Постанова

від 20.10.2014 по справі 809/2909/14

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2014 р. Справа № 809/2909/14

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Тимощука О.Л.

при секретарі Візінському М.В.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Луканюка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом: ОСОБА_3,

до відповідача: Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними дій, та стягнення коштів в розмірі 72274,91 грн,-

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (надалі також - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Міндоходів у Київській області (надалі також - відповідач) про визнання протиправними дій щодо затримки виплати всіх грошових сум, належних їй у день звільнення у строки, передбачені статтею 116 Кодексу законів про працю України та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати у загальному розмірі 72274,91 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 17 березня 2014 року звільнилася із займаної посади головного державного ревізора-інсректора відділу контролю за валютними операціями та операціями в сфері ЗЕД управління податкового та митного аудиту Головного управління Міндоходів у Київській області і у зв'язку із виходом на пенсію, відповідно до статті 37 Закону Укарїни «Про державну службу», проте, у день звільнення відповідачем, в супереч вимог статті 116 Кодексу законів про працю України, не проведено з нею повного розрахунку та не виплачено їй всіх належних до виплати сум. Повний розрахунок відповідач провів тільки 25.06.2014 року, тобто із затримкою 67 робочих днів. Згідно із розрахунком позивача її середньоденна заробітна плата за останні два місяці: січень, лютий 2014 року становила 1078,73 грн., а відтак, виходячи із змісту статті 117 Кодексу законів про працю України просила суд визнати протиправними дії відповідача, які полягали у свідомій затримці виплати належних їй сум при звільненні із займаної посади та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум в загальному розмірі 72274,91 грн.

В судовому засіданні, після початку судового розгляду справи по суті, представник позивача подав заяву, згідно з якою збільшив позовні вимоги та окрім вищенаведеного, просив суд визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу Головного управління Міндоходів у Київській області №133-о від 14 березня 2014 року про умови виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 10 (десяти) місячних посадових окладів «при пред'явленні документу про оформлення пенсії державного службовця» (а.с.107).

За результатами розгляду поданої позивачем заяви, суд, керуючись вимогами частини першої статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалою від 01.10.2014 року відмовив у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог (а.с.116).

Представник позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, в письмових доповненнях до адміністративного позову звертав увагу суду, що оскільки в день звільнення - 17.03.2014 року позивач перебувала на робочому місці, відповідно до вимог статті 116 Кодексу законів про працю України, саме в цей день відповідач зобов'язаний був провести з нею розрахунок по всіх належних їй сумах, незалежно від того належать вони до фонду оплати праці чи до інших виплат, а положення колективного договору не можуть бути застосовані до вказаних спірних правовідносин, оскільки вони регламентують черговість виплати заробітної плати, а не виплат, що проводяться із звільненим працівником. Крім цього, зазначив, що відповідачем, при проведенні розрахунку середньоденної заробітної плати не враховано розмір матеріальної допомоги на оздоровлення та допомоги на соціально-побутові потреби, виплачених при наданні щорічної основної відпустки, які не є одноразовими виплатами та мають систематичний характер, тим самим порушено вимоги Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав, викладених в письмових запереченнях та додаткових поясненнях. Свою правову позицію, аргументував тим, що затримка у виплаті належних позивачу сум виникла не з вини Головного управління Міндоходів у Київській області і пов'язана із специфікою виплати заробітної плати, передбаченої, зокрема, Колективним договором між Державною податковою адміністрацією в Київській області та Первинною профспілковою організацією працівників ДПА в Київській області від 21.06.2010 року, два рази на місяць: до 1 та 16 числа місяця. Щодо нарахування премії в квітні 2014 року пояснив, що згідно із положенням про преміювання така виплачується в наступному місяці за роботу в попередньому. Що стосується одноразової грошової допомоги, то вона не належить до фонду оплати праці, а тому була виплачена позивачу в найкоротший термін і в повному обсязі після подання останнім довідки про призначення пенсії державного службовця. Просив суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши адміністративний позов заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

17 березня 2014 року ОСОБА_3, на підставі поданої нею заяви від 02.03.2014 року (а.с.7), звільнено з посади головного державного ревізора - інспектора відділу контролю за валютними операціями та операціями у сфері ЗЕД управління податкового та митного аудиту Головного управління Міндоходів у Київській області за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію по інвалідності згідно із ст.38 КЗпП України. З цього приводу відповідачем винесено наказ від 14 березня 2014 року №133-о «Про звільнення ОСОБА_3.», згідно з яким вирішено, зокрема, видати позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 10 (десяти) місячних посадових окладів при пред'явленні документу про оформлення пенсії державного службовця, а також провести інші грошові виплати за рахунок фонду оплати праці працівників (а.с.46, 87).

Судом встановлено та підтверджувалося додатковими поясненнями представників сторін, що в день звільнення позивач перебувала на роботі, проте в день звільнення з нею розрахунок не проводився.

Перша оплата з часу звільнення, а саме щодо виплати заробітної плати в розмірі 4174,88 грн проведена 27 березня 2014 року, що підтверджується копією платіжного доручення №146 від 26.03.2014 року, копією списку перерахування в банк №12 заробітної плати за березень 2014, копією розрахункового листа за березень 2014, випискою по рахунку приватного клієнта від 15.08.2014 року (а.с.49-52, 91-94, 130, 167).

Наступною оплатою 18.04.2014 року проведено виплату матеріального забезпечення по тимчасовій непрацездатності (лікарняних) за березень 2014 року в розмірі 3475,31 грн, що підтверджується табелями та уточнюючим табелем робочого часу, заявою-розрахунком від 06.03.2014 року №10-36-05-03-028/198 списком перерахування в банк № в міжрозрахунковий період за квітень 2014 року, копією розрахункового листа за квітень 2014, випискою по рахунку приватного клієнта від 15.08.2014 року (а.с.47,48,67-69,89,90,131,167).

28 квітні 2014 року, згідно з наказом Головного управління Міндоходів у Київській області від 24.04.2014 року №5-Ф «Про преміювання працівників ГУ Міндоходів у Київській області за березень 2014 року» позивачу нараховано премію, яку в розмірі 573,58 грн виплачено 29 квітня 2014 року, згідно із платіжним дорученням №199 від 28.04.2014 року (а.с.131,167,186,187).

В подальшому, позивач 30 травня 2014 року звернулася до відповідача із заявою, в якій повторно просила виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 10 (десяти) місячних посадових окладів у зв'язку із звільненням 17 березня 2014 року із займаної посади на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» (а.с.111). Як додаток до вказаної заяви позивач долучила довідку Управління Пенсійного фонду в м. Івано-Франківську №2487 від 26.05.2014 року про те, що їй дійсно з 29.04.2014 року призначено пенсію по ЗУ «Про державну службу» (а.с.88).

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, відділ фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку відповідача 12.06.2014 року звернувся із службовою запискою до заступника начальника управління правової роботи для отримання проекту відповіді на звернення позивача щодо правомірності нарахування і виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 10 (десяти) місячних посадових окладів, у зв'язку із тим, що частину тринадцяту статті 37 Закону України «Про державну службу», яка врегульовувала порядок виплати одноразової грошової допомоги, станом на момент звернення позивача для отримання такої виплати, виключено (а.с.162).

18.06.2014 року заступником начальника управління правової роботи надано відповідь, у вигляді службової записки №314/9/10-36-00-09, за змістом якої на позивача розповсюджуються вимоги Закону України «Про державну службу» в редакції, чинній на момент звільнення, а тому їй належить до виплати одноразова грошова допомога у розмірі 10 (десяти) місячних посадових окладів (а.с.163).

Відповідно до платіжного доручення №358 від 24 червня 2014 року (а.с.182) позивачу 25.06.2014 року перераховано на картковий рахунок ПриватБанку одноразову грошову допомогу в розмірі 12179,00 грн, що додатково підтверджується копією розрахункового листа за червень 2014 (а.с.168), копією списку перерахування в банк №7 заробітної плати за червень 2014 (а.с.183-185), випискою з карткового рахунку від 22.07.2014 №971583 (а.с.8).

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 161 КАС України до спірних правовідносин належить застосувати Кодекс законів про працю України; Закон України «Про державну службу» № 4050-VI від 17.11.2011року, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» № 2240-III від 18.01.2001, із змінами та доповненнями, Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995, із змінами та доповненнями, рішення Конституційного Суду України від 26 листопада 2013 року №11-рп/2013.

