Ухвала

від 20.10.2014 по справі 481/381/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №481/381/14-ц 20.10.2014 20.10.2014 20.10.2014

Провадження №22-ц/784/2233/14 Головуюча першої інстанції: Васильченко Н.О.

Категорія: 39 Суддя-доповідач апеляційної інстанції: Самчишина Н.В.

Ухвала

Іменем України

20 жовтня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Галущенка О.І.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Орельською Н.М.,

за участю:

- позивачки ОСОБА_2, її представника - ОСОБА_3,

- представника відповідача Курінної Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3

на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 17 червня 2014 року, ухваленого

за позовом

ОСОБА_2 до Новохристофорівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Новобузька державна нотаріальна контора, про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом,

встановила:

19 лютого 2014 року ОСОБА_2, через свого представника ОСОБА_3, звернулася до суду з позовом до Новохристофорівської сільської ради Новобузького району про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом.

Позивачка зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_5, яка за життя заповітом від 19 серпня 2008 року все належне своє майно заповіла їй.

Після її смерті відкрилася спадщина, у склад якого увійшла земельна ділянка, площею 6,79 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новохристофорівської сільської ради Новобузького району та належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю.

Позивачка вказувала, що Державний акт на право власності на землю спадкодавця було втрачено.

На підставі цього, нотаріусом їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом на зазначену земельну ділянку.

Посилаючись на викладене та відсутність інших спадкоємців, позивачка просила визнати за нею, як спадкоємцем за заповітом, після смерті її матері ОСОБА_5 право власності на спірну земельну ділянку.

-2-

Представник відповідача Курінна Н.В. проти позову заперечувала, посилаючись на безпідставність вимог та наявність оригіналу Державного акту на землю у ОСОБА_6, який є орендарем земельної ділянки спадкодавця.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 17 червня 2014 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2

В апеляційній скарзі представник позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з безпідставності вимог та наявності умов для одержання позивачкою в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду.

Статтями 1216, 1218 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч.1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Частиною 1 статті 131 ЗК України також передбачена можливість набуття права власності на земельну ділянку на підставі успадкування.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п.10, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» згідно статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Судом встановлено і таке підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії МК № 040012, виданого Новохристофорівською сільською радою Новобузького району 21 квітня 2000 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 64, була власником земельної ділянки, площею 6,79 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новохристофорівської сільської ради Новобузького району.

-3-

Зазначеній ділянці був присвоєний кадастровий номер 4824583000:04:000:0015 (а.с.9,15,25-27, 62).

30 березня 2007 року ОСОБА_5 склала заповіт за яким вище вказану земельну ділянку заповіла ОСОБА_6 Заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Новобузького районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_7 за реєстровим № 750 (а.с.63).

Більш ніж через рік, 19 серпня 2008 року ОСОБА_5 склала новий заповіт за яким все належне їй майно заповіла ОСОБА_2 Заповіт був посвідчений Завещаною О.Л., секретарем Широкобалківської сільської ради Білозерського району Херсонської області за реєстровим № 157 від 19 серпня 2008 року.

Цей заповіт не змінювався та не скасовувався (а.с.7).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла (а.с.6).

Згідно матеріалів заведеної після смерті ОСОБА_5 спадкової справи із заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_2 (а.с.46).

Вдовець ОСОБА_9, який постійно проживав із ОСОБА_5 на час відкриття спадщини, звернувся із заявою, згідно якої не претендував на частку земельної ділянки, вказавши її особистою приватною власністю останньої (а.с.47, 49 зворот).

ОСОБА_9 нотаріусу заяву про відмову від прийняття спадщини не подавав та на час відкриття спадщини був непрацездатним, тому згідно положень ст. 1241 ЦК України мав права на обов'язкову частку у спадщині (а.с. а.с.111).

Проте, до участі у справі ОСОБА_9 залучений не був.

Інших спадкоємців на спірну земельну ділянку судом не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Вказану вимогу ОСОБА_2 виконала та звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину.

З відповіді Новобузької державної нотаріальної контори від 06 грудня 2010 року за № 1111/02-14 вбачається, що у заявниці відсутній оригінал державного акта на право власності на землю спадкодавиці ОСОБА_5.(а.с.10).

Вважаючи державний акт втраченим, ОСОБА_2 зробила оголошення в друкованих засобах масової інформації про його недійсність (газета «Рідне Прибужжя» № 15 від 10 квітня 2014 року).

Між тим, як встановлено судом та підтверджено представником відповідача Курінною Н.В. в суді апеляційної інстанції, оригінал Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку знаходиться у ОСОБА_6, який є орендарем земельної ділянки та був переданий йому спадкодавицею особисто (а.с.69). Вимог про витребування вказаного акту ОСОБА_2 не заявляла.

За такого, доводи представника позивачки ОСОБА_3 щодо відсутності у ОСОБА_2 умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину є необґрунтованими, а вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є передчасними.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що обраний нею спосіб захисту своїх прав на спадщину шляхом визнання право власності у судовому порядку є неналежним, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

-4-

Між тим, відмова у задоволенні позову з цих підстав не позбавляє ОСОБА_2 права пред'явити до суду позов про захист права на вказане майно у інший спосіб.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити, а рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 17 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: