Ухвала

від 20.01.2015 по справі 2а-1670/6225/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

20 січня 2015 року м. Київ В/800/6085/14

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

судді-доповідача Пилипчук Н.Г.

суддів Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши заяву Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 15.10.2014

у справі № 2а-1670/6225/11

за позовом Публічного акціонерного товариства «Дослідний завод»

до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ДПІ у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області подала заяву про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 15.10.2014 з мотивів неоднакового застосування цим судом одних тих самих норм матеріального права: п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах: ухвали, щодо якої подана заява про перегляд, та ухвали цього ж суду від 26.03.2014 (№ К/9991/26540/11) у справі за позовом ТОВ «Фірма Октан» до ДПІ у Солом'янському районі м.Києва про скасування податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України, оскільки аналіз наведених судових рішень судів касаційної інстанції не дає підстав вважати, що судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права при вирішенні справ у подібних правовідносинах.

У справі, про перегляд якої подано заяву, підставою для визначення платнику податку на додану вартість податкового зобов'язання з цього податку слугували висновки перевірки про неправомірне віднесення до складу податкового кредиту частини суми податку, сплаченого при придбанні товарів, що не використовуються в оподатковуваних операціях. При цьому податковий орган виходив з того, що в ході виробничого процесу з виготовлення продукції на підприємстві виникли відходи виробництва. Платник податку зменшив вартість готової продукції на початок звітного періоду на суму різниці між вартістю використаного металу та вартістю металобрухту, що не брала участі у формуванні вартості реалізації готової продукції, тому податковий орган вважав, що витрати на придбання металу на суму різниці між вартістю використаного металу та вартістю металобрухту не використані в господарській діяльності.

У справі, на яку посилається заявник в обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, наведені вище обставини місця не мали. Податковий орган, вважаючи, що платник податку неправомірно сформував податковий кредит, виходив з інших обставин, ніж у першій справі.

Отже, правовідносини у справі, щодо якої подано заяву про перегляд судового рішення, та справі, на яку посилається заявник в обґрунтування неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права судом касаційної інстанції, не є подібними, що виключає підстави для допуску справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись ст.ст. 236-240 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити Державній податковій інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області в допуску справи до провадження для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 15.10.2014.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Н.Г. Пилипчук

Г.К. Голубєва

О.В. Карась

Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун