Постанова

від 22.10.2014 по справі 908/1622/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2014 р. Справа № 908/1622/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А. , суддя Барбашова С.В. , суддя Горбачова Л.П.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників:

позивача - Погорільця Р.В. (за дов. № 3112 від 31.12.2013р.)

відповідача - Кріпака Д.В. (за дов. № 1/05-к від 26.12.2013р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя (вх. №2903 З/3-10)

на рішення господарського суду Запорізької області від 28.07.2014р. по справі №908/1622/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ і Ко" в особі Запорізької філії ПАТ "СОЛДІ і Ко" - "СОЛДІ Запоріжжя", м. Запоріжжя

до Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя

про стягнення 2363562,66 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 28.07.2014 по справі №908/1622/14 (суддя Дроздова С.С.) позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з ПАТ "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя на користь ПАТ "СОЛДІ і Ко" в особі Запорізької філії ПАТ "СОЛДІ і Ко" - "СОЛДІ Запоріжжя", м. Запоріжжя 2074764,41 грн., з яких 1918331,74 грн. заборгованості за поставлений товар, 50000,00 грн. пені, 28707,14 грн. - 3% річних, 50000,00 грн. -70 % штрафу, 27725,53 грн. втрат від інфляції, 42734,53 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач із зазначеним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 28.07.2014р. по справі №908/1622/14 скасувати в частині стягнення з відповідача 70% штрафу в сумі 50000,00 грн., посилаючись на порушення місцевим господарським судом в цій частині норм матеріального та процесуального права. В іншій частині рішення господарського суду відповідачем не оскаржене.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.09.2014р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 28.07.2014р. по справі №908/1622/14 прийнято до провадження, а справу призначено до розгляду на 21.10.2014р. о 12:00 год. Позивача зобов'язано надати відзив на апеляційну скаргу, а представників сторін викликано у судове засідання.

Приватним акціонерним товариством "СОЛДІ і Ко" надано відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач вважає доводи відповідача, що викладені в апеляційній скарзі необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

21.10.2014р. відповідач надав суду апеляційної інстанції клопотання (вх. № 9263 від 21.10.2014р.) про розстрочку виконання рішення господарського суду у даній справі щонайменш на 5 місяців з пропорційним щомісячним погашенням суми, що підлягає стягненню з відповідача, або відстрочку його виконання на 5 місяців. Обґрунтовуючи дане клопотання відповідач посилається на наявність збитків в господарській діяльності Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя та перевищення його поточних зобов'язань над оборотними активами, що підтверджується наданими до клопотання завіреними копіями звіту про фінансові результати (звіт про сукупний доход) за 1 квартал 2014р., звіту про фінансові результати (звіт про сукупний доход) за 1 півріччя 2014р., балансу (звіт про фінансовий стан) станом на 30.09.2014р. Відповідач зазначає, що із аналізу балансу відповідача за третій квартал 2014 року вбачається наявність збитків в розмірі 1 374 356 000,00 грн. та поточних зобов'язань щодо сплати грошових коштів на користь інших осіб в сумі 4 567 183 000,00 грн. Натомість, сума поточних обігових коштів в банках складає лише 109 917 000,00 грн., а дебіторська заборгованість за поставлену продукцію - 458 773 000,00 грн. (а сума цих показників складає 559 690 000,00 грн.). Отже порівняльний аналіз показників «Актив» та «Пасив» балансу відповідача за перше півріччя 2013 року на думку заявника свідчить про перевищення поточних невиконаних фінансових зобов'язань («Пасив») відповідача над поточними оборотними активами відповідача («Актив») більш як в 8 разів. Скрутні фінансові результати господарської діяльності у поточному 2014 році відповідач також підтверджує наданими до клопотання документами фінансової звітності ПАТ «Запоріжтрансформатор», відповідно до яких збиток відповідача складає 874205000,00 грн. (звіт за 1 квартал) та 1127220000,00 грн. (звіт за 1 півріччя). Складне матеріальне становище відповідач обґрунтовує також і тим, що згідно із наказами генерального директора Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя № 465 від 03.04.2014р., №976 від 31.07.2014р., № 978 від 01.08.2014р. та № 979 від 01.08.2014р. на підприємстві скорочується штат працівників. Вказане також підтверджується і поданими до центру зайнятості звітами щодо кількості осіб, які знаходились у трудових відносинах з підприємством відповідача. Завірені копії цих звітів надані відповідачем до заявленого клопотання. Крім того, на підприємстві відповідача введено чотирьохдобовий робочий день (відповідні накази генерального директора ПАТ "Запоріжтрансформатор" додані до клопотання про відстрочення або розстрочення боргу).

Перевіривши матеріали заявленого відповідачем клопотання колегія суддів визначає відсутність правових підстав для його задоволення. При цьому, питання щодо розстрочки або відстрочки виконання рішення за заявою відповідача вже вирішувалось господарським судом при вирішенні даного господарського спору по суті у відповідності до положень ст.ст. 83, 121 ГПК України, а вимоги даного звернення було відхилено з огляду на їх необґрунтованість.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення уповноважених представників позивача та відповідача, які підтримали свої позиції у справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Запорізької області від 23.07.2014р. у справі № 908/1622/14 частковому скасуванню з відповідним перерозподілом сум судових витрат, пов'язаних із розглядом даної справи, виходячи з наступних обставин.

Із матеріалів справи вбачається, що предметом даного позову є вимоги Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО", м. Київ в особі Запорізької філії ПАТ "СОЛДІ І КО"-"СОЛДІ-ЗАПОРІЖЖЯ", м. Запоріжжя про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя:

- 1 918 331 грн. 74 коп. суми заборгованості за договором поставки № МС000355 від 02.02.2007р.;

- 91 435 грн. 60 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання по сплаті вартості отриманого товару;

- 28 707 грн. 14 коп. - 3% річних;

- 27 725 грн. 53 коп. втрат від інфляції;

- 297 362 грн. 65 коп. - 70 % штрафу, передбаченого пунктом 6.2.2.3. Договору поставки № МС000355 від 02.02.2007р. та обчисленого від вартості товару, від поставки якого відмовився відповідач за специфікаціями № 102 від 20.02.2013р., № 103 від 21.02.2013р., № 105 від 05.06.2013р. та № 108 від 01.10.2013р. (том 1 аркуш справи 23, розрахунок штрафу),

а також зобов'язання відповідача отримати товар за договором поставки № МС000355 від 02.02.2007 р., зокрема провести закупку товару шляхом оформлення письмових заявок на поставку товару (в кількості та за ціною, а також в частковому співвідношенні (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами згідно додатку № 2 до позовної заяви) за специфікаціями від 23.03.2009 р. № 24, від 16.04.2009 р. № 25, від 15.05.2009 р. № 27, від 18.05.2009 р. № 28, від 18.05.2009 р. № 29, від 12.06.2009 р. № 30, від 23.06.2009 р. № 31, від 01.07.2009 р. № 32, від 26.07.2010 р. № 61, від 28.07.2010 р. № 62, від 25.01.2011 р. № 73, від 21.02.2011 р. № 78, від 29.03.2011 р. № 83, від 20.07.2011 р. № 84, від 17.06.2011 р. № 85, від 11.07.2011 р. № 87, від 20.03.2012 р. № 92, від 11.05.2012 р. № 94, від 18.05.2012 р. № 95, від 28.05.2012 р. № 96, від 30.10.2012 р. № 99, від 22.01.2013 р. № 101.

У судовому засіданні при розгляді справи господарським судом по суті представником позивача зауважено, що вся продукція за вищевказаними специфікаціями знаходиться на складах ПАТ «СОЛДІ І КО» в м. Запоріжжя. Загальна вартість цього товару становить 1 496 311 грн. 64 коп.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та відповідачем у справі укладено договір поставки № МС000355 від 02.02.2007р. (далі - Договір) (том 1 аркуші справи 25-29), а також додаткові угоди до цього Договору №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 14, 15, 16, 17 (том 1 аркуші справи 30-48), що є невід'ємними його частинами.

Стаття 712 Цивільного кодексу України дає визначення договору поставки - за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до пункту 1.1. Договору постачальник (позивач у справі) зобов'язується поставити в обумовлені строки покупцю (відповідачу у справі) товар, в кількості та номенклатурі відповідно до специфікацій, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти зазначений товар та сплатити за нього грошову суму.

Згідно з пунктом 2.1. Договору поставці підлягають металеві вироби.

Пунктом 3.1. Договору сторонами погоджено, що товар постачається у строки, зазначені в специфікаціях.

Стаття 638 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони досягли в належній формі згоди за всіма істотними умовами договору. Цей кодекс прямо встановлює, що істотною умовою договору є умова про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або такі, що є необхідними для договорів даного вигляду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою хоч б однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Так, кодексом закріплено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому випадку погоджувати предмет, ціну, строки та умови поставки товару, порядок оплати його вартості, строк дії договору.

Статтею 691 Цивільного кодексу України унормовано, що Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі.

Розділом 5 Договору сторони узгодили, що ціна товару також визначається специфікаціями, які є невід'ємною частиною Договору.

Ціна Договору на момент його укладення складає 102617,58 грн., у тому числі ПДВ - 17102,93 грн.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (стаття 692 Цивільного кодексу України).

Додатковою угодою № 5 від 05.03.2009р. (том 1 аркуш справи 34) до Договору поставки №МС000355 від 02.02.2007р. сторонами пункт 5.5. даного Договору викладено у наступній редакції: покупець сплачує товар на протязі 20 календарних днів після поставки товару на склад покупця , а також доповнили розділ 2 основного Договору пунктами 2.5. і 2.6., а саме: товар, що є предметом даного договору, постачається партіями. Кількість та ціна товару кожної партії по видам, маркам та розмірам визначається специфікаціями. Покупець зобов'язується повідомляти постачальника про намір провести закупку товару шляхом оформлення письмової заявки на поставку партії товару та її передачу постачальнику.

У пункті 3.2. Договору сторони погодили, що товар постачається на умовах DDP, м. Запоріжжя, склад покупця за адресою: Дніпропетровське шоссе, 3 у відповідності до ІНКОТЕРМС у редакції 2000р., якщо інше не передбачено в специфікаціях до договору.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За загальним правилом, обов'язок покупця оплатити вартість товару є виконаним у той момент, коли він оплатив повну ціну постачальнику.

Дослідивши матеріали справи господарський суд правомірно встановив, що на виконання умов Договору відповідачу було відвантажено товар, загальна вартість якого становить 1 918 331,74 грн., що підтверджується наявними у справі належним чином завіреними копіями видаткових накладних, засвідченими двосторонніми підписами сторін, а також відповідними довіреностями на отримання матеріальних цінностей (том 1 аркуші справи 111-180, том 2 аркуші справи 1-44, 46-61).

Доказів проведення розрахунків за поставлений товар згідно вищевказаних документів відповідачем до матеріалів справи не надано. Факт сплати заборгованості у вказаній сумі не знайшов свого підтвердження ні під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції ні під час перегляду справи в апеляційному порядку.

У відзиві на позовну заяву відповідачем підтверджується сума боргу за поставлений позивачем товар в сумі 1 918 331,74 грн. (том 2 аркуші справи 68-69).

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачені підстави звільнення від доказування, а саме: обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Враховуючи вказане, колегія суддів вважає, що господарським судом при вирішенні даного спору в частині вимог позивача про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 1 918 331,74 грн., на підставі оцінки зібраних у справі сукупних доказів, а також обставин, які визнаються сторонами, з урахуванням достовірності таких і добровільності їх визнання, правильно встановлена наявність між сторонами договірних відносин, кількості та вартості фактично поставленого товару, а також невиконання відповідачем зобов'язань з оплати його вартості в сумі 1 918 331,74 грн., через що вказана сума правомірно стягнута судом з відповідача на користь позивача.

У разі прострочення оплати товару постачальник має право пред'явити до покупця вимоги на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом).

Перевіривши заявлену вимогу позивача про стягнення з відповідача інфляційних за період з 14.02.2013р. по 02.04.2014р. в сумі 27725,53 грн. та 3% річних за період з 14.02.2013р. по 02.04.2014р. в сумі 28707,14 грн., які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договірних домовленостей, а саме простроченням грошового зобов'язання за Договором поставки в сумі 1 918 331,74 грн., господарський суд дійшов цілком обґрунтованого висновку, що позовна вимога в цій частині також підлягає задоволенню.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 549 цього ж Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3).

Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктами 6.2.1, 6.2.1.1., 6.2.1.2. Договору поставки передбачено, що за прострочення виконання зобов'язання за цим договором, винна сторона оплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,03% від вартості невиконаного зобов'язання за кожен день прострочки. Пеня за порушення грошового зобов'язання по даному договору обмежується розміром та в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Враховуючи порушення з боку відповідача строків оплати вартості отриманого товару позивач на підставі вищевказаних норм та у відповідності до пунктів 6.2.1., 6.2.1.1., 6.2.1.2. спірного Договору нарахував відповідачеві пеню в розмірі 91435,60 грн., вимога про стягнення якої правомірно задоволена господарським судом частково в сумі 50000,00 грн. з огляду на порушення відповідачем своїх зобов'язань по договору щодо строків оплати вартості отриманого товару, визнання позовних вимог відповідачем на суму 1918331,74 грн. та заяву останнього щодо зменшення розміру пені (викладена у відзиві на позовну заяву вих. № 1/05-к-0406 від 04.06.2014р., том 2 аркуші справи 68-69). В частині позову щодо стягнення з відповідача 41435,60 грн. пені у позові обґрунтовано відмовлено.

В частині вимог про зобов'язання відповідача отримати товар за договором поставки № МС000355 від 02.02.2007 р., зокрема провести закупку товару шляхом оформлення письмових заявок на поставку товару (в кількості та за ціною, а також в частковому співвідношенні (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами згідно додатку № 2 до позовної заяви) за специфікаціями від 23.03.2009 р. № 24, від 16.04.2009 р. № 25, від 15.05.2009 р. № 27, від 18.05.2009 р. № 28, від 18.05.2009 р. № 29, від 12.06.2009 р. № 30, від 23.06.2009 р. № 31, від 01.07.2009 р. № 32, від 26.07.2010 р. № 61, від 28.07.2010 р. № 62, від 25.01.2011 р. № 73, від 21.02.2011 р. № 78, від 29.03.2011 р. № 83, від 20.07.2011 р. № 84, від 17.06.2011 р. № 85, від 11.07.2011 р. № 87, від 20.03.2012 р. № 92, від 11.05.2012 р. № 94, від 18.05.2012 р. № 95, від 28.05.2012 р. № 96, від 30.10.2012 р. № 99, від 22.01.2013 р. № 101 господарським судом цілком правильно відмовлено у позові в цій частині, з огляду на те, що виконання обов'язку позивача здійснити поставку товару (пункт 3.1. Договору) не обумовлено виконанням відповідачем його обов'язку щодо надання позивачу виключно та лише заявки (пункт 2.6. Договору), а тому відповідно не відноситься у розумінні ст. 538 Цивільного кодексу до зустрічного виконання зобов'язань, адже Договором поставки та специфікаціями до нього сторони визначили обов'язок позивача здійснити поставку товару у певний строк та місце, виконання якого не залежить від надання (або ненадання) відповідачем відповідної заявки позивачу (це закріплено сторонами у пунктах 3.1., 3.2. Договору, а найменування матеріалу, одиниць виміру товару, його ціни (вартості), умов поставки, адреси покупця та строків початку і кінця поставки обумовлене спірними специфікаціями).

З цих же обставин господарським судом цілком обґрунтовано не прийнято до уваги твердження позивача в якості правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині на усталену між сторонами практику щодо виконання Договору по відповідним заявкам, згідно з якими поставка здійснюється частинами за вимогою покупця (ці правила роботи знайшли своє відображення лише в специфікаціях від 25.01.11 № 73, від 20.07.11 № 84, від 17.06.11 № 85, від 11.07.11 № 87, від 20.03.12 №92, від 11.05.12 № 94, від 18.05.12 № 95, від 28.05.12 № 96, від 30.10.12 № 99, від 22.01.13 № 101).

Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи свободу визначення сторонами умов договору (стаття 627 Цивільного кодексу України), можливість зміни форми договору (стаття 654 Цивільного кодексу України), у тому числі і шляхом підписання відповідних специфікацій щодо ціни, умов та строку поставки, а також з огляду на звичаї ділового обороту, найпоширенішим з яких є зібрання торгівельних звичаїв ІНКОТЕРМС у редакції 2000р., яким сторони домовились користуватися при поставці товару (пункт 3.2. Договору, поставка на умовах DDP), колегія суддів погоджуючись із висновками господарського суду вважає, що саме позивачем не виконуються договірні зобов'язання відносно поставки товару за спірними специфікаціями, що також знайшло своє відображення в оскаржуваному рішенні суду.

