодо відшкодування втрат, яке вирішується при розробці проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки, відшкодування завданих землекористувачу збитків здійснюється після прийняття уповноваженим органом рішення про вилучення такої земельної ділянки, у той час, як наявні в матеріалах справи копії розрахунку розміру втрат сільськогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських угідь з земель ДП "НДВК "Пуща-Водиця" на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області ТОВ "Євроінвест" під будівництво торгівельно-складського комплексу на суму 305 380,00 грн., затвердженого 07.09.2004 Київською ОДА, а також платіжних доручень № 140, № 141, № 142 від 22.12.2004 свідчать про відшкодування Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" втрат сільськогосподарського виробництва, спричинених вилученням спірної земельної ділянки у сумі 305 380,00 грн.

Питання ж відшкодування збитків землекористувачу, який регулюється Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284, вирішується після прийняття відповідним органом рішення про вилучення земельної ділянки, тобто, після затвердження відповідного проекту землеустрою, що і знайшло своє відображення у висновку Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 11.08.2004 № 198 про погодження спірного проекту, в якому зазначено про необхідність вирішення питання про відшкодування збитків землекористувачу в кошторисі на будівництво, що свідчить про необґрунтованість посилань прокурора на невідповідність спірного проекту положенням законодавства у зв'язку із не вирішенням в ньому питання відшкодування землекористувачу збитків, пов'язаних із вилученням спірної земельної ділянки.

Крім того, судами встановлено, що відповідно до висновку № 13-1608 від 07.09.2004, складеного Київським обласним головним управлінням земельних ресурсів, проект відведення земельної ділянки відповідає вимогам земельного законодавства та діючим нормативно-технічним документам і оцінюється позитивно, у той час як, в силу положень частини четвертої статті 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", такий висновок є підставою для прийняття органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування відповідного рішення.

На підставі викладеного, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили того, що проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, на момент його розроблення, відповідав вимогам чинного законодавства України, а саме статті 123 Земельного кодексу України та статті 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації".

Визнавши встановленими зазначені обставини на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що розпорядження Київської обладміністрації № 877 приймалося в межах її повноважень, на підставі схваленої землевпорядної документації з відшкодуванням збитків, спричинених вилученням земельної ділянки.

Отже, обставини викладені у позовній заяві, не були доведені ні прокурором, ні позивачем у встановленому законом порядку належними і допустимими засобами доказування, що стало підставою для відмови у визнанні незаконними та скасування розпоряджень.

Враховуючи, що позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання її повернути, в даному випадку ґрунтуються на незаконності спірних розпоряджень, тобто є похідними вимогами, висновок судів попередніх інстанцій в цій частині, є обґрунтованим.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити, що згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Європейський Суд визнав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Водночас зазначивши, що суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади. Рішенням Європейського суду з права людини від 24.06.2003 № 44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим. Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Підсумовуючи викладене, колегія вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог зроблені з врахуванням приписів статті 9 Конституції України, статей 17, 18 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", статті 19 Закону України "Про міжнародні договори" та положень Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

В даному випадку, судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини у даній справі виникли ще у грудні 2004 року, тоді як позов заявлено прокурором лише в серпні 2013 року, тобто майже через 9 років. Прокурором не надано доказів порушення вимог діючого на той час законодавства, які були б підставою для визнання недійсним договору оренди землі від 30.11.2005.

Відповідно до матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" до прийняття рішення подало заяву про застосування позовної давності (т.1., а.с.83-84). Ця заява обґрунтована тим, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування розпоряджень та визнання недійсним договору оренди землі були заявлені прокурором до суду майже через 9 років після видачі спірних розпоряджень.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в даному випадку, судами попередніх інстанцій було відмовлено в позові по суті з підстав його необґрунтованості, оскільки порушення прав або інтересів держави в особі позивачів при розгляді справи встановлено не було.

В пункті 2.2. постанови № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про відмову у позові колегія зроблені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до приписів статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування рішень судів, відсутні.

В своїй касаційній скарзі скаржник фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Доводам скаржника судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка. Норми матеріального і процесуального права застосовані вірно.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2014 у справі № 911/3125/13 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова