Постанова

від 09.10.2014 по справі 62/3

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2014 р. Справа№ 62/3

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Отрюха Б.В.

Михальської Ю.Б.

За участю представників сторін:

від позивача: Гогітідзе В.Ф.- представник

від відповідача: не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Нові технології»

на рішення

Господарського суду м.Києва

від 07.08.2014р.

у справі № 62/3 ( суддя Любченко М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій»

до Приватного акціонерного товариства «Нові технології»

про стягнення 21 941, 75 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр інфотехнологій", яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства "Екостандарт" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача, Приватного акціонерного товариства "Нові технології", м.Київ про стягнення заборгованості в сумі 67 745,96 грн., у тому числі: основного боргу за поставлену теплову енергію в розмірі 49 775,19 грн., 3% річних в сумі 3 744,57 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 14 226,20 грн.

28.07.2014р. позивач звернувся в порядку ст. 22 ГПК України до Господарського суду м.Києва з заявою про зменшення позовних вимог, в обґрунтовування якої послався на рішення від 01.12.2009р. Господарського суду м.Києва у справі № 42/601, яке залишено в силі постановою від 16.04.2014р. Київського апеляційного господарського суду, яким зобов'язано Закрите акціонерне товариство "Енергогенеруюча компанія "ДАРтеплоцентраль" здійснити перерахунок вартості теплової енергії, спожитої Публічним акціонерним товариством "Нові технології" протягом 1 грудня 2008р. по 10 лютого 2009р. за договором № 460172 від 01.02.2003р. на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води на підставі тарифів згідно розпорядження № 86 від 31.01.2007р. Київської міської державної адміністрації "Про затвердження тарифів на теплову енергію та встановлення, погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для відпуску бюджетним установам і організаціям, іншим споживачам" в редакції розпорядження № 715 від 18.06.2007р. Київської міської державної адміністрації. Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача основну заборгованість в розмірі 16 525,22 грн., 3% річних в сумі 1 221 грн. та інфляційні втрати в розмірі 4 195,53 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.08.2014р. у справі № 62/3 позовні вимоги задоволено частково. На підставі рішення суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню основний борг в розмірі 16 525,22 грн., 3% річних в сумі 1221 грн. та інфляційні втрати в розмірі 4195,53 грн., а також 676, 28 державного мита та 255,56 витрат інформаційно-технічне забезпечення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого суду змінити, стягнути з Приватного акціонерного товариства «Нові технології» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій» основний борг в розмірі 13304,07 гривень, 3% річних в сумі 1031,90 гривень, інфляційні втрати в розмірі 3774,21 гривень, а також 181,10 гривень державного мита та 236,00 витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Апелянт вважає, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, при цьому суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що споживання відповідачем теплової енергії за період з 26.02.2009 по 25.03.2009 року - 13,183 Гкал, за період з 26.03.2009р. по 16.04.2009р. - 3,179 Гкал підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії ЗАТ "Нові технології", відсутністю у позивача зауважень до приладу обліку спожитої теплової енергії, що підтверджується штампом на зазначених відомостях. Будь-яких інших належних та допустимих доказів в розумінні статей 32, 34, 36 ГПК України щодо споживання відповідачем теплової енергії у березні-квітні 2009 року у більшому розмірі, ніж передбачено відомостями, матеріали справи не містять, а тому задоволення судом позовних вимог щодо споживання відповідачем у березні 2009 року 25 Гкал у квітні 7 Гкал, є на думку апелянта, безпідставним та таким, що не ґрунтується на матеріалах справи.

Апелянт вважає, що судом невірно визначено обсяг зобов'язань відповідача, так в оскаржуваному рішенні суд самостійно визначив у якості обов'язку покупця щомісяця з 12 по 14 число отримувати, зокрема належним чином оформлені доручення на сплату прийнятої теплової енергії за поточний місяць з урахуванням недоплати або переплати за попередній. Однак зазначений пункт Договору містить право відповідача на щомісячне з 12 по 14 число отримання в енергопостачальній організації оформлені бланки актів звірки розрахунків за прийняту теплову енергію на початок розрахункового періоду, табулеграми та доручення на сплату теплової енергії за поточний місяць з урахуванням недоплати або переплати за попередній. Один примірник підписаного акту Покупець повертає в енергопостачальну організацію не пізніше 15 числа поточного місяця. Як вбачається з позовної заяви, розрахункові документи відповідач отримує під підпис уповноваженої особи (аркуш 2 позовної заяви), але доказів отримання зазначених документів чи відмови у їх отриманні позивачем не надано.

Крім того, на думку апелянта, сума заборгованості була перерахована позивачем та відповідно зменшена. Однак, в порушення статті 49 ГПК України судом стягнуто з відповідача усі судові витрати, понесені позивачем, незважаючи на те, що має місце часткове задоволення позовних вимог в сумі 21903,68 гривень.

В судове засідання представник відповідача не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення № 11358407, про причини неявки суд не повідомлено.

Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов»язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов»язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 09.10.2014 року за відсутності представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, колегія встановила наступне.

01.02.2003р. між Закритим акціонерним товариством "Енергогенеруюча компанія "Укр-Кан Пауер" (яке в подальшому перейменоване на Публічне акціонерне товариство "Екостандарт") (енергопостачальна організація) та Закритим акціонерним товариством "Нові технології" (покупець) було укладено договір на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води №460172.

Відповідно до п.1.1 укладеного договору енергопостачальна організація зобов'язалась виробляти, систематично поставляти та передавати у власність покупцю товар - теплову енергію у вигляді гарячої води в період з 01.02.2003р. по 31.01.2004р.

Пунктом 10.1 договору № 460172 від 01.02.2003р. сторони погодили, що правочин укладений на термін з 01.02.2003р. по 01.02.2004р. і вважається подовженим на кожен наступний рік, якщо жодна зі сторін не заявить протилежне не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії угоди. В частині розрахунків останній діє до повного їх завершення. Жодних заперечень відповідача з приводу автоматичної пролонгації договору матеріали справи не містять.

За змістом ст.151 Цивільного кодексу Української РСР зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або з інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

За приписами ст.4 Цивільного кодексу Української РСР цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст.245 ЦК Української РСР за договором поставки організація-поставщик зобов'язується передати у певні строки або строк організації-покупцеві (замовникові) у власність чи, відповідно до статей 89 і 128 цього Кодексу, в оперативне управління певну продукцію згідно з обов'язковим для обох організацій плановим актом розподілу продукції; організація-покупець зобов'язується прийняти продукцію і оплатити її за встановленими цінами.

28.09.2012р. між Публічним акціонерним товариством "Екостандарт" (клієнт) та Публічним акціонерним товариством "Фортуна-Банк" (фактор) було укладено договір № 28/09/12.

Відповідно до п.2.1 укладеного договору фактор зобов'язався передати (сплатити) клієнту суму фінансування, а клієнт зобов'язався відступити фактору права вимоги за основним договором. Основним договором сторони визначили правочини, які укладені між юридичними особами споживачами теплової енергії, які є боржниками клієнта, та клієнтом, на підставі яких виник борг.

04.10.2012р. між Публічним акціонерним товариством "Фортуна-Банк" (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр інфотехнологій" (фактор) було укладено договір факторингу №04/10/12, за яким фактору було передано право вимоги до всіх боржників - юридичних осіб споживачів теплової енергії, які були боржниками клієнта.

За змістом п.2.10 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у силу припису ст.204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Таким чином, місцевий суд дійшов правильного висновку стосовно того, що договори № 460172 від 01.02.2003р., № 28/09/12 від 28.09.2012р. та № 04/10/12 від 04.10.2012р. є підставою у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення взаємних цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1., 2 ст.276 Господарського кодексу України загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. У разі якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на державні потреби (ліміту), енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей ліміт без його згоди. Пропозиції абонента щодо кількості та видів енергії, строків її відпуску є пріоритетними за наявності виробничих можливостей у енергопостачальника.

