Ухвала

від 02.06.2016 по справі 826/2331/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2016 року м. Київ К/800/55161/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Савченко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року

у справі № 826/2331/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вік Буд Лтд»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вік Буд Лтд» (далі - ТОВ «Вік Буд Лтд»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві; відповідач), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001002201 від 11 лютого 2014 року, № 0001022201 від 11 лютого 2014 року та № 0001012201 від 11 лютого 2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001012201 від 11 лютого 2014 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 157 217,00 грн. (104 811,00 грн. - основний платіж; 5 246,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції). Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001022201 від 11 лютого 2014 року та № 0001002201 від 11 лютого 2014 року. В решті позову відмовлено. Судові витрати в розмірі 362,31 грн. присуджено на користь ТОВ «Вік Буд Лтд» з Державного бюджету України.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2014 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Вік Буд Лтд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2012 року по 30 вересня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 30 вересня 2013 року, за результатами якої складено акт № 616/26-58-22-01-17/36581628 від 24 січня 2014 року.

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення товариством підпункту 135.5.5 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, пункту 146.14 статті 146, пункту 172.3 статті 172, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку із: заниженням доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкових зобов'язань з податку на додану вартість внаслідок реалізації нежитлових будівель та споруд, розташованих за адресою: Київська область, Таращанський район, с. Ківшовата, вул. Леніна, буд. 1а, за ціною, нижчою звичайної ціни на такі об'єкти; неправомірним невключенням до складу інших доходів суми поворотної фінансової допомоги в розмірі 20 200,00 грн., отриманої від засновника - ОСОБА_3; безпідставним включенням до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, вартості придбаних послуг з просування продукції в Товариства з обмеженою відповідальністю «Леруа Мерлен Україна» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» з підстав непов'язаності названих послуг з господарською діяльністю позивача, оскільки право власності на товар, щодо якого товариству надавались послуги з просування, вже перейшло до його контрагентів, тобто корисний ефект від наданих послуг отримали в даному випадку саме послугонадавачі; необґрунтованим неврахуванням висновків акту перевірки № 1266/22-8/36581628 від 09 квітня 2012 року при формуванні показників податкової звітності з податку на додану вартість за період з січня 2012 року по вересень 2013 року.

На підставі зазначеного акту перевірки та з огляду на виявлені порушення ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0001012201 від 11 лютого 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 157 217,00 грн. (104 811,00 грн. - основний платіж, 5 246,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); № 0001002201 від 11 лютого 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 779 904,00 грн. (623 923,00 грн. - основний платіж, 155 981,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); № 0001022201 від 11 лютого 2014 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 27 485,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

За правилами пункту 146.14 статті 146 ПК України дохід від продажу або іншого відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів для цілей застосування цієї статті визначається згідно з договором про продаж або інше відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів, але не нижче звичайної ціни такого об'єкта (активу).

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками-суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що звичайною ціною є ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

До 01 січня 2013 року (пункт 8 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України) порядок визначення звичайних цін регулювався за правилами пункту 1.20 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР).

Так, згідно з підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак, при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

При визначенні звичайної ціни на об'єкти нерухомості слід враховувати такі умови, як їх місце розташування, фізичний стан, а також те, чи здійснювалось поліпшення таких об'єктів. Звичайна ціна об'єктів нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів.

При цьому за правилами статті 13 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Отже, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом. В свою чергу, як з'ясовано судами в спірній ситуації, відповідач не звертався до позивача із запитом з проханням обґрунтувати рівень ціни на розглядувані об'єкти нерухомості. Не зверталась ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві і до уповноваженого державного органу із запитом про надання інформації щодо рівня звичайних цін на ідентичні нежитлові будівлі (споруди).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли правильного висновку про недоведеність контролюючим органом факту заниження товариством рівня звичайної ціни в даному випадку.

Вирішуючи питання про обґрунтованість доводів відповідача про неправомірне невключення позивачем до складу доходів поворотної фінансової допомоги в розмірі 20 200,00 грн., отриманої від засновника, суди попередніх інстанцій цілком об'єктивно врахували правила підпункту 135.5.5 пункту 135.5 статті 135 ПК України, за змістом якого фінансова допомога, отримана від засновника платника податку, у випадку її повернення не пізніше ніж 365 днів з моменту отримання, до доходів не включається.

Надаючи оцінку правомірності віднесення ТОВ «Вік Буд Лтд» до складу витрат вартості придбаних у ТОВ «Леруа Мерлен Україна» та ТОВ «Практікер Україна» послуг з організації просування товарів позивача, судові інстанції правильно відхилили твердження податкового органу про відсутність у розглядуваній ситуації зв'язку придбаних послуг з господарською діяльністю товариства, позаяк спірні послуги фактично спрямовані на забезпечення ефективного збуту товарів, що реалізуються ТОВ «Вік Буд Лтд» у торгівельних мережах контрагентів, шляхом їх популяризації серед споживачів та стимулювання споживчого попиту, що і обумовлює господарський характер цих послуг для товариства.

Посилання відповідача на те, що відповідні операції з просування товару здійснюються покупцями (ТОВ «Леруа Мерлен Україна» та ТОВ «Практікер Україна») стосовно товарів, право власності на які вже перейшов до них, не спростовує їх економічну цінність саме для позивача. Адже, хоча діяльність з просування товарів в торгівельній мережі контрагентів передбачає і їх економічний інтерес у зростанні торгового обороту, однак просування певного, конкретного товару має переважне економічне значення саме для його виробника (постачальника).

Щодо доводів податкового органу про неправомірне неврахування товариством при формуванні рядка 24 декларацій з податку на додану вартість за період з січня 2012 року по вересень 2013 року податкового повідомлення рішення № 0001952208 від 27 квітня 2012 року (прийнятого на підставі акту перевірки № 1266/22-8/36581628 від 09 квітня 2012 року), яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість з 851 499,00 грн. до 284 134,00 грн., то слід зазначити, що відповідно до пункту 56.18 статті 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно з пунктом 56.19 статті 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Таким чином, оскільки позивач у межах наведеного строку оскаржив податкове повідомлення-рішення № 0001952208 від 27 квітня 2012 року в судовому порядку, а на час складання товариством податкової звітності за період з січня 2012 року по вересень 2013 року судове рішення у відповідній справі законної сили не набрало, то вказаний акт індивідуальної дії не набув обов'язкового характеру для платника та не підлягав врахуванню при визначенні ним показників податкових декларацій з податку на додану вартість за спірні звітні періоди.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.