Постанова

від 24.10.2014 по справі 908/1844/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" жовтня 2014 р.                                                                 Справа № 908/1844/14   Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О. , суддя  Камишева Л.М. при секретарі Пляс Л.Ф. за участю представників: позивача - не з'явився, відповідача -  не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2918 З -6) на рішення господарського суду Запорізької області від 16 липня 2014 року у справі № 908/1844/14 за позовом Селянського (фермерського) господарства “ІСТОК”, с. Микільське на Дніпрі Солонянського району Дніпропетровської області до Приватного підприємства “АТК - Дніпро”, м. Запоріжжя про стягнення 311126,24 грн. основного боргу за договором поставки №274 від 16.08.2013 р., 23006,80 грн. пені, 13256,15 грн. інфляційного нарахування на суму боргу та 6849,65 грн. 3% річних. ВСТАНОВИЛА: У травні 2014 року Селянське (фермерське) господарство “ІСТОК” звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Приватного підприємства “АТК - Дніпро” про стягнення заборгованості за договором поставки №274 від 16серпня 2013 року, що складається з 311126,24 грн. основного боргу за поставлений товар, 23006,80 грн. пені, 13256,15 грн. інфляційного нарахування на суму боргу та 6849,65 грн. - 3% річних. Рішенням господарського суду Запорізької області від 16 липня 2014 року  позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства “АТК – Дніпро” на користь Селянського (фермерського) господарства “ІСТОК”  301126,24 грн. основного боргу, 23006,80 грн. пені, 13256,15 грн. інфляційного нарахування на суму боргу, 6818 грн. - 3% річних та 6884,17 грн. судового збору. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу на суму 10000,00 грн. та 3% річних у розмірі 31,65 грн. - відмовлено. Відповідач – Приватне підприємство “АТК - Дніпро” з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав до Донецького апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 16 липня 2014 року по справі № 908/1844/14 скасувати, відмовити позивачу  у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що судом першої інстанції було неповно досліджено матеріали справи та невірно застосовані норми матеріального права. Свої вимоги обґрунтовує тим, умовами спірного договору не встановлений момент (дата, подія), з якого починається строк оплати за поставлену продукцію, а у відповідності до статі 530 Цивільного кодексу України, якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. У зв'язку із тим, що позивачем на адресу відповідача така вимога не направлялась, то строк оплати за договором поставки ще не настав, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову. Розпорядженням Вищого господарського суду України від 02 вересня 2014 року №28-р визначено, що розгляд господарських справ, що підлягають перегляду в апеляційному порядку Донецьким апеляційним господарським судом здійснюється Харківський апеляційним господарським судом. Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2014 року прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження та призначено справу до розгляду на 21 жовтня 2014 року. У призначене судове засідання представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні повідомлення про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи  (а.с. 96-97). Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутністю представників сторін, які були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, за наявними в справі матеріалами. Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Як убачається із матеріалів справи, 16 серпня 2013 року між Приватним підприємством “АТК – Дніпро” (далі – Покупець) та Селянським (фермерським) господарством “ІСТОК” (далі – Продавець) укладений договір поставки № 274, відповідно до умові якого Продавець зобов'язався продати товар - рапс, а Покупець зобов'язується закупити продукцію по даному договору в повному об'ємі та по узгодженій ціні (а.с.16-18). Відповідно до пункту 1.2 Договору моментом виконання зобов'язання Продавця по передачі товару є момент вручення товару Покупцеві, що підтверджується підписом уповноваженої особи Покупця на екземплярі належним чином оформленої накладної та бо товарно-транспортної накладної. Право власності на товар переходить до Покупця у момент виконання зобов'язання Продавця по передачі товару. Продавець несе всі ризики втрати, псування, пошкодження чи знищення товару до моменту виконання зобов'язання по передачі товару Покупцеві. Сторони домовились, що кількість товару по Договору обумовлюється в специфікації. Товар постачається насипом. Кількість переданого товару визначається шляхом зважування на ваговій продавця (пункти 2.1 - 2.3 Договору). Відповідно до пункту  4.1 Договору ціна товару встановлюється у специфікаціях на поставку товару, які є невід'ємною частиною Договору. 16 серпня 2013 року сторонами була оформлена та підписана специфікація №1 до договору поставки № 274 від 16 серпня 2013 року. Відповідно до специфікації, сторони обумовили    поставку рапсу у кількості 160 тонн (+- 10 %) вартістю 3250,00 грн. за 1 тн. з ПДВ, на загальну суму 520000,00 грн. Умови поставки - склад Продавця. Місце завантаження - с. Званетський Хутір Солонянського району Дніпропетровської області. Форма оплати - безготівковий розрахунок. Строки поставки - з 17 серпня 2013 року до повного виконання умов даної специфікації. Ціна вступає в дію з моменту підписання специфікації (а.с.19). Поставка позивачем рапсу в кількості 141885 тонн на загальну суму 461126,24 грн. (з ПДВ) підтверджується  видатковою накладною № Іс-0000029 від 17 серпня 2013 року на суму 349976,24 грн. з ПДВ; видаткової накладною № Іс-0000030 від 18 серпня 2013 року на суму 92738,75 грн. з ПДВ та видатковою накладною № Іс-0000031 від 19 серпня 2013 року на суму 18411,25 грн. з ПДВ. (а.с. 27,29, 31). До того ж факт відвантаження позивачем товару відповідачу підтверджується товарно-транспортними накладними: № 831496 від 17 серпня 2013 року, № 831497 від 17 серпня 2013 року, № 831489 від  17 серпня 2013 року, № 8314941 від 17 серпня 2013 року, № 831493 від 18 серпня 2013 року та № 831498 від 19 серпня 2013 року (а.с. 21, 22,23, 24,25, 26). Отже, факт поставки товару позивачем відповідачу, згідно умов Договору на загальну суму 461126,24 грн. підтверджується матеріалами справи, а також не заперечувалось сторонами. На оплату зазначеного у видаткових накладних товару на суму 461126,24 грн. позивачем 16 серпня 2013 року виставлений відповідачу рахунок (а.с.76). Пунктами 6.2 та 6.3 Договору визначено, що формою оплати є безготівковий розрахунок протягом одного банківського дня; оплата за товар вважається здійсненою в момент перерахування грошових коштів з банківського рахунка Покупця на банківський рахунок Продавця у відповідності до реквізитів, що зазначені у виставленому рахунку. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України). Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідач розрахувався за надану позивачем продукцію невчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась непогашена заборгованість, яка складає 301126,24 грн. Відповідач у відзиві на позов та в обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що умовами договору поставки не встановлений момент/дата/подія, з якого починається строк оплати за поставлену продукцію – один банківський день, а у відповідності до статі 530 Цивільного кодексу України, якщо строк виконання боржником обов'язок не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язки у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідач таку вимогу не отримував, а тому вважає, що строк сплати не настав. Судом першої інстанції такі посилання відповідача визнані безпідставними і необґрунтованими, оскільки строк виконання грошового зобов'язання, за договором поставки від 16 серпня 2013 року № 274 визначається за правилами частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, відповідно до якої Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Беручи до уваги викладені обставини, враховуючи, що відповідачем доказів погашення суми основного боргу у повному обсязі не надав, а також враховуючи, що згідно статті 526 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, суд першої інстанції визнав позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 301126,24 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Такі дії сторін, як передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки. Згідно з частиною другою статті 712 Цивільного Кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного Кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Загальні положення частини другої статті 530 Цивільного Кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права – покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Така правова позиція викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 28 лютого 2012 року № 5002-8/481-2011. Крім того, відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. Тобто, наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 Цивільного Кодексу України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини другої статті 530 Цивільного Кодексу України. Крім того, підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковим документами, у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"  і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 вказаного Закону, фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, а тому є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692  Цивільного кодексу України (Постанова Вищого господарського суду України від 21 квітня 2011 року № 9/252-10). Крім того, спосіб захисту свого порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов'язковим до правовідносин, що складаються між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15-16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами Господарського кодексу України, а тому зобов'язання особи перед зверненням до суду скористатися таким способом захисту своїх прав є порушенням Конституції України та інших нормативно-правових актів. Дана позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2002 від 09 липня 2002 року щодо застосування способу захисту порушеного права шляхом досудового вирішення спору.Таким чином, питання про направлення або ненаправлення претензії сторони вирішують самостійно. Проте, якщо у договорі передбачена можливість врегулювання спорів шляхом направлення претензії, то процедура досудового порядку вирішення господарських спорів є обов'язковою.  Як убачається із матеріалів справи, умовами Договору не передбачена процедура досудового врегулювання спору. До того ж, як вже було зазначено в цій постанові, в пункті 1.2 договору поставки № 274 від 16 серпня 2013 року визначений момент виконання зобов'язання – це момент передачі (вручення) товару Покупцеві, що підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними та товарно-транспортними накладними уповноважених осіб сторін. Зазначені документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». З наведеного вбачається, що оплата за поставлений товар мала відбутись після прийняття відповідачем товару, передбаченого специфікацією або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Виходячи з пункту 6.2 Договору, строк оплати за поставлений товар, поставленого по видатковій накладній від 17 серпня 2013 року настав 18 серпня 2013 року; за видатковою накладною від 18 серпня 2013 року – 19 серпня 2013 року та відповідно за накладною від 19 серпня 2013 року – 20 серпня 2013 року. Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до пункту 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 6818,00 грн. та інфляційних втрат в сумі 13256,15 грн. Розрахунок розміру стягнутих сум 3% річних та інфляційних нарахувань відповідає діючому законодавству. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно з вимогами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Перебіг вказаного періоду починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано. Початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17 грудня 2013 року “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”). Пунктом 9.2 Договору сторони узгодили, що у разі несвоєчасної оплати товару, Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки від суми контракту за кожний день прострочення. Отже, стягнення пені у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань покупця передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства. А тому, місцевий господарський суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача пеню в сумі 23006,80 грн. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки, викладені у рішенні Господарського суду Запорізької області від 16 липня 2014 року. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Приватного підприємства “АТК - Дніпро”, м. Запоріжжя залишити без задоволення. Рішення господарського суду Запорізької області від 16 липня 2014 року у справі № 908/1844/14 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.         Повна постанова складена 24.10.2014 р. Головуючий суддя                                                                    Пелипенко Н.М. Суддя                                                                                           Івакіна В.О.   Суддя                                                                                           Камишева Л.М.