Таким чином, на теперішній час відсутні передбачені чинним законодавством або умовами Договору правові підстави, за наявності яких у позивача виникає право зобов'язати відповідача отримати товар за спірним Договором поставки та провести закупку цього товару шляхом оформлення письмових заявок на його поставку за спірними специфікаціями.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду у повному обсязі за наявними у справі матеріалами та додатково поданими поясненнями, колегією суддів з'ясовано, що в підтвердження позовних вимог в частині нарахування штрафу та наявності правових підстав для їх задоволення позивачем до матеріалів справи надано завірену копію листа Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ і Ко" за підписом генерального директора Бондаренко І.В. № 27 від 14.03.2014р., в якому позивач нагадує відповідачеві про наявність боргу перед позивачем в сумі 1918331,74 грн. за Договором поставки № МС000355 від 02.02.2007р. та відповідно про наявність правових підстав для нарахування йому пені відповідно до пункту 6.2.1. Договору за прострочення виконання зобов'язання. Крім того, позивачем зауважено на ускладнення ситуації, з огляду на невиконання відповідачем договірних зобов'язань зі строків поставки (отримання) товару за специфікаціями №№ 24, 25, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 61, 62, 73, 78, 83, 84, 85, 87, 92, 94, 95, 96, 99, 101, 102, 103, 105 та 108, оскільки вся продукція за цими специфікаціями знаходиться на складах Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ і Ко" і її загальна вартість складає 1496311,64 грн. Відповідачу вказано на відповідальність у вигляді нарахування штрафу за дії, передбачені пунктом 6.2.2.3. Договору. Цим же листом, позивач просить відповідача негайно погасити заборгованість у вищевказаній сумі, отримати залишки товару за спірними специфікаціями, а у випадку неотримання товару або залишення даного листа без уваги, вважатиме такі дії (бездіяльність) повною (або частковою) відмовою від поставки товару із застосуванням до Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" відповідних санкцій згідно пункту 6.2.2.3. Договору.

Цей лист відправлено відповідачеві 17.03.2014р. та вручено останньому 21.03.2014р. (том 3 аркуші справи 27-30).

Проте вказаний документ не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції до уваги в якості правових підстав для зобов'язання відповідача отримати залишки товару за спірними специфікаціями, оскільки за своєю юридичною природою він фактично є нагадуванням відповідачу щодо наявності боргу та можливих санкцій за прострочку платежу, та, на думку колегії суддів, свідчить про неправильне трактування позивачем і саме на свою користь умов Договору відносно обов'язку однієї із сторін (позивача) поставити товар, а іншої сторони (відповідача) прийняти цей товар та сплатити його вартість.

Натомість всі матеріали справи свідчать про невиконання саме позивачем зобов'язання щодо поставки товару у строки, за ціною та на умовах, які сторони погодили у спірних специфікаціях. Крім того, мотивованої відповіді відповідача на цей лист матеріали справи не містять.

Більше того, лист № 27 від 14.03.2014р. в даному випадку не є вимогою у розумінні ст.ст. 6, 7 Господарського процесуального кодексу України, оскільки з моменту його отримання відповідачем (з 21.03.2014р.) до звернення позивача до господарського суду з даним позовом (15.05.2014р.) минуло майже 2 місяці. Цей лист може бути розцінено судом апеляційної інстанції як звичайне листування, що передбачене сторонами пунктом 8.2 Договору поставки, відповідно до якого сторонами визначено, що усі спори по цьому Договору повинні вирішуватись шляхом переговорів сторін або відповідної переписки.

Не будучи зв'язаною доводами апеляційної скарги та перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду у повному обсязі, колегія суддів також вважає, що рішення суду в частині відмови в задоволенні клопотання відповідача про розстрочку або відстрочку виконання рішення є також законним та обґрунтованим, оскільки правовий аналіз положень статті 121 Господарського процесуального кодексу України, а також обставин справи, свідчить про те, що низькі економічні показники, які призвели до утруднення фінансового стану ПАТ "Запоріжтрансформатор", є результатами самостійної та ініціативної господарської діяльності відповідача, яка здійснювалась ним на власний ризик, а відтак негативні наслідки такої діяльності виникли внаслідок дій (бездіяльності) самого відповідача. Наведені ж відповідачем суду першої інстанції підстави для розстрочення або відстрочення виконання рішення суду, не є тими виключними обставинами, які б давали підстави для задоволення даного клопотання.

