Ухвала

від 14.10.2014 по справі 826/2331/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/2331/14 Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

14 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю представника відповідача - Ткачука Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Вік Буд Лтд» до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вік Буд Лтд» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.02.2014 №№0001002201, 0001022201, 0001012201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2014 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 11.02.2014 №0001012201 в частині основного платежу в сумі 104811 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 5246 грн., всього в сумі 157217 грн. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 11.02.2014 №0001022201, №0001002201. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить його скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Вік Буд Лтд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 30.09.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 30.09.2013, за результатами якої було складено Акт від 24.01.2014 №616/26-58-22-01-17/36581628.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, 11.02.2014 року ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001002201, яким позивачу за порушення п.188.1 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 779904грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 623923грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 155981грн.; № 0001022201, яким ТОВ «Вік Буд Лтд» за порушення п.188.1 ПК України зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2013 в сумі 27485грн. та № 0001012201, яким позивачу за порушення п.п.135.5.5, 138.8, 138.10.3, 146.14, 172.3, розділу ХХ п.3 підрозділу 4 Перехідних положень ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на загальну суму 489738грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 326492грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 163246грн.

Як вбачається з матеріалів справи, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на наступних обставинах.

Так, відповідач посилається на: 1) продаж позивач нежитлових будівель та споруд за ціною, що є нижче звичайної ціни такого об'єкта; 2) отримання позивачем поворотної фінансової допомоги, яка не задекларована в декларації з податку на прибуток за І квартал 2013; 3) включенням позивачем до складу витрат (собівартості) товарів за період з 01.01.2012 по 30.09.2013 збитків за 2-4 квартали 2011 в сумі 1 055 625грн., чим, на думку контролюючого органу порушено п.150.1, п.3 підрозділу 4 Перехідних положень ПК України; 4) отримання позивачем від ТОВ «Леруа Марлен Україна» та ТОВ «Лідагро» послуг, завідомо не направлених на отримання прибутку; 5) не врахуванням ТОВ «Вік Буд Лтд» висновків акту ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 09.04.2012 №1266/22-8/36581628 в частині формування від'ємного значення ПДВ в сумі 27485грн.

Вважаючи вказані рішення відповідача незаконними, позивач звернувся з вказаним позовом до суду про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення від 11.02.2014 №0001022201 та №0001002201 є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні. Разом з тим, в порушення п.138.8 ст.138, п.3 підрозділу 4 Перехідних положень Податкового кодексу України, ТОВ «ВІК БУД ЛТД» завищено витрати на загальну суму 1 055 625грн., внаслідок чого ППР №0001012201 від 11.02.2014 в частині основного платежу в сумі 221681грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 110840грн., всього в сумі 332521грн. є правомірним і скасуванню не підлягає.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Так, стосовно продажу позивачем об'єкту основного засобу за заниженою, на думку ДПІ, ціною, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, перевіркою встановлено, що згідно договору купівлі-продажу нежитлових будівель та споруд від 20.12.2012 року ТОВ «ВІК БУД ЛТД» (Продавець) зобов'язується передати (продати) у власність Покупця - ТОВ «ЛІДАГРО», нежитлові будівлі, розташовані за адресою: Київська обл., Таращанський, р-н, с. Ківшовата, вул. Леніна, а Покупець зобов'язується прийняти (купити) нежитлові будівлі та зобов'язується сплатити за них визначену цим договором грошову суму.

При цьому в п. 6 Договору зазначено, що відповідно Звіту про незалежну оцінку майна, складеного Приватним підприємством «СПІЛКА ЕКСПЕРТІВ» (Сертифікат Фонду державного майна України №13653/12 від 17.07.2012р), в особі Директора Гончаренко В.В., оціночна вартість нежитлових будівель та споруд станом на 18.12.2012 року складає 859257,00 грн.

Згідно п.7 Договору продаж учинено за 355000,00 грн. в тому числі ПДВ.

З огляду на викладене, податковий орган прийшов до висновку, що позивач продав нежитлову будівлю за ціною, що є нижчою звичайної ціни такого об'єкта в зв'язку з чим в порушення п. 146.14. ст.146, п.172.3.ст.172 Податкового кодексу України занизив дохід на загальну суму 420 214 грн.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Прикінцевих положень Податкового кодексу України стаття 39 цього Кодексу, яка регулює методи визначення та порядок застосування звичайної ціни, набирає чинності з 1 січня 2013.

