Постанова

від 26.02.2015 по справі 908/1844/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2015 року Справа № 908/1844/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Грека Б.М., Кривди Д.С.

за участю представників: позивача -

відповідача -

розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "АТК-Дніпро" на рішення господарського суду Запорізької області від 16 липня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2014 року у справі за позовом Селянського (фермерського) господарства "ІСТОК" до Приватного підприємства "АТК-Дніпро" про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2014 року позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача про стягнення 354 238, 84 грн. заборгованості за договором поставки №274 від 16.08.2013 року, з яких: 3111126, 24 грн. становить сума основного боргу за поставлений товар, 23006, 80 грн. - пені, 13256, 15 грн. - інфляційні втрати, 6849, 65 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 16 липня 2014 року (суддя Зінченко Н.Г.) позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 301126, 24 грн. основного боргу, 23006, 80 грн. пені, 13256, 15 грн. збитків від інфляції, 6818 грн. 3% річних, судовий збір. В решті частині задоволення позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2014 року рішення суду залишене без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржник просить їх скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про відмову позивачеві в задоволенні позову в повному обсязі.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як правильно встановлено судами попередніх судових інстанцій, 16 серпня 2013 року між сторонами у справі був укладений договір поставки №27, згідно умов якого позивач (продавець) зобов'язався продати рапс (ріпак), а відповідач (покупець) зобов'язався закупити продукцію за умовами укладеного договору в повному обсязі та за встановленими цінами (пункт 1.1 договору).

Відповідно до умов пунктів 2.1 - 2.3 укладеного договору сторони передбачили, що кількість товару за договором обумовлюється в специфікації. Товар постачається насипом. Кількість переданого товару визначається шляхом зважування на ваговій продавця.

Згідно з п. 4.1 укладеного договору ціна товару встановлюється у специфікаціях на поставку товару, які є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 1.2 цього договору передбачено, що часом виконання зобов'язання продавця по передачі товару є момент вручення товару покупцю, що підтверджується підписом уповноваженої особи покупця на примірнику належним чином оформленої накладної та/або товарно-транспортної накладної.

Як видно з наявних в матеріалах справи документів, 16.08.2013 року на виконання умов укладеного договору сторонами була оформлена та підписана Специфікація №1, якою сторони обумовили поставку рапсу у кількості 160 тонн (+- 10 %), вартістю 3250 грн. за 1 тн з ПДВ, на загальну суму 520000 грн. Умови поставки - склад продавця. Місце завантаження - с. Званетський Хутір, Солонянський район, Дніпропетровська область. Форма оплати - безготівковий розрахунок. Строки поставки: з 17.08.2113 року до повного виконання умов специфікації. Ціна вважається такою з моменту підписання специфікації (а.с.19).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору поставки позивач протягом 2013 року поставив відповідачу товар в загальній кількості 141885 тн на загальну суму 461126, 24 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними видатковими накладними № Іс-0000029 від 17.08.2013 року на суму 349976,24 грн. з ПДВ; №Іс-0000030 від 18.06.2013 року на суму 92738,75 грн. з ПДВ; № Іс-0000031 від 19.08.2013 року на суму 18411,25 грн. з ПДВ.

Поставлений позивачем товар був отриманий відповідачем без жодних зауважень та претензій, про що свідчить підпис уповноваженої особи представника відповідача на кожній із зазначених видаткових накладних за спірний період та довіреність №305 від 16.08.2013 року форми на отримання товару за укладеним договором поставки.

16 серпня 2013 року позивачем був виставлений відповідачеві рахунок-фактура №Іс-0000029 на суму 461126, 24 грн.

Згідно п.6.2 укладеного між сторонами у справі договору поставки, оплата за товар вважається здійсненою в момент перерахування грошових коштів з банківського рахунка покупця на банківський рахунок продавця у відповідності до реквізитів, що зазначені у виставленому рахунку.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати.

Згідно ч.2 ст.692 Цивільного Кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка підтверджує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, строк виконання якого, в даному випадку, визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Суд вважає, що при розгляді справи суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку щодо правомірності позивача вимагати від відповідача сплати ним товару, поставленого за видатковою накладною №Іс-0000029 від 17.08.2013 року - 18.08.2013 року; товару, поставленого за видатковою накладною №Іс-0000030 від 18.06.2013 року - 19.08.2013 року, а товару, поставленого за видатковою накладною №Іс-0000031 від 19.08.2013 року - 20.08.2013 року.

Судами попередніх судових інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень правильно був встановлений той факт, що у зв'язку з невиконанням відповідачем в повному обсязі своїх зобов'язань за укладеним договором, у нього утворилась заборгованість в сумі 311126, 24 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом звірки взаєморозрахунків між сторонами у справі станом на 01.02.2014 року (а.с.41).

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд правильно встановив той факт, що відповідачем до моменту звернення позивача з даним позовом до суду була частково погашена заборгованість перед позивачем за укладеним між сторонами у справі договором №274 від 16.08.2013 року в сумі 10000 грн., що підтверджується випискою банку від 18.04.2014 року.

Тому, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно задовольнив вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 301 126, 24 грн. основного боргу, відмовивши в решті частині стягнення суми основного боргу.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як правильно встановлено судами при розгляді справи, п.9.2 укладеного сторонами договору передбачається, що сторони несуть майнову відповідальність за порушення умов цього договору. При порушенні строків оплати товару, які передбачені цим договором, нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки від суми контракту за кожний день прострочки.

Враховуючи, що відповідач своєчасно не розрахувався з позивачем за поставлений йому за укладеним договором в період з серпня 2013 року по лютий 2014 року товар, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, з урахуванням часткових оплат здійснених відповідачем за цей період, правильно стягнув з відповідача на користь позивача пеню в сумі 23006, 80 грн.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що місцевий господарський суд у рішенні вірно застосував норми матеріального права і правильно визнав такими, що підлягають частковому задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 13256, 15 грн. та 3% річних в сумі 6818 грн., відмовивши позивачеві в частині стягнення з відповідача решти суми інфляційних та 3% річних за необгрунтованістю їх нарахування.

За таких обставин, оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для їх зміни немає.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Запорізької області від 16 липня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2014 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя В.І. Дерепа

Судді Б.М. Грек

Д.С. Кривда