Постанова

від 14.10.2014 по справі 826/9175/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/9175/14 Головуючий у 1-й інстанції: Вовк П.В.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «МВЦ-Сервіс» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2014 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МВЦ-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «МВЦ-Сервіс» звернулося до суду першої інстанції із позовом, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві від 13.02.2014 № 0000532205 та № 0000542205.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2014 у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи в період з 20.01.2014 по 22.01.2014 співробітниками ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток під час взаємовідносин з ТОВ «Будівельно-Комплектуюча Компанія «Інтермарр» (код ЄДРПОУ 33887638) за листопад 2010 року, з 01.04.2011 по 31.05.2011, ТОВ «Компанія «Скрап-Продакшн» (код ЄДРПОУ 37739743) за квітень, липень 2012 року, ТОВ «Строй Плюс 2012» (код ЄДРПОУ 38322843) за листопад 2012 року, ТОВ «ТВК» Град» (код ЄДРПОУ 37165086) за вересень 2011 року, ТОВ «Торг Вест Лайт» (код ЄДРПОУ 37739570) за жовтень, грудень 2011 року та ТОВ «Міріс» (код ЄДРПОУ 34620298) за період з 01.11.2010 по 31.12.2010, лютий 2011 року.

За результатами проведення зазначеної перевірки відповідачем було складено акт №93/26-53-22-05-21/32960271 від 28.01.2014, яким встановлено порушення ТОВ «МВЦ-Сервіс» вимог:

- п. 138.2 статті 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством було занижено суму податку на прибуток на загальну суму 231 225, 00 грн.;

- п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого ТОВ «МВЦ-Сервіс» було занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 207 853, 00 грн.

На підставі акту перевірки 13.02.2014 відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Р»:

- № 0000532205, яким позивачу встановлено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 236 024, 00 грн., з яких 211 317, 00 грн. основний платіж, 24 707, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- № 0000542205, яким ТОВ «МВЦ-Сервіс» встановлено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 231 391, 00 грн., з яких 191 783, 00 грн. основний платіж, 39 608, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Зазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України, однак, рішеннями вказаних органів скарги ТОВ «МВЦ-Сервіс» були залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідачем зроблено неправомірні висновки щодо нікчемності взаємовідносин між позивачем та контрагентами, оскільки податковий кредит та валові витрати сформовано на підставі належним чином оформлених первинних документів, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим мають бути скасовані.

Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи 12.11.2010 між позивачем (замовник) та ТОВ «Будівельно-Комплектуюча Компанія «Інтермарр» (виконавець) було укладено договір підряду, відповідно до умов якого виконавець зобов'язувався провести поточний ремонт на об'єкті замовника, а саме електромонтажні роботи, а замовник зобов'язувався прийняти виконані роботи та оплатити їх в порядку та на умовах, визначених договором та додатками до нього.

06.05.2011 між позивачем (покупець) та ТОВ «Будівельно-Комплектуюча Компанія «Інтермарр» (постачальник) було укладено договір № 1151, відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався, в порядку та на умовах, визначених цим договором, та у відповідності з замовленням покупця, поставити покупцю товар, а останній зобов'язувався прийняти такий товар та оплатити його вартість.

Також, аналогічні за змістом договори поставки товару були укладені позивачем, як покупцем, з ТОВ «ТВК» Град», ТОВ «Торг Вест Лайт», ТОВ «Компанія «Скрап-Продакшн» та ТОВ «Строй Плюс 2012» (відповідно договори № 9193 від 19.09.2011, № 68 від 20.10.2011, № 34 від 02.04.2012, № б/н від 01.11.2012).

На підтвердження виконання зазначених договорів позивачем надано копії відповідних первинних документів, а саме: договорів, видаткових та податкових накладних, рахунків-фактур, зведеного кошторисного розрахунку поточного ремонту об'єкту, локального кошторису, акті здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжних доручень.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закон України «Про податок на додану вартість» передбачено тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Аналогічні положення передбачені і в ПК України.

Згідно з п. 198. 1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198. 2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6. ст. 198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 ПК України).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

При цьому, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що подані позивачем документи не є первинними документами в розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки рахунки-фактури, видаткові накладні, платіжні доручення, зведений кошторисний розрахунок поточного ремонту об'єкту та локальний кошторис оформлені з деякими недоліками з огляду на те, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Доводи відповідача про порушення контрагентами позивача податкового законодавства є безпідставними, оскільки за дане порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для контрагентів, а не для позивача.

У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» роз'яснено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Посилання відповідача та мотиви суду першої інстанції про відсутність товарно-транспортних накладних, що свідчить про відсутність здійснення господарських операцій не беруться колегією суддів до уваги з огляду на те, що відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із пп. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом передається Перевізнику.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.06.2012 у справі № К-27230/10.

Крім того, згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості спірних договорів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на акти перевірки та акти зустрічної звірки контрагентів позивача, в яких встановлена відсутність в останніх достатніх виробничих потужностей, оскільки цей факт не може однозначно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказані юридичні особи не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядних договорів, договорів оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит по взаємовідносинах з контрагентами, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт правомірності винесення податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив скасувати її та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «МВЦ-Сервіс» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2014 скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «МВЦ-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві від 13.02.2014 № 0000532205 та № 0000542205.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 20.10.2014.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.