Згідно з пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент спірних правовідносин) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору.

Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 1.20.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази звернення посадових осіб відповідача до позивача з запитом для надання обґрунтування рівня цін.

За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що вартість нежитлової будівлі, визначена у договорі, не відповідає рівню звичайної ціни. А тому, виходячи із положень пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", необхідно вважати, що звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору, та така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

При цьому, згідно ст. 44 Господарського кодексу У країни, - підприємництво здійснюється зокрема на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.

Також, ст. 62 Господарського кодексу України передбачає, що господарюючий суб'єкт, який за своїми ознаками є підприємством, самостійно здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

Згідно з визначенням, наведеним у Господарському кодексі України, ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Відповідно до ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання на всі види продукції (робіт, послуг) самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання. Виняток становлять види продукції (робіт, послуг), щодо яких встановлено державні ціни.

При цьому, чинне законодавство України гарантує суб'єктам господарювання вільне здійснення господарської діяльності на власний ризик та надає можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками суду першої інстанції про помилковість доводів відповідача з приводу продажу позивачем об'єкту нерухомості за заниженою ціною, внаслідок чого висновки про заниження доходу на суму 420 214 грн. є помилковими.

Стосовно отримання позивачем поворотної фінансової допомоги, колегія суддів зазначає наступне.

Перевіркою встановлено, що згідно договору №ЛТД-1 про надання зворотної фінансової допомоги від 01.03.2013року, TOB «ВІК БУД ЛТД», в особі комерційного директора Купрієць Олени Івановни (Позичальник) та фізична особа ОСОБА_6 (Позикодавець), Позикодавець надає на користь Позичальника, а Позичальник приймає та зобов'язується повернути Позикодавцю безвідсоткову зворотну фінансову допомогу у розмірі 20 200,00 грн.

Поворотна фінансова допомога від Позикодавця Позичальнику надійшла 07.03.201З р. в сумі 20200,00грн.

Повернення фінансової допомоги від Позичальника Позикодавцю відбулось 02.04.2013р в сумі 20200,00грн.

Згідно п.п.135.5.5. п.135.5 ст. 135 Податкового кодексу України до складу інших доходів включаються: суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку.

Таким чином, відповідач прийшов до висновку, що в порушення п.п . 135.5.5. п.135.5 ст. 135 Податкового кодексу України TOB «ВІК БУД ЛТД» занижено доходи на суму 20200 грн.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком податкового органу з огляду на наступне.

Відповідно до пп.135.5.5 ПК України фінансова допомога, що надходить від засновника підприємства, у випадку її повернення не пізніше ніж 365 днів з моменту отримання, у дохід підприємства не включається.

Як на момент надання поворотної фінансової допомоги так і станом на дату проведення перевірки ОСОБА_6 є засновником ТОВ «Вік Буд ЛТД», що відповідачем не заперечено та не спростовано.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що висновок податкового органу про заниження позивачем доходів на суму 20 200 грн. є необґрунтованим, а ППР в частині 4242грн. (20200*0,21) є протиправним та таким що підлягає скасуванню.

Що стосується посилань відповідача на отримання позивачем від ТОВ «Леруа Марлен Україна» та ТОВ «Практікер Україна» послуг, завідомо не направлених на отримання прибутку, внаслідок чого, на думку ДПІ, занижено базу оподаткування податком на прибуток в сумі 60 612 грн., колегія суддів зазначає наступне.

В даному випадку позиція відповідача зводиться до того, що позивач не мав права включати придбані у ТОВ «Леруа Марлен Україна» та ТОВ «Практікер Україна» послуги по просуванню товару до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, оскільки право власності на такий товар на підставі договорів №0555/01BD2010 від 13.01.2010, №0555/02BD2010 від 13.01.2010, 0555/03BD2010 від 13.01.2010, №01116/1 від 04.01.2012 перейшло до ТОВ «Практікер Україна» та ТОВ «Леруа Марлен Україна» відповідно.

Так, як вбачається зі змісту вказаних договорів, придбання позивачем у ТОВ «Практікер Україна» та ТОВ «Леруа Марлен Україна» послуг фактично спрямовано на підвищення ефективності збуту товарів позивача у торгівельних мережах вказаних контрагентів, які полягали у популяризації останніми продукції (торгової марки) позивача серед власних покупців та стимулювання споживчого попиту на таку продукцію, що відповідно доводить господарську мету придбання таких послуг, а також їх пов'язаність із господарською діяльністю позивача.

При цьому висновки відповідача стосовно того, що вказані операції здійснювались у відношенні товару, право власності на який перейшло до покупця, ніяким чином не спростовують їх економічну доцільність для позивача, адже саме з метою підвищення кількості реалізованої продукції, що поставляється позивачем, між ТОВ «Вік Буд ЛТД» та ТОВ «Практікер Україна», ТОВ «Леруа Марлен Україна» і було укладено договори про надання послуг.

Стосовно заниження позивачем ПДВ в сумі 623 923 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно п.3.2.1 акта перевірки, перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань за період з 01.01.2012 по 30.09.2013 встановлено їх заниження всього на суму 84043грн.

Дана обставина на переконання відповідача ґрунтується на невірно визначеній позивачем ціні продажу нежитлових будівель та споруд.

Тобто, відповідач наголошує, що позивачем фактично продано нежитлові будівлі за 355000грн. (сума ПДВ 59167грн.), в той час як в дійсності позивач мав продати будівлі за 859257грн. та, як наслідок, сплатити ПДВ в сумі 143210грн.

Різницю в сумі 84043грн. (143210 - 59167) і визначено ДПІ як недоплату ПДВ до бюджету.

Проте, оскільки оцінка правомірності продажу позивачем нежитлових будівель за ціною в 355000грн. вже дана вище під час дослідження питання формування позивачем доходу, то збільшення ТОВ «Вік Буд Лтд» грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 84 043 грн. також є неправомірним, оскільки прямо слідує з формуванням доходу по даній операції, порушення чого (формування доходу) судом не встановлено.

Щодо збільшення позивачу грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 548 880 грн. (623923грн. - основний платіж по ППР - 84043грн.), колегія вважає, що ППР в цій частині також підлягає визнанню протиправним та скасуванню, оскільки, як з описової частини акта перевірки так і з письмових заперечень відповідача і рішення про розгляд заперечень на акт перевірки від 07.02.2014 №2253/10/26-58-22-01-10, не вбачається за можливе встановити, на підставі яких документів ДПІ прийшла до переконання про заниження позивачем ПДВ в сумі 548880грн., а акт перевірки містить в собі лише викладення обставин стосовно продажу позивачем нерухомості за заниженою ціною.

В той же час, у висновках акта перевірки зазначено, що «перевіркою повноти визначення ПДВ за період з 01.01.2012 по 30.09.2013 встановлено його заниження на суму 623 923грн» (ст.20 акта), однак, як зазначено вище, не викладено жодних обґрунтувань порушення позивачем норм ПК України в частині формування ПДВ в сумі 548880грн., внаслідок чого ППР №0001002201 підлягає визнанню протиправним та скасуванню в повному обсязі.

Стосовно ППР №0001022201 від 11.02.2014, колегія суддів зазначає наступне.

Податкове повідомлення-рішення від 11 лютого 2014 №0001022201 форми «В4» прийнято на підставі акта перевірки від 24.01.2014 №616/26-58-22-01-17/36581628, в якому на стор.22 зазначено: «...- січень 2012 року, значення рядка 24 декларації попереднього звітного (податкового) періоду (рядок 21.2) - 284134грн, встановлено ТОВ «ВІК БУД ЛТД» актом перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 09.04.2012 року №1266/22-8/36581628».

На підставі акта перевірки від 09.04.2012 №1266/22-8/36581628 ТОВ «ВІК БУД ЛТД» було отримано податкове повідомлення рішення від 27 квітня 2012 №0001952208 форми «В4». Дане податкове повідомлення-рішення було скасовано постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2013 по справі №2а-13137/12/2670.

Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2014 по справі №2а-13137/12/2670 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 січня 2013 в частині задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень №0004962208 від 26.09.2013 та №0001952208 скасовано.

Таким чином, на час вирішення даної справи по суті заявлених позовних вимог існує два чинних податкових повідомлення рішення по одному і тому самому правопорушенню (завищення розміру від'ємного значення ПДВ).

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що за загальним правилом, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, з урахуванням чого вірним є висновок суду першої інстанції ППР №0001022201 підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Отже, суд першої інстанції дав ґрунтовний аналіз нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що об'єктивно виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірність своїх рішень.

Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді: Ю.А. Ісаєнко

І.В. Федотов

Ухвалу в повному тексті виготовлено 20.10.2014 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Ісаєнко Ю.А.