Ухвала

від 15.10.2014 по справі 2а-1670/6225/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/27378/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2012

у справі №2а-1670/6225/11

за позовом публічного акціонерного товариства "Дослідний завод" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2012, позовні вимоги Товариства задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення 07.02.2011 № 0000132310/0 та від 07.02.2011 № 0000162310/0 з посиланням на те, що податковий облік металу та отриманого металобрухту здійснювався позивачем з дотриманням вимог чинного податкового законодавства.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційних скарги Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 30.09.2010, оформлену актом від 20.01.2010 № 299/23-5/14312418. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.02.2011 № 0000132310/0, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 23 748 грн. (у тому числі 18998 грн. за основним платежем та 4750 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для цього донарахування стало те, що позивач не зменшив вартість готової продукції на початок звітного року на суму різниці між вартістю використаного металу та вартістю металобрухту, яка не брала участь у формуванні вартості реалізації готової продукції, що призвело до заниження позивачем валового доходу за рахунок заниження приросту балансової вартості запасів.

На підставі висновку про те, що позивач мав право віднести до податкового кредиту лише суму ПДВ у вартості тієї частини металопродукції, яка використовувалась в оподатковуваних операціях, тобто для виготовлення продукції, Товариству було донараховано грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 358 040 грн. (у тому числі 286 432 грн. за основним платежем та 71608 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 07.02.2011 № 0000162310/0.

Пунктом 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Таким чином, вирівнювання бази оподаткування податку на прибуток (при обчисленні якої було попередньо враховано витрати на придбання запасів за правилом «першої події») відбувається наприкінці звітного періоду за наслідками ведення платником податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості запасів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно), в порядку пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Адже невикористані у господарській діяльності запаси (у складі незавершеного виробництва, готової продукції), вартість яких була включена до валових витрат платника за правилом «першої події», відображаються у податковому обліку платника як приріст запасів, що збільшує оподатковуваний дохід платника.

Як з'ясували суди, відходи металу, що утворювалися у Товариства у процесі виробництва, уцінювалися позивачем до ціни їх можливої реалізації та обліковувалися Товариством як запаси; сума уцінки (тобто різниця між вартістю металу та чистою вартістю реалізації металопродукції) обліковувалася позивачем у складі собівартості готової продукції пропорційно обсягу продаж.

Слід зазначити, що відходи металобрухту, які утворилися у процесі виробництва металовиробів, не є металосировиною, що не була використана у господарській діяльності платника, адже технологічний процес такого виробництва неможливий без одержання відходів у вигляді металобрухту; а відтак придбана частина металопродукції, що перетворилася на металобрухт у процесі виробництва, була безпідставно виключена податковим органом з обліку витрат платника на виробництво продукції, що обумовлює правильність висновку судів про незаконність оспорюваного донарахування з податку на прибуток.

З тих самих мотивів не можна погодитися і з правомірністю визначення Товариству податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

За правилами підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Підпунктом 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону установлено, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

З установлених судами обставин справи вбачається, що металосировина, у зв'язку із придбанням якої сплачені Товариством суми ПДВ відносились до податкового кредиту, була повністю залучена до виробничого процесу із виготовлення продукції позивача з метою її подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.

Реалізовуваний Товариством металобрухт не придбавався з метою його використання у неоподатковуваних операціях, що за змістом підпункту 7.4.2 зазначеної статті Закону позбавляє платника права на включення сум податку до податкового кредиту. Також зазначені відходи власного виробництва позивача не можуть кваліфікуватись як наведений у підпункті 7.4.3 цієї статті товар, який був придбаний чи виготовлений платником і частково використовувався ним у неоподатковуваних операціях, що за правилами цієї норми передбачає перерозподіл податкового кредиту.

Таким чином, немає підстав для зменшення Товариством як податкового кредиту, сформованого внаслідок придбання металосировини, так і податкового кредиту звітного періоду, в якому реалізовані відходи від її переробки (металобрухт), на суму ПДВ, розраховану із вартості цього металобрухту.

Правильність цієї правової позиції підтверджується і подальшим вдосконаленням законодавцем правового регулювання питань щодо формування податкового кредиту шляхом закріплення у Податковому кодексі України норми, за змістом якої правила щодо пропорційного віднесення сум ПДВ до податкового кредиту не застосовуються та податковий кредит не зменшується у разі постачання платником податку відходів і брухту чорних металів, які утворилися в такого платника внаслідок переробки, обробки сировини чи матеріалів на виробництві (пункт 199.6 статті 199 зазначеного Кодексу).

За таких обставин суди дійшли вмотивованого висновку щодо законності позовних вимог та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги є відтворенням правової позиції відповідача по справі та ґрунтуються на іншому тлумаченні вищевикладених норм матеріального права, що, однак, не є свідченням судової помилки.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а їх висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2012 у справі №2а-1670/6225/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько