Постанова

від 07.10.2014 по справі 813/7883/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2014 року Справа № 813/7883/13-а Львівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого - судді Мричко Н.І.

за участю секретаря судового засідання Щура В.Р.

представника позивача Канарьової Н.В., Одарченка Ю.Ф.

представника відповідача Чубак Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства виробничо-комерційного підприємства "Техкомплект" до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001932321/0 від 14.10.2010 року та податкової вимоги №1324 від 10.10.2011 року,-

встановив:

Приватне підприємство виробничо-комерційне підприємство «Техкомплект» (надалі - ПП ВКП «Техкомплект» ) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі - ДПІ у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001932321/0 від 14.10.2010 року та податкову вимогу № 1324 від 10.10.2011 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оспорюване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням вимог податкового законодавства. Зазначає, що реальність господарських операцій ПП ВКП «Техкомплект» з контрагентом підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновок податкового органу стосовно нереальності (нікчемності) господарської операції є необґрунтованим та зроблений без достатніх правових підстав, оскільки ґрунтується лише на непідтверджених висновках акту перевірки щодо контрагента позивача. З урахуванням викладеного, вважає, висновки акта такими, що не відповідають дійсності, а винесене податкове повідомлення-рішення незаконним та безпідставними, а отже такими, що підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю, пояснення надали аналогічні до викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, з підстав, викладених у письмових запереченнях, додатково зазначив наступне. ДПІ у Галицькому районі м.Львова проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП ВКП «Техкомплект» з питань дотримання податкового законодавства по взаєморозрахунках із ПП «Рем-Будінвест Експрес» за 1 квартал 2010 року. Перевіркою встановлено, що господарські операції щодо купівлі заготовки пиляного дубу фактично не відбулися, а отже, позивач безпідставно відобразив їх у податковому обліку. Вказує на те, що ПП «Рем-Будінвест Експрес» не володіє власними виробничими потужностями та трудовими ресурсами, що виключає можливість виконання договірних зобов'язань. Як наслідок, наявні документи, якими позивач обґрунтовує факт здійснення господарських операцій з контрагентом - ПП «Рем-Будінвест Експрес» не можуть підтверджувати його право на формування податкового кредиту за наслідками їх відображення в податковому обліку. У зв'язку з викладеним, просить суд відмовити позивачеві у задоволенні позову.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засідання пояснив підтвердив факт перевезення лісопродукції з м. Луцьк до ПП ВКП «Техкомплект».

Заслухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, пояснення свідка, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач - ПП ВКП «Техкомплект» зареєстроване як юридична особа 29.02.1996 року Виконавчим комітетом Львівської міської ради за юридичною адресою: м.Львів, вул.Тарнавського, 112/4, код ЄДРПОУ - 23959584, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію від 29.02.1996 року № 10667. Взято на облік в органах державної податкової служби 05.03.1997 року за № 4700 та станом на дату проведення перевірки перебуває на обліку у ДПІ у Галицькому районі.

У період, який перевіряється, ПП ВКП «Техкомплект» зареєстроване платником податку на прибуток приватних підприємств, податку з доходів найманих працівників, комунального податку та податку на додану вартість з 15.07.1997 року по дату проведення перевірки, індивідуальний податковий номер - 239595813043, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 17814075 від 15.07.1997 року, виданого ДПІ у Галицькому районі м.Львова.

З 22.09.2010 року по 28.09.2010 року на підставі направлення №830 від 22.09.2010 року та відповідно до наказу № 621 від 21.09.2010 року, ДПІ у Галицькому районі м.Львова проведено позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог діючого законодавства в сфері оподаткування під час здійснення фінансово-господарських взаєморозрахунків з ПП «Рем-Будінвест Експрес» (код ЄДРПОУ - 33805911) за 1 квартал 2010 року. За результатами перевірки складно Акт №0001932321/0 від 01.10.2010 року (надалі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем: п.1.7 ст.1, п.7.2.3 п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями), а саме: завищено податковий кредит за 1 квартал 2010 року на загальну суму 17480,00 грн, в т.ч. за березень 2010 року - 17480,00 грн, оскільки у ПП «Рем-Будінвест Експрес» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби. Згідно з ч.ч. 1,5 ст.203, п.1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, угоди з ПП ВКП «Техкомплект» за 1 квартал 2010 року вбачаються такими, що мають ознаки нікчемності.

При здійсненні перевірки використовувався акт планової виїзної документальної перевірки ПП «Рем-Будінвест Експрес» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 31.03.2010 року, наданий ДПІ у Залізничному районі м.Львова для вжиття заходів згідно чинного законодавства. Вказаною перевіркою встановлено порушення ПП «Рем-Будінвест Експрес» ст. 203, 215, 226, 229, 655, 656, 658, 662, 664 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків , що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Рем-Будінвест Експрес» при придбанні та продажу товарів (послуг). Встановлення обставин, які викладені в даному акті перевірки дає підстави для визнання нікчемними правочинів ПП «Рем-Будінвест Експрес». Факт реалізації товарно-матеріальних цінностей у 1 кварталі 2010 року не підтверджується перевіркою.

На підставі акта перевірки податковим органом винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0001932321/0 від 14.10.2010 року, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 26220,00 грн (в тому числі 17480,00 грн - основний платіж та 8740,00 грн штрафні (фінансові) санкції).

Крім того, ДПІ У Галицькому районі м.Львова виставило ПП ВКП «Техкомплект» податкову вимогу № 1324 від 10.10.2014 року з податку на додану вартість на суму 25471,25 грн (в т.ч.: 16731,25 грн - основний платіж та 8740,00 грн - штрафні (фінансові) санкції).

Суд при вирішенні спору по суті, виходить з наступного.

Щодо фінансово - господарських відносин позивача ПП ВКП «Техкомплект» з ПП «Рем-Будінвест Експрес», суд встановив таке.

25.02.2010 року між ПП «Рем-Будінвест Експрес» (Постачальник) та ПП ВКП «Техкомплект» (Покупець) укладено договір поставки № 15. Відповідно до умов договору Постачальник зобов'язується передати в погоджені строки Покупцеві товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму, згідно з умовами договору. Асортимент, кількість і ціна товару встановлюється Сторонами в погоджених Постачальником заявках Покупця.

На підтвердження обставин щодо фактичної поставки товару позивачем надано наступні докази: податкову накладну № 3017000012 від 01.03.2010 року; видаткову накладну № РН -3-01011 від 01.03.2010 року; докази оплати за договором про придбання деревини від 25.02.2010 року № 15, а саме: квитанції до прибуткового касового ордера № 18 від 10.032010 року, № 16 від 03.03.2010 року, № 31 від 29.03.2010 року, № 48 від 06.04.2010 року, № 56 від 15.04.2010 року, № 62 від 29.04.2010 року, № 72 від 05.05.2010 року; договір від 02.01.2009 року № 3 про надання послуги по перевезенню лісопродукції по ціні з ПДВ - 60,00 грн/м і, акт приймання виконаних робіт від 01.10.2010 року, подорожній лист вантажного автомобіля № 000117 від 01.03.2010 року та платіжне доручення № 689 від 03.03.2010 року на сплату перевезення деревини.

Щодо доводів відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних, як доказу фізичного переміщення товару, якими засобами та за чий рахунок відбувалося транспортування товару, навантажувально-розвантажувальні роботи, судом взято до уваги, що товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення, а не факту передання товару, та, відповідно, набуття права власності на нього. Факт передання товару (набуття платником права власності) підтверджується наявними накладними, складеними відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.95р.

Суд бере до уваги письмові пояснення директора ПП «Рем-Будінвест Експрес» ОСОБА_5 від 24.12.2013 року № 15-2202-2010 щодо здійснених господарських операцій із ПП ВКП «Техкомплект» (а.с.103). Так зі змісту вказаних пояснень видно, що на підставі укладеного між ПП «Рем-Будінвест Експрес» та ПП ВКП «Техкомплект» договору вд 25.02.2010 року № 15 відбулась поставка продукції - заготовка пиляна (дуб) у кількості 38000 куб.м. Вказано, що 01.03.2010 року здійснюючи поставку деревини покупцям, ПП «Рем-Будінвест Експрес» доставило заготовку пиленого дубу до м. Луцька, де продукція мала бути отримана покупцем шляхом самовивозу. Зазначено, що окремо ТТН на вказаний товар не оформлявся.

Вказані обставини, зокрема, підтверджуються договором від 02.01.2009 року № 3 про надання послуги по перевезенню лісопродукції по ціні з ПДВ - 60,00 грн/м і, акт приймання виконаних робіт від 01.10.2010 року, подорожній лист вантажного автомобіля № 000117 від 01.03.2010 року та платіжне доручення № 689 від 03.03.2010 року на сплату перевезення деревини.

Як вбачається із встановлених судом обставин справи, подані позивачем первинні документи, банківські документи, за якими здійснювалась оплата цих товарів, містять інформацію щодо змісту проведених господарських операцій в межах відповідних договорів, є достовірними доказами виконання зобов'язань за договорами.

Таким чином, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази в повній мірі підтверджують факт реальності здійснення господарських операцій з ПП «Рем-Будінвест Експрес».

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Згідно п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення даних правовідносин), платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно п. 1.7. ст. 1 цього ж Закону, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг)

Згідно п.п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону.

Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.

Згідно п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим же Законом, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 цього ж Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп.7.7.1. сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди, а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Суд звертає увагу, що щодо змісту та форми первинних документів, якими супроводжувались господарські операції між позивачем та його контрагентом спору між сторонами немає. Спір виник щодо правомірності рішення податкового органу з огляду на товарність, реальність господарських операцій та дійсність укладених між ними договорів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9). Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ПП ВКП «Техкомплект» та ПП «Рем-Будінвест Експрес» ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ПП ВКП «Техкомплект» на укладення договору з ПП «Рем-Будінвест Експрес» без наміру створити наслідки, які передбачені цим договором. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо поставки товарів. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним рухом товарів, що були предметом правочинів, реальними діями позивача щодо оплати отриманих товарів.

Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема, ПП ВКП «Техкомплект», на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), суд прийшов до висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, що порушує принцип офіційності.

Тобто, платник податків відповідає тільки за власні винні дії та не може нести солідарну відповідальність за дії своїх контрагентів, які перебувають, відповідно до діючого законодавства України, за межами його контролю та впливу.

Застосування податковими органами солідарної відповідальності за дії контрагентів порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV, при розгляді справ суди застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Вказана вище позиція суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року. (справа «Булвес» АД проти Болгарії», заява № 3991/03).

За наведених обставин, суд вважає, що матеріалами справи підтверджено факт господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а відтак позовні вимоги є підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 4, 7-11, 14, 69-71, 72, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, винесене Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0001932321/0 від 14.10.2010 року.

Визнати протиправним та скасувати податкову вимогу №1324 від 10.10.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства виробничо-комерційного підприємства "Техкомплект" сплачену суму судового збору в розмірі 172 (сто сімдесят дві) грн 05 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 13.10.2014 року.

Суддя Мричко Н.І.