Пунктом п.2.1 договору №460172 від 01.02.2003р. контрагенти погодили, що поставка теплової енергії здійснюється енергопостачальною організацією на межу балансової належності. Подача теплової енергії покупцю виконується згідно з нарядами.

Облік спожитої теплової енергії виконується по приладам обліку. Облік поставленої теплової енергії виконується покупцем з 26 числа попереднього місяця по 25 число звітного місяця. Звіт про прийняту теплову енергію подається в енергопостачаючу організацію до 27 числа звітного місяця (п.п.5.1, 5.9 договору №460172 від 01.02.2003р.).

29.10.2008р. відповідача було підключено до теплопостачання, що підтверджується нарядом №30260. Вказаний наряд скріплено підписами представників обох сторін та печаткою Публічного акціонерного товариства "Нові технології".

Факт постачання та отримання теплової енергії у спірний період відповідачем підтверджується обліковими картками та відомостями обліку споживання теплової енергії за періоди з 26.10.2008р. по 25.11.2008р., з 26.11.2008р. по 25.12.2008р., з 26.12.2008р. по 25.01.2009р., з 26.01.2009р. по 25.02.2009р., з 26.02.2009р. по 25.03.2009р., з 26.03.2009р. по 16.04.2009р. Зазначені відомості також були скріплені печаткою відповідача.

Посилання відповідача стосовно неотримання від позивача теплової енергії у березні та квітні 2009р. колегія до уваги не приймає, оскільки останні не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються представленими доказами, зокрема, вказаними вище відомостями обліку споживання теплової енергії за періоди з 26.02.2009р. по 25.03.2009р. та з 26.03.2009р. по 16.04.2009р.

Посилання відповідача на те, що вказані відомості скріплені печаткою не Публічного акціонерного товариства "Нові технології" колегія не приймає до уваги, оскільки відповідачем не суду надано будь-яких доказів на підтвердження того, що печатка відповідача була втрачена чи нею в будь-який інший спосіб незаконно заволоділи інші особи.

Згідно до п.64 Постанови №1893 від 27.11.1998р. Кабінету Міністрів України "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію", яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство. Особи, що персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Згідно з п.3.4.1 Інструкції "Про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів", затвердженої Наказом №17 від 11.01.1999р. Міністерства внутрішніх справ України (чинному на момент виникнення спірних правовідносин), відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законність користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності. Обов'язковому обліку підлягають печатки і штампи з повним найменуванням організацій. Порядок обліку, зберігання і використання інших видів печаток, штампів визначається відповідними відомчими інструкціями. Печатки і штампи повинні зберігатися в сейфах або металевих шафах.

На підставі вищенаведеного, відповідач, як суб'єкт підприємницької діяльності, несе повну відповідальність за законність використання його печатки. Аналогічну позицію наведено у постановах від 26.11.2013р. та від 26.03.2014р. Вищого господарського суду по справах №22/84 та №6/233/09.

Відповідно до п.40 Постанови №1198 від 03.10.2007р. від Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил користування тепловою енергією" споживач зобов'язаний погоджувати з теплопостачальною організацією підключення і відключення та переобладнання системи тепло споживання.

Як вбачається з листа №03/09 від 01.09.2009р. Приватне акціонерне товариство "Нові технології" просило відключити теплоносій з 14.04.2009р.

На підставі вказаного листа енергопостачаючою оргізацію 14.04.2014р. було здійснено відключення відповідача від теплопостачання, що підтверджується нарядом №32362 від 16.04.2009р.

Отже, за висновками суду, що вказані заперечення відповідача є безпідставними та не підтверджуються належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами.

На підставі вищевикладеного місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що споживачем за договором № 460172 від 01.02.2003р. у період з листопада 2008р. по квітень 2009р. отримувалась теплова енергія в гарячій воді.

Відповідно до п. п. 4, 10 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності, а правила про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли у договорах, укладених до 01.01.2004р. була встановлена інша відповідальність за такі порушення.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України, ст.ст. 13, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк згідно умов договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст.525 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ч.6 ст.276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. У ст.28 Закону України "Про місцеве самоврядування" зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади.

Сторонами договору №460172 від 01.02.2003р. у п.6.2. погоджено, що покупець сплачує енергопостачальнику за кожну прийняту Гкал теплової енергії, за теплові втрати на ділянці і в системі покупця з витоком 0,0072 т/год, 0,00037 Гкал/год, з поверхні трубопроводів 0,01164 Гкал/год, за півторакратне заповнення мережевою водою теплових мереж та місцевих систем теплопостачання, а також при втратах її на ділянці покупця по вартості приготування, за забруднення зворотної мережної води по вартості приготування хімочищеної води 4,17 грн./т та за виклик представника енергопостачальної організації для обстеження та оформлення прийомки вузлів обліку 42,29 грн., в тому числі, податок на додану вартість.

Всі розрахунки за спірним правочином повинні були виконуватись на підставі рахунків, які покупець отримував у енергопостачальника, виключно у грошовій формі за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України (п.6.3 договору №460172 від 01.02.2003р.).

Згідно п.6.4 укладеного договору № 460172 вбачається, що покупець зобов'язався щомісяця з 12 по 14 число отримувати, зокрема, належним чином оформлені доручення на сплату прийнятої теплової енергії за поточний місяць з урахуванням недоплати або переплати за попередній місяць.

Покупець зобов'язаний був сплачувати за прийняту теплову енергію згідно отриманого платіжного доручення не пізніше 28 числа поточного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу на оплату спожитої у період з листопада 2008 року по квітень 2009 року теплової енергії було виставлено рахунки №460172/2009-04/0543 від 03.04.2009р., №460172/2009-03/0543 від 12.03.2009р. №460172/2009-02/0543 від 04.02.2009р., №460172/2009-01/0543 від 13.01.2009р., №460172/2008-12/0543 від 04.12.2008р. та №460172/2008-11/0543 від 06.11.2008р.

Посилання відповідача на відсутність обов'язку оплачувати спожиту теплову енергію через неотримання рахунків господарський суд також вважає безпідставними, оскільки за умовами укладеного договору саме на споживача покладено обов'язок отримувати рахунки на оплату товару, крім того, в матеріалах справи наявні докази часткової оплати енергії, яку було поставлено у спірний період.

Враховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги порядок та строки оплати товару, які визначені сторонами у договорі №460172 від 01.02.2003р. колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що строк оплати спожитої у період з листопада 2008р. по квітень 2009р. теплової енергії у гарячій воді настав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем лише частково було погашено заборгованість за спожиту теплову енергію. Зокрема, 29.01.2009р. покупцем було перераховано 15 000 грн. за рахунком №460172/2009-01/0543 від 13.01.2009р. в результаті чого у Приватного акціонерного товариства "Нові технології" на день вирішення спору утворилась заборгованість в сумі 16 525,22 грн.

Відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

На підставі вищевикладеного колегія приходить до висновку про те, що позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 16 525,22 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1 221 грн. та інфляційні втрати в розмірі 4 195,53 грн.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що розрахунок позивача містить арифметичні помилки, оскільки стягненню 3% річних складають 1182,93 грн., щодо розрахунку інфляційних втрат він є правильним та складає 4195,53 грн.

Враховуючи вищенаведене, колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних в розмірі 1 182,93 грн. та інфляційних втрат в розмірі 4 195,53 грн.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовуються вимог позивача, не підтверджені відповідними доказами, не спростовують правильності висновків місцевого суду та не можуть бути підставами для скасування рішення суду.

Крім того, після винесення місцевим господарським судом оскаржуваного рішення, ПАТ «Нові технології» направив на адресу позивача лист вих. № 11/08-2014 від 11.08.2014, підписаний директором товариства та скріплений печаткою, в якому визнав суму боргу та просив підписати договір про реструктуризацію боргу з розбивкою платежів на 3 місяці, а також просив не застосовувати 3% річних та інфляційні за умови належної оплати за графіком (який зазначений у листі).

