Ухвала

від 08.10.2014 по справі 2а-7093/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/33606/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2012

у справі № 2а-7093/11/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Суматра ЛТД" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У травні 2011 року Товариство звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 05.05.2011 № 0001192350.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.06.2011 у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що операції позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Серафім Стар» (далі - ТОВ «Серафім Стар») та з товариством з обмеженою відповідальністю «Емпанада Груп» (далі - ТОВ «Емпанада Груп») є номінально оформленими, не опосередковувалися реальним виконанням, а тому не можуть викликати будь-яких правові наслідки у податковому обліку Товариства.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорюваний акт індивідуальної дії скасовано. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що позивачем було дотримано законодавчо встановлені умови щодо формування податкового кредиту за операціями зі спірними контрагентами, тоді як податковою інспекцією не доведено існування обставин, з якими чинне податкове законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва зі спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи з'ясовано, що за результатами проведення планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.12.2010, оформленої актом від 15.04.2011 № 92/23-50/21591206, ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.05.2011 № 0001192350, за яким позивачеві донараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 387 551,25 грн. (у тому числі 310 041 грн. за основним платежем та 77510,25 грн. за штрафними санкціями).

Матеріали перевірки свідчать, що підставою для цього нарахування став висновок податкової інспекції про фіктивний характер операцій позивача з ТОВ «Емпанада Груп» та з ТОВ «Серафім Стар», який ДПІ мотивує посиланням на те, що: названі постачальники зареєстровані на підставних осіб, які заперечують свою причетність до фінансово-господарської діяльності цих юридичних осіб; у цих контрагентів відсутнє майно, основні фонди та трудові ресурси, об'єктивно необхідні для провадження господарської діяльності та виконання операцій з поставки та розповсюдження рекламної продукції; названими контрагентами порушено порядок звітування до контролюючого органу внаслідок подання податкових декларацій, оформлених з порушенням законодавчо установлених вимог (зокрема, їх підписання невстановленими особами).

Наведені обставини були розцінені ДПІ як свідчення фіктивності спірних операцій та їх номінального оформлення виключно з метою створення сприятливих наслідків у податковому обліку платника (позивача у справі).

Як випливає з визначення, що міститься у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У розгляді цієї справи суди попередніх інстанцій дійшли різних висновків щодо відповідності сформованого позивачем податкового кредиту в оспорюваній сумі наведеним критеріям.

Так, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції підтримав правову позицію відповідача у справі, зазначивши, що укладені позивачем договори про надання рекламних послуг від 24.05.2010 № 240510 та від 04.01.2010 № 040110 з ТОВ «Емпанада Груп» з ТОВ Серафім Стар», відповідно, а також договір на надання інформаційно-консультативних послуг від 12.10.2009 № 121009 є фіктивними, а тому їх формальне документування не може викликати зміни у податковому обліку Товариства.

У той же час, суд апеляційної інстанції зазначив, що надання позивачеві послуг з виготовлення та розповсюдження рекламної поліграфічної продукції у рамках виконання зазначених договорів підтверджується необхідними, належним чином оформленими первинними документами - накладними, податковими накладними, актами приймання-передачі матеріальних цінностей, актами прийому-передачі виконаних робіт, а тому за відсутності вироків у кримінальних справах щодо притягнення посадових осіб названих контрагентів до кримінальної відповідальності за фіктивне підприємництво підстави для невизнання права позивача на податковий кредит за розглядуваними операціями відсутні.

Слід зазначити, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає законодавчим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на додану вартість є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати (зокрема, по сплаті ПДВ) фактично понесені та спрямовані на отримання доходу.

Вищий адміністративний суд України погоджується із здійсненою апеляційним судом правовою оцінкою представлених позивачем первинних документів як таких, що дозволяють встановити зміст спірних господарських операцій, їх обсяги та вартість. Зокрема, у матеріалах справи містяться копії виготовлених виконавцями листівок; акти приймання-передачі виконаних робіт містять відомості щодо місць їх розповсюдження виконавцем, кількості та вартості таких рекламних матеріалів.

ДПІ, у свою чергу, не наведено достатньо переконливих доводів про те, що відомості, які містяться у вказаних первинних документах, є неточними, недостовірними або суперечливими. Відповідачем не подано доказів, які свідчать про те, що спірні послуги не надавались замовникові названими виконавцями.

Посилання ДПІ на надані у процедурі досудового слідства показання осіб, що значилися керівниками ТОВ «Серафім Стар» та ТОВ «Емпанада Груп» та від імені яких проставлені підписи на спірних документах, з огляду на положення статті 77, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, є джерелом інформації про певні обставини та не можуть вважатися безумовним доказом у справі про податкове правопорушення, докази в якій підлягають оцінці у сукупності. Самі по собі заперечення керівником своєї причетності до здійснення фінансово-господарської діяльності юридичної особи, яка була створена або керована ним, не є достатньо об'єктивною та достовірною інформацією, адже можуть бути подані у тому числі з метою можливого запобігання для себе негативних кримінально-правових наслідків. Звичаями ділового обороту не передбачено обов'язкове укладення договорів у присутності директорів обох контрагентів, достатнім є обмін екземплярами документів поштою або через представника (кур'єра).

Також за недоведеності податковим органом існування змови між платниками з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує своїх податкових обов'язків, або з ціллю отримання необґрунтованої податкової вигоди власне порушення постачальником податкової дисципліни (зокрема, шляхом неналежного звітування до контролюючого органу) не може негативно впливати на податковий облік покупця.

Не можуть слугувати свідченням безтоварності господарських операцій і твердження податкового органу про відсутність у спірних постачальників необхідних умов для досягнення результатів виконання спірних операцій з поставки послуг позивачеві в силу відсутності персоналу, основних засобів, виробничих активів. Адже ці доводи є оцінкою контрагентів, за дії та поведінку яких Товариство не може нести відповідальність.

Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо); до того ж податковою інспекцією не доведено неможливості виконання спірними постачальниками послуг наявними у них силами та засобами з урахуванням видів та обсягів цих послуг.

За таких обставин апеляційний суд цілком об'єктивно визнав непідтвердженим висновок ДПІ про відсутність між позивачем та ТОВ «Серафім Стар» і ТОВ «Емпанада Груп» реальних господарських відносин як такий, що не відповідає матеріалам справи, та правомірно задовольнив позов.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано апеляційний судом, а його висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваної постанови Київського апеляційного адміністративного суду відсутні.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2012 у справі № 2а-7093/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько