Рішення

від 18.02.2015 по справі 22/322

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2015Справа №22/322

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Житлово-будівельного кооперативу "Обчислювач-13"

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: Іващенко О.В., за довіреністю

від відповідача: Сергієнко С.В., за довіреністю, Кравець Д.М., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Обчислювач-13" про стягнення заборгованості та штрафних санкцій.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2012 р. позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 132 126,04 грн., в частині стягнення 10 663,61 грн. провадження у справі припинено, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 р. рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.10.2014 р. касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишено без задоволення, касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Обчислювач-13" задоволено, рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 р. у справі № 22/322 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Згідно з Розпорядженням Керівника апарату господарського суду міста Києва № 04-23/1003 від 05.11.2014 р. призначено повторний автоматичний розподіл справи № 22/322, за результатами якого зазначену справу передано для розгляду судді Нечаю О.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.11.2014 р. справа № 22/322 була прийнята до провадження суддею Нечаєм О.В., розгляд справи призначено на 10.12.2014 р.

04.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано письмові пояснення.

10.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про залучення третьої особи та клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судове засідання 10.12.2014 р. представник позивача з'явився, подав клопотання про продовження строків розгляду справи та заяву про уточнення позовних вимог.

У судове засідання 10.12.2014 р. представник відповідача з'явився.

Розглянувши у судовому засіданні 10.12.2014 р. клопотання представника позивача про залучення третьої особи, суд відмовив у задоволенні вищезазначеного клопотання, у зв'язку з його необґрунтованістю.

Розглянувши у судовому засіданні 10.12.2014 р. заяву представника позивача про продовження строків розгляду справи, враховуючи особливості розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання про продовження строку розгляду справи.

У судовому засіданні 10.12.2014 було оголошено перерву до 14.01.2015 р.

29.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судове засідання 14.01.2015 р. представник позивача з'явився, подав клопотання про зупинення провадження у справі.

У судове засіданні 14.01.2015 р. представники відповідача з'явились, клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі підтримали.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.01.2015 р. провадження у справі № 22/322 було зупинено до вирішення справи № 761/8760/14-а.

28.01.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано клопотання про поновлення провадження у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.02.2015 р. провадження у справі № 22/322 було поновлено, розгляд справи призначено на 18.02.2015 р.

18.02.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судове засідання 18.02.2015 р. представник позивача з'явився, надав суду свої пояснення по суті спору, позовні вимоги, з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог, підтримав в повному обсязі.

Представники відповідача у судове засідання 18.02.2015 р. з'явились, надали свої пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечували.

Відповідно до п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18 (далі - Постанова) передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Згідно з п. 3.11 Постанови ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як, зокрема, збільшення або зменшення розміру позовних вимог.

Судом встановлено, що заява про уточнення позовних вимог, за своїм змістом є заявою про зменшення розміру позовних вимог, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, а тому приймається судом до розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

05.11.2002 р. між Акціонерною енергопостачальною організацією «Київенерго» (в подальшому перейменоване на Публічне акціонерне товариство «Київенерго», далі - позивач, енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом «Обчислювач 13» (далі - відповідач, абонент) було укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1410133 (далі - Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах передбачених Договором.

Згідно з п. 2.2.1. Договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількостях та обсягах згідно з Додатком № 1 до Договору, вартість якої згідно з п. 2.3.1 Договору споживач зобов'язаний своєчасно сплачувати.

Відповідно до п. 2 Додатку № 4 до Договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду. Строки сплати за фактично спожиту теплову енергію передбачені п. 3 додатку № 4 (Порядок розрахунків за теплову енергію) - не пізніше 25 числа поточного місяця, і такі відповідачем у відношенні суми боргу що виникла за період з 01.10.2008р. по 01.07.2011р. порушувались.

Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2002 року (п. 8.1. договору). За п. 8.4 Договору договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. Доказів припинення Договору суду не надано.

Позивач зазначає суду про те, що за відповідачем обліковується заборгованість за спожиту ним теплову енергію в розмірі 143 046,08 грн. (з урахуванням всіх уточнень, які були подані позивачем під час первісного та нового розглядів даної справи), внаслідок порушення відповідачем строків оплати поставленої позивачем теплової енергії.

Відповідач у своїх запереченнях зазначає суду про те, що позивачем було застосовано невірні тарифи для визначення вартості спожитої відповідачем теплової енергії за Договором, та надав суду контррозрахунок ціни позову, з якого вбачається, що з боку відповідача існує переплата в розмірі 382 566,33 грн., а тому, на думку відповідача, позовні вимоги є необґрунтованими.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.

В свою чергу, тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Частиною 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно з частинами 1 - 4 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Згідно з п. 1 Додатку № 3 до Договору розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням КМДА від 20.06.2002 р. № 1245, за кожну гігакалорію (1Гкал/грн.) без урахування ПДВ.

Судом встановлено, що після розпорядження № 1245 Київською міською державною адміністрацією було прийнято ще два розпорядження (№ 1575 від 30.10.2006 р. та № 142 від 12.02.2007 р.) до прийняття 30.05.2007 р. розпорядження № 643.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.09.2014 р. (справа № 761/8760/14-а, провадження № 2-а/761/220/2014) було встановлено, що Розпорядження КМДА № 643 від 30 травня 2007 року «Про затвердження тарифів на теплову енергію» не пройшло необхідну реєстрацію в органах Міністерства юстиції України, а тому суд прийняв рішення про визнання незаконними і не чинними з моменту прийняття Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 643 від 30 травня 2007 року «Про затвердження тарифів на теплову енергію».

Оскільки скасованим є лише розпорядження № 643, то перерахунок має здійснюватись згідно розпорядження, що діяло до нього, а саме - згідно розпорядження № 1575 в редакції розпорядження № 142 від 12.02.2007 р.

Проте, у суду також відсутні правові підстави для застосування тарифів, визначених розпорядженням № 1575 в редакції розпорядження № 142 від 12.02.2007 р., з огляду на наступне.

Указом Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» 3 жовтня 1992 року N 493/92 (далі - Указ) було установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Згідно з п. 2 Указу державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України.

Відповідно до п. 3 Указу нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Пунктом 1 Положення «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. N 731 (далі - Положення), державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які виступають суб'єктами нормотворення, здійснюється відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та цього Положення.

Також у рішенні Конституційного Суду України від 25.12.2003 р. зазначено, що КМДА є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.

Верховний Суд України у своїй постанові від 28.11.2011 р. у справі № 21-246а11 зазначив про необхідність державної реєстрації розпоряджень КМДА щодо встановлення тарифів на комунальні послуги у Київському міському управлінні юстиції.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Розпорядження КМДА № 1575 та № 142 не пройшли державної реєстрації в органах Міністерства юстиції України, отже вони не набрали чинності, а тому не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору (ч. 4 ст. 632 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищенаведене, враховуючи те, що за період з жовтня 2008 р. по грудень 2010 р. не було жодного розпорядження КМДА, яке пройшло державну реєстрацію в органах Міністерства юстиції України, а також у зв'язку із втратою чинності розпорядження КМДА № 1245 від 20.06.2002 р. згідно з Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.04.2008 р. № 578 «Про визнання такими, що втратили чинність окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації», зареєстрованим у Головному управлінні юстиції у місті Києві 15.05.2008 р. № 12/778, застосуванню у даний період підлягає тариф, визначений сторонами у Додатку № 3 до Договору, згідно з ст. 632 Цивільного кодексу України.

14.12.2010 р. Національною комісією регулювання електроенергетики України було прийнято постанову «Про затвердження тарифів на теплову енергію ПАТ «Київенерго» від 14 грудня 2010 року N 1729, згідно з якою було затверджено Публічному акціонерному товариству "Київенерго" тарифи на теплову енергію для населення - 169,38 грн. за 1 Гкал (без ПДВ) (якщо будинковий засіб обліку теплової енергії належить балансоутримувачу жилого будинку або відсутній).

Таким чином, в період з січня 2011 р. по червень 2011 р. застосуванню підлягає тариф, встановлений постановою НКРЕ «Про затвердження тарифів на теплову енергію ПАТ «Київенерго» від 14 грудня 2010 року N 1729.

Перевіривши наданий відповідачем контррозрахунок, судом встановлено, що відповідачем було невірно визначено розмір податку на додану вартість в частині періоду нарахувань, які були здійснені згідно з постановою «Про затвердження тарифів на теплову енергію ПАТ «Київенерго» від 14 грудня 2010 року N 1729.

Здійснивши власний перерахунок розміру заборгованості, із застосуванням вищезазначених тарифів, суд встановив, що у відповідача існує переплата за Договором в розмірі 374 111,55 грн., а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію за Договором в розмірі 143 046,08 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі 4 976,09 грн., 3% річних в розмірі 11 099,57 грн. та інфляційні втрати в розмірі 43 317,32 грн.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

В пункті 3.5 Додатку № 4 до Договору зазначено, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду, енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

З аналізу вищезазначених приписів чинного законодавства України та умов Договору вбачається, що нарахування пені можливе лише у випадку наявності у вказаний період простроченої заборгованості у відповідача перед позивачем за Договором, а тому, оскільки позивачем не було доведено суду належними доказами факту порушення відповідачем умов Договору в частині оплати за спожиту теплову енергію, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 4 976,09 грн. також задоволенню не підлягають.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, оскільки позивачем не було доведено суду належними доказами факту порушення відповідачем грошового зобов'язання за Договором, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 11 099,57 грн. та інфляційних втрат в розмірі 43 317,32 грн. є необґрунтованими та задоволенню також не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Згідно з ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, покладаються при відмові в позові - на позивача.

Відповідно до п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року N 7 у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82 - 85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, будинок 5; ідентифікаційний код: 00131305) на користь Житлово-будівельного кооперативу "Обчислювач-13" (03179, м. Київ, просп. Академіка Палладіна, будинок 7/60; ідентифікаційний код: 22893139) судові витрати в розмірі 11 486 (одинадцять тисяч чотириста вісімдесят шість) грн. 52 коп.

Повне рішення складено 23.02.2015 р.

Суддя О.В. Нечай