Ухвала

від 15.10.2014 по справі 2а-3838/10/2470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/8909/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Чернівці (далі - ДПІ)

на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.11.2011

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012

у справі № 2а-3838/10/2470

за позовом приватного підприємства "Бріг і К" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про скасування рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2010 року Підприємство звернулося до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати рішення ДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 03.12.2010 № 0095830234, згідно з яким позивача притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 361 050 грн. за порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.11.2011, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012, позов задоволено з посиланням на недоведеність податковим органом факту належності коштів у сумі 72210 грн. саме позивачеві.

Посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. Зокрема, скаржник зазначає, що працівник Підприємства ОСОБА_1 підтвердила факт отримання позивачем коштів у сумі 72210 грн. від провадження діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що 12.11.2010 працівниками державної податкової адміністрації в Чернівецькій області було проведено перевірку господарської одиниці - частини орендованого позивачем приміщення кафе «Сорбонна» - за дотриманням суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу, наявності торгових патентів і ліцензій, оформлену актом від 17.11.2010.

Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено, зокрема, факт провадження позивачем у цьому приміщенні діяльності з надання послуг з гри у покер та рулетку без проведення відповідних операцій через РРО. Наведена обставина з огляду на загальну суму розрахункових операцій (яка склала 72210 грн.) стала підставою для застосування до Підприємства штрафних (фінансових) санкцій у сумі 361 050 грн. згідно з оспорюваним рішенням.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, суди обох попередніх інстанцій виходили з того, що податковим органом не доведено факту провадження зазначеної діяльності та, відповідно, одержання готівкових коштів у сумі 72210 грн. від виконання цих операцій саме позивачем, у зв'язку з чим останній не може бути суб'єктом відповідальності за розглядуване правопорушення.

При цьому суди відхилили пояснення касира ОСОБА_1, яка підтвердила вказані обставини, пославшись на неперебування ОСОБА_1 у трудових правовідносинах з Підприємством.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.

А відтак фактичне перебування ОСОБА_1 на робочому місці, складення нею акта про залишок готівки на місці проведення розрахунків є свідченням наявності трудового договору між нею та Підприємством.

У той же час наведена помилковість висновків судів не вплинула на прийняття ними правильного по суті спору рішення.

Так, в силу вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Невиконання наведених приписів Закону тягне застосування до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), фінансових санкцій у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), як це передбачено пунктом 1 статті 17 названого Закону.

У той же час згідно з визначенням, що міститься у статті 2 названого Закону, розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» гральний бізнес - це діяльність, пов'язана з організацією, проведенням та наданням можливості доступу до азартних ігор у казино, на гральних автоматах, комп'ютерних симуляторах, у букмекерських конторах, в інтерактивних закладах, в електронному (віртуальному) казино незалежно від місця розташування сервера; азартна гра - це будь-яка гра, обов'язковою умовою участі в якій є сплата гравцем грошей, у тому числі через систему електронних платежів, що дає змогу учаснику як отримати виграш (приз) у будь-якому вигляді, так і не отримати його залежно від випадковості.

Статтею 2 цього ж Закону заборонено гральний бізнес в Україні та участь в азартних іграх на її території.

Таким чином, здійснення діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу знаходиться поза межами правового поля, а відтак одержання коштів від провадження азартних ігор не може вважатися розрахунковою операцією, що належить до сфери регулювання Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Для суб'єктів господарювання, які організовують і проводять на території України азартні ігри, передбачено спеціальні заходи відповідальності згідно зі статтею 3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні».

Наведене виключає правомірність оскаржуваного за цим позовом рішення ДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 03.12.2010 № 0095830234, що обумовлює законність його скасування в судовому порядку згідно з оскаржуваними судовими актами.

З огляду на прийняття судами попередніх інстанцій правильного по суті спору рішення підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій зі спору відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Чернівці відхилити.

2. Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.11.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012 у справі № 2а-3838/10/2470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько