Постанова

від 29.10.2014 по справі 22/322

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2014 року Справа № 22/322 Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Студенця В.І.,

розглянувши

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" та Житлово-будівельного кооперативу "Обчислювач-13"

на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 р.

у справі № 22/322 господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго" в особі

Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут

Київенерго"

до відповідача Житлово-будівельного кооперативу "Обчислювач-13"

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій

за участю представників:

ПАТ "Київенерго" - Іващенко О.В.;

ЖБК "Обчислювач-13" - Кравець Д.М., Сергієнко С.В.;

в с т а н о в и л а :

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом та просило суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, стягнути з відповідача - Житлово-будівельного кооперативу "Обчислювач-13" 226 647,26 грн., у т.ч. 164 404,38 грн. основної заборгованості за теплову енергію, поставлену у період з 01.10.2008 р. по 01.07.2011 р., 46 167,22 грн. збитків від інфляції, 11 099,57 грн. процентів річних та 4 976,09 грн. пені.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач допустив порушення зобов'язань за договором № 1410133 від 05.11.2002 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді в частині оплати поставленої теплової енергії у період з 01.10.2008 р. по 01.07.2011 р. (т.1 а.с.2-4).

Відповідач у справі - ЖБК "Обчислювач-13" у запереченнях на позов просив у задоволенні заявлених вимог відмовити, посилаючись на відсутність у нього заборгованості перед позивачем (т.2 а.с.6-8).

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2012 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 132 126,04 грн. В частині стягнення 10 663,61 грн. провадження у справі припинено. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (т.3 а.с.135-141).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не здійснив остаточних розрахунків за спожиту теплову енергію.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 р. рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 р. залишено без змін (т.4 а.с.263-282).

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, ЖБК "Обчислювач-13" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати в частині задоволення позовних вимог, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права (т.5 а.с.13-16).

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, ПАТ "Київенерго" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права (т.5 а.с.2-6).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу ПАТ "Київенерго" такою, що не підлягає задоволенню, а касаційну скаргу ЖБК "Обчислювач-13" вважає за необхідне задовольнити, з наступних підстав.

Під час вирішення спору по суті та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини.

05.11.2002 р. між ПАТ "Київенерго" та ЖБК "Обчислювач-13" укладено договір № 1410133 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до умов якого енергопостачальна організація зобов'язується виробити та поставити теплову енергію відповідно до умов цього договору, а абонент зобов'язується отримати її та оплатити.

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, згідно ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача оплатити надані позивачем послуги за договором.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Умовами договору передбачено, що розрахунки за фактично надані послуги здійснюються відповідачем не пізніше 25 числа поточного місяця (п.3 додатку № 4 до договору).

Судами встановлено, що позивачем нараховано відповідачу за постачання теплової енергії у гарячій воді за період з 01.10.2008 р. по 01.07.2011 р. у відповідності до договору № 1410133 від 05.11.2002 р. 1 749 788,56 грн., з яких оплачено 1 579 384,18 грн. + 27 358,30 грн. + 10 919,97 грн. (завищена сума) отже, заборгованість складає 132 126,04 грн., що підтверджується висновками судових експертиз.

Між тим, відповідач за надані позивачем послуги не розрахувався.

Оскільки судами встановлено, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати наданих послуг у визначений строк, допустивши заборгованість у розмірі 132 126,04 грн., ними зроблено висновок про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача основної заборгованості у вказаному розмірі.

Однак, задовольняючи позовні вимоги, суди не врахували наступні обставини.

Так, в силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.1999 p. № 586-XIV, на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.

Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Порядок набрання чинності нормативно-правовими актами, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, до яких віднесені місцеві державні адміністрації, визначено п. 3 Указу Президента України від 03.10.1992 р. № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", відповідно до якого вказані нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Пунктом 2 вищевказаного Указу передбачено, що державна реєстрація здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. № 731.

Положенням встановлений обов'язок міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю своєчасно подавати на державну реєстрацію нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян та не допускати випадків направлення на виконання нормативно-правових актів, що не пройшли державну реєстрацію.

Відповідно до п. п. 1,2 Положення, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Враховуючи наведене, розпорядження Київської міської державної адміністрації підлягають обов'язковій державній реєстрації (аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 р., яка є обов'язковою, в силу ст. 111 28 ГПК України).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, всупереч вищенаведеній постанові ВСУ, розпорядження Київської міської державної адміністрації, які застосовувались у спірному періоді, не пройшли державної реєстрації.

Отже, зважаючи на наведене, судами неправомірно прийняті до уваги незареєстровані розпорядження КМДА та не перевірено наявності розпоряджень, які відповідають вимогам Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та можуть бути підставою для нарахування плати за спожиті відповідачем послуги.

При цьому, з'ясування вказаних обставин є необхідним для встановлення факту наявності підстав для оплати відповідачем послуг, наданих у спірний період.

В силу ст. 111 7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи неповне з'ясування обставин справи, які підлягали встановленню для правильного вирішення спору, що є порушенням норм процесуального права, які не можуть бути виправлені судом касаційної інстанції, а також межі перегляду справи у касаційному порядку, визначені ст. 111 7 ГПК України, прийняті у справі судові акти підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Обчислювач-13" задовольнити.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 р. у справі № 22/322 скасувати.

4. Справу направити для нового розгляду до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Студенець В.І.