Постанова

від 21.10.2014 по справі 916/2587/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2014 р.Справа № 916/2587/14 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Журавльова О.О.,

суддів : Ярош А.І., Гладишевої Т.Я.

(відповідно до розпорядження голови суду від 17.10.2014р. №698 розгляд апеляційної скарги здійснюється даною судовою колегією)

при секретарі судового засідання Селиверстовій М.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Чубаров С.В.

від відповідача: Михайловський І.В., за довіреністю від 31.10.2013р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг"

на рішення господарського суду Одеської області від 27 серпня 2014 року

у справі №916/2587/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перфекта-СК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг"

про визнання недійсним договору фінансового лізингу,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ „ПЕРФЕКТА-СК" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ „ВіЕйБі Лізинг" про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 120807-14/ФЛ-Ю-А від 07.08.2012 року укладеного між ТОВ „ВіЕйБі Лізинг" та ТОВ „Перфекта-СК".

Рішенням господарського суду Одеської області від 27 серпня 2014 року у справі №916/2587/14 (суддя Демешин О.А.) позовні вимоги ТОВ „ПЕРФЕКТА-СК" задоволено: визнано недійсним договір фінансового лізингу № 120807-14/ФЛ-Ю-А від 07.08.2012 року укладений між сторонами та стягнуто з відповідача на користь позивача 1218 грн. судового збору та 8000 грн. витрат на послуги адвоката.

Приймаючи рішення господарський суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач, укладаючи спірний договір, розпорядився майном при цьому не будучи його власником, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач (ТОВ „ВіЕйБі Лізинг") звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ „ПЕРФЕКТА-СК" у повному обсязі, з посиланням при цьому на не повне з'ясування господарським судом першої інстанції обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Представник скаржника у судовому засіданні підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача (ТОВ „ПЕРФЕКТА-СК") у судовому засіданні надав пояснення, відповідно до яких позивач просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу ТОВ „ВіЕйБі Лізинг" без задоволення.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 07.08.2012 року між ТОВ „ВіЕйБі Лізинг" (відповідач, лізингодавець), та ТОВ „ПЕРФЕКТА-СК" (позивач, лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 120807-14/ФЛ-Ю-А (надалі - договір), за умовами якого лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування предмет лізингу, найменування марка, модель якого на момент укладання договору наведені в додатку „Специфікації", а лізингоодержувач, зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. По закінченню цього договору до лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізингу.

Відповідно до п.1.2. договору лізингу строк користування предметом лізингу лізингоодержувачем починається з дати підписання Сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу. Згідно з додатком до договору лізингу (Графіком сплати лізингових платежів), який є невід'ємною частиною договору лізингу термін визначено 3 (Три) роки та закінчується у серпні 2015 року.

Згідно зі специфікацією складеною 07.08.2012 року - Предметом лізингу є легковий автомобіль „Lancia", модель „Ypsilon", комплектація : Gold, Код синком 402.121., 2012 року випуску, загальною вартістю 149556 грн.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 договору лізингодавець реєструє предмет лізингу на своє ім'я. Передача предмета лізингу лізингоодержувачу у володіння та користування відбувається не раніше дати фактичного отримання Предмету лізингу у продавця.

Як вбачається з п.2.1 Акту прийому передачі Предмета лізингу в користування за договором № 120807-14ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 07.08.2012 року, складеного сторонами, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії ААС № 992754 отримано лізингоодержувачем 31.08.2012 року .

Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу ТОВ „ВіЕйБі Лізинг" також отримало 31.08.2012 року .

Позивач у своїх письмових поясненнях стверджує що вищезазначений договір суперечить вимогам чинного законодавства, а отже має бути визнаний недійсним.

Вищенаведене стало підставою для звернення ТОВ „ПЕРФЕКТА-СК" до господарського суду першої інстанції з відповідним позовом.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 202, 205 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як стверджує позивач, укладений між сторонами договір суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, ст. 806 ЦК України, оскільки спірний договір укладався між сторонами за відсутністю у відповідача права власності на предмет лізингу.

За ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом .

Однак, апеляційний господарський суд звертає увагу, що в даному випадку слід також користуватись спеціальною нормою права, а саме Законом України «Про фінансовий лізинг».

За ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Таким чином, спеціальною нормою не встановлено такого обов'язкового критерію, необхідного для укладення договору лізингу, як наявність у лізингодавця права власності на предмет лізингу під час укладання відповідного договору.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що посилання позивача на відсутність у відповідача права власності на предмет лізингу на момент укладання спірного договору, як на підставу визнання спірного договору недійсним у зв'язку із невідповідністю спірного договору вимогам чинного законодавства, не приймається до уваги з огляду на необґрунтованість та безпідставність таких тверджень позивача.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Жодних інших доказів, в розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України, на підтвердження невідповідності спірного договору вимогам чинного законодавства, сторонами надано не було.

Решта доказів, наданих сторонами, не стосуються предмету позову та не спростовують вищенаведених висновків апеляційного господарського суду.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору фінансового лізингу №120807-14/ФЛ-Ю-А від 07.08.2012 року, а отже у задоволенні позовних вимог ТОВ „ПЕРФЕКТА-СК" слід відмовити.

За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати, а апеляційну скаргу ТОВ „ВіЕйБі Лізинг" - задовольнити.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" задовольнити.

2.Рішення господарського суду Одеської області від 27 серпня 2014 року у справі №916/2587/14 скасувати.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Перфекта-СК" - відмовити.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перфекта-СК" (65072, м. Одеса, вул. Іцхака Рабіна, 10, кв. 90, код ЄДРПОУ 36612032) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (04119, м. Київ, вул. Щорса 7/9, код ЄДРПОУ 33880354) 609 (шістсот дев'ять) грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

4.Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 23 жовтня 2014 року.

Головуючий суддя Судді О.О. Журавльов Т.Я. Гладишева А.І. Ярош