Згідно із частиною першою статті 38 Кодексу законів про працю України (надалі також - КЗпП України) працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Конституцією України, зокрема, статтею 43 Основного Закону України гарантується право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Так, статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Таким чином, враховуючи, що позивач в день звільнення - 17.03.2014 року працювала, доводи відповідача про не пред'явлення нею вимоги про розрахунок, як підстави несвоєчасної виплати належних їй сум в день звільнення є помилковими та такими, що суперечать вищенаведеним правовим нормам.

Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Судом встановлено та підтверджується виписками по рахунку за період з 13.03.2014 по 20.03.2014, в тому числі, станом на 17.03.2014 року, що у відповідача було достатньо грошових коштів для проведення у день звільнення позивача виплати всіх належних йому грошових сум, а саме: заробітну плату, грошову компенсацію за невикористані 4 календарні дні щорічної відпустки, а також премію за фактично відпрацьований час в березні місяці.

Як вже зазначалось заробітна плата та грошова компенсація за невикористані 4 календарні дні щорічної відпустки виплачені позивачу 27 березня 2014 року, а премія - 29 квітня 2014 року.

Таким чином, час затримки відповідачем з 18 березня 2014 року по день фактичного розрахунку - 28 квітня 2014 становить 29 робочих дні.

Суд вважає помилковими твердження відповідача щодо періодичності виплати заробітної плати, передбаченої Колективним договором, як причини затримки у виплаті належних позивачу грошових сум, оскільки положення пункту 5.1. Колективного договору між Державною податковою адміністрацією в Київській області та Первинною профспілковою організацією працівників ДПА в Київській області від 21 червня 2010 року регламентує черговість виплати заробітної плати працюючим працівникам, а відтак не підлягає застосуванню до правовідносин, пов'язаних з проведенням виплат для звільнених працівників (а.с.176). Крім цього, відповідно до загальних положень Колективного договору його зміст та вимоги не повинні суперечити чинному законодавству.

Окремо, що стосується порушення строків виплати позивачу матеріального забезпечення по тимчасовій непрацездатності (лікарняних) за березень 2014 року в розмірі 3475,31 грн, виплачених позивачу 18.04.2014 року, то таке порушення допущено не з вини відповідача, оскільки останнім з метою здійснення фінансування для надання матеріального забезпечення по тимчасовій непрацездатності, в тому числі позивачу, заздалегідь, а саме 07.03.2014 року подано виконавчій дирекції обласних підприємств, установ та організацій Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності заяву - розрахунок від 06.03.2014 року. Проте, кошти від Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності надійшли на рахунок відповідача тільки 31.03.2014 року, що підтверджується випискою по рахунках (а.с.124).

Згідно із приписами частини першої статті 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» №2240-III від 18.01.2001, із змінами та доповненнями (надалі - Закон № 2240-III) позивач підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.

Відповідно до частини другої статті 52 Закону №2240-III допомога по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах виплачується застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 6 цього Закону, - у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати.

Враховуючи вищенаведене та вказані правові норми, порушення строків виплати позивачу матеріального забезпечення по тимчасовій непрацездатності допущено не з вини відповідача, проте вказані обставини з врахуванням порушення строку виплати премії, здійсненої 29.04.2014 року не впливають на визначений судом строк, за цей період, що становить 29 робочих дні.

Відповідно до частини 2 наказу №133-о від 14.03.2014 року «Про звільнення ОСОБА_3.» відповідачем наказано видати позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 10 (десяти) місячних посадових окладів при пред'явленні документу про оформлення пенсії державного службовця.

Так, згідно із частиною 13 статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993, в редакції чинній на момент звільнення позивача, державним службовцям у разі виходу на пенсію за наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

Рішенням Конституційного Суду України у справі №11-рп/2013 від 26.11.2013 надано офіційне тлумачення положення частини тринадцятої статті 37 Закону України «Про державну службу» згідно з яким грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів виплачується державному службовцю за умов виходу на пенсію з посади державного службовця та наявності страхового стажу, у тому числі, стажу державної служби не менше 10 років. Жодних додаткових умов для виплати грошової допомоги державному службовцю у разі виходу його на пенсію в частині тринадцятій статті 37 Закону № 3723 не встановлено.