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає господарську діяльність як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Тобто, надання розстрочки або відстрочки виконання рішення на підставі тяжкого фінансового стану боржника не може вважатися підставою для застосування положень статті 121 Господарського процесуального кодексу України.

Окрім того, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідачем також не наведено суду будь-яких доводів та доказів щодо того, що до протягом строку, на який відповідач просить розстрочити або відстрочити виконання рішення зміняться обставини, та в результаті таких змін він буде в змозі виконати судове рішення по даній справі. Натомість надання відстрочки у виконанні рішення призведе до порушення матеріальних інтересів позивача, а також призведе до негативних наслідків для нього, оскільки останній займається оптовою торгівлею у тому числі залізними виробами, і надання відстрочки відповідачу може значно вплинути на платоспроможність позивача перед власними контрагентами.

Інших доказів, які б свідчили про наявність виключних об'єктивних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, відповідачем до матеріалів справи не подано.

Відповідачем оскаржується в апеляційному порядку лише 50000,00 грн. стягнутого судом першої інстанції штрафу за невиконання відповідачем своїх договірних обов'язків. Апеляційна скарга на іншу частину рішення відповідачем не подана.

Переглянувши справу за наявними в ній матеріалами у повному обсязі в порядку та межах наданих суду апеляційної інстанції повноважень, а також за наслідками розгляду апеляційної скарги колегією суддів встановлено, що правовідносини сторін у справі врегульовано договором поставки, до якого в даному випадку підлягають застосуванню норми статей 264-271 Господарського кодексу України, статті 712 Цивільного кодексу України та загальні положення про купівлю-продаж, унормовані статтями 655-697 Цивільного кодексу України.

До предмету доказування справ, що випливають з договорів поставки входять, зокрема факт укладення договору поставки, невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань , недопоставка та (або) прострочка поставки товару, необґрунтоване ухиляння від оплати поставки товарів, одностороння відмова від одержання товарів, поставка яких передбачена договором, причинний зв'язок між порушенням зобов'язання і завданими збитками та їх розмір, вина сторони договору у невиконанні або неналежному виконанні договірних зобов'язань та інше.

В даному випадку встановлення цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення питань щодо виникнення у відповідача обов'язку з оплати товару та відповідно стягнення суми заборгованості в судовому порядку, а в зв'язку з цим - і про наявність підстав для застосування щодо нього заходів майнової відповідальності, зокрема в даному випадку штрафу в сумі 50000,00 грн.

Колегія суддів вважає, що не встановивши обставини, які входять до предмета доказування в даній справі, зокрема наявності чи відсутності односторонньої відмови відповідача від отримання товару за спірними специфікаціями, господарський суд припустився неправильного застосування в частині стягнення штрафу в розмірі 50000,00 грн. приписів частини першої статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Дійсно нарахування суми штрафу в розмірі 70% передбачене умовами Договору поставки № МС000355 від 02.02.2007 року, а їх стягнення врегульовано ст.ст. 546, 549, 610-611 Цивільного кодексу України і 230-231 Господарського кодексу України.

Відповідно до тексту позовної заяви та доданого до неї розрахунку позивач обчислив суму зазначеного штрафу у розмірі 70% від вартості товару (297362,65 грн.), який позивач у погоджений сторонами строк не поставив на користь відповідача за специфікаціями № 102 від 20.02.2013р., № 103 від 21.02.2013р., № 105 від 05.06.2013р. та № 108 від 01.10.2013р.

Пунктом 6.2.2.3 Договору передбачено, що у випадку відмови (або часткової відмови) від поставки товару Покупець сплачує Постачальнику штраф в розмірі 70% від вартості такого товару, а в разі перенесення строку поставки товару за вимогою покупця, останній сплачує постачальнику штраф в розмірі 7% вартості товару, термін поставки якого перенесено на більш пізній термін за кожні 30 днів такого перенесення терміну.

Проте жодних письмових доказів такої відмови відповідача від поставки товару за Договором, зокрема за специфікаціями № 102 від 20.02.2013р., № 103 від 21.02.2013р., № 105 від 05.06.2013р. та № 108 від 01.10.2013р., матеріали справи не містять.

За правилами частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У даному випадку застосування штрафних санкцій сторони обумовили лише у разі відмови або часткової відмови відповідача від поставки (отримання) товару . За відсутності такої відмови позовні вимоги в частині стягнення штрафу задоволенню не підлягають.

Втім, чинним законодавством передбачено: якщо дійсно покупець відмовився прийняти та оплатити товар, постачальник має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору.

Так, частина 4 статті 690 Цивільного кодексу України наділяє продавця правом вимагати прийняття та оплати товару. Вказані права продавець може реалізувати лише у тих випадках, коли покупець відмовляється від прийняття товару без достатніх правових підстав.

Разом з цим, частина 4 статті 692 Цивільного кодексу України регулює випадки, коли покупець не лише не виконує обов'язку із оплати товару, але й відмовляється прийняти товар. У такому випадку, продавець має право вимагати оплати товару або відмовитися від договору.

Отже враховуючи те, що:

- позивач від спірного Договору не відмовлявся;

- будь-яких відмов (або часткової відмови) від поставки товару відповідач, як Покупець, не заявляв та з вимогами про перенесення строку поставки товару до позивача не звертався і такі докази у справі відсутні;

- жодного обов'язку з оплати непоставленого на адресу відповідача товару за спірними специфікаціями у останнього фактично не виникло;

- права та законні інтереси позивача в частині не поставки ним товару за спірними специфікаціями з боку відповідача є непорушеними,

тому правові підстави для застосування щодо відповідача заходів майнової відповідальності в даному випадку, а саме штрафу на підставі пункту 6.2.2.3. Договору в будь-якій сумі - відсутні.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 28.07.2014р. по справі № 908/1622/14 в частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в сумі 50000,00 грн. слід скасувати, а в задоволенні позову в цій частині відмовити.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення відповідно до наданих суду апеляційної інстанції повноважень колегією суддів з'ясовано, що задовольняючи позовні вимоги на загальну суму 2074764,41 грн. (основний борг, пеня, інфляційні, річні та штраф) господарський суд стягнув з відповідача на користь позивача 42734,53 грн. витрат по сплаті судового збору.

Проте, згідно із Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI зі змінами (частина 2) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлено ставку судового збору у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

З цих обставин, колегія суддів вважає, що здійсняючи пропорційний перерозподіл судових витрат господарським судом зроблено невірний розрахунок суми судового збору, пов'язаного із розглядом та частковим задоволенням позовних вимог та стягнуто з відповідача на користь позивача 42734,53 грн., а не 41495,29 грн., що на 1239,24 грн. більше, ніж 2% від суми задоволених вимог (від 2074764,41 грн.).

Таким чином, рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми судового збору в розмірі 1239,24 грн. також підлягає скасуванню.

Рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1918331,74 грн. заборгованості за поставлений товар, 50000,00 грн. пені, 28707,14 грн. - 3% річних, 27725,53 грн. втрат від інфляції, а також 40495,29 грн. судового збору є законним та обґрунтованим, а тому залишається без змін.

Задовольняючи вимоги апеляційної скарги щодо скасування рішення суду в частині стягнення штрафу в розмірі 50000,00 грн. колегія суддів вважає необхідним здійснити перерозподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом даної справи, пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Клопотання Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя про розстрочку виконання рішення господарського суду у справі № 908/1622/14 або відстрочку його виконання залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 28.07.2014р. по справі № 908/1622/14 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 70% штрафу в сумі 50000,00 грн. та 2239,24 грн. витрат по сплаті судового збору скасувати і в цій частині прийняти нове рішення, яким у позові в цій частині відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" (04073 м. Київ, вул. Сирецька, буд. 28/2, код ЄДРПОУ 23162981) в особі Запорізької філії ПАТ "СОЛДІ І КО"-"СОЛДІ-ЗАПОРІЖЖЯ" (69000 м. Запоріжжя, бульвар Центральний, 23, код ЄДРПОУ 24911350) на користь Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя (69600 м. Запоріжжя, Дніпропетровське шосе, 3, код ЄДРПОУ 00213428) 913,50 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено 22.10.14

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Горбачова Л.П.