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо неправильності нарахування основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних, оскільки відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Одночасно судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем було заявлено позовну вимогу про стягнення 67 745,96 грн., яка є вимогою майновою характеру.

Відповідно до п.п. „а" п.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93р. № 7-93 "Про державне мито" позивачем було відповідно сплачено 1% ціни позову, а саме 677, 46 грн.

З 01.11.2011 року набрав чинності Закон України «Про судовий збір», статтею 4 якого встановлено розмір ставок судового збору, які підлягають сплаті при зверненні до господарського суду. Зокрема, підпунктом 1 пункту 2 частини другої ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру підлягає оплаті 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат. За подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду скаржник повинен сплатити 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми (підпункт 4 пункту 2 частини другої ст.4 Закону України «Про судовий збір»).

У зв»язку з виникненням у судовій практиці питань, пов»язаних із застосуванням Закону України «Про судовий збір» (далі - Закон), Вищий господарський суд інформаційним листом № 01-06/1625/2011 від 21.11.2011 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" звернув увагу суду на наступне.

Згідно з підпункту 4 і 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону: за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми; ставки судового збору з касаційної скарги на рішення суду становлять відповідно 70 і 50 відсотків.

Зазначені ставки судового збору підлягають застосуванню незалежно від того, коли - до набрання Законом чинності чи після цього - подано позов та прийнято рішення суду, яка оскаржується в апеляційному або в касаційному порядку.

Апеляційна скарга була подана скаржником 09.09.2014 року, тобто після набрання чинності Закону України «Про судовий збір».

Заявник оскаржує рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2014 року, в якому задоволенні майнові вимоги позивача у розмірі 21 903, 68 грн.

Оскільки 2 відсотки від ціни позову за майновими вимогами становлять 438,07 грн., відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини другої ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви позивач мав сплатити 1827, 00 грн.

Таким чином, на підставі підпункту 4 пункту 2 частини другої ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги апелянт мав сплатити 913, 50 грн.

Як вбачається з квитанції № 159 від 21.08.2014 року за подання апеляційної скарги заявником сплачено лише 338, 73 грн. судового збору.

На підставі вищевикладеного, колегія приходить до висновку, про необхідність стягнення з апелянта до Державного бюджету України за подання апеляційної скарги 574, 77 грн.

Крім того, колегією встановлено, що місцевим господарським судом при перерозподілі судових витрат на підставі ч.5 ст. 49 ГПК України було допущено арифметичну помилку, оскільки не було враховано зменшення позивачем розміру позовних вимог та їх часткове задоволення.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м.Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, однак в рішення допущено арифметичну помилку у розрахунку державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у зв'язку з чим в цій частині рішення підлягає зміні, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 49, 99,101, 103, 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Нові технології" на рішення Господарського суду м.Києва від 07.08.2014р. у справі № 62/3 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 07.08.2014 у справі № 62/3 змінити.

Викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції:

«Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Нові технології" (02002, м.Київ, Дніпровський район, вул.Сагайдака Степана, буд.101, ЄДРПОУ 31088991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр інфотехнологій" (01054, м.Київ, Шевченківський район, вул.Тергенівська, буд.22, ЄДРПОУ 32531966) основний борг в розмірі 16 525,22 грн., 3% річних в сумі 1182,93 грн. та інфляційні втрати в розмірі 4195,53 грн., 216, 00 грн. витрат по сплаті державного мита та 75,52 грн. витрат інформаційно-технічне забезпечення судового процессу.

Видати наказ."

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Нові технології" (02002, м.Київ, Дніпровський район, вул. Сагайдака Степана, буд.101, ЄДРПОУ 31088991) до Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 574, 77 грн.

Видати наказ.»

Видачу наказів доручити Господарському суду м.Києва

Матеріали справи № 62/3 повернути Господарському суду м.Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Б.В. Отрюх

Ю.Б. Михальська