Ухвала

від 26.11.2015 по справі 813/7883/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2015 року Справа № 876/10096/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді-доповідача ОСОБА_1

суддів: Кухтея Р.В., Носа С.П.

секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: представників ОСОБА_2, ОСОБА_3

відповідача по справі: представника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року у справі за позовом приватного підприємства виробничо-комерційного підприємства «Техкомплект» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.10.2010 року №0001932321/0 та податкової вимоги №1324 від 10.10.2011 року,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, приватне підприємство виробничо-комерційного підприємства «Техкомплект» (далі - ПП ВКП «Техкомплект») у жовтні 2013 року звернулося з позовом в суд до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.10.2010 року №0001932321/0 та податкової вимоги №1324 від 10.10.2011 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що податковий кредит з податку на додану вартість по операціях з придбання товарів, робіт, послуг сформовано на підставі первинних документів, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства та вважає, що у разі, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цього контрагента.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року в справі №813/7883/13а адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року в справі №813/7883/13а та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що господарські операції щодо купівлі заготовки пиляного дуба фактично не відбулися, а отже, позивач безпідставно відобразив їх у податковому обліку. Вказує на те, що ПП «Рем-Будінвест Експрес» не володіє власними виробничими потужностями та трудовими ресурсами, що виключає можливість виконання договірних зобов'язань. Як наслідок, наявні документи, якими позивач обґрунтовує факт здійснення господарських операцій з контрагентом - ПП «Рем-Будінвест Експрес» не можуть підтверджувати його право на формування податкового кредиту за наслідками їх відображення в податковому обліку.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що з 22.09.2010 року по 28.09.2010 року на підставі направлення №830 від 22.09.2010 року та відповідно до наказу № 621 від 21.09.2010 року, ДПІ у Галицькому районі м.Львова проведено позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог діючого законодавства в сфері оподаткування під час здійснення фінансово-господарських взаєморозрахунків з ПП «Рем-Будінвест Експрес» за 1 квартал 2010 року. За результатами перевірки складно Акт №0001932321/0 від 01.10.2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: п.1.7 ст.1, п.7.2.3 п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: завищено податковий кредит за 1 квартал 2010 року на загальну суму 17480,00 грн., в т.ч. за березень 2010 року - 17480,00 грн., оскільки у ПП «Рем-Будінвест Експрес» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби. Згідно з ч.ч. 1,5 ст.203, п.1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, угоди з ПП ВКП «Техкомплект» за 1 квартал 2010 року є такими, що мають ознаки нікчемності.

При здійсненні перевірки використовувався акт планової виїзної документальної перевірки ПП «Рем-Будінвест Експрес» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 31.03.2010 року, наданий ДПІ у Залізничному районі м.Львова для вжиття заходів згідно чинного законодавства. Вказаною перевіркою встановлено порушення ПП «Рем-Будінвест Експрес» ст. 203, 215, 226, 229, 655, 656, 658, 662, 664 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Рем-Будінвест Експрес» при придбанні та продажу товарів (послуг). Встановлення обставин, які викладені в даному акті перевірки дає підстави для визнання нікчемними правочинів ПП «Рем-Будінвест Експрес». Факт реалізації товарно-матеріальних цінностей у 1 кварталі 2010 року не підтверджується перевіркою.

На підставі акта перевірки податковим органом винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0001932321/0 від 14.10.2010 року, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 26220,00 грн. (в тому числі 17480,00 грн. - основний платіж та 8740,00 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Крім того, ДПІ у Галицькому районі м.Львова виставило ПП ВКП «Техкомплект» податкову вимогу № 1324 від 10.10.2014 року з податку на додану вартість на суму 25471,25 грн. (в т.ч.: 16731,25 грн. - основний платіж та 8740,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Таким чином вважати правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Так, Верховний Суд України вже неодноразово висловлював правову позицію щодо правомірності зменшення податковими органами сум бюджетного відшкодування (невідшкодування бюджетної заборгованості), формування податкового кредиту, валових витрат з визначених податковим органом вказаних вище підстав.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Верховний Суд України вказав, що така правова позиція узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Згідно п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення даних правовідносин), платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно п. 1.7. ст. 1 цього ж Закону, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг)

Згідно п.п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, формування податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснене і підтверджене належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З матеріалів справи видно, що 25.02.2010 року між ПП «Рем-Будінвест Експрес» (Постачальник) та ПП ВКП «Техкомплект» (Покупець) укладено договір поставки № 15. Відповідно до умов договору Постачальник зобов'язується передати в погоджені строки Покупцеві товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму, згідно з умовами договору. Асортимент, кількість і ціна товару встановлюється Сторонами в погоджених Постачальником заявках Покупця.

На підтвердження обставин щодо фактичної поставки товару позивачем надано наступні докази: податкову накладну № НОМЕР_1 від 01.03.2010 року; видаткову накладну № РН -3-01011 від 01.03.2010 року; докази оплати за договором про придбання деревини від 25.02.2010 року № 15, а саме: квитанції до прибуткового касового ордера № 18 від 10.03.2010 року, № 16 від 03.03.2010 року, № 31 від 29.03.2010 року, № 48 від 06.04.2010 року, № 56 від 15.04.2010 року, № 62 від 29.04.2010 року, № 72 від 05.05.2010 року; договір від 02.01.2009 року № 3 про надання послуги по перевезенню лісопродукції по ціні з ПДВ - 60,00 грн/м і, акт приймання виконаних робіт від 01.10.2010 року, подорожній лист вантажного автомобіля № 000117 від 01.03.2010 року та платіжне доручення № 689 від 03.03.2010 року на сплату перевезення деревини.

Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність товарно-транспортних накладних, дорожніх листів, довіреностей та іншої документації, що підтверджує транспортування та зберігання товару не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки відсутність зазначених документів не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з п.,п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 зазначених Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

При цьому, в матеріалах справи наявний договір від 02.01.2009 року № 3 про надання послуги по перевезенню лісопродукції по ціні з ПДВ - 60,00 грн/м і, акт приймання виконаних робіт від 01.10.2010 року, подорожній лист вантажного автомобіля № 000117 від 01.03.2010 року та платіжне доручення № 689 від 03.03.2010 року на сплату перевезення деревини.

Узагальнюючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і на всебічно з'ясованих обставинах, прийнята з дотриманням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги її не спростовують.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року в справі №813/7883/13а - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя-доповідач ОСОБА_1

Судді Р.В. Кухтей

ОСОБА_5

Повний текст виготовлено 01.12.2015 року