Таким чином, дві умови, які дають право на виплату одноразової грошової допомоги, визначені рішенням Конституційного Суду України є: 1) вихід на пенсію з посади державного службовця; 2) наявність страхового стажу, у тому числі стажу державної служби не менше 10 років.

Оскільки подана позивачем заява про звільнення з посади у зв'язку із виходом на пенсію не є належним доказом, який б свідчив про оформлення пенсії державного службовця, відповідачем правомірно витребувано у позивача документ, який підтверджує вказану обставину та наявність підстав для проведення виплати одноразової грошової допомоги.

Судом встановлено, що належним чином оформлена довідка №2487 від 26.05.2014 року про призначення позивачу пенсії відповідно до ЗУ «Про державну службу» одержана відповідачем 30 травня 2014 року, що підтверджується відміткою про її отримання на копії заяви (а.с.65,66), а відтак, враховуючи, що 31 травня та 1 червня 2014 року припали на вихідні дні, обов'язок щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів виник у відповідача з 02 червня 2014 року, проте така допомога виплачена була тільки - 25.06.2014 року.

Судом теж встановлено та підтверджується копіями виписок по рахунках з 04.06.2014 року по 24.06.2014 року (а.с.143-150) про наявність у відповідача належних коштів для проведення такої виплати, а доводи представника відповідача про необхідність отримання правової консультації з цього приводу, що призвело до затримки у виплаті та особливостями програми щодо нарахування та виплати такої грошової допомоги не заслуговують на увагу та не позбавляють відповідача вини за несвоєчасність проведення розрахунку з позивачем.

Стаття 116 КЗпП України охоплює поняття всіх грошових сум, що належать особі від підприємства, установи, організації у день її звільнення, а відтак доводи відповідача про те, що грошова допомога є окремою виплатою, не належить до фонду оплати праці і на неї не розповсюджуються вимоги вказаної статті КЗпП України є помилковими.

Таким чином, судом встановлено порушення строків виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів з вини відповідача з 02 по 24 червня 2014 року, що становить 16 робочих дні.

З огляду на вищенаведене судом встановлено та підтверджується належними доказами наявність вини відповідача у затримці повного розрахунку з позивачем при його звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку із затримкою в загальному на 45 робочих днів.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України у справі №6-15цс13 від 27.03.2013 року.

Викладені в додаткових поясненнях доводи позивача, які стосуються правильності розрахунку відповідачем середньоденної заробітної плати, на думку суду, є помилковими, оскільки містять суб'єктивне тлумачення вимог пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995, згідно з яким при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Таким чином, відповідачем при розрахунку середньоденної заробітної плати позивача за період січень-лютий 2014 року, визначеної в розмірі 232,03 грн, правомірно не включено розмір виплаченої в січні 2014 року допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та відпускних. А тому в суду відсутні підстави не приймати до уваги довідку відповідача про обчислення середньоденної заробітної плати позивача від 29.09.2014 року №10-36-05-03-044/730 (а.с.112).

Відповідно до вимог пункту 5 частини 1 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час прийняття постанови вирішує, зокрема, питання щодо розподілу судових витрат.

Згідно з квитанцією №225.8.1/16730 від 27.08.2014 позивачем, за подання адміністративного позову, сплачено судовий збір в розмірі 182,70 грн.

Частиною другою статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Так, в пункті першому частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011, із змінами та доповненнями, зазначено, що від сплати судового збору звільняються: позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

З огляду на вказану правову норму та враховуючи те, що спірні правовідносини випливають із спірних правовідносин, позивач звільнений від сплати судового збору, а відтак помилково сплачена ним сума судового збору підлягає поверненню.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Міндоходів у Київській області в частині затримки виплати належних ОСОБА_3 грошових сум у день її звільнення.

Стягнути з Головного управління Міндоходів у Київській області (ідентифікаційний код 38716355) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 10441 (десять тисяч чотириста сорок одна) гривня 35 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Повернути на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) сплачений, згідно з квитанцією №225.8.1/16730 від 27.08.2014, судовий збір в розмірі 182 (сто вісімдесят дві) гривні 70 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.

Постанова складена в повному обсязі 24.10.2014 року.